28. Загальнодержавні податки, їх структура та порядок встановлення.

Загальнодержавні податки установлюють вищі органи влади. Їх стягнення є обов’язковим на всій території країни незалежно від того, до якого бюджету (центрального чи місцевого) вони зараховуються.

Розглянемо найголовніші , а саме:

I) Податок на додану вартість (ПДВ) – це непрямий податок на споживання, який вилучає до бюджету частину доданої вартості, створеної на всіх стадіях виробництва та обігу. Він включається у вигляді накидки до ціни товарів, послуг і повністю сплачується кінцевим споживачем товарів, послуг. Цей податок був введений в 1992р. Декретом Кабінету Міністрів України. Законодавче оформлення ПДВ отримав в 1997 р. з ухваленням Закону України "Про податок на додану вартість" (введений в дію з 1 жовтня 1997 р.). Об'єктом оподаткування є операції з продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України, а також ввезення і вивіз товарів (робіт, послуг) за її межі.

Платники ПДВ зобов'язані реєструватися в податкових органах. Кожному з них привласнюється індивідуальний податковий номер. Податкові органи ведуть реєстр платників.

Податок на додану вартість складає 20 % ціни товарів (робіт, послуг) і додається до неї. Окремі операції обкладаються цим податком по нульовій ставці (наприклад, продаж товарів на експорт). Крім того, Законом встановлений перелік операцій, звільнених від ПДВ (наприклад, продаж книг вітчизняного виробництва, учнівських зошитів, підручників і навчальних посібників, товарів спеціального призначення для інвалідів та ін.).

II) податок на прибуток підприємств

Впровадження цього податку обумовлене низкою чинників, серед яких: необхідність впровадження ринкового механізму, удосконалення податкових стосунків і розширення можливостей фінансової діяльності органів місцевої самоврядності, оскільки податок на прибуток зараховується до бюджетів територіальних управлінь по місцезнаходженню платника податків.

Платниками податку на прибуток є всі суб'єкти підприємницької діяльності, у тому числі бюджетні і суспільні організації, які отримують прибуток від господарської діяльності, нерезиденти, філії, відділення і інші відокремлені підрозділи.

Об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення валового доходу звітного періоду на суми валових витрат і амортизаційних відрахувань платника.

Валовий прибуток – це спільна сума доходу платника податків від всіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) впродовж звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, так і за її межами.

Механізм оподаткування прибутку підприємств передбачає визначення скорегованого валового доходу. Він обчислюється як валовий прибуток без врахування доходів, які не залучаються до його складу. Ставка податку на прибуток встановлена в об'ємах 25 % і є єдиною для всіх платників, включаючи підприємства, засновані на власності окремої фізичної особи, окрім окремих виключень.

29. Класифікація банківських кредитів. Принципи та методи банківського кредитування.

У ринкових умовах господарювання основною формою кредиту є банківський кредит, тобто кредит, що надається комерційними банками різних типів і видів. Суб'єктами кредитних відносин в сфері банківського кредиту є підприємства та організації, населення, держава і самі банки. Як відомо, в кредитній угоді суб'єкти кредитних відносин завжди виступають як кредитори і позичальники. Кредиторами є особи (юридичні та фізичні), що надали свої тимчасово вільні кошти в розпорядження позичальника на певний строк.

Позичальник - сторона кредитних відносин, яка отримує кошти в користування (у позичку) і зобов'язана їх повернути в встановлений термін. Що стосується банківського кредиту, то суб'єкти кредитних угод тут обов'язково виступають у двох осіб, тобто як кредитор і як позичальник. Це пов'язано з тим, що банки працюють в основному на залучені кошти і, отже, по відношенню до підприємств і організацій, населенню, державі - власникам цих коштів, розміщених на рахунках в банку, виступають в якості позичальників. Перерозподіляючи зосереджені у себе ресурси на користь нужденних у них, банки виступають як кредитори. Те ж саме спостерігається і щодо іншого боку кредитних угод - населення, господарства, держави; розміщуючи на рахунках в банку свої грошові кошти, вони виступають у ролі кредитора, а просячи позику, перетворюються на позичальників.

Комерційні банки надають своїм клієнтам різноманітні види кредитів, які можна класифікувати за різними ознаками. Перш за все за основними групами позичальників: кредит господарству, населенню, державним органам влади.

За призначенням (напрямку) розрізняють кредит:

споживчий;

промисловий;

торговий;

сільськогосподарський;

інвестиційний;

бюджетний.

Залежно від сфери функціонування банківські кредити, що надаються підприємствам всіх галузей господарства (тобто господарюючим суб'єктам), можуть бути двох видів: позики, що беруть участь у розширеному відтворенні основних фондів, і кредити, що беруть участь в організації оборотних фондів. Останні, в свою чергу, поділяються на кредити, що направляються до сфери виробництва, і кредити, обслуговують сферу обігу.

