2.3.1. Організація вогню при наступі на противника, що обороняється

Наступ у сучасних умовах може проводитися з ходу або з положення безпосереднього зіткнення з противником. Послідовність і зміст роботи командирів підрозділів із підготовки наступу й організації вогню в обох випадках багато в чому збігаються. Розглянемо їх спочатку для умов наступу з положення безпосереднього зіткнення з противником.

Усю роботу з організації вогню в наступі в умовах безпосереднього зіткнення з противником командири батальйонів, рот і взводів проводять на місцевості в комплексі з іншими питаннями.

Нами розглядається варіант роботи командирів у цей період тільки з питань, що безпосередньо відносяться до організації вогню.

Робота командира батальйону

Після отримання завдання командир батальйону приступає до роботи із організації наступу.

З'ясувавши завдання, намітивши заходи, які потрібно виконати негайно для підготовки підрозділів до наступу, розрахувавши час і віддавши необхідні вказівки, командир батальйону приступає до оцінки обстановки.

При оцінці противника він послідовно уточнює: передній край оборони противника, розташування вогневих засобів на ньому; виходячи з цього, орієнтовно визначає межі опорних пунктів взводів і рот, можливе розміщення командно-спостережних пунктів і резерву батальйону. В результаті командир батальйону робить висновок: які цілі та якими вогневими засобами вражаються під час вогневої підготовки і які повинні вражатися при атаці і в ході наступу, які вказівки дати командирам рот і доданому (що підтримує) артилерійському підрозділу щодо організації вогню.

При оцінці своїх військ командир батальйону уточнює склад і вогневі можливості своїх, доданих і підтримуючих вогневих засобів і робить висновок про найбільш доцільне їх використання.

При оцінці сусідів на користь кращої організації вогню командир батальйону уточнює можливості взаємної вогневої підтримки при оволодінні опорними пунктами противника, розташованими поблизу розмежувальних ліній, а також при відбитті контратак; у висновках він визначає вогневі засоби для вирішення цих завдань, а також для забезпечення флангів батальйону.

В ході оцінки місцевості також розв'язується ряд питань, необхідних для успішної організації вогню. Так, при оцінці місцевості в розташуванні противника командир батальйону вивчає і оцінює: по рельєфу місцевості на передньому краю оборони - як противник може використовувати місцевість для розміщення вогневих засобів, і в першу чергу протитанкових; по розвіданих вогневих засобах і рельєфі місцевості - де можуть проходити межі опорних пунктів; по розташуванню висот у межах району оборони - де можливо розміщення командно-спостережних пунктів; по наявності укритих місць (гаї, ліси) - де можуть бути розташовані резерви і вогневі позиції артилерії і мінометів; по рельєфу місцевості, розташуванню доріг і наявності ділянок, добре прохідних танками, - де в глибині оборони можуть розміщуватися ПТКРС і інші протитанкові засоби противника, його резерви, а також можливі напрями їх контратак.

При вивченні місцевості у своєму розташуванні необхідно за рельєфом і місцевими предметами оцінити: які умови спостереження і ведення вогню у бік противника; умови розміщення своїх вогневих засобів; можливість ведення вогню з танків зверх своїх механізованих підрозділів, що знаходяться у траншеї.

У результаті оцінки місцевості командир батальйону визначає: по яких ділянках місцевості в районі оборони слід максимально зосередити вогонь своїх вогневих засобів, щоб забезпечити успішну атаку переднього краю і оволодіння опорними пунктами противника; з якого рубежу намітити посилення вогню стрілецької зброї в ході атаки для придушення протитанкових засобів противника на передньому краю, які призначити рубежі і ділянки для ведення загороджувального і зосередженого вогню артилерії; де призначити вогневі позиції гарматам і танкам, виділеним для стрільби прямим наведенням; де призначити рубіж відкриття вогню танкам.

Такий зразковий порядок і зміст роботи, яку проводить командир батальйону в ході оцінки обстановки для організації вогню своїх, доданих і підтримуючих підрозділів при підготовці наступу.

Висновки, зроблені командиром батальйону, являться основою для ухвалення рішення з питань організації вогню при постановці бойових завдань і організації взаємодії.

