60. Поняття меж кредиту, причини та наслідки їх порушення.

Питання про межі кредиту є відносно новим у теоретичних дослідженнях кредиту, мало вивченим і досить спірним. Одні автори взагалі не говорять про межікредиту, а розглядають лише зако-номірності його руху і принципи кредитування . Інші не просто по-годжуються з наявністю об’єктивних меж розвитку кредиту, а й налічують їх таку велику кількість, яка істотно ускладнює розуміння економічної сутності цього явища і його практичного значення. Нерідко говорять про економічні, часові, просторові, зовнішні і вну-трішні, макро- та мікроекономічні, якісні і кількісні, перерозподільні, емісійні та інші межі кредиту . Такий різнобій думок з цього приводу можна пояснити низьким рівнем дослідження самої сутності кредиту та недостатнім усвідомленням об’єктивного характеру його руху та ролі у відтворювальному процесі.

Мікроекономічні межі кредиту визначають обсяги попиту на кредит окремих позичальників — юридичних чи фізичних осіб. Вони формуються під впливом кількох економічних чинників: • динаміки ринкової ставки позичкового процента; • характеру коливання потреби позичальника в основному й оборотному капіталі; • стану забезпеченості позичальника власним капіталом та ефективності його використання; • ефективності та окупності проектів, на реалізацію яких по-зичаються кошти. Перший із цих чинників — динаміка процентної ставки — спільний для всіх мікроекономічних суб’єктів кредитного ринку, однаково впливає на попит на позички кожного з них. Решта чинників у кожного позичальника може істотно різнитися як за їх набором, так і за потужністю дії. Зокрема, в одних підприємств у даний момент попит на позички може спричинюватися сезонним зростанням виробничих затрат (сільське господарство) чи сезонним накопиченням товарних запасів (оптова торгівля), а в інших — у цей час сезонних запасів чи затрат немає, зате реалізуються великі інвестиційні проекти, для фінансування яких вони потребують довгострокових позичок.

Розширення мікроекономічних меж кредиту, як реального попиту на позички незалежно від чинників, що його зумовили, повинно супроводжуватися відповідним нарощуванням пропозиції позичок. Таке нарощування забезпечується насамперед збільшенням банківського кредитування, а також розширенням міжго-сподарськогокредитування, що оформляється комерційними ве-кселями. Якщо ж з якихось причин не відбудеться розширення банківського та міжгосподарського кредитування,то позичальники не зможуть нормально виконувати свої виробничі плани: у них не буде достатніх коштів, щоб забезпечити виробництво матеріальними ресурсами, оплатити робочу силу та погасити боргові зобов’язання тощо.

