8 Клініко-педагогічна класифікація порушень мовлення

Оскільки мовленнєві дефекти тривалий час були предметом вивчення дисциплін медико-біологічного циклу, природно, що й перші класифікації вад мовлення мали клініко-етіопатогенетичний напрям. Однією з визнаних і поширених у практиці є клініко-педагогічна класифікація мовленнєвих порушень, засновниками якої вважаються М.Є. Хватцев, О.Ф. Pay, О. В. Правдіна, С.С. Ляпідєвський, Б.М. Гриншпун та ін. За цією класифікацією розрізняють різні форми (види) мовленнєвої патології, кожна з яких має власну симптоматику та динаміку виявів. Увага акцентується на тих порушеннях, що є об'єктом логопедичного впливу, та спирається на медичні дані, клінічні характеристики, які пояснюють причини розладів мовлення. Ця класифікація засіювана не на одному критерії, а на сукупності психолого-лінгвістичних та клінічних критеріїв (клінічним критеріям відводиться роль уточню вальних). Такий багатоаспектний підхід перешкоджає одноаспектності уявлень про мовленнєве порушення, оскільки спрямований на розуміння порушення в цілому.

Важливо зазначити, що в клініко-педагогічній класифікації провідна роль належить психолого-лінвістичним критеріям. Використовуючи їх, процес мовленнєвого порушення характеризується термінами і поняттями, зрозумілими для логопеда, і спрямований на ті явища, що мають стати об'єктом логопедичного впливу.

Усі види порушень, які розглядаються у клініко-педагогічній класифікації, на основі психолого-лінгвістичних критеріїв (порушення форми мовлення — усного чи писемного; порушення виду мовленнєвої діяльності для кожної з форм: для усного — говоріння або слухання, для писемного — письма або читання; порушення ланки породження або сприймання мовлення; порушення операцій, за допомогою яких здійснюється оформлення висловлювання на етапі формування або сприймання мовлення; порушення засобів оформлення висловлювання) поділяються на дві великі групи залежно від порушеного виду мовлення — усного чи писемного.

Порушення усного мовлення, як правило, поділяють на два типи:

а) порушення вимовного аспекту мовлення або порушення фонаційного (зовнішнього) оформлення висловлювання (порушення голосоутворення, темпо-ритмічної, інтонаційно-мелодичної, звуковимовної організації мовлення);

б) порушення структурно-семантичного (внутрішнього) оформлення висловлювання, що в логопедії називається системними або поліморфними порушеннями мовлення.

Такі порушення є ізольовані і комбіновані, залежно від чого їх поділяють на ті чи інші види мовленнєвих порушень.

Афонія (від лат. а — заперечувальна частка, грец. phone — звук, голос), дисфонія — брак або порушення фонації внаслідок патологічних змін голосового апарату. Синонімічними є терміни: голосові, фонаційні, фонаторні, вокальні порушення. Характеризується відсутністю фонації (афонія) або частковою втратою висоти, сили та тембру голосу (дисфонія). Причиною афонії (дисфонії) є брак або обмеженість змикання голосових складок у зв'язку із органічними або функціональними розладами апарату голосоутворювання центральної або периферичної локалізації. Трапляється як ізольоване порушення, так і поєднане з іншими вадами мовлення, наприклад, коли входить у структуру дефекту при афазії, дизартрії, ринолалії, заїканні.

Ринофонія (від грец. rhinos — ніс) — фонаційне порушення, що характеризується носовим тембром голосу (гугнявістю). Стоїть дещо окремо від інших голосових порушень, оскільки патофізіологічний механізм полягає в неправильній функції м'якого піднебіння органічного або функціонального походження.

Брадилалія (від грец. bradys — повільний, lalia — мовлення) — патологічно уповільнений темп мовлення. Властива уповільнена реалізація артикуляторної мовленнєвої програми у зв'язку із патологічним підсиленням гальмівних процесів, що починають домінувати над процесами збудження. Термін "брадилалія" має такі синоніми: брадифразія, брадіартрія, брадилогія. Мовленнєва симптоматика брадилалії різноманітна: уповільнсність темпу експерсивного та імпресивного мовлення, загальмованість процесів читання і письма, монотонність голосу, інтер- та інтравербальне гальмування (подовження пауз між словами) та уповільненість, розтягнута вимова звуків і подовження пауз між звуками слова.