Після ухвалення рішення командир батальйону зазвичай погоджує питання взаємодії із сусідами, щоб потім при організації взаємодії обґрунтовано і повно дати всі необхідні вказівки командирам підрозділів щодо взаємної вогневої підтримки з сусідами.

Погодивши ці питання, командир батальйону ставить бойові завдання.

Орієнтуючи офіцерів на місцевості, на початку наказу командир батальйону вказує єдині орієнтири і кодовані місцеві предмети.

Далі, при постановці бойових завдань питання, що безпосередньо відносяться до організації вогню, одержують відтворення тільки в завданнях гарматам і танкам, виділеним для стрільби прямим наведенням, а також приданої і підтримуючої артилерії.

Після віддачі бойового наказу командир батальйону організує взаємодію. У цій роботі в ході узгодження дій підрозділів з виконання бойового завдання батальйону детально розглядаються наступні питання організації вогню: тривалість і побудова вогневої підготовки; цілі і об'єкти, що подавляються в цей період перед фронтом наступу батальйону засобами старших командирів; порядок і час ведення вогню із зброї механізованих підрозділів у ході вогневої підготовки; час, відведений для стрільби прямим наведенням; номери цілей, що знищуються гарматами і танками, виділеними від батальйону для стрільби прямим наведенням; рубіж відкриття вогню танкам і порядок ведення вогню з бойових машин піхоти зверх своїх механізованих підрозділів; порядок ведення вогню під час подолання нашими підрозділами загороджень противника по пророблених проходах; завдання, що вирішуються артилерією в період вогневої підтримки; порядок ведення вогню для надання взаємної вогневої підтримки і сусідам при оволодінні опорними пунктами на передньому краю і в глибині; порядок ведення вогню артилерією, мінометами, танками, бойовими машинами піхоти і стрілецькою зброєю у разі контратак противника; час і порядок зміни вогневих позицій артилерією і мінометами; порядок переміщення протитанкового взводу; сигнали для виклику, перенесення, припинення вогню і цілевказання.

По закінченні роботи з організації наступу командир батальйону дає вказівки щодо забезпечення бойових дій. Із них безпосередньо до організації вогню відноситься частина завдань із розвідки, протиповітряної оборони і тилового забезпечення.

У вказівках із розвідки командир батальйону, зокрема, ставить завдання спостережним постам щодо виявлення цілей до початку і в ході наступу, намічає райони і ділянки, за якими слід вести посилене спостереження із завданням виявлення найбільш важливих цілей.

У вказівках із протиповітряної оборони він визначає, які засоби виділити в механізованих підрозділах для ведення вогню по літаках, що низько летять, і вертольотах противника, за якими сигналами і коли вони повинні самостійно відкривати вогонь по повітряних цілях.

У вказівках щодо тилового забезпечення командир батальйону визначає, яку кількість і яких сигнальних ракет видати ротам для управління вогнем, скільки мати їх при штабі батальйону; порядок поповнення підрозділів боєприпасами.

При занятті початкового положення для наступу вночі командир батальйону, крім того, визначає порядок застосування приладів нічного бачення, уточнює порядок освітлення місцевості, постановки світлових орієнтирів і позначення флангів своїх підрозділів.

Робота командира механізованої роти

У такій же самій послідовності стосовно своїх обов'язків з управління підрозділом проводить роботу з організації вогню і кожен командир роти.

При оцінці противника він уточнює на місцевості передній край оборони противника, розташування виявлених вогневих засобів на ньому, межі опорних пунктів перед фронтом наступу роти, місця вірогідного розташування вогневих засобів противника у глибині опорних пунктів і в проміжках між ними; у висновках вирішує, які вогневі завдання поставити механізованим взводам, доданим і підтримуючим вогневим засобам для поразки противника перед атакою і в ході наступу.

При оцінці своїх військ уточнює склад і вогневі можливості своїх, доданих і підтримуючих вогневих засобів і робить висновок про найбільш доцільне їх використання.

При оцінці сусідів уточнює можливості взаємної вогневої підтримки при оволодінні опорними пунктами на передньому краю і у глибині оборони, а також при відбитті контратак; у висновках визначає необхідні для цього вогневі засоби.

