4.5. Водні антропогенні ландшафти

Господарське освоєння водних ресурсів. Річки із заплавами та озера з прибережною смугою без перебільшення можна вважати справжньою батьківщиною людства. Вони займають особливе місце в структурі ландшафтів і житті людини. Це зумовлено значною родючістю грунтів заплав та прибережної смуги озер, продуктивністю рослинного і тваринного світу, своєрідністю кліматичних та гідрологічних умов. В.І. Вернадський виділяв заплави річок як ''області згущення життя'' [10]. У цьому відношенні Поділля можна розглядати як показовий регіон. Активне господарське освоєння річок, а відповідно і їх заплав, розпочалося тут з палеоліту. Більше 40 тис. років тому на берегах річок виникають перші поселення, на крутих схилах долин видобувають корисні копалини (кремінь), в річках ловлять рибу. Інтенсивно використовують воду джерел в побуті. Саме в заплавах річок Південного Бугу та Дністра розвивається перша в Східній Європі Буго-Дністерська землеробська культура (6-4 тис. років тому). Невеликі (0,7-1,2 га) тимчасові поселення і часткове розорювання заплав впливали на стан русел річок, але, у зв’язку з локальним розповсюдженням, корінних змін не викликали. Перші суттєві зміни структури русел річок пов’язані з їх використанням як водних торговельних шляхів. Уже у II – на початку I тис. до н.е. Південний Буг, Дністер і їх притоки мали неабияке значення в торговельних стосунках населення околиць Дніпровсько-Бузького лиману з Егейським світом. Річки та сухопутні шляхи на яких велась торгівля, в ці часи називали ''божими'' дорогами.

У руслах річок, болотах та озерах видобували болотні руди. Про засоби пересування та доставки сировини нагадують човни, один з яких знайшли на дні р. Південного Бугу. Човни-однодеревки довжиною до 2,5 м, могли перевозити вантаж до 300-400 кг.

В античний час на р. Південний Буг та його притоках споруджуються перші кам’яні огорожі та гатки [3]. В одних місцях вони вирівнювали русла річок, одночасно збільшуючи їх глибини, в інших утворювали перші водойми для господарських потреб.

Корінні зміни ландшафтної структури русел річок та їх заплав викликало будівництво загат, ставків, водосховищ та каналів. Перший ''удар'' на себе прийняли малі річки та їх заплави. На малих річках Поділля невеликі загати були вже на початку 1 тис. н.е. Обводнені канали будували в заплавах річок навколо укріплених поселень. Вміння перегороджувати річку, копати канали і при нагоді ''хитрістю пустити воду'' на ворога – все це було добре відоме в стародавній Русі. З таким вмінням використовувати воду будівництво ''водяних'' млинів не складало труднощів для ''міцних задумами'' руських умільців. Тому вірогідно, що перші млини з’явились в X-XI ст. в Галицькому та Волинському князівствах, що мали тісні зв’язки із Західною Європою. У давньоруських літописах постійно згадуються ''ези'' – частоколи на річках з отворами для рибних кошиків та ''ловища'' – штучно створені рибні угіддя.

Нашестя татаро-монголів (XIII-XIV ст.) послабило процес господарського освоєння річок, але повністю не припинило. У ханських ярликах XIII ст., які видавались руському духовенству (мається на увазі ярлик Менгу-Тімура) згадуються млини на церковних землях у Київській, Волинській та Галицькій єпархіях. Більше того, наприкінці XIII – початку XIV ст. на річках або спеціально викопаних каналах, почали будувати примітивні млини для паперових фабрик та металургійного виробництва.

Відродження господарського освоєння водних ресурсів спостерігається наприкінці XV-XVI ст. Це було зумовлено інтенсивним заселенням території Поділля, а також підвищеним попитом на українську рибу на європейському (польському та німецькому) ринку. За водні угіддя, де можна було організувати рибні промисли, між феодалами постійно велась боротьба. Чотири ставки с. Великий Літин, що на р. Згар у 1631 р. дали прибуток 3330 злотих. Прибуток від ставків с. Старокостянтинів на р. Случ складала 4000, а в Тернополі – 16-24 тис. злотих щорічно. В 70-х роках XVI ст. Барському старостату належало 25 рибних ставків та 15 млинів. Ставки стають невід’ємною частиною лісостепових ландшафтів Поділля, їх починають показувати на політико-адміністративних, військових та інших картах. Площа ставка побудованого у XVII ст. на р. Золота Липа поблизу с. Бережани, складала 430 десятин (468 га), довжина дамби більше кілометра [33]. На картах Гійома Левасера де Боплана ланцюги ставків відображені у верхів’ях річок Мурафи, Мурашки (басейн Дністра), на притоках Південного Бугу – Згар, Рів, Сіб, Сельниця, Бужок і притоках Дніпра – Случ, Тетерів, Рось [8].

