Показники антропогенізації природних смуг України

№	Природна смуга та її варіанти		Натураль-ний стан	Показники антропогенізації	Сучасний стан, % від площі
1	Мішані ліси	Типовий	Повністю покрита лісом і болотами (до 20%)	Лісистість1	Ліси - 38-46; розораність - 36-40; болота - 6-7
		Південний	Повністю покрита лісоим		Ліси - 35-39; розораність - 45-50; пасовища - 14-18
2	Лісостеп	Північний	Покрита лісом і частково степом (10-12%)	Залишки натуральних лісів, степової цілини	Ліси - 16-22; розораність - 55-60; пасовища - 8-10
		Типовий	Покрита лісом і степами		Ліси - 12-14; розораність - 60-65; пасовища - 5-7
		Південний	Покрита степом і лісом		Ліси - 8-10; розораність - 60-70; пасовища - 3-5
3	Степ	Північний	Покрита степом і частково лісом	Залишки натуральної цілини	Ліси - 3-5; розораність - 70-75; пасовища - 3-5
		Типовий	Покрита степом		Ліси - 2-4; розораність - 65-70; пасовища - до 10
		Південний	Повністю покрита степом		Розораність - 60-65; пасовища - 12-16

Найрізноманітніші антропогенні урочища. Їх виділення проводиться за: формами рельєфу, літологією порід, грунтами і рослинністю. Із зарубіжних вчених першими виділили і описали антропогенні урочища Ф.М. Мільков [13], А. Абдулкасімов [1], В.І. Федотов [20], В.М. Двурєчєнський [7], А.Б. Басалікас [2]; в Україні  Я.Р. Дорфман [10], С.В. Трохимчук [19], Ю.І. Глущенко [5], Л.І. Воропай [4], Г.І. Денисик [8], П.І. Штойко [23] та ін. Зразки крупномасштабного картографування регіональних антропогенних комплексів, на прикладі Поділля, показані в наступних розділах посібника.

Районування антропогенних геокомплексів  проблема складна і до цього часу вирішена лише частково. Саме її виділення може здатись спірним, адже антропогенні комплекси здебільшого є складовою регіональних структур фізико-географічного районування. Недостатня розробка цієї проблеми потребує більш детального її розгляду.

3. Регіональні структури антропогенних ландшафтів

Р

озробляючи на початку 70-х років XX ст. основи теорії антропогенного ландшафтознавства Ф.М. Мільков [13] припускав можливість районування окремих класів і ставив під сумнів доцільність загального районування антропогенних ландшафтів. Подальша розробка теорії та накопичення нового фактичного матеріалу дали можливість провести районування окремих класів антропогенних ландшафтів [9]. Спроб загального районування антропогенних ландшафтів до цього часу не було.

Аналіз опублікованих праць показує, що при районуванні класів антропогенних ландшафтів можливі різні підходи.

За ступенем антропогенізації наявних фізико-географічних структур. Основа  співвідношення площ досліджуваного класу антропогенних ландшафтів і структур наявної схеми фізико-географічного районування. В подальшому, найбільш антропогенізовані (правильніше  насичені) регіони об'єднуються в окремі краї, райони. Цей підхід не враховує специфіки того чи іншого класу антропогенних ландшафтів і може бути використаний лише з пізнавальною, оглядовою метою. Його можна застосовувати при районуванні селитебних, рекреаційних та белігеративних ландшафтів.

За природними і антропогенними особливостями формування антропогенних ландшафтних комплексів. Застосовується при районуванні лише тих класів антропогенних ландшафтів, які за своїм походженням відносяться до групи техногенно-промислових, дорожних та водних. Тут антропогенні геокомплекси розглядаються, як складова наявних регіональних структур. Польові дослідження показують, що вони можуть міняти не лише ландшафтну структуру, але іноді й межі фізико-географічних регіонів. Виділені підходи не знаходять застосування при районуванні антропогенних ландшафтів, що мають суцільне розповсюдженн і є фоновими  сільськогосподарських та лісових. Наш досвід показує, що і при загальному районуванні антропогенних ландшафтів їх можна використовувати як допоміжні.

За особливостями регіональних структур антропогенних ландшафтів. Загальне районування, а також сільськогосподарських та лісових антропогенних ландшафтів доцільно і можливо проводити із врахуванням їх регіональних структур. Регіональна структура антропогенного ландшафту, як і всі інші його властивості, визначається особливостями натурального ландшафту та соціально-історичними умовами. Під регіональною структурою антропогенного ландшафту мається на увазі просторове співвідношення основних його класів, а також поєднаних з ними залишків натуральних ландшафтних комплексів. Серед регіональних, як при загальному районуванні, так і класів сільськогосподарських та лісових антропогенних ландшафтів, чітко виділяються зональні, крайові і районні структури.

Детальніше районування антропогенних геокомплексів за особливостями їх регіональних структур розглянемо на прикладі сільськогосподарських ландшафтів Правобережної України. Просторова диференціація сільськогосподарських ландшафтів простежується не лише в типологічних (урочище, місцевість), але і регіональних структурах. Як і всі інші основні властивості сільськогосподарського ландшафту, його регіональні структури виділяються за характерними ознаками натуральних ландшафтів та соціально-історичними (традиції, системи землеробства, рівень розвитку культури тощо) умовами. Регіональна структура сільськогосподарського ландшафту  це просторове (місцеве) поєднання його підкласів  польового, лучно-пасовищного, садового і функціонально пов'язаних з ним фрагментів інших класів антропогенних ландшафтів, а також збережених натуральних геокомплексів.

