1.2.3. Цілевказання

Однією з найважливіших умов своєчасного управління вогнем в бою є уміле цілевказання . Щоб швидко і точно вказати ціль, необхідні тверді навички і знання певних прийомів цілевказання. А оскільки цілевказання входить обов'язковим пунктом у постановку вогневих завдань і в команду для відкриття вогню, то управління вогнем просто нездійсненне без умілого ціле вказування. Отже, завдання цілевказання при управлінні вогнем – швидко і стисло вказати місцеположення цілі вогневим засобам або підрозділам для її поразки.

У механізованих і танкових підрозділах можуть застосовуватися різні способи цілевказання. Основними з них є: від орієнтирів (місцевих предметів); від напряму руху; трасуючими кулями і снарядами; по карті; із наведенням зброї (приладу) в ціль.

Цілевказання між танками, бойовими машинами піхоти, а також між танковими, механізованими й артилерійськими (мінометними) підрозділами може проводитися, головним чином, від орієнтирів (місцевих предметів), трасуючими кулями і снарядами.

У середині танка, бойової машини піхоти цілевказання між членами екіпажу (десанту) звичайно здійснюється від орієнтирів (місцевих предметів), наведенням зброї в ціль або від напряму руху.

При цілевказанні звичайно дотримуються такої послідовності:

- указується положення цілі (від орієнтирів, від напряму руху, за координатами карти тощо);

- даються найменування цілі, характерні ознаки цілі або місцевості безпосередньо біля неї;

- ставиться завдання - уточнити дії цілі, спостерігати тощо (завдання указується при цілевказанні від старшого до молодшого).

У різних умовах застосовується той спосіб цілевказання, який надійніше, простіше і швидше забезпечить вказування цілі .

Той, хто приймає цілевказання, повинен повідомити: «Ціль бачу», а якщо не виявив ціль: «Ціль не бачу». Якщо зміст цілевказання неясно приймає, він зобов'язаний доповісти: «Не зрозумів».

При цілевказання від орієнтирів (місцевих предметів) спочатку указується, у напрямі якого орієнтира слід спостерігати, потім уточнюється місцеположення цілі щодо даного орієнтиру за напрямом: управо, вліво (у поділках кутоміра) і за дальністю – далі, ближче (у метрах); потім указуються найменування і характерні ознаки цілі. Наприклад: «Орієнтир другий, управо 50, ближче 100, у зеленого куща» або «Кут гаю, управо 40, далі 100 - чорний кущ, управо 20, протитанкові гармати».

За напрямом положення цілі від орієнтира можна іноді визначити в метрах, у цьому випадку слід сказати: «Управо (вліво) стільки-то метрів».

Цілевказання від орієнтирів (місцевих предметів) можна застосовувати тільки при розташуванні того, хто дає і приймає цілевказання, на одному пункті або на незначному віддаленні один від одного. Інакше розташування цілі щодо орієнтира може здаватися настільки різним, що пошук її виявиться неможливим.

При цілевказанні трасуючими кулями (снарядами) той, що дає, попереджає того, що приймає, щоб останній був готовий вести спостереження за напрямом проходження трас куль або снарядів, наприклад: «Зліва темний горб, спостерігати за трасою». Потім по цілі або у напрямі на неї дається декілька черг трасуючими кулями (один-два постріли трасуючими снарядами). Після цього щодо траси указується положення цілі, наприклад: «Траса куль, вліво 10, кулемет у світлого куща».

Цілевказання трасуючими кулями може застосовуватися від механізованих підрозділів танкам, коли немає можливості передати їх по радіо. Застосування цілевказання з командирами танків повинно бути узгоджено наперед. Природно, що цей спосіб не придатний у напружені моменти бою, коли неможливо розрізняти траси зі встановлених наперед напрямів.

Цілевказання по карті, як правило, застосовується між командирами підрозділів при постановці вогневих завдань. Це цілевказання визначає по карті прямокутні координати цілі і передає їх. Наприклад, командир роти ставить завдання командиру артилерійської батареї: «Координати: х = 23700, у=44500. висота 110.0, на південних скатах гармата в окопі, подавити».

Для цілевказання, сигнальними засобами необхідно випустити в напрямі на цілі дві-три ракети (сигнальних патрони). Порядок, колір і кількість ракет може встановлюватися наперед, при організації взаємодії. Командир попереджає того, що приймає, наприклад: «Ліс «Темний» південне узлісся, спостерігати сигнальні ракети», а після їх пуску продовжує: «Друга ракета вліво - 50, далі 200, у зелених кущів танк».

Цілевказання наведенням зброї (приладу) в ціль є дуже надійним і простим способом. Воно може застосовуватися, коли командир знаходиться поряд із тим, що приймає цілевказання, і у них є або зброя з механізмами наведення, або наглядовий прилад на тринозі. Наприклад, командир механізованої роти для цілевказання командиру батареї підходить до стереотруби (бусолі), наводить її перехрестя в ціль і вказує: «Перехрестя наведене в ціль: бліндаж на скатах висоти» (командир батареї знаходиться на КНП командира механізованої роти).

Так само можна давати цілевказання наведенням зброї – станкового кулемета, гармати, кулемета, встановленого на бронетранспортері.

У танках широко застосовується цілевказання від командира навіднику наведенням зброї в ціль з допомогою системи командирського цілевказання. Командир танка додає гарматі напрям на ціль і командує: «Осколковий, гармата в кущах, 1000, з ходу - вогонь». Навідник, спостерігаючи в приціл, відшукує на дальності 1000 м у районі кущів ціль і відкриває вогонь.