3.3. Будова морських мін

Морська міна – автоматично діючий комплекс, що включає засоби виявлення, цілевказівки та поразки цілі.

а)

б)

в)

Рис. 3.1. Загальний вид мін:

а - протичовнова реактивно-спливаюча міна (РМ-2); 6 - корабельна якірна міна (КСМ); в - авіаційна донна міна (АДМ).

Позначення на рис. 3.1: 1 - якір; 2 - реактивний двигун; 3 - запальник; 4 - заряд ВР; 5 - запальний пристрій; 6 - запобіжний прилад; 7 - джерела живлення; 8 - довгостроковий годинниковий механізм; 9 - корпус міни; 10 - електронний блок; 11 - електроакустичний перетворювач; 12 - антенний буй: 13 - мінрепна в'юшка; 14 – найтова стропка; 15 - індукційна котушка; 16- гідродинамічний приймач; 17 - приймач низької частоти; 18 - стабілізатор.

Незалежно від призначення та принципу дії кожний зразок складається, як правило, із загальних для всіх мін елементів, які виконують однакові функції: корпуса, заряду, джерел живлення та автономних приладів (додаткові прилади). На додаток до загального для всіх мін, якірні міни мають механізми установки корпуса міни на задане поглиблення; плаваючі міни – прилад плавання. Саморушні міни на додаток до типових для всіх мін вузлів та елементів мають значні особливості в конструкції; вони встановлюються на певних поглибленнях (якірні міни) та доставляють свій заряд до цілі під дією власного двигунаКорпус міни слугує для розміщення заряду вибухової речовини із запальним пристроєм, підривника, автономних приладів та джерел живлення. Він уявляє собою водонепроникну оболонку, що може мати різну форму. У якірних мін корпус та якір з'єднані в загальну конструкцію: у корабельних якірних мін корпус встановлюється на якорі, у мін, носієм яких є підводний човен, якір приєднується до корпуса. Корпуса сучасних корабельних якірних мін мають сфероциліндричну форму. Корпуса мін, носієм яких є підводний човен, мають циліндричну форму (діаметр корпуса - 53 см), за масою та габаритними розмірами відповідають половині маси й габаритів 53-см торпеди, що дає можливість завантажувати в торпедний апарат підводного човна одночасно дві міни (міни, що автоприцілюються та самонавідні міни, розроблені в габаритах 53-см торпеди).

Корпуси авіаційних мін виготовляються у формі й габаритах авіаційних бомб. Авіаційні міни мають парашутні або стабілізуючі пристрої, за допомогою яких досягається гальмування й стабілізація міни під час руху повітряною траєкторією. Для виготовлення корпусів мін застосовується конструкційна сталь, алюмінієві сплави, склопластик.

Заряд вибухової речовини (ВР) призначений для поразки цілі. Зарядом міни є бризантна ВР (морська суміш). Маса заряду визначається призначенням міни та її типом. Як правило, заряд сучасних якірних мін – 400 кг тротилу, донних мін – 1000 кг тротилу.

Зазвичай заряд вибухової речовини розміщується в зарядній камері або в зарядній порожнині, в яких передбачене гніздо для установки запального пристрою, що є елементом підривника міни. Зарядна камера є знімною частиною корпусу. Зарядна порожнина утворюється безпосередньо стінками корпусу та перегородкою, що відділяє заряд від решти частини корпусу.

Запальний пристрій служить для виклику детонації заряду, він складається з первинного детонатора (запального патрону), у який вмонтований електродетонатор, вторинного детонатора (запальної склянки), рукоятки запального пристрою, за допомогою якої обидва детонатори (вставлені один в іншій) з'єднуються в загальну конструкцію. Заряд електродетонатора складається з ініціюючої вибухової речовини (азид свинцю, ТНРС) і бризантної ВР (тетрилу). Запальний патрон споряджається шашками бризантної ВР (тетрил, А-1Х-1). Первинний детонатор з'єднаний з електросхемою підривника міни. При спрацюванні підривника включається ланцюг подачі струму на запальний пристрій. Струм надходить на місток накалювання електродетонатора. Форс вогню від підпалювача забезпечує вибух ВР запального патрона, від якого детонує ВР запальної склянки, а від нього й весь заряд міни. Багатоступеневість передачі імпульсу вибуху надійно забезпечує детонацію всієї маси ВР заряду міни. Запальний пристрій у міну встановлюється тільки при остаточній підготовці міни.

Підривник міни призначений для надання початкового підривного імпульсу заряду міни. За принципом дії підривники можуть бути контактними та неконтактними. Контактні підривники спрацьовують при безпосередньому зіткненні корпуса корабля з міною (гальваноударні, електроударні) або з її антеною (електроконтактні).

Неконтактний підривник здійснює вибух міни при проходженні корабля на деякому видаленні від неї, що викликається впливом того або іншого фізичного поля корабля або перекручуванням фізичного поля, створюваного самим підривником, корпусом корабля. Міни з неконтактними підривниками мають значно більшу зону дії, ніж контактні міни, у зв'язку з чим ефективність їх бойового застосування значно вища. Тому всі сучасні міни, як правило, розроблюються з неконтактними підривниками.