При оцінці місцевості в розташуванні противника вивчає, де найймовірніше розміщено його вогневі засоби, особливо протитанкові, а в розташуванні своїх військ – де розмістити в початковому положенні бойові машини піхоти, які умови спостереження у бік противника, чи потрібно призначити додатково свої орієнтири; у висновках визначає, з яких рубежів за умовами місцевості і якими вогневими засобами вражати противника.

Оцінивши обстановку і ухваливши рішення, командир роти погоджує питання взаємодії, зокрема взаємної вогневої підтримки, з сусідами, а потім ставить командирам взводів бойові завдання.

При постановці завдань у бойовому наказі командир роти вказує вогневі завдання тільки доданим і підтримуючим вогневим засобам; із своїми підрозділами питання організації вогню він вирішує, організовуючи взаємодію. При цьому командир роти вказує тривалість вогневої підготовки, порядок ведення вогню із стрілецької зброї і бойових машин піхоти в ході вогневої підготовки, при русі в атаку і подоланні загороджень; погоджує дії взводів і доданих вогневих засобів при знищенні цілей в опорних пунктах противника, що атакуються; порядок взаємної вогневої підтримки з танками; порядок переміщення доданих вогневих засобів; оголошує сигнали цілевказання, виклику, перенесення і припинення вогню.

У кінці командир роти повідомляє командирам взводів сигнали виклику, перенесення і припинення вогню артилерії і цілевказання, встановлені командиром батальйону.

Робота командира взводу

Організація вогню в ході підготовки наступу командирами взводів проводиться в такій же послідовності, як і командиром роти.

При оцінці обстановки командир взводу, крім інших питань для організації вогню взводу, уточнює:

– де проходить передній край оборони перед фронтом наступу взводу, які вогневі засоби на ньому виявлені і як вони вражатимуться; які вогневі засоби противника можуть залишитися не придушені в ході вогневої підготовки; звідки можна чекати фланкуючий вогонь противника;

– стан зброї взводу і наявність боєприпасів;

– можливості взаємної вогневої підтримки із сусідніми взводами при оволодінні опорним пунктом; номери танків, що наступають у напрямі дій взводу;

– можливості спостереження і ведення вогню по противнику з траншеї і з району розташування бойових машин піхоти взводу.

У висновках з цієї оцінки обстановки командир взводу вирішує, як розподілити вогонь бойових машин піхоти і стрілецької зброї взводу до початку і в ході атаки; як організувати взаємну вогневу підтримку із сусідніми взводами, танками і бойовими машинами піхоти, де намітити позиції кожній бойовій машині піхоти, місця для стрільби кулеметам і ручним протитанковим гранатометам у початковому положенні.

Таким чином, вказівками щодо порядку взаємодії, які дав в бойовому наказі командир взводу, він завершує роботу з організації вогню.

Робота командира відділення

На підставі наказу командира взводу проводять роботу командири відділень. З'ясувавши одержане завдання і обстановку – де противник і що він робить, завдання взводу, свого відділення і сусідів, порядок дій відділення до початку і в ході атаки, встановлені сигнали і час готовності до наступу, – командир відділення ставить бойове завдання відділенню. При цьому він вказує: орієнтири і кодовані місцеві предмети, відомості про противника перед фронтом наступу взводу, його передній край, розташування виявлених вогневих засобів, наявність загороджень; об'єкт атаки взводу і напрямок подальшого наступу; вихідну позицію, напрямок атаки і завдання свого відділення; завдання сусідніх відділень.

Після цього командир відділення вказує порядок взаємодії: як вести вогонь у ході вогневої підготовки, який танк наступає попереду відділення, як вести вогонь у ході атаки, при подоланні загороджень, порядок взаємної вогневої підтримки з танком, з бойовою машиною піхоти, завдання навіднику – оператору бойової машини піхоти, кулеметникам, гранатометнику, автоматникам і їх місця у траншеї і в бойовому порядку відділення при атаці противника.

По закінченні вказує час готовності до наступу, сигнали і свого заступника.

Таким чином, при постановці бойового завдання командиром відділення, як і в наказі командира взводу, питання організації вогню, по суті, визначають і порядок взаємодії.

Особливості роботи з організації вогню при наступі з ходу

Послідовність роботи командирів підрозділів з організації вогню при наступі з ходу на противника, що обороняється, в основному, аналогічна розглянутої вище, до змісту же роботи командирів підрозділів додадуться деякі особливості.