Неминуче уповільниться оборот капіталу, знизяться темпи відтворення. В одних підприємств сформуються значні суми простроченої кредиторської заборгованості, а в інших — дебіторської заборгованості.  Проте мікроекономічні межі кредиту можуть порушуватися і з іншого боку — коли обсяг позичок (банківських та комерційних) перевищує реальний попит на кредит у позичальників. Таке по-рушення цих меж кредиту може спричинюватися: • надто ліберальними умовами банківського кредитування, коли банки надають позички на перше прохання, не дотримуючись належним чином принципівкредитування; • довільним залученням економічними суб’єктами в оборот додаткових коштів через механізми внутрішньогосподарського кредитування: через використання незабезпечених векселів (фі-нансових, товариських), залучення в оборот простроченої креди-торської заборгованості; • несвоєчасними розрахунками за некомерційними платежами: у бюджет, у позабюджетні фонди, по заробітній платі тощо; • надмірним залученням коштів на грошовому ринку за допо-могою інших інструментів (випуск облігацій, випуск банківських векселів тощо). Перевищення в масовому порядку мікроекономічних меж кредиту (перекредитування) призводить до не менш загрозливих наслідків, ніж недокредитування. За рахунок надмірного залучення позичкових коштів підприємства будуть створювати підвищені запаси, покривати нераціональні затрати, збитки, провокувати неефективні інвестиції тощо. Результатом цього неминуче стане уповільнення процесу відтворення, зниження ефективності виробництва, що гальмуватиме розвиток економіки. Світова практика кредитного регулювання виробила інструменти, за допомогою яких можливо забезпечити дотримання мікрое-кономічних меж кредиту. Це, по-перше, загальновизнані принципи кредитування, які були розглянуті у підрозділі 8.3, та оцінка кре-дитоспроможності позичальника. По-друге, це регулювання ставки банківського процента з тим, щоб забезпечити доступ до по-зичкового фонду всім кредитоспроможним позичальникам. По-третє, це механізм регулювання банківської ліквідності (рефі-нансування комерційних банків центральним банком, ринок між-банківського кредиту, зміна норм обов’язкового резервування). По-четверте, це механізм вексельного обігу, який сприяє розвитку комерційного кредиту. За допомогою цих інструментів банківська система може оперативно збільшити чи зменшити кредитування економічних суб’єктів до їх кредитних мікромеж. Мікроекономічна межа кредиту потенційно існує у кожного еко-номічного суб’єкта, проте реально вона виявляється тільки тоді, коли він звертається на грошовий ринок за позичкою. Тому скільки є в даний момент позичальників, стільки існує індивідуальних мікромеж кредиту. Всю сукупність їх можна розглядати як одну макрое-кономічну межу кредиту, яка визначає об’єктивний обсяг кредитних вкладень у народне господарство в цілому. Проте макроекономічна межа кредиту є не простою механічною сумою багатьох мікромеж, а має відносну самодостатність і формується під впливом додаткових загальноекономічних чинників, таких як:  — обсяги і темпи зростання ВВП; — структура і рівень розвитку фінансової системи і стан держав-них фінансів; — цілі і методи державної грошово-кредитної політики; — розвиток ринкових відносин тощо. Обсяги і темпи зростання ВВП прямо пропорційно вплива-ють на макроекономічну межу кредиту, оскільки відповідно до цього зростання збільшуються запаси і затрати, інвестиції, інші потреби в капіталі. Для задоволення цих потреб необхідні додаткові позичкові кошти. Проте ця залежність може бути істотно де-формована дією інших чинників. Так, якщо в структурі фінансової системи важливе місце займає власний капітал підприємств і його роль зростає, а стан державних фінансів дає змогу скорочувати рі-вень оподаткування підприємств, то додаткова потреба в капіталі може бути задоволена за рахунок використання власних коштів, без залучення позичкового капіталу і макромежа кредиту не роз-шириться чи розшириться меншою мірою, ніж зросте ВВП. І на-впаки, якщо в базовому періоді (до зростання ВВП) економіка була недокредитована, то в новому періоді макромежа кредиту зросте не тільки в міру зростання обсягу ВВП, а й на обсяг «невикористаної» межі кредитув попередньому періоді. Про можливість істотних розходжень у динаміці ВВП та кредитних вкладень свідчить досвід України 1996—2001 рр. (табл. 9.1). Як видно з даних таблиці, динаміка кредитних вкладень коме-рційних банків мала протилежну спрямованість порівняно з ди-намікою ВВП у порівнянних цінах та істотно відхилялась від ди-наміки ВВП у фактичних цінах. 

Найбільш сприятливою для розвитку економіки країни є ситуація, коли межа кредиту є добре розвинутою, достатньо широкою, а кредитна практика оптимально дотримується цієї межі, уникаючи надмірного перекредитування та недокредитування економіки. Досі ми розглядали межі кредиту як явище кількісне, обсягове. Ряд авторів говорять також про якісну межу кредиту, яка ві-докремлює цю категорію від інших економічних категорій як са-мостійну сутність. Звичайно, так можна ставити питання, проте його дослідження не слід відривати від кількісних меж кредиту. Ці дві межі нерозривно пов’язані, і їх слід розглядати в єдності. Наприклад, якщо кількісна межа порушується в бік перекредитування економіки (чи окремого підприємства), то частина кредитів не буде повернута. Вони втратять свої головні родові ознаки — зворотність та платність — і перетворяться в інше економічне явище — примусове безповоротне фінансування, а їх якісні межі будуть розмиті. І навпаки, якщо при наданні позичок порушуються основні принципи кредитування, що випливають з родових ознак кредиту, то неминуче буде перекредитування підприємств, а отже порушення мікромеж, а можливо — і макромеж кредиту.