За строками користування кредити бувають до запитання і термінові.

Останні, в свою чергу, поділяються на:

короткострокові (до 1 року);

середньострокові (від 1 до 3 років);

довгострокові (понад 3 років).

Як правило, кредити, що формують оборотні фонди, є короткостроковими, а позики, які беруть участь у розширеному відтворенні основних фондів, відносяться до середньо-і довготермінових кредитів.

За розмірами розрізняють кредити великі, середні і дрібні.

За забезпечення: незабезпечені (бланкові) кредити і забезпечені, які, у свою чергу, за характером забезпечення поділяються на заставні, гарантовані та застраховані.

За способом видачі банківські позики можна розмежувати на позики компенсаційні і платіжні. У першому випадку кредит спрямовується на розрахунковий рахунок позичальника для відшкодування останньому його власних коштів, вкладених у товарно-матеріальні цінності, або до витрат. У другому випадку банківська позика спрямовується безпосередньо на оплату розрахунково-грошових документів, пред'явлених позичальникові до оплати за кредитуються заходам.

За методами погашення розрізняють банківські позики, що погашаються в розстрочку (частинами, частками), і позики, що погашаються одноразово (на одну певну дату).

Основні фактори, що сучасні комерційні банки в Росії враховують при встановлення плати за кредит, наступні:

базова ставка відсотка за позиками, що надаються комерційним банкам ЦБР;

середня процентна ставка по міжбанківському кредиту, тобто за ресурси, що купуються у інших комерційних банків для своїх активних операцій;

середня процентна ставка, що сплачується банком своїм клієнтам по депозитних рахунках різного виду;

структура кредитних ресурсів банку (чим вище частка залучених коштів, тим дорожче повинен бути кредит);

попит на кредит з боку господарників (чим менше попит, тим дешевше кредит);

термін, на який запрошується кредит, і вид кредиту, а точніше його ступінь ризику для банку в залежності від забезпечення.

Банківське кредитування підприємств та інших організаційно-правових структур на виробничі та соціальні потреби здійснюється при суворому дотриманні принципів кредитування. Останні являють собою основу, головний елемент системи кредитування, оскільки відображають сутність і зміст кредиту, а також вимоги об'єктивних економічних законів, у тому числі і в сфері кредитних відносин.

До принципів кредитування відносяться: терміновість повернення, диференційованість, забезпеченість і платність.

Поворотність є тією рисою, яка відрізняє кредит як економічну категорію від інших економічних категорій товарно-грошових відносин. Без поворотності кредит не може існувати. Повернення є невід'ємною рисою кредиту, його атрибутом.

Терміновість кредитування являє собою необхідну форму досягнення поворотності кредиту. Принцип терміновості означає, що кредит повинен бути не просто повернений, а повернений в суворо певний термін, тобто в ньому знаходить конкретне вираження чинник часу. І, отже, терміновість є тимчасова визначеність поворотності кредиту.

диференційованість кредитування означає, що комерційні банки не повинні однозначно підходити до питання про видачу кредиту своїм клієнтам, які претендують на його отримання. Кредит повинен надаватися тільки тим, хто в змозі його своєчасно повернути. Тому диференціація кредитування повинна здійснюватися на основі показників кредитоспроможності, під якою розуміється фінансовий стан підприємства, що дає впевненість у здатності і готовності позичальника повернути кредит в обумовлений договором строк.

Принцип забезпеченості кредиту означає, що позики можуть видаватися під певні види кредитного забезпечення. У світовій банківській практиці видами кредитного забезпечення крім матеріальних цінностей, оформлених заставним зобов'язанням, виступають гарантії та поруки платоспроможних відповідно юридичних і фізичних осіб, а також страхові поліси оформленого позичальниками в страховій компанії ризику непогашення банківського кредиту. Причому не тільки один, але і всі перераховані форми юридичних зобов'язань одночасно можуть служити забезпеченням що видається банком кредиту.

Принцип платності кредиту означає, що кожне підприємство-позичальник має внести банку визначену плату за тимчасове користування його грошовими коштами. Реалізація цього принципу на практиці здійснюється через механізм банківського відсотка. Ставка банківського відсотка - це свого роду "ціна" кредиту. Платність кредиту покликана надавати стимулюючий вплив на господарський (комерційний) розрахунок підприємств, спонукаючи їх на збільшення власних ресурсів та економне витрачання залучених коштів.

Сукупна застосування на практиці всіх принципів банківського кредитування дозволяє дотримати як загальнодержавні інтереси, так і інтереси обох суб'єктів кредитної угоди: банку і позичальника.