У межах Поділля, наприкінці XVII  початку XVIII ст. було більше 240 ставків та 130 млинів. На малих річках та струмках широко розповсюджені так звані ''дикі ставки'', що створювали за допомогою невеликих загат. Наприкінці XVIII ст., більшість річок Поділля були зарегульованими, а їх заплави зайняті ставками. У цей час в басейні правої притоки Південного Бугу річки Вовк зроблені перші спроби осушити болото. Створений з цією метою канал між селами Михалполем та Літками Летичівського повіту діяв до 1910 р. [36].

Процес активного господарського освоєння річок спостерігався у XIX – на початку XX ст. Розвиток судноплавства вимагав проведення робіт з метою упорядкування русел річок. У районі м. Ямполя на Дністрі, а також між селами Гнівань – Мізяків на Південному Бузі знищували пороги, поглиблювали русла, будувались плавучі млини (поблизу с. Мельниця-Подільська на Дністрі  їх було 12), канали, пристані. На початку ХХ ст. на річці Збруч ''вододіючих млинів – 23, біля кожного висока гребля, яка робить річку шириною 20 сажень, а глибину збільшує до 10 футів''[34], ''… від Вінниці до Брацлава Південний Буг перегороджений багатьма греблями з млинами''[7], значна їх кількість була на річках Сереті, Смотричі, Ушиці, Мурафі, Случі та Горині. Наприкінці XIX – початку XX ст. в Кам’янець-Подільському повіті працювало 294, Ново-Ушицькому – 279, Ямпільському – 184, Брацлавському – 141 ''водяних млинів'', а в Подільській губернії їх нараховувалось 1767 [16]. Таке інтенсивне господарське освоєння річок знайшло своє відображення в їх назвах (Потік Млинський – права притока р. Збруч, Млинівка – притока р. Серет), струмків (Млинівський, Мельничний), урочищ (''за млином'', ''біля млина''), поселень (Млинівці, Мельниця-Подільська Тернопільської області) тощо.

Крім млинів, водну енергію річок використовували 24 лісопильні, 11 паперових фабрик, заводи, гірничі підприємства, в побуті, рибному господарстві. На карті Вінницького повіту (1912 р.) нанесено більше 110 великих ставків, з них – 42 створені на місці “диких” ставків. Розпочався процес їх нашарування. Описуючи ставкове господарство Галіції кінця XIX ст., Ф.К. Спічаков не втримався від подиву – ''це цілі штучні озера…'' [33]. Вже на початку XX ст. малі річки Поділля були зарегульовані. Розпочинається осушення боліт у заплаві р. Згар між селами Залучне – Новоселиця Літинського повіту. Осушені 300 десятин дали непогані результати [36]. Такі ж роботи були проведені на селянських сінокосах заплави р. Рів поблизу с. Шелихівська Слобода Летичівського повіту.

У роки першої світової війни будівництво ставків та млинів припинилось. ''Не до ставків тепер. Греблі та шлюзи зірвані у військових цілях і ставки зіяють своїми пустими днищами''[33]. Реконструкція ставкового господарства та ''водяних'' млинів на малих річках Поділля розпочалась наприкінці 20-х – в 30-х роках XX ст. У 1932 р. лише в Кам’янець-Подільській окрузі працювало 334, а в Тернопільському воєводстві 751 ''водяний'' млин [40]. Більше 2,5 тис. ставків нараховувалось в басейні Південного Бугу, з них 2/3 – розташовані в межах Поділля. Такі притоки як Згар, Десенка, Сіб, Рів, Сельниця представляли собою ланцюги ставків (один ставок на 3-4 км). Однак більшість ставків лісостепового Побужжя були замулені й заростали. На річці Рів таких ставків – 43 %, Вовк – 57 %, Згар – 80 % [11].

