10.4 Класифікація за статусом страхувальника, спеціалізацією страховика

Класифікація за статусом страхувальника передбачає поділ страхових послуг на ті, які обслуговують інтереси суб’єктів підприємницької діяльності, а також ті, які обслуговують інтереси громадян. Ця класифікація стосується майнового страхування і страхування відповідальності.

Класифікація за статусом страховика використовується для забезпечення державного регулювання страхової діяльності, аналізу розвитку страхового ринку, контролю за страховиками. Ця класифікація передбачає поділ страхування на:

1) комерційне (здійснюють страхові компанії, створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств, а також товариств з додатковою відповідальністю);

2) взаємне (здійснюють товариства взаємного страхування);

3) державне (здійснюють спеціалізовані державні страхові організації) [18].

10.5 Класифікація за способом розрахунку страхової виплати. Системи страхової відповідальності

Класифікація страхування за способом розрахунку страхової виплати базується на особливостях встановлення зв'язку страхової суми і страхової виплати. Напрями завдання шкоди — особистості чи її майну (точніше — майновим інтересам щодо майна, зокрема втрата доходу — потребують від страхової компанії здійснення двох типів виплат — узгодженої суми або суми збитку.

Виплата узгодженої суми (страхової суми або її частки) здійснюється при:

• страхуванні життя;

• страхуванні від нещасних випадків;

• медичному страхуванні;

• страхуванні відповідальності за шкоду, що може бути завдана життю та здоров'ю потерпілої особи.

Виплата суми збитку здійснюється при:

• майновому страхуванні;

• страхуванні відповідальності за збитки, що можуть бути завдані майну потерпілої особи.

При страхуванні життя згідно зі ст. 9 Закону страхові виплати здійснюються в обсязі страхової суми (її частини) та (або) у вигляді регулярних, послідовних виплат, визначених у договорі страхування сум (ануїтету).

У договорах страхування від нещасних випадків, медичного страхування та страхування відповідальності за шкоду, завдану життю і здоров'ю залежно від страхової суми визначається максимальний обсяг виплати, у межах якої компенсується шкода, заподіяна законним майновим інтересам страхувальника. Проте це не означає, що при настанні страхового випадку страхувальнику виплачується страхова сума повністю. Сума, що підлягає виплаті, у договорах особистого страхування від нещасних випадків, страхування здоров'я на випадок хвороби та страхування відповідальності за шкоду, завдану життю, здоров'ю, визначається так:

1. У певних відсотках від страхової суми, обсяг яких залежить від характеру і ступеня тяжкості травматичного ушкодження чи захворювання. Виплата здійснюється один раз.

2. У фіксованому обсязі (або в обсязі встановленого відсотка від страхової суми) за кожний день втрати працездатності.

Обсяг страхової суми за договорами особистого медичного безперервного страхування здоров'я може бути встановлений на основі обсягу максимальних зобов'язань страховика за кожним випадком чи за програмою страхування, що включає певний перелік страхових випадків. Особливістю виплати при цьому виді страхування є оплата наданих медичних послуг не безпосередньо застрахованій особі, а закладу охорони здоров'я, що здійснював надання медичних послуг застрахованій особі.

У майновому страхуванні і страхуванні відповідальності за шкоду майну (майнові збитки) встановлюється система виплати, яку називають системою страхування, системою страхового забезпечення чи системою страхової відповідальності. Система виплати є важливою частиною договору страхування і визначає обсяг, умови і методику здійснення страхового відшкодування збитку. Ця система встановлює співвідношення між страховою сумою, реальною вартістю майна, фактичним збитком і сумою виплачуваного страхового відшкодування. Згідно з принципом граничної сумлінності, вид використовуваної системи обов'язково повинен зазначатися у договорі страхування, оскільки від цього залежить методика визначення збитків і сума страхового відшкодування, яку одержить страхувальник як компенсацію заподіяної йому шкоди.

Застосовуються такі системи страхової відповідальності:

1. Дійсної вартості.

2. Першого ризику.

3. Пропорційної відповідальності.

4. Відбудовної вартості.

5. Дробової частини.

6. Граничної відповідальності.

Перш ніж розглядати системи виплати, проаналізуємо поняття "збиток" та з'ясуємо особливості його визначення в страхуванні. Збитками згідно з чинним законодавством (ст. 22 Цивільного Кодексу) є:

1. Втрати, яких особа зазнала внаслідок знищення або пошкодження речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

2. Доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (втрачена вигода).

Збитки відшкодовуються повністю, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому обсязі.

Заподіяна об'єкту страхування внаслідок страхового випадку майнова шкода називається страховою шкодою. Страхова шкода включає два види збитків: прямі і непрямі.

Прямий збиток означає кількісне зменшення застрахованого майна (загибель, ушкодження, крадіжка) або зменшення його вартості при зберіганні його матеріально-речової форми, що сталося внаслідок страхового випадку (на рисунку це класифіковано як "загибель"). Сума прямого збитку включає також витрати, які страхувальник зробив для зменшення наслідків шкоди, порятунку майна і його упорядкування після стихійного лиха чи іншого страхового випадку.

Прямий збиток є первинною шкодою, тобто такою, що реально спостерігається. Саме цим прямий збиток відрізняється від непрямого, що є похідним. Прямий збиток є головним чинником, що визначає страхове відшкодування.

Непрямий збиток означає шкоду, що виникає внаслідок загибелі (ушкодження) майна і неможливості його використання після страхового випадку. Непрямий збиток є похідним від прямого, (наприклад, неотриманий дохід внаслідок перерви у технологічному (виробничому, торгівельному тощо) процесі, спричинений руйнуванням споруд, устаткування, загибеллю предметів праці; додаткові витрати, необхідні для відновлення технологічного процесу після аварії).