Запитання для самоконтролю

1. Яке призначення мінної зброї?

2. Які тактичні властивості мінної зброї?

3. Які тактико-технічні характеристики мінної зброї?

4. Які загальні елементи будови мінної зброї?

5. Дати тактико-технічну характеристику якірних мін ЯМ, КПМ, РМ-1, РМ-2Г.

6. Дати тактико-технічну характеристику донної міни УДМ.

7. Дати тактико-технічну характеристику широкосмужних мін ПМР-1, ПМР-2, ПМТ-1.

Глава 4. Протимінна зброя

4.1. Історія появи та розвитку морської протимінної зброї

Паралельно з розвитком мінної зброї розвивалась протимінна зброя. З початку протимінні засоби були вкрай примітивні та уявляли собою різноманітні варіанти троса з гаком або кішкою, що буксирувалися за кормою гребних шлюпок та катерів.

У 1881 році лейтенант Беклемішев М.М. розробив два зразки тралів:

- важкий (для буксирування міноносцями та буксирами);

- полегшений (для буксирування катерами).

Трал Беклемішева складався з прядильного троса довжиною 183 м, на який були одягнуті півторакілограмові металеві циліндри. При буксируванні двома кораблями, коли трал повз по дну, ці циліндри оберталися, як колеса, не дозволяючи йому чіплятися за підводні перешкоди. Захоплюючи таким тралом мінреп, можна було відбуксировувати міни на мілководдя й там знешкоджувати.

Морський трал конструкції лейтенанта К.Ф. Шульца, прийнятий на озброєння у 1898 році, став першим реально ефективним пристроєм для виявлення мін. Він складався з двох змичок частини, що тралить, з'єднаними буксирами з парою кораблів, які тралять. На відміну від беклемішевського, трал не волочився по дну, а постійно перебував на певній глибині, зручній для захоплення мінрепів.

Рис. 4.1. Трал Шульца

1 - тральщик; 2 - буксир; 3 - ланцюг; 4 - вантаж; 5 - кішка; 6 - частина, що тралить; 7 - мінреп; 8 - міна; 9 - відтягнення; 10 - буй

Глибина заглиблення трала забезпечувалася за рахунок спеціальних вантажів та плавучих буїв.

Найбільш відомим став, так званий, «великий балтійський» трал Шульца, що активно використовувався в роки Першої світової війни. Він мав на своїй тральній частині 48 трьохлапих кішок та міг очищати смугу шириною 183 м зі швидкістю до 7 вузлів. Основними недоліками трала Шульца були мала швидкість, складність в очищенні трала від мін та необхідність у двох кораблях.

Новий протимінний засіб набув бойове хрещення при обороні Порт-Артура, де навесні 1904 року вперше в історії була сформована партія тралення рейду з двох мінних крейсерів «Вершник» та «Гайдамак» і чотирьох парових катерів. Незважаючи на відсутність спеціальних кораблів, що тралять, партія провела значну роботу, знищивши за півроку більше 260 ворожих мін.

У 1911 році російський флот одержав новий змійковий трал. Він приводився в дію одним кораблем. Трал міг бути двостороннім або однобічним, тобто з двома або однією гілками.

Рис. 4.2. Змійковий трал

1- буй; 2 - відтягнення; 3 - змій; 4 - щит заглиблення; 5 - міна; 6 - мінреп; 7 - частина, що тралить; 8 - ведучий щит; 9 - буксир; 10 - підривні патрони.

Створений за ідеєю старшого лейтенанта М.В. Сомова щитковий трал, що з'явився на озброєнні російського флоту практично одночасно зі змійковим, складався з чотирьох змичок тральних частин, довжиною по 73 м. Даний протимінний засіб працював у двох режимах – подсікаючому при швидкості 10-12 вузлів та буксируючому при швидкості 8-10 вузлів.

У 1925 році великий фахівець в області мінної справи Кіткін П.П. винайшов парний придонний трал (для боротьби з якірними мінами), у цьому ж році створений корабельний охоронець для відводу мін від борту корабля (у 1914 р. сконструйований перший у світі мінний захисник).

Всі наступні конструкції контактних тралів, так чи інакше були розроблені на базі принципів, закладених у російських системах на початку ХХ століття. Найпоширеніший за кордоном тип трала – англійський «Оропеза» - з'явився в роки Другої світової війни. Він складався з буксира із заглибником, двох частин, що тралять, довжиною від 550 до 820 м та двох відводувачів із ведучими буями.