Наприкінці XIX ст. розпочинається будівництво водосховищ на річках Правобережної України (Канельська ГЕС в Черкаській області). Трохи пізніше (1912 р.) будують перші водосховища на Південному Бузі поблизу Тиврівської та Сутиської ГЕС. У подальшому тут було побудовано ще 13 ГЕС та водосховищ, найбільшим з яких є Ладижинське.

Активізація господарського освоєння малих річок Поділля спостерігається в 50-60 роках XX ст. Крім ставків та млинів на річках будують нові та реконструюються старі гідроелектростанції і водосховища. Нові ставки та водосховища створюють на місці старих замулених ставків (третє нашарування), в балках або на великих річках. У цей час в межах Поділля було більше 7 тис. ставків загальною площею водного дзеркала 80 тис. га [16]. Проте вже в 70-х роках XX ст. більшість ''водяних'' млинів переводять на електроенергію, млинові ставки спускають, канали, на яких були побудовані млини – заболочуються, заростає багато ставків для розведення риби. Тепер на річках Поділля ведеться будівництво переважно великих (100 га і більше) ставків, які отримали назву ''рукотворні озера'', або створюються каскади ставків.

Підрахунки показують, що сучасне господарське навантаження на малі та середні річки Правобережної України й Поділля зокрема перевищує у 3-4 рази, а притоки Пд. Бугу, Дніпра (Рось, Тетерів, Тясмин), верхів’я правих приток Дністра в 6-7 разів від допустимої норми. Відомі випадки загорання річок від перенасичення нафтопродуктами (р. Норинь у Житомирській, р. Случ у Хмельницькій областях), екологічних катастроф на Дністрі в 1987 р. тощо.

Антропогенні зміни річкової мережі та водних мас. Вплив господарської діяльності людей на водні (поверхневі і підземні) маси проявляється у дії двох груп чинників:

• тих, що беспосередньо впливають на водні маси та русла річок  водосховища і ставки, водозабори, водогосподарські споруди, спрямлення русел;

• тих, що впливають на гідрологічні процеси на поверхні водозаборів  агротехнічні і меліоративні заходи, урбанізація, осушення заболочених та перезволожених земель тощо.

Багатовікова дія цих чинників призвела до пониження рівня ґрунтових вод, зменшення стоку річок в період межені та збільшення в період повені і паводків. Акумуляція наносів в чисельних ставках, інколи їх повне замулення, перебудували повздовжні та поперечні профілі русел річок, підняло їх дно в порівнянні з натуральним від 0,2  0,5 м  на малих, до 0,5  0,9 м на середніх річках. Це явище характерне і для окремих ділянок великих річок. Розпочався процес пересихання і відмирання верхніх ланок річкових систем Поділля, помітно зменшився об’єм води у річках, знизилась їх біопродуктивність. За минулі 130 років в басейнах лівобережних притоків Дністра зникло (пересохло) 25-64 % постійних водотоків І порядку або 14-29 % загальної довжини річкових систем. Так, довжина річок басейну Золота Липа скоротилась на 200 км, Коропця  більше 100 км [25].

Загальна довжина осушувальних каналів у верхів’ях басейнів лівих притоків Дністра, Південного Бугу, Горині, Случі, Росі в 1,7  2 рази перевищують довжину натуральних русел річок. Антропогенна річкова система (канали) відіграє більшу роль у функціонуванні сучасних ландшафтів в порівнянні з натуральною (рис.18, 19).

Упродовж цього часу завдяки замуленню, евтрофікації та руйнуванню дамб на 35 % зменшилась кількість невеликих ставків на малих річках Подільської височини [25,26]. Мінералізація схилового і руслового стоку в західних районах Поділля збільшилась у 2,1  3,7 рази. Загальна мінералізація річкових і дренажних вод меліоративних басейнів Поділля підвищилась на 32  38 % [22].

