4.3. Лісові антропогенні ландшафти

Р

ізностороннє використання лісових ресурсів Поділля призвело до повсюдної і глибокої антропогенізації натуральних лісових ландшафтів (рис. 12, 13).

Рис. 12. Натуральна (відновлена) диференціація лісової рослинності Поділля

1  дуб скельний і звичайний (черешчатий); 2  дуб черешчатий, бук західноєвропейський; 3  дуб черешчатий; 4  дуб і граб звичайний; 5  граб і дуб звичайні; 6  дуб черешчатий, граб звичайний, ясен європейський, липа вузьколиста; 7  лісові ''стінки'' з дубу скельного і черешчатого, грабу звичайного і липи вузьколистої; 8  граб звичайний, липа вузьколиста, осика; 9  чорна вільха, різні види верби; 10  лесоподібні суглинки і леси; 11  вапняки; 12  кристалічні породи докембрію: граніти, гнейси; 13  межі; 14  індекси рослинних асоціацій; 15  абсолютна висота.

Р ис. 13. Антропогенна (сучасна) диференціація лісової рослинності Поділля

1  дуб черешчатий, рідко скельний, граб звичайний, частково ялина європейська; 2  граб звичайний (суцільно), дуб черещатий, береза повисла, ялина звичайна; 3  насадження ялини і сосни європейських; 4  чагарникові ''стінки'' з низькорослих дубу черешчатого грабу, ліщини, диких груш і яблунь; 5  осика, липа вузьколиста, граб; 6  вербняки; 7  леси і лесоподібні суглинки; 8  вапняки; 9  кристалічні породи: граніти, гнейси; 10  межі; 11  індекси рослинних асоціацій; 12  абсолютна висота.

Сучасна їх структура надзвичайно складна. Досвід вивчення лісових ландшафтів Поділля показує, що тут доцільно виділяти умовно натуральні, похідні і лісокультурні їх типи.

Умовно натуральні лісові ландшафти  ліси такого ж типу, що і до вирубки, відновлення яких відбулося стихійно. Вони зустрічаються в південно-східних і східних районах Поділля, особливо в межах Вінницької області. Тут з 214 тис.га держлісфонду  156 тис.га дубові ліси, що відновились на місці корінних дібров. Про це свідчить історія їх господарського освоєння та віковий склад: молодняки і середньовікові займають 72,8 % площі, стиглі  17 %, перестійні  10,2 %. Їх відновлення відбулося шляхом самосіву і паростків з пнів. Проте, якщо враховувати, що діброви Поділля вирубували не один раз (до 7-8 раз вдалося простежити вирубки окремих лісових ділянок Середнього Побужжя), а у кожного нового покоління паросткових лісів знижується довговічність і продуктивність на 5-7 %, то такі ліси потребують, здебільшого, повної реконструкції. З кожною новою вирубкою вони все менше нагадують своїх натуральних попередників.

Похідні лісові ландшафти виросли на місці корінних дібров шляхом захоплення їх площ після вирубки дуба, малоцінними породами дерев, переважно, з грабу, інколи  осики і берези. В процесі багатовікового і нераціонального використання лісових ресурсів світлі подільські діброви майже на 40 % були замінені затіненими грудами (грабняками), які отримали назву чорнолісся  Чорний ліс.

Площі похідних (чорних) лісів поступово зростають з південного сходу на північний захід. У межах Вінницької області вони займають майже 20 % території держлісфонду, в Хмельницькій  близько 40 %, в Тернопільській  до 56 %. Лише похідні грабняки займають на Поділлі біля 210 тис.га (36,6 %). На піщаних терасах Південного Бугу і його приток, а також річках Случ, Горинь, Гнилоп'ять ділянки соснових лісів (бори) після їх вирубок захопили малопродуктивні дубняки з домішкою граба, липи, берези [28]; в заплавах річок  чорновільшняки замінені вербняками.

Похідні ліси здебільшого малопродуктивні. Вихід ділової деревини, у порівнянні з умовно-натуральними, зменшується на 20-40 %. При лісовідновленні грабняки повсюдно замінюють продуктивнішими дубовими, буковими і сосновими насадженнями. У 1950 році в структурі Ярмолинецького і Кам'янець-Подільського лісгоспзагів малоцінні породи займали 55,5 і 60,8 %, в 1974 році  24 і 30 %, тепер вони замінені майже повністю [29].

