1.2.4. Момент відкриття вогню

Момент відкриття вогню визначає командир підрозділу або вогневого засобу командою «Вогонь», виходячи з обстановки. Якщо командир не вказав моменту відкриття вогню, його визначає той,хто стріляє.

Найбільш вигідними для відкриття вогню є моменти, коли противник скупчився, підставив свій фланг, коли ціль добре видно і в неї зручно прицілюватися. Важливо прагнути відкривати вогонь раптово для противника, особливо у фланг і зблизька. Для цього від командирів і всього особового складу підрозділів потрібні велика витримка і висока свідома дисципліна. Досвід сучасних війн дає численні приклади, коли противника близько підпускали до позиції, і лише тоді, виявляючи виняткову витримку, за сигналом командира особовий склад підрозділу відкривав вогонь.

В інших випадках момент відкриття вогню може бути вибраний при підході противника на максимальну дальність дійсного вогню нашої зброї, що також може бути несподіваним для противника.

Якщо противник не виявив наші вогневі засоби, доцільно підпустити його на дальність прямого пострілу і, використовуючи скорострільність танків, бойових машин, артилерії, стрілецької зброї, нанести йому найбільші втрати.

У наступі і в зустрічному бою часто особливого значення набуває швидкість відкриття вогню, щоби момент відкриття вогню нашими підрозділами попереджував вогонь противника. Для цього потрібні як висока виучка особового складу, так і умілі дії командирів з управління вогнем.

В обороні командири підрозділів встановлюють момент відкриття вогню для кожного виду зброї відповідно до поставленого завдання. Для знищення окремих груп противника, що намагаються вести розвідку, проробляти проходи в загородах або проникнути в глибину оборони, командир підрозділу використовує чергові вогневі засоби, особовий склад яких знаходиться в постійній готовності до негайного відкриття вогню з тимчасових вогневих позицій.

Усі вогневі засоби вступають у бій під час відбиття атаки противника з дальності дійсного вогню. З підходом противника на дальність прямого пострілу вогонь усіх засобів посилюється до максимальної напруги.

ПТКР відкривають вогонь, як правило, із граничної відстані.

У всіх видах бойової діяльності військ необхідно прагнути до раптового відкриття вогню в такий момент, який забезпечує максимальну поразку противника. Командири підрозділів підтримують безперервний зв'язок із підлеглими, щоб у потрібний момент дати команду або сигнал на відкриття вогню.

1.2.5. Подача команд на відкриття вогню та постановка вогневих завдань

В результаті роботи з вивчення і опанування місцевості, розвідці й оцінці цілей, визначення черговості їх поразки, після вибору виду зброї і типу боєприпасів, способу ведення і виду вогню, а також визначення моменту відкриття вогню командир підрозділу подає команду на відкриття вогню або ставить вогневе завдання. Це один із вирішальних елементів управління вогнем у бою.

Від уміння командира навіть у скрутних умовах бою подати команду чітко і упевнено, так, щоб підлеглі відчували в його голосі твердість і спокій, багато у чому залежить успіх ведення бою. Команди командира на відкриття вогню і постановка вогневих завдань повинні крім прямого призначення бути дисциплінуючим і організуючим засобом; звична, багато разів чута команда примушує підлеглих виконувати доведені до автоматизму дії навіть у критичні моменти бою, долаючи у недостатньо навчених солдатів відчуття невпевненості і боязні. Ось чому при бойовій підготовці військ у мирний час необхідно приділяти велику увагу виробленню в особового складу твердих стійких навичок у виконанні всіх команд на відкриття вогню.

У той же час слід пам'ятати, що в бою часто створюються такі умови, коли голосом команду подати неможливо або коли може бути подана тільки коротка, з декількох слів, команда. На навчаннях, після твердого засвоєння особовим складом повних команд на відкриття вогню, необхідно привчати їх і до скорочених, коротких команд, добиваючись свідомих дій навіть при раптових командах типу: «Справа танки і піхота - вогонь».