У східних та південно-східних передстепових районах Поділля антропогенний вплив на водні маси і річкові системи досягає, в окремих випадках, критичних рівнів. Уже характерним стало пересихання літом малих водотоків і навіть ставків на них. Русла окремих річок важко знайти серед безперервних ланцюгів замулених та зарослих водойм. Заплавний тип місцевостей тут повсемісно замінений заплавно-ставковим. Близько 3,5 км верхів’я лівої притоки Дністра річки Кам’янки повністю знищене Рудницьким кар’єром вапняків. Під впливом гірничодобувної промисловості та різних видів будівництва, змінені профілі русел та напрями течій середніх (Немія, Лядова, Нічлава) і навіть великих (Південий Буг) річок. В результаті розмиву прируслової дамби насипаної з розкривних порід Вітавського родовища гранітів, русло частково змінило свій напрям; посередині річки сформувався острів площею 0,15 га. Інтенсивне заболочення стало характерним не лише для акваторії річки, що примикає до розробок, але і Сутиського водосховища, яке знаходиться на віддалі 1,5 км вниз за течією Південного Бугу. Детальні дослідження водних мас басейну Південного Бугу показали, що їх хімічний склад помітно змінився. Перевищення гранично допустимих концентрацій азоту амонійного становить 2-6 разів. Поступово, але неухильно зростає кількість отрутохімікатів. Загальний екологічний стан басейнів і водних мас річок Поділля погіршується, вони поступово втрачають свої рекреаційні функції.

Водні антропогенні ландшафти Поділля представлені водосховищами, ставками і каналами.

Водосховища. До водосховищ відносяться водойми, в яких об’єм корисної води, що регулюється, складає більше 1 млн. м³. Таких водосховищ на Поділлі є 56, з них об’ємом від 1 до 10 млн. м³  46, від 10 до 50 млн. м³  8, більше 50 млн. м³  2 (Дністерське і Ладижинське). Найбільшим є Днісетрське водосховище. Його довжина 204 км, середня ширина  0,8-1.0 км, максимальна глибина 55 м, середня 22 м, площа поверхні води  142 км², об’єм 3,0 м³.

Завдяки тому, що водосховища Поділля мають незначні розміри, вони є складовими наземних ландшафтів  фізико-географічних районів. Мабуть, лише каскад Дністровських водосховищ (якщо будівництво буде завершено) у майбутньому створить самостійний аквальний район.

У ландшафтній структурі водосховищ Поділля переважає мілководний (глибина до 5 м¹) тип ландшафту. Мозаїчність структури (чергування відкритих водних ділянок із зарослями макрофітів, острови тощо), багатство рослинного і тваринного світу дозволяють інтенсивно використовувати його з метою рекреації. Глибоководний тип ландшафту (глибина більше 5 м при найнижчому пірпірному рівні) характерний для невеликої кількості водосховищ  Дністерського, Ладижинського, Касперівського та ін., де він займає від 24 до 62 % водойм. На Дністерському каскаді водосховищ глибоководний тип ландшафту буде домінуючим (рис.20 а, б).

Рис. 20 а Рис. 20 б.

Рис. 20 а. Ландшафтна структура долини річки Південний Буг до будівництва Ладижинського водосховища (1961 р.)

Сільськогосподарські ландшафти. Лучно-пасовищні. Типи місцевостей: 1  заплавний, складений алювіальними супісками з лучними і болотними зволоженими ґрунтами під різнотравно-болотною рослинністю, що використовувалась під сінокоси і частково випас; 2  надзаплавно-терасовий, складений піщаними і супіщаними породами з лучними супіщаними ґрунтами під різнотравно-злаковою рослинністю, що використовувалась під сінокосіння, випас, частково була зайнята під городні культури; 3  круті (25-30^о), складені лесами, інколи з виходами гранітів, еродовані схили зі змитими, сірими лісовими ґрунтами, під злаковою рослинністю, що використовувалась під інтенсивний випас; 4  хвилясті вододільні лесові поверхні зі слабко еродованими сірими лісовими ґрунтами, розораними під сільськогосподарські культури.

Селитебні ландшафти: 5  сільські ландшафти на надзаплавно-терасовому типі місцевостей; 6  сільські ландшафти на вододільному типі місцевостей; 7  русло річки Південний Буг.

Межі типів місцевостей: 8  заплавного і надзаплавно-терасового; 9  надзаплавно-терасового і схилового; 10  схилового та вододільного.