Лісокультурні ландшафти  ліси, насаджені людиною. Перші посадки лісу на Поділлі були створені в середньовіччі. У XIX ст. розпочались роботи по створенню лісових масивів в Шпиківському, Тульчинському, Барському, Кам'янець-Подільському, Кременецькому лісництвах. З 1877 по 1895 роки в Шпиківському лісництві на Вінниччині посадки з сосни і дуба створені на площі в 152 десятини (165,7 га) [37]. Були спроби залісити піщані тераси річки Південний Буг і Летичівської низовини; посадки дуба велись у Придністер'ї, Товтрах. Проте до початку ХХ ст. в Подільській губернії було насаджено лише 15 тис. га лісу.

Війни та відбудова господарства в перші післявоєнні роки затримали процес реконструкції лісів і створення нових культур. В 30-х роках XX ст. посадки лісу частково велись на піщаних терасах Південного Бугу, в західних районах Поділля на крутих схилах річок Золота і Гнила Липа, Серет, в Кременецьких горах, а також в Придністер'ї. Планомірні роботи зі створення лісових насаджень розпочались в 60-х роках XX ст. До 1990 року на Поділлі було створено більше 150 тис. га насаджень, що складає 24 % від всієї площі сучасних лісів. Щорічно вона збільшується на 7-12 тис. га. Лісистість Поділля зросла з 9,5 % в 1914 році до 12,8 % в 1996 році. У лісопосадках переважає дуб (до 80 %), потім сосна, бук, ялина і граб [18]. З початку XXI ст. лісистість Поділля зменшується.

Посадки лісу не завжди завершуються вдало. Здебільшого це залежить від того, що не враховуються природні особливості окремих районів Поділля, незнання історії лісів, а інколи і слабко відпрацьованої методики створення посадок. Виявилось, що чисті посадки дуба, які широко практикуються на Поділлі, приживаються дуже погано, в них розвиваються хвороби. Якщо дуб садять з грабом та іншими породами дерев (створюється типова для Поділля структура лісових масивів), посадки приживаються добре, зокрема на дубі не утворюються водяні паростки.

Посадки інколи важко відрізнити від корінних (натуральних). Тільки в 30-х роках XX ст. вдалось довести, що соснові ліси Летичівської низини  насаджені [28,31]. Цілком унікальний лісовий масив  дача Галілея в Чортківському лісгоспзазі Тернопільської області [39]. Його площа  1856 га. Масив створений ще у середньовіччі для захисту Ягольницького замку від кримських і ногайських татар. Тепер  це найпродуктивніше лісове насадження в області, де крім дуба звичайного зустрічається ясен звичайний, ялина європейська, сосна чорна і Веймутова, чотири види горіхів, гікорій білий, дугласія сіра і зелена, модрина європейська і японська тощо. Середня висота ялини і модрини більше 25 м, їх діаметр  80-90 см. Тут сформувався також типовий для подільських лісів склад зооценозів.

Після знищення насаджень, так саме як і натуральних, залишаються сліди  пеньки, паростки, кущі і трави, які не властиві корінному лісу. На місці 50-річних посадок сосни в Муровано-Куриловецькій дачі Вінницької області, П.О. Погребняк відзначав панування суборових видів  суниці, буквиці, зіноваті, астрагалу, які зовсім не властиві сучасному сухому груду [31].

Особливим типом лісокультурних ландшафтів є полезахисні лісові смуги. В межах Поділля вони розповсюджені повсюдно, проте найбільше їх у Придністер'ї та центральних і південно-східних районах Поділля. Щорічно площа полезахисних смуг на Поділлі збільшується на 2-3 тис. га і в 2009 році складала біля 70 тис. га. Склад деревних порід і кущів в посадках різноманітний: дуб звичайний, різні види тополі і клену, липа, інколи береза, граб, ялина; зустрічаються плодові: яблуні, груші, горіхи, черешні; серед кущів  обліпиха, глід, скумпія, шипшина тощо.