67. Склад місцевих податків та зборів, порядок їх встановлення.

Підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний орган державної податкової служби про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни.

Платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об`єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду.

Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються в договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем, але річна сума платежу:

1) не може бути меншою:

- для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється у розглянутому вище порядку;

- для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється у розглянутому вище порядку;

2) не може перевищувати:

а) для земельних ділянок, наданих для розміщення, будівництва, обслуговування та експлуатації об'єктів енергетики, які виробляють електричну енергію з відновлюваних джерел енергії, включаючи технологічну інфраструктуру таких об'єктів (виробничі приміщення, бази, розподільні пункти (пристрої), електричні підстанції, електричні мережі), - 3 % НГОЗЛ;

б) для інших земельних ділянок, наданих в оренду, - 12 % НГОЗД;

3) може бути більшою граничного розміру орендної плати, ніж зазначений у попередньому п.2, у разі визначення орендаря на конкурентних засадах.

Плата за суборенду земельних ділянок не може перевищувати орендної плати.

Податковий період, порядок обчислення орендної плати, термін сплати і порядок її зарахування до бюджетів застосовується відповідно до загального порядку для плати за землю, розглянутого вище.

68. Соціально-економічна сутність державного кредиту.

Д для фінансування свої потреб може мобілізувати фін ресурси у формі держ кредиту. У цьому випадку вона є позичальником, а населення і п-ва – кредиторами. держ кредит має строк повернення та ціну у формі відсотка.

Держ кредит може бути внутрішнім і зовнішнім. У сфері МЕВ Д виступає в ролі як кредитора, так і позичальника. Крім того, Д може виступати в ролі гаранта, в тих випадках, коли бере на себе відповідальність за погашення позик та виконання інших зобов’язань, які взяли юридичні та фізичні особи.

За своєю економічною сутність держ кредит – це форма вторинного перерозподілу ВВП. Його джерелом є вільні кошти населення, п-в, організацій.

Наявність держ кредиту призводить до появи держ боргу. Його сума складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов’язань Д як внутрішніх, так і зовнішніх, включаючи гарантії за кредитами, що надаються іноземним постачальникам, місцевим органам влади тощо.

Призначення держ кредиту: він є засобом мобілізації в руках Д додаткових фін ресурсів.

При проведенні правильної кредитної п-ки з використанням державних кредитних операцій, за допомогою можуть бути вилучені з обігу значні вільні кошти, що сприяє уповільненню темпів інфляційних п-сів.

Внутрішній державний кредит може виступати в таких формах:

• держ позики(що тимчасово вільні кошти населення, підприємств, організацій залучаються до фінансування суспільних потреб шляхом випуску і реалізації облігацій, казначейських зобов’язань та інших державних цінних паперів.);

• перетворення частини вкладів населення в держ позики(державні кредитні установи безпосередньо передають частину кредитних ресурсів на покриття витрат уряду.);

• запозичення засобів загальнодерж позичкового фонду;

• казначейські позики(відносини надання фінансової допомоги підприємствам і організаціям органами державної влади і управління за рахунок бюджетних коштів на умовах строковості, платності й зворотності. Казначейські позики видаються на пільгових умовах за термінами і нормі відсотка, вони можливі у випадку фінансових утруднень підприємств через їх особливе становище на ринку або погіршення економічної ситуації в країні, не мають комерційної цілі, а є засобом підтримки життєво важливих для народного господарства економічних структур.);

• гарантовані позики(уряд гарантує безумовне погашення позик, випущених місцевими органами влади чи окремими господарськими структурами, а також виплату відсотків за ними, мова йде про умовній формі державного кредиту – гарантованих позиках, за якими уряд реально несе фінансову відповідальність тільки у випадку неплатоспроможності платника).

Міжнародний державний кредит– це сукупність відносин, у яких Д виступає на світовому ринку в ролі позичальника, кредитора або гаранта. Ці відносини набирають форми державних зовнішніх позик. Як і внутрішні позики вони надаються на умовах зворотності, строковості й платності. Сума отриманих зовнішніх позик із нарахованими відсотками включається в державний борг країни. Країнам, що мають значні економічні й фінансові труднощі, зовнішні позики можуть надаватись на пільгових умовах. Д-сть України як кредитора і гаранта на міжнародній арені дуже обмежена в зв’язку з несприятливим фінансово-економічним становищем Д.