Інші позначки: 11  напрям течії річки; 12  глибини річки.

Рис. 20 б. Ландшафтна структура Ладижинського водосховища (2006 р.)

Водні антропогенні ландшафти. Глибоководний тип ландшафту: 1  пригреблеве глибоководдя (10-18 м) з мулистими коритоподібним дном, водними масами, що використовуються як охолоджувач Ладижинської ДРЕС (зимою замерзає частково, температура води на 25^о вище звичайної); 2  центральне глибоководдя (до 12 м) з нерівним піщано-мулистим дном, водними масами, що інтенсивно використовуються для промислового риборозведення і частково рекреації. Мілководний тип ландшафту: 3  тепле мілководдя (3-5 м) з піщаним дном, сильно заростаюче водоростями, що частково використовується під рекреацію (купання); 4  утворене абразивною діяльністю хвиль мілководдя (1-3 м) з суглинистим дном, частково заросле водоростями; 5  мілководдя (до 5 м) з похилим (3-5^о) дном корінного берегу; 6  мілководдя (1-2 м) на конусах виносу тимчасових водотоків з піщано-гравійним дном, частково заростаючі болотною рослинністю; 7  мілководдя (1-3 м) з мулистим дном, добре прогрітою влітку водою, багаті рибними ресурсами; 8  сильно заболочені, заростаючі водно-болотною рослинністю верхів'я водосховища та його заток; 9  гребля водосховища; 10  ''штучне'' русло річки Південний Буг; 11  високі (до 57 м) вертикальні лесові обриви (береги), утворені абразивною діяльністю хвиль водосховища.

Лісові антропогенні ландшафти. Лісокультурні. Надзаплавнотерасові. Урочища: 12  вирівняні піщані і піщаносуглинисті поверхні другої тераси з дубово-сосновими насадженнями, що інтенсивно використовуються в рекреації (табори відпочинку, санаторії, спортивні бази тощо)

Сільськогосподарські ландшафти. Лучнопасовищні. Схилові: 13  круті (25-30^о) складені лесами, інколи з виходами гранітів, еродовані схили зі змитими сірими лісовими ґрунтами, задерновані злаковою рослинністю, що використовується під інтенсивний випас. Польові. Вододільні: 14  хвилясті лесові поверхні зі слабко еродованими сірими лісовими ґрунтами, розораними під сільськогосподарські культури.

Промислові ландшафти. Надзаплавно-терасові: 15  промисловий майданчик Ладижинської ДРЕС.

Селитебні ландшафти. Сільські: 16  на надзаплавнотерасовому типі місцевостей, 17  на вододільному типі місцевостей.

Межі: 18  водосховища. Типів місцевостей: 19  надзаплавно-терасового і схилового; 20  схилового і вододільного. Урочищ:21  аквальних; 22  наземних ландшафтних комплексів.

Інші позначки: 23  напрям течії води у водосховищі; 24  глибини водосховища.

Ставки. У порівнянні з іншими регіонами України, ставки Поділля  характерна і невід’ємна частина ландшафтів. Маючи невеликі розміри і об’єм води до 1 млн. м³, вони утворюють окремі урочища або групи урочищ у відповідному типі місцевостей наземних ландшафтів. Саме приуроченістю до відповідного типу місцевостей визначаються основні риси ставків  розміри і морфологія, інтенсивність замулення, характер заростання тощо. У залежності від цього доцільно виділяти три типи ставків.

Улоговинні і лощинні ставки вододільного типу місцевостей зустрічаються спорадично в центральних і північно-східних районах Поділля. Їх будівництво, через малу ефективність, поступово припиняється. Наявні ставки мають невеликі (0,2-1,5 га) площі, глибини біля дамб  1-1,5 м, здебільшого заболочені з багатою водно-болотною рослинністю. Після спуску води або прориву гатки улоговинні і лощинні ставки не відновлюються, а, частіше, розорюються.