Тахілалія (від грец. tachus — швидкий, lalia — мовлення) — патологічно прискорений темп мовлення. Синонімом до цього поняття є термін "тахіфразія". Центральною ланкою в патогенезі тахілалії є порушення темпу зовнішнього і внутрішнього мовлення унаслідок патологічної переваги процесів збудження. Мовленнєва симптоматика характеризується ненормально швидким темпом мовлення (20—30 звуків за секунду замість 10—12) без значних порушень фонетики та синтаксису, при цьому порушується плавність мовлення, ритм і ме-лодико-інтонаційна виразність. Під час прискореного темпу мовлення стає швидким, стрімким, напористим, зумовлюючи при цьому аграматизми. Інколи ці явища набувають самостійного значення і виражаються такими термінами, як батаризм (парафазія) та полтерн (спотикання). Спостерігаються подібні розлади внутрішнього мовлення, письма, читання. При тахілалії порушуються операції структури мовлення загалом.

Брадилалія і тахілалія об'єднуються загальною назвою — порушення темпу мовлення, наслідком якого є порушення плавності мовленнєвого процесу, ритму і мелодико-інтонаційної виразності.

Заїкання (логоневроз) є одним із найскладніших і довготривалих мовленнєвих порушень, що характеризується розладом темпу, ритму і плавності експресивного мовлення з переважним ураженням комунікативної функції, зумовлене судомними скороченнями у м'язах артикуляції, фонації й дихання. Заїкання — це складне психофізіологічне порушення.

Дислалія — порушення не тільки фонетичного, а й вимовного аспектів мовлення, тобто це порушення звуковимови за умови нормального слуху та збереженої інервації мовленнєвого апарату. Рядоположними є поняття: недорікуватість (застаріле), дефекти звуковимови, фонетичні дефекти, недоліки вимови фонем.

9

У залежності від тяжкості мовного порушення діти шкільного віку отримують різного виду логопедичну допомогу. Слабко виражені, часткові (парціальні) порушення долаються на заняттях у логопедическом кабінеті. Логопедичні заняття проводяться паралельно зі шкільним навчанням, на додаток до нього, але ні в якому разі не дублюють роботу вчителя класу. Це корекційно-розвиваючі заняття.

У завдання логопедичного пункту при загальноосвітній школі входить виправлення порушень усного і писемного мовлення учнів, пропаганда корекційно-логопедичних знань серед педагогів та батьків, своєчасне виявлення порушень і попередження можливих вторинних порушень у структурі дефекту дитини, викликаних наявними порушеннями мови.

Поряд із заповненням у розвитку мови на логопедичних заняттях у дитини формуються повноцінні знання, вміння та навички в області мови. У результаті ситуації постійного неуспіху у ряду учнів виникає негативне ставлення до навчання, тому на корекційних заняттях проводиться робота, спрямована на стимулювання розвитку пізнавальної активності дітей, на формування прийомів розумової роботи, необхідних для оволодіння граматикою.

Вкрай важливим є розвиток мовної активності школярів. Діти навіть з незначними порушеннями мови часом відрізняються зниженою комунікабельністю. У зв'язку з цим на логопедичних заняттях створюються різні ситуації спілкування, активізують не тільки мовну, але й речемислітельной діяльність школярів. Ведеться робота над усіма ланками процесу породження мовленнєвого висловлювання: в учнів розвивається вмотивованість мовного дії, формується передбачення його кінцевого результату, їх навчають планувати, відбирати лексику, знайомлять з граматичним структуруванням, операціями контролю. Дітей вчать міркувати і давати розгорнуті умовиводи, висновки. Цим забезпечується досконалість комунікативної і узагальнюючої функцій мови.

Корекційна робота з учнями на логопедическом пункті проводиться протягом усього навчального року в різних формах: індивідуальна, фронтальна (з рухомим складом груп, в які об'єднуються школярі, що мають приблизно однакові порушення мови). На логопедичних заняттях уточнюється вимова звуків, розвивається фонематическое сприйняття, ведеться робота над словником і граматичним ладом, над зв'язного промовою, читанням, листом. При цьому логопедична робота пронизана психотерапевтичної спрямованістю, ведеться з урахуванням особливостей особистості дитини, обумовлених мовним порушенням і ситуацією стійкою неуспішності.

