Запитання для самоконтролю

1. Яке призначення торпедної зброї?

2. Які тактичні властивості торпедної зброї?

3. Як класифікується торпедна зброя та торпедні апарати?

4. Які загальні елементи будови торпедної зброї?

5. Які загальні елементи будови торпедних апаратів?

6. Дати тактико-технічну характеристику універсальної торпеди СЕТ-72.

Глава 6. Протичовнова зброя

6.1. Історія появи та розвитку протичовнової зброї

Висока успішність бойових дій підводних човнів у ході першої світової війни призвела до створення у флотах практично всіх воюючих держав різних засобів боротьби з підводними човнами. З'являються протичовнові сітки, протичовнові міни та протичовнові глибинні бомби.

У російському флоті перші протичовнові глибинні бомби з'явилися у 1915 році. Це бомба Щиголева та бомба Аверкієва з масою заряду ВР 24 і 8 кг відповідно.

В 1917 році у російському флоті були створені мала (4 В-М) і більша (4 В-Б) протичовнові глибинні бомби з масою заряду ВР 16 і 115 кг відповідно.

До 1918 року були сконструйовані бомбоскидачі, що складалися зі стелажа з глибинними бомбами та похилих напрямних, з яких вони могли скочуватися. Гідравлічний механізм затвору міг управлятися безпосередньо з місця, а міг дистанційно з містка корабля. Крім того, затворами можна було керувати вручну, без всякої гідравліки. Зазвичай такі бомбоскидачі встановлювалися попарно на кормі корабля, кожен мав окреме управління.

Глибинними бомбами озброювалися в основному міноносці й інші кораблі, що залучалися для боротьби з підводними човнами.

У ході першої світової війни глибинні бомби широко застосовувалися практично всіма флотами держав, що воювали. Усього за період 1916-1918 роки цією зброєю було знищено 50 підводних човнів, що склало 20% від всіх знищених за роки війни.

Досвід першої світової війни показав величезне значення протичовнової зброї й протичовнових сил у боротьбі з підводними човнами для забезпечення захисту морських комунікацій і для панування на морі.

Так як, бомби з кормових бомбоскидачів лягали тільки по курсу корабля, щоб розширити площу накриття, був потрібен якийсь метальник. Так з'явилася «Y-гармата». Вона була створена у 1918 році та могла скидати у воду 2 глибинні бомби. За формою цей бомбомет нагадував літеру «Y» або величезну рогатку. Проте він працював як гармата, а не як рогатка. Глибинні бомби поміщалися в лоток на стовбурі бомбомету і викидалися за борт вибухом спеціального патрона. «Y-гармата» дозволяла класти бомби праворуч і ліворуч від лінії курсу на безпечній відстані від корабля.

У радянському ВМФ до початку Великої вітчизняної війни основним видом протичовновової зброї були глибинні бомби: велика - ББ-1 із зарядом ВР 135 кг і мала - БМ-1 із зарядом ВР 25 кг. Обидві мали підривник К-3 дистанційного принципу дії. Скидання бомб здійснювалось за корму зі спеціальних бомбоскидачів. Для збільшення площини, що вражається, одночасно зі скиданням бомб за корму корабля здійснювалась стрілянина бомбами ББ-1 за допомогою штокового бомбомета БМБ-1 (1940 рік) на дальності до 40, 80 і 110 м.

Рис. 6.1. Схема використання бомбомета БМБ-1

У 1941 році на озброєння флоту надійшли протичовновий сітковий агрегат і протичовнова міна, що буксирується ПБМ-1. Вітчизняний протичовновий реактивний бомбомет (РБУ) для озброєння надводних кораблів на озброєння ВМФ був прийнятий у 1945 році.

Носіями зазначеної протичовнової зброї до початку війни були ескадрені міноносці, сторожові кораблі, малі мисливці за підводними човнами й тральщики.

На початку 1942 року у Великобританії був сконструйований новий зразок протичовнової зброї. Ця установка використовувала принципово новий спосіб метання глибинних бомб. Вона складалася зі сталевого лотка, в якому були встановлені 4 рядки схожих на голки стержнів. Звідси її назва: «hedgehog» - «їжак». Фактично, це була ракетна пускова установка, однак вона випускала незвичайні ракети. Установка вистрілювали на значну відстань 24 снаряда. Ці снаряди надягали на штирі бомбомету, і заряджання установки було дуже простим. Вибух бомби відбувався при контакті з ціллю, як у звичайного артилерійського снаряда. Бомба «хеджехога» вимагала прямого влучення в підводний човен, щоб вибухнути. Вона не мала величезного розривного заряду, як звичайна «бочка». Однак її руйнівна дія при попаданні була нітрохи не менше, ніж у артилерійського снаряда. Те, що бомба вибухала тільки при прямому попаданні, було швидше перевагою, ніж недоліком. Звичайна глибинна бомба вибухала, опустившись на задану глибину, і кораблі-мисливці нагорі не могли знати, що вона потрапила в підводний човен чи вибухнула на великій відстані від цілі.

У перше післявоєнне десятиліття, одночасно з розвитком торпедної зброї й систем, що забезпечували їх застосування з підводних човнів і надводних кораблів, удосконалювалась й створювалась нова протичовнлва зброя.

У 1945 році на озброєння радянського ВМФ надійшла перша вітчизняна реактивна бомбометна установка РБУ з реактивною бомбою РБМ для залпового бомбометання.