Ставки схилового типу місцевостей характерні для Придністер’я, менше зустрічаються в центральних і північних районах Поділля. Їх будівництво, особливо активне за минулі десятиріччя, ведеться в глибоких балках, частково у верхів’ях долин річок і навіть у ярах. У селах Яблунівка Хмельницької, Раштівці Тернопільської областей та в інших селах Поділля створені каскади таких ставків. Їх глибини біля дамби сягають 7-12 м, а об’єм води до 1 млн. м³. Більшість ставків цього типу знаходяться на ранній стадії розвитку. У прибережній смузі тут активно розвиваються акумулятивно-денудаційні процеси; формування рослинних угруповань розпочинається не раніше ніж після 5-8 років використання водойм. Будівництво ставків у межах схилового типу місцевостей зумовлено активним господарським освоєнням заплав малих річок в центральних і північних районах Поділля та руйнуванням дамб на річках Придністер’я під час весняних повеней.

Ставки заплавного типу місцевостей зустрічаються досить часто, крім районів Середнього Придністер’я. Це протічні або напівпротічні водойми на малих та середніх річках. Більшість з них побудовані в населених пунктах або поблизу них. Такі ставки відрізняються особливими умовами живлення, ходом біологічних процесів, високою рибопродуктивністю (рис.21).

З несприятливих процесів, які характерні для ставків заплавного типу місцевостей виділяються їх інтенсивне замулення і заростання. З 1700 ставків, збудованих на початку ХХ століття в межах Побужжя  1230 (72 %) в 30-х роках замулились [11]. До середини 70-х років більше половини ставків Вінницької і Хмельницької областей, які були створені в 30-х роках, пройшли стадію реконструкції. Проте ще і сьогодні багато замулених і зарослих ставків, що нагадують низинні болота, є у верхів’ях лівих приток Дністра, у північно-східних районах Поділля на притоках Південного Бугу річках Згар, Рів, Рівець, Десенка, Сіб, Сільниця, а також Гнилоп’ять, Рось та ін.

Різноманітний тваринний світ ставків. Особливо багато тут мисливської водоплавної птиці, водяться ондатри, видри. Восени, під час спуску води для вилову риби, на 46 гектарній площі ставка с. Пирогівці Хмельницької області нараховується до 400 річкових крижнів, 30  40 сірих журавлів, багато сірих качок, та інших птахів.

Рис. 21 а. Рис 21 б.

Рис. 21 а. Ландшафтна структура ставковозаплавного типу місцевостей (річка Дохна, Вінницька область)

Водні антропогенні ландшафти. Ставковозаплавний тип місцевостей. Урочища: 1  неглибокий (0,5-1,5  м), шириною 3-5 м канал на місці русла річки; 2  мілководні (0,2-0,5 м) з піщаномулистим дном верхів’я ставків з осоково-очеретяними зарослями; 3  мілководні (до 3 м) з піщано-мулистим дном ставки під риборозведення і рекреацію; 4  заболочені верхів’я ставків, зарослі водно-болотною рослинністю; 5  обваловані (висота валу  1,5-2 м) неглибокі (1-1,5 м), частково зарослі очеретом зариблені ставки; 6  широкий (5-8 м), глибиною до 2 м канал з піщаним дном з крутими схилами, частково покритими бетонними плитами; 7  глиняно-кам’яні, частково перекриті бетонними плитами дамби, висотою до 5-7 м; 8  періодично затоплювальні днища колишніх ставків, зарослі осоковорізнотравною рослинністю, що частково використовуються під сінокосіння. Схиловий тип місцевостей. Урочища: 9  неглибокі (до 5 м біля дамби) зариблені ставки, частково зарослі у верхів’ях очеретно-осоковою рослинністю.

Сільськогосподарські ландшафти. Лучно-пасовищні. Схилові. Урочища: 10  круті (до 30^о) схили, складені лесоподібними суглинками з сильно еродованими сірими лісовими ґрунтами під злаковою рослинністю, що використовується під інтенсивний випас; 11  пологі (до 20^о) схили балок у лесоподібних суглинках з еродованими сірими лісовими ґрунтами під злаково-різнотравною рослинністю, що використовується під випас і частково сінокосіння; 12  балки в лесових породах з широкими, частково заболоченими днищами еродованими сірими лісовими ґрунтами, зарослями різних видів верби, шипшини, глоду та різнотравно-злаковою рослинністю, що використовується під випас і сінокосіння. Польові. Вододільні. Урочища: 13  слабкопокаті розорані поверхні з сірими лісовими ґрунтами; 14  лесові покаті розорані поверхні з слабко еродованими сірими лісовими ґрунтами.