Крім тралів, існував також вид «індивідуального» захисту корабля. Це, в першу чергу, паравани-охоронники, що уявляють собою сигароподібні поплавці у вигляді літака з різаком, що перебивають мінреп. Зазвичай, два паравани на тросах рухаються з кораблем – по одному з кожного борту. Однак, проти спеціальних мін паравани виявилися неефективними та навіть, навпаки, шкідливими: затралена ними міна нерідко сковзала до борта корабля – носія паравана. Такі випадки малі місце в роки Другої світової війни.

Рис. 4.3. Параван-охоронник

З 1912 року почалася розробка технічних і тактичних інструкцій, що створили окремий розділ правил мінної служби. У результаті для російського флоту встановили два види тралів – підсікаючі й знищуючі. Підсікаючі трали (катерний та змійковий) повинні були розріджувати мінне загородження, фіксувати його місце; остаточно ж очищати район передбачалося знищувальними тралами (тралами Шульца та щитовими).

Поява неконтактних мін із підривними приладами, заснованими на принципі впливу різних полів, значною мірою ускладнило створення універсальних неконтактних тралів. Так, наприклад, поява трьох основних типів підривних приладів (магнітного, акустичного та гідродинамічного) визначило можливість створення шести принципово нових типів мін. Крім таких підривних приладів, у мінах почали застосовувати прибори кратності, терміновості, вибірковості, періодичної зміни глибини та інші.

Труднощі боротьби з новими зразками мін відобразились на організації протимінної оборони. Війна, що почалася, змусила вжити спішних заходів із захисту кораблів від неконтактних мін та перейти до установки на бойових кораблях протимінної обмотки, а також безобмотувального розмагнічування кораблів та підводних човнів. Питання про найбільш доцільні способи розмагнічування підводних човнів, на жаль, залишалося відкритим до кінця війни. Значно гірші були справи із засобами боротьби з акустичними та особливо з гідродинамічними мінами (останні з'явилися наприкінці війни).

Створення неконтактних донних мін призвело до появи відповідних тралів: акустичних, гідродинамічних та електромагнітних. Принцип їх дії засновується на створенні штучного фізичного поля, що імітує поле судна.

Першим неконтактним тралом став прийнятий на озброєння у 1942 році катерний електромагнітний трал КЕМТ. Він знищував магнітні й індукційні міни шляхом впливу магнітних імпульсів, та за один прохід очищав смугу шириною 34 м при глибині моря до 20-25 м.

Можливість масованих мінних постановок з повітря у важливих в оперативному відношенні районах та застосування мін із новими підривними приладами, підняли питання про засоби, що забезпечують швидку прокладку фарватерів у мінному загородженні. Такими засобами у 1945 році могли бути глибинні бомби та проривники мінних загороджень. Для розрядження густих ворожих мінних загороджень на флоті, в деяких випадках, застосовувалися глибинні бомби з метою виклику контрмінних вибухів. З появою мін, що важко витралюються, постало питання про виявлення їх спеціальними пристроями, змонтованими на літаках, та застосування в протимінній охороні проривників загородження.

Під час війни в Кореї у кінці 1950 року мав місце випадок, коли на мінах радянського виробництва, виставлених північно-корейцями, при підготовці висадки десанту підірвалися два тральщика ВМС США. Після того, як піднятому з крейсера вертольоту вдалося виявити дві якірні міни, вирішили більш докладно дослідити можливості вертольотів в якості потенційних протимінних засобів. Передбачалося застосувати вертольоти і в якості «тягової сили» - для буксирування тралів. Разом з тим, забезпечувалася безпека вертольотів від підриву мін через менші значення власних фізичних полів (акустичного, магнітного та інших) у порівнянні з кораблями.

Створення нових ефективних зразків протимінної зброї змушувало розробників мін шукати способи її нейтралізації, що, у свою чергу, стимулювало авторів протимінної зброї або до вдосконалення старих зразків, або до створення нових видів протимінної зброї.

Поява засобів боротьби з мінами попереду курсу корабля зажадала створення досить дорогих протимінних кораблів нового класу – тральщиків-шукачів мін та їх новітнього протимінного озброєння, основу якого становлять самохідні підводні апарати багаторазового використання. Крім того, це привело до створення й введення в донні міни спеціальних каналів, що викликають підрив мін від фізичних полів підводного апарата та його знищення, що є економічно вигідним, з огляду на більш високу вартість підводних апаратів в порівнянні з донною міною й непорівнянне чисельне співвідношення донних мін та підводних апаратів.