У випадках, коли порушення мови носить більш виражений характер і не може бути подолане в умовах шкільного логопункта, а дитина в силу наявного дефекту не може нарівні з однолітками вчитися в загальноосвітній школі, навчання проводиться в спеціальних школах для дітей з важкими порушеннями мови. Зазвичай в таких школах функціонують два відділення: для дітей з грубими порушеннями мовлення (загальне недорозвинення мови різного характеру: алалія, афазія, ринолалія, дизартрія) і для дітей з важким ступенем заїкуватості (невротичного або неврозоподібного). У цих школах навчання ведеться в більш розтягнуті терміни, за спеціальними програмами з вираженою корекційної спрямованістю, з використанням специфічних прийомів, методів і прийомів корекційно-виховного впливу.

У більшості дітей з порушеннями мови виявляється недиференційоване уявлення про мовної дійсності, нерозчленованість в усвідомленні елементів мовлення (звук, склад, слово, речення, текст), відставання в практичному оволодінні навичкою мовного аналізу і синтезу, що разом з неповноцінністю комунікації створює ситуацію неготовність до оволодіння письмовою мовою.

При комплектуванні класів першого відділення школи для дітей з важкими порушеннями мови враховуються в першу чергу рівень мовленнєвого розвитку та характер первинного дефекту дитини. Термін навчання таких учнів 12 років. Випускники спеціальної школи отримують документ про неповну середню освіту. У навчальних планах передбачено значну кількість годин на виробничо-трудове навчання. Праця при цьому розглядається як важливе корекційно-виховний засіб подолання дефектів розвитку і формування особистості, як засіб підготовки учнів до самостійного життя, соціально-побутової та трудової інтеграції в суспільство.

Подолання мовленнєвих порушень забезпечується раціональним поєднанням фронтальних, підгрупових та індивідуальних занять з учнями. Індивідуальні заняття проводяться вчителем 2-3 рази на тиждень. Як правило, вчителі мають логопедическое освіту. Крім того, корекція порушень розвитку мовлення проводиться і на уроках рідної мови. Для цього в програмі передбачені спеціальні розділи: вимова, розвиток мови, навчання грамоті, фонетика, граматика і правопис, розвиток мови. Розвиток мови проводиться і на матеріалі всіх інших предметів, що вивчаються.

У відділенні для заїкуватих діти за 10 років навчання отримують знання в обсязі 9 років навчання в загальноосвітній школі. Додатковий рік передбачено для поглиблення корекційної роботи в молодших класах.

Основне завдання уроків розвитку мови полягає в тому, щоб допомогти дітям усунути недоліки їхньої мови, підвищити рівень володіння ними мовою, навчити школярів користуватися мовою як засобом спілкування і узагальнення. Формування навичок і вмінь володіння мовленням у дітей відбувається тільки на основі мовної практики, тому велика увага в період навчання у спеціальній школі приділяється спеціально організованої мовній практиці. Завдяки мовній практиці у дітей збільшуються можливості для самостійного накопичення словникового запасу в умовах безпосереднього мовного спілкування.

У спеціальній школі діти з мовними порушеннями отримують всебічний розвиток у процесі корекції недостатності мовленнєвої діяльності. Необхідною умовою корекції є поєднання лікувально-оздоровчої та психолого-педагогічної роботи з учнями.

У більшості випадків і на логопедичних пунктах при загальноосвітніх школах і в спеціальних школах у ході роботи виявляється позитивна динаміка розвитку. До 2-3 класу вдається подолати або згладити недоліки, які в 1 класі виявляються найбільш яскраво. Своєрідність проявів мовного недорозвинення, низький рівень знань з російської мови, недостатність мовної комунікації, особливості емоційно-вольової сфери та навчальної діяльності дітей вимагають особливих корекційних засобів впливу, спрямованого одночасно на немовних і мовну функції. У роботі враховується єдність коригування мовлення, психічних процесів і діяльності.

Словникова робота з дітьми спрямована на розширення їх пасивного та активного запасу, на уточнення розуміння сенсу слів, на оволодіння умінням чітко виражати свої думки і використовувати слова для побудови зв'язного висловлювання. Спеціально організована лексична робота формує у дітей уміння оперувати словами, виділяти їх смислову сторону, зіставляти, оцінювати, проводити відбір слів. Тим самим у школяра формується монологічне мовлення. Дитина вчиться відбирати мовні засоби для побудови висловлювання. Лексична робота, що проводиться зі школярами, тісно пов'язана, з одного боку, з роботою з формування і корекції граматичного ладу, а з іншого - з уточненням звуковимови і виправленням його порушень.