35. Видатні польські нобелівські лауреати

Польщі вдалося виховати шістьох лауреатів Нобелівської премії . Першою з них (як , до слова і останньої на сьогодні ) була жінка – відомий фізик Марія Складовська – Кюрі , яка отримала свою премію в 1903 році спільно зі своїм чоловіком Петром Кюрі та Анрі Бекерел 

Владислав Станіслав Реймонт (Władysław Stanisław Reymont) – письменник, репортер, новеліст, лауреат Нобелівської премії. Серед всіх робіт Владислава Станіслава Реймонта особливо виділяється його повість «Селяни» («Chłopi»), за яку він у 1924 році отримав Нобелівську премію, обійшовши при цьому таких маститих літераторів, як Томас Манн, Максим Горький, Томас Гарді.

Чеслав Мілош (1911-2004) – поет, прозаїк, естет, перекладач. Лауреат Нобелівської премії 1980 року в галузі літератури та лауреат польської літературної премії Ніке за книгу «Придорожня собачка» («Piesek przydrożny»). Чеслав Мілош є почесним доктором кількох університетів, у тому числі університету в Гарварді та Ягеллонського університету в Кракові. У 1951 р. літератор емігрував, а в 90-х рр.. повернувся на батьківщину, до Кракова.

Чеслав Мілош викладав на факультетах літератури та слов’янських мов Каліфорнійського та Гарвардського університетів.

Громадяни Польщі, які є Нобелівськими лауреатами:

• 1924 — Владислав Реймонт — в галузі літератури

• 1980 — Чеслав Мілош — Нобелівські лауреати Польщі в галузі літератури

• 1983 — Лех Валенса — Нобелівська премія миру

• 1996 — Віслава Шимборська — в галузі літератури

Нобелівські премії присуджені особам, які не мали польського громадянства в момент присудження премії, але самі себе вважали поляками:

• 1903 — Марія Склодовська-Кюрі — в галузі фізики спільно з Анрі Беккерелем і П’єром Кюрі

• 1905 — Генріх Сенкевич — в галузі літератури (підданий царської Росії)

• 1911 — Марія Склодовська-Кюрі — в області хімії (формально громадянка Франції)

• 1977 — Ендрю Шеллі — в галузі медицини (громадянин США, який народився в 1926 у Вільно)

• 1995 — Джозеф Ротблат — Нобелівська премія миру спільно з Пагуошським рухом вчених (формально громадянин Великої Британії, народжений в Лодзі або в Варшаві))

• 2007 — Леонід Гурвіч — в галузі економіки (громадянин США, народився в Москві в 1917 році у сім’ї польських євреїв, з 1919 зростав у Варшаві, випускник Варшавського університету)

37. Сарматський міф в працях польських історіографів

В 15-му сторіччі польський історик Ян Длугош вперше написав про явище сарматизму в Польщі, що пізніше було підтверджено у роботах інших істориків — зокрема, «Трактаті про дві Сарматії» Матвія Міховського, Мартина Бєльського, Мартина Кромера та інших. Переймаючись модним у тогочасній Європі 15-го століття пошуком історичних коренів, шляхтичі вважали, що є нащадками сарматів — іраномовних племен, які мешкали на півдні сучасної України і були витіснені готами у другому сторіччі.

Польський хроніст XV ст. Я. Длугош поєднав дунайську та вандальсько-сарматську концепції: слов’яни згідно з його викладом досягли Дунаю, пройшовши навколо Чорного моря. Це спиралось на співзвучність етнонімів вандалів (германці) і венедів (слов’яни) та ототожнення сарматів і слов’ян.  Вслід за Длугошем розвиваючи сарматську теорію появи слов’ян, Кромер виступає за ідентичність роксоланів та русі й наводить згадки давніх авторів про болгар і сербів у Сарматії.

Як відбиття етнічної специфіки польського менталітету, це поняття закріпив астролог Матвій Карпига (1457-1523). Широку популярність одержав його трактат «Про дві Сарматії» (1517). Ця праця стала головним джерелом відомостей про Польщу й Східну Європу на Заході. Про її значення у формуванні національного польського менталітету свідчить той факт, що праця витримала 14 видань лише в XVI ст.

А. Нарушевич перебував під впливом так званого сарматського міфу, який був започаткований в польській суспільній думці в ІІ половині ХVІ ст. "Сарматисти" вважали, що предками шляхти тобто лицарського стану були войовничі сармати. Вони підкорили місцеві племена, які згодом перетворилися у простолюд. Ідеалізувалась створена шляхтою держава - Річ Посполита та унікальність устрою, зокрема право "ліберум вето", шляхта і народ розглядалися як тотожні поняття. Проголошувався культ військової доблесті, польського патріотизму і боговибраності Польщі як форпосту християнства, нетерпимості до інших релігій та народів, самовдоволеності.

А. Нарушович виводив слов'ян від сарматів. Початок польської історії вбачав у владі гміни - первісної форми суспільних відносин племен, що населяли територію Польщі в давнину. Гміна - це громада. Соціальну нерівність пояснював завоюванням слов'янами, з яких виникла згодом шляхта, автохтонів, що стали підневільними.

Соціальну нерівність вважав природним явищем, що не породжує гноблення. Причини гноблення вбачав в психічних чинниках - свавіллі, жадобі, зверхності, які слов'яни сприйняли у німців. Співчував селянам та засуджував їх гнобителів. Причини послаблення Польщі полягають у переході від польського до німецького права, що спричинило послаблення королівської влади, порушило рівновагу між станами, внаслідок чого посилився гніт одного стану над іншим. Провідною ідеєю праці е почуття патріотизму. Послідовники Нарушевича, які працювали в часи загибелі Польської держави, прагнули ідеалізацією минулого в своїх працях, пробудити патріотичні почуття шляхти