48.Поняття, значення і види допиту

Допит — це процесуальна дія, яка являє собою регламентований кримінально-процесуальними нормами інформаційно-психологічний процес спілкування осіб, котрі беруть у ньому участь, спрямований на одержання інформації про відомі допитуваному факти, що ма­ють значення для встановлення істини у справі.

Допит є найбільш поширеним способом одержання доказів. Мета допиту полягає в одержанні повних показань, що об’єктивно відображають дійсність. Ці показання є джерелом доказів, а фактичні дані, які в них містять­ся, — доказами.

Процесуальний порядок допиту регламентовано нормами КПК (ст. ст. 107, 143-146, 166-171, 201, 300, 303, 304, 307, 308, 311), додержання яких є обов’язковим. Недодержання процесуальних правил проведення допиту є порушенням закону і тягне за собою недійсність проведеної дії та неприпустимість одержаних показань як джерела доказів.

Згідно зі ст. ст. 143, 167 КПК допит можна проводити у місці про­вадження досудового слідства або за місцем перебування допитуваного, як правило, у денний час. Допитувані дають показання віч-на-віч зі слідчим, за винятком випадків, прямо передбачених у законі (присутність захисника, педагога, законних представників неповнолітнього та ін.).

Перед допитом слідчий у разі необхідності упевнюється в особі допитуваного, роз’яснює йому його права та обов’язки, з’ясовує відо­мості анкетного характеру. Свідок попереджається про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань та за давання завідомо неправдивих показань. Конституція України у ст. 63 проголошує імунітет свідка: «Особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом».

Коло тих обставин, які слідчий має намір з’ясувати шляхом допиту, називається предметом допиту. До їх числа належать обставини, пов’язані з самою подією злочину (його способом, місцем вчинення, часом, наслід­ками та ін.), які підтверджують або спростовують винність у його вчинен­ні певних осіб та мотиви їхніх дій. Практично предметом допиту можуть бути будь-які обставини, що мають значення для встановлення істини у справі.

Залежно від різних підстав допит може бути поділений на ті чи інші види.

Так, залежно від процесуального становища допитуваного роз­різняють допит таких осіб, як свідок, потерпілий, підозрюваний, обвинувачений, підсудний, експерт.

За віковими особливостями допиту­ваного допит поділяється на допит неповнолітнього, допит дорослого, допит особи похилого віку.

За послідовністю проведення — допит первинний, повторний (з’ясовуються обставини, про які допитуваний вже давав показання під час попереднього допиту); додатковий (одер­жання показань щодо обставин, про які не йшлося під час попередніх допитів).

За суб’єктом проведення — допит, який проводиться слідчим, дізнавачем, прокурором, суддею. Особливими різновидами допиту є допит під час очної ставки та перехресний допит.

49.Тактичні прийоми допиту і фактори їх вибору та застосування

Тактика допиту складається з найбільш ефективних прийомів, що сприяють одержанню повних та об’єктивних показань. Під час допиту застосовують різноманітні тактичні прийоми: постановку тих чи інших запитань, пред’явлення речових і письмових доказів, оголошення по­казань інших осіб, допит на місці події, роз’яснення суті наслідків вчиненого злочину, переконання у необхідності надання допомоги органам розслідування тощо.

У теорії криміналістики існує певна класифікація запитань, які можуть бути поставлені допитуваному. За своєю спрямованістю запи­тання поділяються на основні (спрямовані на з’ясування головних відо­мостей у справі) та доповнюючі (спрямовані на з’ясування фактів, пропущених допитуваним у вільній розповіді).Відповідно до цільового призначення запитання можуть бути: уточнюючими — спрямовані на найповніше і найточніше з’ясування питань, що мають значення для справи (наприклад: «Ви показали, що пістолет знаходився біля трупа. Чи не можете Ви сказати, з якого боку і на якій відстані від трупа зна­ходився пістолет?»); нагадуючими — переслідують мету оживити пам’ять допитуваного, викликати ті чи інші асоціації (наприклад: «Що Ви роби­ли після дня народження? В якому місці Ви гуляли?» тощо); контроль­ними — спрямовані на перевірку даних, що були повідомлені допитува­ним, з’ ясування джерел одержання фактів (наприклад: «На підставі чого Ви стверджуєте, що злочин було вчинено о 16-й годині?»).

Під час допиту як тактичний прийом застосовується пред’явлення доказів. Криміналістична тактика передбачає певні способи пред’явлення доказової інформації. Найдоцільнішою є класифікація способів пред’явлення доказів за декількома підставами.

1. За характером використання доказів у розслідуванні:

а) пред’явлення доказів на одному допиті;

б) пред’явлення доказів під час декількох допитів однієї особи.

2. За характером взаємозв’язку доказів у кримінальній справі:

а) роздільне пред’явлення одиничних доказів;

б) пред’явлення комплексу взаємопов’язаних доказів;

в) пред’явлення всієї системи доказів.

3. За характером демонстрації доказів на допиті:

а) згадування про наявні докази на допиті;

б) перерахування доказів, що мають місце, із зазначенням джерел їх походження;

в) показ доказів допитуваному неповністю, мимохідь;

г) надання допитуваному можливості розглядати, вивчати докази;

ґ) підкреслена демонстрація ознак об’єкта, що пред’являється.

4. За характером послідовності пред’явлення доказів:

а) пред’явлення доказів у послідовності «зростання сили»;

б) пред’явлення доказів у послідовності «зменшення сили».

5. За характером додаткових умов, що посилюють вплив на допи­туваного доказів, які пред’ являються:

а) несподіване пред’явлення доказів;

б) пред’явлення доказів після попереднього з’ясування обставин, пов’ язаних з ними;

в) пред’явлення доказів і роз’яснення їх значення у кримінальній справі;

г) використання науково-технічних засобів для роз’яснення допи­туваному особливостей доказів, що пред’являються;

ґ) супроводження пред’явлення доказів описом передбачуваного перебігу розслідуваної події та її обставин (пропонована система пред’явлення доказів досліджена В. С. Комарковим).

Використання тактичних прийомів у процесі допиту повинно мати не хаотичний характер, а логічну доцільність їх реалізації. Тактичні прийоми можуть бути впорядковані відповідно до ситуації допиту. До­слідження типових ситуацій допиту дозволяє встановити такі їх види:

1) повідомлення правдивих показань;

2) добросовісна помилка допитуваного;

3) суперечності у показаннях допитуваного;

4) відмова від давання показань;

5) повідомлення неправдивих показань.

Побудова і використання систем тактичних прийомів допиту зале­жать не тільки від ситуаційної зумовленості, а й від мети допиту, його виду, процесуального становища допитуваного та інших чинників.

Можна запропонувати системи тактичних прийомів (тактичні комбінації), що мають на меті:

1) встановлення психологічного контакту з допитуваним;

2) спонукання його до давання показань;

3) уточнення свідчень і усунення в них суперечностей;

4) актуалізацію забутого в пам’яті допитуваного;

5) викриття неправди;

6) усунення перекручень при добросовісній помилці допитуваного.

Запропоновані системи тактичних прийомів допиту можуть місти­ти у своєму складі підсистеми прийомів, що зумовлено можливістю конкретизації мети тієї чи іншої системи і відмінністю в процесуаль­ному становищі допитуваного.