У сільськогосподарському ландшафті Правобережної України доцільно виділяти зональні, крайові і районні структури. Відміни між зональними структурами найбільш суттєві. Вони проявляються:

а) у співвідношенні підкласів сільськогосподарських ландшафтів та їх площ;

б) в ландшафтних осбливостях зональних типів сільськогосподарських ландшафтів;

в) в особливостях організації і співідношенні площ власне сільськогосподарських ландшафтів та сільськогосподарських ландшафтно-інженерних систем;

г) в мозаїчності (розміри площ, характер їх контурів) та різноманітності функціонально пов'язаних з сільськогосподарськими інших антропогенних (селитебних, дорожних, лісових) і натуральних (озер, боліт, річок, заповідних об'єктів тощо) геокомплексів:

д) в історико-географічних особливостях розвитку сільського господарства, традиціях, зональних системах землеробства і сільськогосподарського виробництва, в укладі сільського життя, тощо.

У межах зональних структур виділяються такі ж контрастні крайові структури сільськогосподарських ландшафтів. Між собою їх відрізняють природні особливості країв, традиції і навички ведення сільськогосподарського виробництва, пов'язані з ними відміни в типах сільськогосподарських ландшафтів (їх співвідношення, наявності техногенних елементів, лісових масивів, заповідних об'єктів тощо). Межі крайових структур інколи співпадають з межами фізико-географічних країв, але частіше  історико-географічних країв.

Відміни між крайовими структурами сільськогосподарських ландшафтів інколи можна прослідкувати на коротких віддалях. Так, розташовані поряд Поділля і Мале Полісся чітко відрізняються між собою структурами сільськогосподарського ландшафту. Більше того, тут навіть різні типи сільськогосподарських польових і лучно-пасовищних ландшафтів. На Поділлі  типові лісостепові, в межах Малого Полісся  лісові. В лісостепу такі чіткі відміни між крайовими структурами показує межа між Дністерсько-Дніпровським і Лівобережно-Дніпровським фізико-географічними регіонами.

Ареали районних структур сільськогосподарських ландшафтів близько співпадають з контурами фізико-географічних областей. Області відрізняються одна від другої гіпсометричними ознаками, характером розчленування рельєфу, кліматичними умовами, поєднанням грунтово-рослинних угрупувань,  все це знаходить своє відображення в структурі сільськогосподарського ландшафту. Так, у межах Поділля чітко виділяються структури сільськогосподарського ландшафту районів Придністер'я, де польові ландшафти мають форму меридіональних смуг, що з двох боків тісняться лучно-пасовищними і садовими ландшафтами крутих схилів долин річок та балок із залишками прирічкових лісів; Центрального Поділля  де суцільне поле на плоских вододілах, лише інколи переривається невеликими ділянками лучно-пасовищних комплексів в заболочених пониженнях верхів'їв річок; Побужжя  з характерними полями правильної конфігурації, лучно-пасовищними ландшафтами в широких заплавах річок і садами на терасах.

Районуванню ландшафтів для потреб сільського господарства географи приділяли багато уваги. Серед відомих, але до цього часу належно не оцінених, можна віднести праці Ю.Г. Саушкіна [18], О.М. Маринича[15], В.П. Попова і В.Л. Симиренка [17] та ін. Питання районування сільськогосподарських ландшафтів розглянуті в публікаціях В.О. Николаєва [16], Г.І. Швебса [22], М.Д. Гродзинського і П.Г. Щищенка [6]. Г.І. Швебс констатує, що "в процесі розвитку АЛС (агроландшафтні системи) стають все більш автономними, проте так же визначаються просторово-часовою інтеграцією ПТК і господарської діяльності шляхом їх поступової взаємної адаптації" [22]. Проте виділені у цій публікації агроландшафтні райони і округи, швидше відносяться до спроб районування польових сільськогосподарських угідь, а не сільськогосподарських ландшафтів. Широке розповсюдження польових ландшафтів не дає права, при районуванні сільськогосподарських ландшафтів, віддавати їм перевагу. Крім польових, необхідно враховувати лучно-пасовищні, садові ландшафти в їх поєднанні з іншими антропогенними і натуральними геокомплексами. Той же Г.І. Швебс попереджає що, "крім полів сівозмін, агроландшафтні територіальні одиниці утворюють господарські об'єкти (ферми, тракторні бригади та ін.) або селитебні ділянки (село, хутір та ін.), не говорячи вже про пасовища, сінокоси, перелоги та ін." [22]. Саме останні необхідно брати до уваги в першу чергу. Не завжди співпадають і межі сільськогосподарських ландшафтних комплексів (урочищ, місцевостей), а тим більше  регіональних структур з контурами полів.

Враховуючи різноманітність та властивості натуральних ландшафтних комплексів (фізико-географічне районування) та історико-географічні особливості їх сільськогосподарського освоєння, характерні ознаки сформованих при цьому регіональних структур  проведено районування сільсьгосподарських ландшафтів території Правобережної України. Виділено 3 сільськогосподарських зони, 10 країв, 21 район (рис. 6 ).

Рис.6 Районування сільськогосподарських ландшафтів