Після прибуття у район вичікування командир батальйону в попередніх розпорядженнях із питань організації вогню дає вказівки про негайне встановлення спостереження за повітрям і виділення вогневих засобів і підрозділів для стрільби по повітряних цілях (звичайно, по одному взводу від кожної механізованої роти), про підготовку наглядового поста, який супроводжуватиме його при виїзді на рекогносцировку (у складі, наприклад, начальника поста – заступника командира взводу – і трьох спостерігачів), а також про підготовку озброєння і поповнення боєприпасів.

Після з'ясування завдання в ході оцінки обстановки командир батальйону, окрім розглянутих вище питань організації вогню при наступі з положення безпосереднього зіткнення з противником, повинен зробити наступні висновки:

– при оцінці противника – завдання вогневим засобам щодо поразки можливих диверсійних груп і повітряних цілей під час висунення до рубежу переходу в атаку;

– при оцінці своїх підрозділів – розподіл вогневих засобів у похідному порядку до рубежу переходу в атаку;

– при оцінці сусідів – порядок взаємної вогневої підтримки з підрозділами, що обороняються;

– при оцінці місцевості – порядок використання укриттів у місцях спішування і ведення вогню при цьому з танків, бойових машин піхоти (бронетранспортерів).

Командир механізованого батальйону ці висновки може конкретизувати, наприклад, так: під час висунення до рубежу атаки призначити по одному взводу в кожній механізованій роті для ведення вогню по низьколітних літаках, та інших повітряних цілях; у похідному порядку при висуненні до рубежу атаки вогневі засоби розподілити: за штабом і взводом зв'язку мати протитанковий взвод, танкові підрозділи, механізовану роту з мінометним взводом, решта рот і тилу. Під час рекогносцировки погоджувати питання взаємної вогневої підтримки з командиром підрозділів, що обороняються, уточнити з ним порядок прикриття вогнем підрозділів при спішуванні і подоланні загород противника.

На основі з'ясування завдання і оцінки обстановки командир батальйону ухвалює рішення і віддає бойовий наказ.

Основна робота щодо погодження питань ведення вогню проводиться командиром батальйону при організації взаємодії так само, як і при підготовці наступу з безпосереднього зіткнення з противником. Новим питанням тут буде забезпечення взаємної вогневої підтримки зі своїми підрозділами, що обороняються, при підході батальйону до зони дійсного вогню протитанкових засобів противника, при спішуванні і подоланні загороджень противника.

Командир батальйону повинен повідомити командиру підрозділу, що обороняється, рубіж, після досягнення якого наступаючі підрозділи опиняються в зоні дійсного вогню протитанкових засобів противника, місця спішування, порядок подолання перешкод і погоджувати питання поразки противника на цей час.

Із метою детальнішого узгодження сумісних дій, у тому числі й організації вогню, командир батальйону за наявності часу може уточнити взаємодію на макеті місцевості після повернення у район вичікування. До цієї роботи притягуються, звичайно, всі командири підрозділів батальйону і засобів посилення.

Макет місцевості може бути підготовлений прямо на землі або у приміщенні на підлозі в масштабі, наприклад, 1 м макету – 1 км місцевості. Для позначення рельєфу, місцевих предметів, підрозділів, розмежувальних ліній, завдань можуть використовуватися самі різні підручні матеріали – земля, пісок, гілки, трава, картон, папір тощо. У деяких випадках замість макета можна задовольнятись схемою місцевості, яка виконана на великому листі паперу, картону, фанери.

Для тих командирів підрозділів, які не брали участь із командиром батальйону в рекогносцировці, робота на макеті місцевості особливо корисна; на ньому можуть бути детально розглянуті всі питання взаємодії і організації вогню.

У роботі командирів рот у цих умовах додасться ще одна важлива обставина. У тому випадку, коли командир роти не виїжджає з командирами взводів на місцевість, йому доводиться організовувати наступ по карті або на макеті місцевості. До цієї роботи притягуються всі командири взводів, відділень, танків і засобів посилення. Командир роти, як і командир батальйону, детально розглядає на макеті місцевості питання взаємодії, у тому числі і організації вогню.

У подальшому при підході до рубежу атаки він уточнює завдання командирам взводів, а останні – командирам відділень (танків).