Послідовність команди на відкриття вогню із стрілецької зброї може бути такою:

1. Кому відкрити вогонь. Наприклад: «Другому взводу», «Автоматникам першого відділення», «Гранатометнику».

2. Цілевказання - одним із розглянутих вище способів. Наприклад: «Орієнтир третій, вліво 40, кулемет в окопі».

3. Установка прицілу. Наприклад: «Постійний»,«П'ять», «Сім».

4. Установка цілика або величина винесення точки прицілювання у фігурах цілі. Наприклад: «Цілик вліво два», «Вліво дві фігури».

5. Точка прицілювання. Наприклад:«Під ціль», «У пояс», «У голову».

6. Довжина черг. Наприклад: «Короткими», «Довгими», «Безперервними».

7. Момент відкриття вогню - вказується словом «Вогонь».

Для ведення вогню з танка команда подається у такій послідовності:

0. Яким снарядом (гранатою) вести вогонь. Наприклад: «Бронебійним», «Осколковою»; для відкриття вогню з кулемета на початку команди указується: «Кулемет». За цими командами проводиться заряджання гармати (спареного кулемета).

1. Цілевказання.

2. Дальність до цілі в метрах. Наприклад: «1600», «800», «1200».

3. Спосіб стрільби. Наприклад: «З ходу», «З місця», «З коротких».

4. Момент відкриття вогню вказується словом «Вогонь».

Команда повинна подаватися з такими інтервалами, щоб ті хто стріляє, могли з'ясувати і виконати кожну її частину.

Як вже наголошувалося вище, команди на відкриття вогню в повному обсязі слід подавати молодим солдатам і підрозділам, ще недостатньо навченим і натренованим у рішенні вогневих завдань. У подальшому у міру вдосконалення виучки підрозділу зміст команд повинен скорочуватися.

У бою команди на відкриття вогню звичайно подають командири відділень, танків, взводів.

Командири рот і батальйонів управляють вогнем штатних, доданих і підтримуючих підрозділів, головним чином, шляхом постановки вогневих завдань. При цьому вони указують:

- якому підрозділу (кому) ставиться вогневе завдання;

- найменування цілі та її місцеположення (цілевказання) ;

- вид вогню на поразку цілі («знищити», «подавити», «зупинити»).

Постановка вогневого завдання не вимагає від командира підготовки початкових даних, що спрощує його роботу у порівнянні з подачею команд на відкриття вогню. При постановці вогневого завдання не вказується момент відкриття вогню, тобто не подається команда «Вогонь». Підлеглий одержав вогневе завдання – зобов'язаний виконати її в найкоротший строк, він сам визначає вид зброї і боєприпасів, готує вихідні дані і, якщо потрібно, подає команду на відкриття вогню і корегує стрільбу.

Постановка вогневих завдань може проводитися голосом, по радіо (відкритим текстом), письмовим розпорядженням, телефоном або через зв'язкового.

У батальйонній радіомережі на одній частоті діє до 30-40 радіостанцій. Якщо на передачу вийдуть командири машин, то управління з боку командира батальйону і командирів рот може бути порушене.

Наявність в одній радіомережі великої кількості радіостанцій вимагає до мінімуму обмежити час роботи по радіо на передачу. Для цього треба добре знати статутні і наперед встановлені сигнали з управління вогнем. Крім того, для забезпечення безперебійного зв'язку радіостанції танків, бойових машин піхоти, бронетранспортерів повинні знаходитися в положенні «Прийом». Командири машин, як правило, не виходять в ефір. Вони тільки прослуховують команди і відповідають на запити старших командирів: на передачу вони переходять тільки при необхідності доповіді про появу нових цілей.

У процесі бою, при зміні обстановки, відсутності зв'язку або часу на отримання вказівок від старших начальників щодо управління вогнем підлеглі повинні проявляти розумну ініціативу для поразки виявлених цілей і виконання бойового завдання.