Рис. 6.2. Реактивний бомбомет РБУ

У 1949 році на озброєння була прийнята багатоствольна бомбометна установка МБУ-200 для стрільби протичовновими глибинними бомбами Б-30.

У 1950 році на озброєння ВМФ була прийнята протичовнова глибинна бомба з підвищеною швидкістю занурення (БПС). У 1951 році прийнятий на озброєння новий, більше зручний в експлуатації бомбомет БМБ-2 для вистрілювання бомб ББ-1 або БПС на дальності 40, 80 і 120 м. Скорострільність бомбомета – 4 постріли за 24 секунди.

У зв'язку з поліпшенням тактико-технічних характеристик гідроакустичних станцій кораблів і збільшенням дальностей виявлення ними підводних човнів противника, виникла необхідність створення для цих кораблів більше ефективної протичовнової зброї, що забезпечує поразку підводного човна на більших дистанціях.

Одним з перших зразків такої зброї з'явилася багатостовбурна бомбометна установка МБУ-600 для стрільби протичовновою глибинною бомбою Б-30М.

Рис. 6.3. Бомбометна установка МБУ-600 з бомбами Б-30М

У 1955 році на озброєння ВМФ надійшла 5-ти ствольна реактивна бомбометна установка РБУ-1200 (система «Ураган») із глибинними бомбами РГБ-12 або РГБ-25.

Рис. 6.4. Реактивна бомбометна установка РБУ-1200

Першим ракетним протичовновим комплексом класу «надводний корабель - повітря – підводний човен», прийнятим у 1968 році на озброєння надводних кораблів, став ракетний протичовновий комплекс «Вихрь» (РПК-1) з балістичною некерованою ракетою 82Р на твердому паливі.

Рис. 6.5. Ракетний протичовновий комплекс «Вихрь»

В 1969 році на озброєння підводних човнів прийнятий ракетний протичовновий комплекс РПК-2 («Вьюга») класу «підводний човен - повітря – підводний човен», що включає твердопаливну балістичну автономно керовану ракету 81Р калібру 533 мм, корабельну систему керування й комплекс наземного устаткування. Стрільба ракетами здійснювалась зі штатних торпедних апаратів підводних човнів. Пізніше, в розвиток цього комплексу на озброєння надійшли ракетні протичовнові комплекси РПК-6 («Водоспад») (1981 рік) та РПК-7 («Вітер») (1984 рік).

а)

Рис. 6.6. Ракета 81Р комплексу РПК-2 «Вьюга»;

В 1973 році на озброєння надводних кораблів був прийнятий керований ракетний протичовновий комплекс «Метель» (УРПК-3), що включав твердопаливну протичовнову телекеровану крилату ракету85Р з бойовою частиною – самонавідною протичовновою торпедою, пускові установки, що не наводяться, та корабельну систему керування. Модифікацією протичовнового ракетного комплексу (УРПК-4) з автономною корабельною системою керування «Мусон» озброювалися сторожові кораблі пр. 1135 та 1135М, на яких розміщені контейнерні установки, що наводяться в горизонтальній площині. В подальшому, на озброєння протичовнових надводних кораблів прийнятий універсальний ракетний комплекс УРК-5, що є результатом модернізації комплексів УРПК-3 і УРПК-4. Відмінністю нового комплексу стала його універсальність по цілях, він набув спроможність застосовуватися для поразки підводних човнів і надводних кораблів.

В 1977 році на озброєння підводних човнів Радянського Союзу була прийнята принципово нова протичовнова зброя – протичовнова підводна швидкісна ракета ВА-111 («Шквал»).

Одночасно зі створенням нової протичовнової ракетної й торпедної зброї в розглянутий період відбувався подальший розвиток протичовнових реактивних бомбометів. На озброєння ВМФ Радянського Союзу були прийняті реактивні протичовнові системи «Смерч» (РБУ-2500) (1957 рік) для стрільби реактивними глибинними бомбами РГБ-25, «Бурун» (1957 рік) для залпової стрільби глибинними реактивними кормовими бомбами (РКБ ), 12-ти-ствольна «Смерч-2» та 6-ти «Смерч-3» (обидві – 1961 рік) для стрільби РГБ-60 і РГБ-10 по підводним човнам та торпедам.

З появою атомних ракетних і багатоцільових підводних човнів зросла їх роль у складі військово-морських сил держав, вони зайняли місце основної ударної сили в складі флотів. У результаті відбулося перенацілювання й підводної зброї, основним її завданням стало знищення підводних човнів.

Протичовнові самонавідні торпеди розвивалися в напрямку універсалізації по цілям і уніфікації по носіях, збільшення швидкості, дальності ходу, глибини поразки цілі, оснащення активними системами самонаведення, що не залежать від рівня шуму цілі, збільшення радіуса їх реагування.

Збільшені дальності дії гідроакустичних засобів виявлення створили об'єктивну можливість поразки підводних човнів на більших відстанях.

Для нанесення удару по виявленому підводному човну, в межах мертвої зони протичовнових ракет і торпед, а також для поразки підводних човнів у мілководних районах продовжують розвиватися реактивні бомбомети для озброєння ними надводних кораблів.

Найбільш ефективно вони можуть застосовуватися комбіновано із протичовновими торпедами.