Джерела живлення призначені для живлення електричних кіл неконтактного підривника та приладів міни, а також для спрацювання запального пристрою. У якості джерел живлення застосовуються гальванічні та акумуляторні батареї. Всі мінні джерела живлення характеризуються невеликою масою та об'ємом, високими технічними характеристиками, мають високу механічну міцність та тривалий термін служби.

Запобіжні прилади міни призначені для забезпечення безпеки застосування остаточно приготовленої міни та приведення її в небезпечне положення після її постановки. Зазвичай, в міні для більшої надійності встановлюються два та більше запобіжні прилади, один з яких підключає джерела живлення на схему неконтактного підривника, другий підключає до схеми неконтактного підривника запальний пристрій.

У конструкції запобіжних приладів можуть застосовуватися різні пристрої (механізми): гідростатичні, гравітаційні, часові та інші. У запобіжні прилади мін, постановка яких здійснюється літаком або підводним човном, вбудовані додаткові пристрої, що забезпечують неможливість спрацювання гідростатичної частини приладу при знаходженні міни в бомболюці літака або трубі торпедного апарата підводного човна.

Додаткові прилади та пристрої, які можуть установлюватися в мінах, призначені для поліпшення тактичних можливостей мін. Вони забезпечують ліквідацію міни після закінчення заданого терміну, знищення її при сплитті на поверхню при обриві мінрепа, при падінні на берег або мілководдя, збільшують протитральну стійкість міни, перешкоджають її роззброєнню.

Прилад, призначений для ліквідації міни після закінчення заданого терміну служби, уявляє собою довгостроковий годинниковий механізм. Після відпрацьовування цим приладом заданого строку відбувається замикання контактів, що підключають джерела живлення на запальний пристрій (минаючи схему підривника) або на спеціальний прилад, що здійснює затоплення міни.

Знищення авіаційних мін при падінні їх на берег або мілководдя здійснюється приладами знищення авіаційних мін. При падінні міни удар викликає запуск механізму приладу, що у випадку відсутності або недостатності гідростатичного тиску над міною (міна потрапила на берег або мілководдя) відпрацьовує свій цикл та підриває спеціальний детонатор, розміщений у нижній частині приладу. У випадку падіння міни в район з потрібними глибинами, робота механізму приладу переривається впливом певного надлишкового тиску води та міна виконує своє завдання.

У якості табельних протитральних приладів у мінах застосовуються прилади терміновості та кратності. Прилад терміновості являє собою годинниковий механізм, що приводить міну в бойовий стан через певний, заздалегідь установлений час підключенням джерел живлення на схему міни. Як правило, прилад кратності розміщається в рукоятці запального пристрою.

На додаток до названих приладів, що підвищують протитральну стійкість від контактних тралів, у мінах можуть застосовуватися тралопропускники та ріжучі пристрої, вмонтовані в мінреп, реактивні патрони та інші пристрої, призначені для руйнування трала. Такі пристрої називаються індивідуальними протитральними пристроями (ІПП). Серед таких пристроїв широке поширення одержали ІПП з реактивними патронами.Прилади, що перешкоджають роззброєнню мін, за своїм принципом дії можуть бути механічними, гідростатичними, фотоелектричними та іншими. Протитральна стійкість мінних загороджень з якірних мін може підсилюватися застосуванням мінних захисників, які за конструкцією подібні якірним корабельним мінам. Але замість міни до мінрепу (буйрепу) кріпиться буй, у нижній частині якого розміщений реактивний двигун. На буйрепі розміщуються від одного до п'яти підривних патронів. При контакті тралу з буйрепом здійснюється його від’єднання від корпуса захисника та запуск двигуна буя. Буй рухається вгору та підводить до тралчастини найближчий патрон, який вибухає.

У певних тактичних умовах доцільно мати в мінному загородженні такі міни, які можна було б неодноразово переводити з небезпечного положення «Н» в безпечне «Б», та назад зі значної відстані (до декількох десятків миль). Такі можливості забезпечуються системою телекерування мінами (СТМ), що забезпечує багаторазове переведення мін зі стану «Н» у стан «Б», та назад і, крім того, вибух за будь-якого стану міни. Телекерування здійснюється подачею кодованих за часом підводних підривних сигналів за допомогою спеціальних шифр-зарядів.

Слід особливо зазначити, що у цей час важливе місце займають саморушні широкосмугові міни. До таких мін належать реактивно-спливаючі, міни, що автоприцілюються та самонавідні. Кожна з цих мін володіє (завдяки двигуну, системі автоприцілювання або самонаведення) здатністю перекривати значно більшу ділянку водного середовища, ніж звичайна якірна або донна міна, що приводить до зниження витрат мін при створенні мінного загородження. Одна реактивно-спливаюча міна захищає стовп води над собою 150- 200 м, міна, що автоприцілюється – 200-300м, а самонавідна (практично є торпедою, що знаходиться на якорі) – зону радіусом 500-1000м. Розширення смуги, що перекривається однією міною, дозволяє створити необхідне мінне загородження у більш короткі терміни, з меншою кількістю носіїв.