53. Пасивні банківські операції.

Пасивні операції — це операції з мобілізації ресурсів банку. За видом банківських ресурсів розрізняють пасивні операції з формування: а) власних, б) залучених (депозитних) та в) позичених (недепозитних) ресурсів банку.

Операції з формування власних ресурсів охоплюють операції:

— з формування статутного капіталу банку;

— з формування резервного капіталу банку;

— з формування страхового капіталу банку;

— з формування іншого капіталу банку спеціального призначення, який створюють за рахунок банківського прибутку і використовують відповідно до рішення, прийнятого вищою управлінською ланкою банку;

— пов'язані з формуванням і розподілом банківського прибутку.

Операції з формування залученого капіталу називають пасивними депозитними операціями. Вони відображають процес залучення й обліку в банківському балансі тимчасово вільних коштів юридичних, фізичних осіб, банків, які зберігаються на різноманітних рахунках (строкових і на вимогу). Вкладниками можуть бути як юридичні, так і фізичні особи, що постійно обслуговуються в конкретному банку (клієнти банку), так і юридичні та фізичні особи, що не належать до постійних клієнтів цього банку, а обслуговуються в інших банках.

У банківській практиці України передбачена можливість вибору банку для постійного обслуговування і для проведення окремих депозитних операцій на вигідних умовах в інших банках. З цією метою банки відкривають рахунки на вимогу (поточні, бюджетні) та на строк (депозитні). Наявність залишку грошових коштів на цих рахунках дає можливість банку, що обслуговує власників рахунків, використовувати ці залишки як ресурси для здійснення активних операцій з метою отримання доходу.

Пасивні депозитні операції створюють можливість користування тимчасово вільними грошовими коштами інших банків, які зберігаються на кореспондентських рахунках (кошти на вимогу) та строкових депозитах (кошти на строк).

Пасивні депозитні операції можна класифікувати:

1) за категорією вкладника:

— операції зі залучення тимчасово вільних коштів юридичних осіб — на поточні, бюджетні, депозитні рахунки;

— операції зі залучення тимчасово вільних коштів фізичних осіб — на поточні, депозитні рахунки;

— операції зі залучення тимчасово вільних коштів банків-кореспондентів — на кореспондентські та депозитні рахунки;

2) за строком:

— операції зі залучення тимчасово вільних коштів на рахунки на вимогу (поточні, бюджетні, кореспондентські) з метою подальшого використання для поточних розрахунків;

— операції зі залучення тимчасово вільних коштів на строкові депозитні рахунки для зберігання протягом обумовленого договором періоду.

54. Податкова політика, її суть та напрямки реалізації.

Податкова політика держави - це діяльність держави у сфері встановлення, правого регламентування та організації справляння податків, зборів та інших платежів до централізованих фондів грошових коштів.

Податкова політика, що здійснюється нині в регулюванні економік країн світу характеризується перш за все рівнем участі держави в підтриманні макроекономічної стабільності. Не дивлячись на економічні, національні, політичні та інші особливості при визначені основних напрямів податкової політики будь-якої держави проявляється визначальна роль держави як активного учасника в процесі суспільного виробництва. Вирішення економічних, соціальних та інших завдань впливає на відповідні напрямки формування та здійснення податкової політики. Визначив задачі та цілі податкової політики, держава вибирає методи та інструменти її здійснення. Вибір того чи іншого інструментарію залежить від: економічної кон'юнктури, політичної ситуації, коротко та довгострокових планів соціально-економічного розвитку країни, національних традицій тощо.

Виходячи із загальної фінансової політики, завдань податкової політики, визначаються головні принципи, що забезпечують її дієвість при регулюванні економічних процесів, а саме:

Принцип справедливості та соціальної направленості означає, що держава встановлює таку систему оподаткування, яка враховує всі фактори діяльності юридичних і фізичних осіб - доходи і споживання, майно і приріст грошового капіталу, ресурсну забезпеченість і віддачу вкладених коштів та ін. Кожний вид податку більш влаштовує одні верстви населення і настільки ж не підходить іншим. Принцип соціальної справедливості реалізується не через пошук і впровадження найбільш "справедливого" податку, а шляхом поступового встановлення оптимальної структури та рівня оподаткування, яка мають максимально задовольняти всі верстви населення, господарюючі суб'єкти. З принципом соціальної справедливості щільно пов'язаний принцип рівнонапруженості. Рівнонапруженість означає, що зобов'язання перед бюджетом установлюються для всіх платників згідно з їхніми можливостями і результатами діяльності. Саме поєднання потенційних можливостей і досягнутих результатів може забезпечити рівнонапруженість.

Принцип вигідності або економічної зацікавленості - як для держави так і для платника податку. Сутність цього принципу полягає в тому, що платник податку має отримати максимум благ чи послуг, яка б задовольняла його уяву про їх вартість.