119.Криміналістична характеристика хабарництва

Відповідно до ЗУ «Про засади запобігання і протидії корупції» від 07.04.2011 року, корупція - використання особою – суб’єктом відповідальності за корупційні правопорушення, наданих їй службових повноважень та пов'язаних із цим можливостей з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб або відповідно обіцянка/пропозиція чи надання неправомірної вигоди особі – суб’єкту в відповідальності за корупційні правопорушення, або на її вимогу іншим фізичним чи юридичним особам з метою схилити цю особу до протиправного використання наданих їй службових повноважень та пов'язаних із цим можливостей.

Корупційне правопорушення - умисне діяння, що містить ознаки корупції, вчинене особою, за яке законом установлено кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність.

Одержання хабара. Хабар - це незаконна винагорода матеріального характеру, тобто предмет хабара має виключно матеріальний характер. Ним можуть бути майно (гроші, матеріальні цінності), право на майно (документи, які надають право на отримання майна, користування майном або право вимагати виконання зобов'язань тощо), будь-які дії майнового характеру (передача майнових вигод, відмова від них, відмова від прав на майно, безоплатне надання послуг майнового характеру, санаторних чи туристичних путівок, проведення будівельних чи ремонтних робіт тощо).

Послуги, пільги і переваги, які не мають матеріального змісту (похвальна характеристика чи виступ у пресі, надання престижної роботи, інтимний зв'язок тощо), не можуть визнаватися предметом хабара. Одержання такого характеру послуг, пільг чи переваг може розцінюватися як інша (некорислива) заінтересованість при зловживанні владою чи службовим становищем і за наявності для того підстав кваліфікуватися за ст. 364 КК України.

Давання - одержання як хабара майна, збування і придбання якого утворює самостійний склад злочину (вогнепальної зброї, крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів або вибухових речовин, холодної зброї, наркотичних засобів, прекурсорів, отруйних або сильнодіючих речовин тощо), кваліфікується за відповідною частиною ст. 368 чи ст. З69 КК України і відповідною статтею КК України, яка передбачає відповідальність за збут чи придбання цих предметів (зокрема ст. 263, 307, 321 КК України).

Відповідальність за одержання хабара настає тільки за умови, якщо службова особа одержала його за виконання або невиконання в інтересах того, хто дає хабара, або третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища. При цьому важливо, щоб вона одержала незаконну винагороду за виконання чи невиконання таких дій, які вона могла або повинна була виконати з використанням наданої їй влади або організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або хоч і не мала повноважень вчинити відповідні дії, але завдяки своєму службовому становищу могла вжити заходів до їх вчинення іншими службовими особами. Одержання службовою особою незаконної винагороди від підлеглих чи підконтрольних осіб за заступництво чи потурання також слід розцінювати як одержання хабара.

Провокація хабара - це спеціальний вид підбурювання до вчинення злочину а саме, до давання або до одержання хабара.

З об'єктивної сторони провокація хабара полягає у штучному створенні службовою особою обстановки чи умов, що викликають або пропонування хабара, або його одержання.

Можна виділити дві форми цього злочину:

1) свідоме створення обстановки й умов, що зумовлюють пропонування хабара;

2) свідоме створення обстановки й умов, що зумовлюють одержання хабара.

Конкретні способи провокації, які провокатор вибирає для досягнення своєї мети (поради, натяки, рекомендації одержати від будь-кого хабар чи дати його кому-небудь), для кваліфікації значення не мають.

Провокатор може провокувати одержання хабара як ним особисто, так і іншими службовими особами, як особисто пропонувати хабар певній службовій особі, так і зумовлювати пропонування хабара іншими особами.

Те, що давання або одержання хабара відбулися у зв'язку з провокацією, не виключає відповідальності того, хто дав або одержав хабар. Якщо з провокаційною метою службова особа організувала давання чи одержання хабара, підбурила до цього того, хто дав чи одержав хабар, або сприяла йому у цьому, її дії слід розцінювати і як співучасть у хабарництві і додатково кваліфікувати за відповідними частинами ст. 27 і ст. 369 КК України.

Від провокації хабара слід відрізняти правомірні дії, що вживаються для викриття хабарників. Суть провокації полягає у тому, що провокатор сам викликає в інших намір вчинити злочин з метою їх викриття. Тому не є провокацією хабара дії особи, в якої вимагається хабар, що полягають у передачі хабарнику незаконної матеріальної винагороди з відома правоохоронних органів.

Умисне створення службовою особою обстановки й умов, що викликають пропонування чи одержання хабара з метою викрити того, хто його дав або одержав (провокація хабара), є закінченим злочином з моменту вчинення зазначених дій незалежно від того, чи було передано або одержано хабар.

У ході розслідування даної категорії злочинів необхідно встановити:

• ким (або через кого) передавався хабар службовій особі;

• чи є одержувач хабара службовою особою;

• за виконання (невиконання) яких юридично значущих дій пропонувалося передавання хабара (сприяння у видачі ліцензій; видача банківських кредитів або позичок; допомога в несумлінній конкуренції на споживчому ринку; неприйняття заходів до правопорушників та ін.);

• який спосіб передавання хабара було застосовано (передавання «з рук у руки», зарахування на поточний рахунок у банку грошових сум т.і.);

• у чому виявився предмет хабара;

• чи мало хабарництво разовий або систематичний характер;

• у чому конкретно полягала систематична допомога (підтримка)з боку службової особи;

• яка службова дія повинна бути виконана в інтересах хабародавця; чи є вона законною, власне кажучи;

• який характер взаємин хабародавця і хабарника; чи не було конфліктів;

• чи не було вимагання хабара з боку хабарника;

• хто визначив предмет хабара та його кількість;

• які індивідуальні особливості предмета хабара;

• яке коло осіб, що брало участь в одержанні, передаванні хабара та ін.;

• причини і умови, що сприяли хабарництву.