4. Основні елементи систем водопостачання.

4.1. Матеріали труб водопровідних мереж та способи їх з'єднання

Відповідно до умов роботи водопровідних ліній у процесі їх експлуатації до них пред'являються наступні основні вимоги:

1. Міцність, тобто високий опір всім можливим внутрішнім і зовнішнім навантаженням;

2. Герметичність (водонепроникність);

3. Гладкість внутрішньої поверхні стінок, що забезпечує найменші втрати напору при русі води у трубах;

4. Довговічність;

5. Мінімальна вартість.

Для водопровідних ліній необхідно застосовувати насамперед неметалічні труби - азбестоцементні, залізобетонні, пластмасові й, якщо буде потреба, металеві - сталеві, чавунні. У сучасній практиці будівництва водоводів і зовнішніх водопровідних мереж широко застосовують труби чавунні, сталеві й залізобетонні.

Сталеві труби застосовуються:

1. При техніко-економічному обґрунтуванні;

2. Для переходу під залізницями і шосейними дорогами (під ділянками, де є динамічні навантаження);

3. При робочому тиску більше 1,2 МПа;

4. При переході через яри, водні перешкоди;

5. При прокладці у вічномерзлих ґрунтах, просадних, що набухають та на заторфованних ґрунтах.

Сталеві труби мають високу міцність, порівняно невеликою масою, здатністю чинити опір зовнішнім динамічним навантаженням і вібраціям. До основного недоліку сталевих труб відносять їх сильну корозію і у порівнянні з іншими трубами вони мають менший термін служби.

Сталеві труби випускають електрозварними холоднокатаними на тиск до 2,5 МПа, діаметром 100-1400мм і з'єднують зварюванням.

Чавунні розтрубні труби (гї= 65-1200мм; 1= 2-7м), відрізняються високою міцністю, значною протикорозійною опірністю, простотою з'єднань і довговічністю. Стики розтрубних з'єднань зашпаровують гумовими ущільненнями або смоленим, бітумним пасмом і чеканять азбестоцементною сумішшю.

Азбестоцементні труби - випускають діаметром 100-500 мм і довжиною 3-4 м. З'єднуються за допомогою муфт. Мають ряд переваг у порівнянні із трубами сталевими і чавунними - це невелика вага, гладка внутрішня поверхня, краща стійкість проти корозії, діелектричність. Однак їм властиві і недоліки - мала опірність ударам і крихкість.

Залізобетонні труби напірні (гї= 500-1600 мм, довжина 5м) мають високу стійкість до корозії, діелектричні, довговічні, здатні в умовах експлуатації зберігати гладку поверхню. З'єднання розтрубне з ущільненням гумовими кільцями і цементним розчином.

Пластмасові труби - розділяються на поліетиленові високої та низької щільності й вінілпластові. Поліетиленові труби випускають діаметром 10-630 мм, довжиною 6, 8,10,12 м. Пластмасові труби значно легше інших труб, мають більшу пропускну здатність, не піддаються корозії й не заростають, монтаж їх нескладний. Однак у них великий коефіцієнт лінійного розширення, вони старіють внаслідок дії сонячного світла й низьких температур.

При виборі матеріалу труб необхідно приділяти увагу технологічної безвідмовності трубопроводів, що враховує рівень пошкоджуваності в процесі експлуатації.

Ушкодження трубопроводів обумовлені впливом зовнішніх і внутрішніх факторів і пов'язані з фізико-хімічними властивостями матеріалу труб, міцністю і конструктивними особливостями їх з'єднання.

Для сталевих труб основним видом ушкодження є свищі, для чавунних - порушення стикових з'єднань, для пластмасових - розриви навколошовних зон внаслідок порушення технології зварювання, для залізобетонних і азбестоцементних - порушення стикових з'єднань.