3. Організаційні форми інтеграції науки і виробництва.

Розширення наукомістких виробництв, стабільність темпів розвитку науково-технічного потенціалу, створення робочих місць, формування виробничої і соціальної інфраструктури, підт­римка активної підприємницької діяльності і постійне стимулю­вання розвитку науки можуть бути забезпечені співпрацею науково-дослідних закладів із бізнесовими структурами, що здійснюється за підтримки влади. До ефективних організаційних форм такого співробітництва належать науково-технологічні центри, технопарки і технополіси. їх розвиток фахівці пов'язують із значними досягненнями і технологічними проривами за останні роки.

Регіональні науково-технологічні центри (РНТЦ). Це засоби формування і здійснення регіональної інноваційної політики, спрямованої на забезпечення економічного розвитку регіону. До їх компетенції належать: створення системи моніторингу іннова­ційного потенціалу регіону, створення регіональної системи підт­римки і розвитку інноваційної діяльності, координування діяль­ності організацій, що здійснюють інноваційну діяльність, сприяння розвитку інтелектуального і кваліфікаційного потенціа­лу населення регіону.

Технопарки (науково-технічні парки). Вони об'єднують науково-дослідні підрозділи промислових компаній і створені ними підприємства, які залучають для роботи над замовленнями ком­паній персонал університетів. Завдяки цьому наукові співробіт­ники мають можливість застосувати на практиці результати своїх досліджень. Перший технопарк було створено у Великій Британії (1972) поблизу університету в Кембриджі.

Технопарк (науково-технічний парк) — компактно розташований науково-технічний комплекс, який охоплює наукові установи, вищі навчальні заклади, комерційні фірми, консалтингові, інформаційні та інші сервісні служби і функціонує на засадах комерціалізації на­уково-технічної діяльності.

Існує кілька шляхів створення технопарків.

1) Створення співробітниками університету малих підпри­ємств, що прагнуть комерціалізувати результати власних науко­вих розробок. Відтак до них приєднуються інші дрібні фірми (в деяких технопарках науковці-підприємці становлять приблизно половину керівників фірм парку).

2) Створення власних спеціалізованих дрібних фірм науко­во-технічним персоналом великих промислових об'єднань, який вийшов із фірми заради відкриття власної справи. Як правило, ве­ликі фірми не перешкоджають цьому, а, навпаки, сприяють, оскі­льки отримують можливість приєднатися до виробництва найно­вішої продукції, якщо вона виявиться перспективною.

3) Створення технопарку внаслідок реорганізації діючих пі­дприємств, які хочуть скористатися пільговими умовами, що іс­нують для науково-технологічних парків згідно з чинним законо­давством.

Технополіси — об'єднання наукових, інноваційних, науково - технологічних парків і бізнес-інкубаторів на певній території з мс­тою надання потужного імпульсу економічному розвитку регіону.

Головними завданнями технополісів є модернізація тради­ційних для регіону галузей промисловості і виведення їх на су­часний рівень, вибір наукових напрямів, визначальних для даного технополіса, які можуть забезпечити випереджальний розвиток виробничої інфраструктури, а також створення найсприятливі­ших умов для співробітників, спеціалістів і жителів тієї місцевос­ті, на промисловій базі якої формується технополіс.