Селитебні ландшафти. Схилові. Урочища: 15  сільські ландшафти з приватною забудовою. Вододільні. Урочища: 16  сільські ландшафти з переважанням господарських споруд (ферми, тракторні стани тощо), частково індивідуальною забудовою.

Лісові антропогенні ландшафти. Лісокультурні. Ставково-заплавні. Урочища: 17  10-15-річні насадження тополі серебристої та верби плакучої на вирівняному днищі замуленого ставка. Вододільні. Урочища: 18  30-35-річні насаджєення сосни звичайної на покатих поверхнях з сірими еродованими ґрунтами; 19  покаті поверхні з сірими лісовими ґрунтами під дубовограбовими насадженнями.

Межі. Типів місцевостей: 20  ставковозаплавного і схилового; 21  схилового і вододільного. Урочищ: 22  антропогенних.

Інші позначки: 23  напрям течії річки; 24  глибини водойм.

Рис. 21 б. Ландшафтна структура ставково-заплавного типу місцевостей (верхів’я р. Случ, Хмельницька область)

Водні антропогенні ландшафти. Ставковозаплавний тип місцевостей. Урочища: 1  неглибокі (0,5-1,5 м), шириною до 3 м канал на місці колишнього русла річки; 2  меліоративні канали глибиною 1-2 м, шириною до 2 м, частково замулені і зарослі болотною рослинністю; 3  мілководні (глибиною до 3 м) з мулистими днищами ставки; 4  сильно заболочені верхів’я ставків, зарослі водноболотною рослинністю; 5  перезволожена, з торфовими ґрунтами заплава з осоковорізнотравними асоціаціями; 6  меліорована розорана поверхня заплави з лучними ґрунтами під городними культурами; 7  заболочений чорновільшаник; 8  вирівняні поверхні з лучними ґрунтами під різнотравною рослинністю, що використовується для сінокосіння і випасу; 9  меліоровані луки  сінокоси з підсівом трав; 10  глиняно-кам’яні, частково покриті бетонними плитами, висотою 3-5 м дамби; 11  глиняні, висотою до 3 м, задерновані дамби.

Лісові антропогенні ландшафти. Лісокультурні. Схилові. 12  слабкопокаті, складені лесоподібними суглинками схили з ясно-сірими лісовими ґрунтами під сосново-дубово-буковими насадженнями; 13  покаті, складені лесоподібними суглинками схили з сірими лісовими ґрунтами під дубово-ялиновими насаджєеннями.

Сільськогосподарські ландшафти. Польові. Схилові. Урочища: 14  лесові слабкопокаті розорані схили з сірими лісовими ґрунтами; 15  лесові покаті розорані схили з слабкоеродованими сірими лісовими ґрунтами.

Межі. Типів місцевостей: 16  ставковозаплавного і схилового. Урочищ: 17  натуральних; 18  антропогенних.

Інші позначки: 19  напрям течії річки; 20  глибина ставків.

Після спуску або замулення ставки залишають помітні сліди в ландшафтах  болота, заболочені пониження, вирівнянні площадки тощо. Сухі площадки спущених або замулених ставків використовують під сільськогосподарські угіддя, городи і сади, спортивні комплекси, інколи парки (села Адамівка, Вербівка Хмельницької, м. Заложці, Шумськ Тернопільської, м. Чечельник Вінницької областей та ін.)

Своєрідною різновидністю антропогенних водойм є ''копанки'', які отримали широке розповсюдження на Поділлі з ХІХ ст. У 1880 році Н. Теодорович відзначав, що в Кременецьких горах, де не вистачало води, копанки створювали ''в саду, біля дому або на полі''. Це були ''невеликі ями, куди під час дощів стікала вода, яку потім використовували для пиття людям і худобі'' [35]. Їх розміри 2 x 5, 4 x 10, 3 x 8 м та інші, форма різноманітна  здебільшого квадратна, прямокутна або округла. Глибини не перевищують 1-2,5 м. Тепер копанки можна зустріти повсюдно, особливо в селах Середнього Побужжя і Придністер’я, де їх використовують для індивідуального риборозведення. Це мальовничі урочища площею 10-15 м² у садах, городах, інколи в заплавах невеликих струмків і в балках.

У північних районах Поділля і на Середньому Побужжі зустрічаються водойми і болота у відпрацьованих піщаних, глиняних та гранітних кар’єрах.

Канали, як водні антропогенні комплекси, не отримали широкого розповсюдження в межах Поділля. Їх споруджували біля ''водяних'' млинів, під час осушення боліт і перезволожених заплав, в місцях розробок корисних копалин (торфу, піску) тощо. Це неглибокі (до 1,5-2 м), довжиною від кількох десятків до 1-2 км і шириною 3-5 м, лінійно витягнуті або зі складною конфігурацією, водойми. Млинові канали зустрічаються біля сіл Семеново та Острівок Тернопільської області, Вербка, Адамівка Хмельницької області, та в багатьох інших районах Придністер’я; осушувальні  характерні для заплав річок басейну Південного Бугу, верхів’їв лівих приток Дністра, а також Горині, Случі, Гнилопяті, Росі.

Як ландшафтні комплекси канали нагадують русла річок або їх стариці. Проте від річки відрізняються водним режимом, а від стариці  високими (до 1-1,5 м) незаболоченими берегами та насадженнями різних видів верби: прутикової, попелястої, козячої, ламкої тощо. Після закінчення функціонування в якості ландшафтно-інженерної системи, канали поступово замулюються і заростають, утворюють заболочені пониження, інколи болота, які нічим (крім походження) не відрізняються від натуральних.

Динаміка і розвиток водних антропогенних ландшафтів Поділля вивчені слабо. Польові дослідження показують, що в розвитку водосховищ Поділля добре виокремлюються дві стадії  рання і зріла. Рання стадія (30-60 роки XX ст.) співпадає з періодом їх інтенсивної експлуатації, і характеризується активізацією геоморфологічних процесів в прибережній смузі та на мілководді, замуленням водосховищ, а також формуванням дна з профілем стійкої рівноваги. Цьому сприяли також високі річні (до 4-6 м) і сезонні (2-5 м) амплітуди рівнів водосховищ. Різниця в об’ємі води при найвищому і найнижчому підпірних рівнях складала на Ладижинському водосховищі 151 і 24,4, Глубочському  10,7 і 1,3, Дмитрашківському  13,6 і 2,3 млн. м³ , а площа водного дзеркала зменшувалась відповідно в 2, 4 і 6,5 разів. Як результат, біля водосховищ сформувались не типові для Поділля смуги тимчасового затоплення і осушення зі своєрідними земноводними ландшафтами. У їх структурі переважають низинно-болотні геокомплекси, які стають характерними для водосховищ Побужжя, верхніх течій лівих приток Дністра, а також Горині і Случі. Лише на Ладижинському водосховищі площа низинно-болотних комплексів складала в 2005 р. 860 га, на Дмитрашківському близько 100 га. Значна крутизна схилів і неширокі заплави не сприятимуть поширенню низинно-болотних комплексів на водосховищах Придністер’я, але тут активно розвиваються геоморфологічні процеси.

Динаміка біологічних процесів на ранній стадії розвитку залежить від режиму водосховищ, водообміну і його місцерозташування. На водосховищах Придністер’я весняні паводки частково або повністю змивають планктон, а кількість зоопланктону на Касперівському водосховищі, що на р. Серет, зменшується на 25-46 %; змінюється і його якісний склад [23]. Формування нових угруповань гідрофільної вищої рослинності в Придністер’ї проходить значно довше (20-40 років) ніж на водосховищах Середнього Побужжя (5-15 років), тут менше виражені процеси ''цвітіння'' води.

З початку 70-х років XX ст. водосховища Поділля, що були створені в 30-50-х роках цього століття, вступили в зрілу, стійку стадію розвитку. Річна і сезонні амплітуди води в водосховищах не перевищують 1-1,5 м, значно послабились геоморфологічні процеси, сформувалась стійка біота. Створення протиерозійних лісопосадок суттєво послабили процеси замулення водосховищ. Проте вже зараз, окремі водосховища басейну річки Південний Буг набули озерно-болотних ознак. Серед них: Сутиське, Сандракське, частково Гайворонське і Щедрівське.