3. Методи аналізу невизначеності і ризику.

Оцінка ризику — один з етапів аналізу ризиків. Вона полягає в якісній або кількісній оці­нці можливих втрат (збитку, збитків) і можливості їх виникнення.

Якісна оцінка ризику проводиться переважно експертними мето­дами в умовах невизначеності і використовується при порівнянні обмеженого числа альтернатив схвалюваних рішень.

Кількісна оцінка ризику припускає математичну оцінку міри і ступеня ри­зику. Набутих значень включаються в розрахунки, що обґрунто­вують економічну ефективність схвалюваних рішень.

Якісна оцінка ризиків. Якісна оцінка ризиків здійснюється в основному за допомогою рейтингу.

Одній з перших і найпростішою формою проведення рейтингової оцінки стало ранжирування.

Ранжирування припускає впорядковування оцінюваних об'єктів в порядку зростання або убу­вання їх якостей. Ранжирування може здійснюватися декількома методами, але в основі кожного з них лежать експертні думки судження фахівців про оцінюваний об'єкт.

Безпосереднє ранжирування є найпростішим способом про­ведення рейтингу. Суть цього методу (рангова кореляція) полягає в тому, що експерти розташовують в певному порядку (як прави­ло, зростання або убування якостей) оцінювані об'єкти, потім ро­зраховується середнє арифметичне місце кожного об'єкту і від­повідно до цього значення складається остаточно впорядкований список.

Ранжирування на основі бальної оцінки поєднує в собі пере­ваги безпосереднього ранжирування і рангової кореляції. При цьому список оцінюваних об'єктів може бути необмежений. Екс­перти самі називають число об'єктів і оцінюють їх в балах або ро­зташовують їх в певному порядку, при цьому порядковому номе­ру привласнюється відповідне число балів. Для отримання остаточно впорядкованого списку об'єктів, що ранжуються, бали складаються, а об'єкти розташовуються в порядку зростання або зниження.

4. Кількісна оцінка ризиків.

При оцінці ризику цілком обґрунтовано застосування апарату математичної статистики і те­орії вірогідності у випадках:

а) якщо йдеться про інновації, що мають аналоги. Тоді стає справедливим застосування методів математичної статистики для оцінки найбільш вірогідних параметрів інноваційного процесу і його результатів;

б) якщо інновація не має аналогів, або організація - інноватор не володіє достатнім досвідом для впровадження інновації, або інноваційний процес реалізується в умовах нестабільності. Тоді використовується апарат теорії вірогідності, що дозволяє моде­лювати інноваційні процеси з більшою точністю, а, отже, адеква­тніше визначати заходи по управлінню ризиком.

Для ризикових інновацій в першу чергу оцінюється пара­метр найбільш очікуваного результату (r_e), визначуваний по фор­мулі математичного очікування:

де r_i— і-й можливий результат інновації;

p_i— вірогідність i-го результату;

n — число можливих результатів.

Кількісною оцінкою ризику тієї або іншої інновації прийня­то вважати варіацію (var) — розкид можливих результатів інно­ваційної операції щодо очікуваного значення (математичного очікування).

Чим вище коефіцієнт варіації, або коливається, тим більше ризикованою вважається інвестиція.

Ступінь і ціна ризику. Ризик як економічна категорія сумі­щає в собі оцінку вірогідності несприятливого розвитку подій і міру цієї несприятливості. Тому для опису ризику використову­ється двомірна характеристика: ступінь і ціна ризику. Ступінь ри­зику кількісно характеризує вірогідність несприятливої динаміки інноваційного процесу і негативних результатів інноваційної дія­льності. Показник ціни ризику відображає кількісну оцінку віро­гідного результату інноваційної діяльності, тобто показує еконо­мічний результат, ради якого інвестор або інноватор пішов на ризик.

Міра ризику. Здійснювана в процесі ухвалення управлінсь­ких рішень економічна оцінка міри ризику показує можливі втрати або до результаті якої-небудь виробничо-господарської або фінансової діяльності, або унаслідок несприятливої зміни стану зовнішнього середовища. Залежно від конкретних умов ухвалення рішення міра ризику може оцінюватися або як най­більш очікуваний негативний результат, або як песимістична оцінка можливого результату. Якщо для опису ризику адекватне застосування нормального розподілу, то міра ризику відповідно може оцінюватися як математичне очікування:

де М_р — міра ризику;

М_о — найбільш очікуваний результат (математичне очіку­вання);

X_i— розмір втрат в ході i-го спостереження;

Р_і — вірогідність виникнення втрат в результаті i-го спосте­реження;

v_i — число випадків спостереження i-го результату;

n — загальна кількість спостережуваних результатів.

При ухваленні рішення в області управління ризику часто використовуються кумулятивні статистичні криві (графіки Лоре­нца), на яких накопиченим підсумком відбивається вірогідність несприятливої ситуації залежно від оцінки несприятливості.

Зони ризику — якісна характеристика ступеня ризику зале­жно від вірогідності його виникнення. Для визначення зон ризику зазвичай використовується крива Лоренца, побудована за куму­лятивними даними. Як правило, виділяють наступні зони ризику:

- зона допустимого ризику: виникнення ризикової ситу­ації не приводить до істотного погіршення фінансового положення компанії);

- зона помірного ризику: збитки від виникнення ризико­вої події покриваються прибутком інших областей дія­льності;

- зона високого ризику: в результаті виникнення ризикової ситуації погіршується фінансове положення компанії;

- зона неприпустимого ризику: ризикова подія приво­дить до неплатоспроможності або банкрутства підпри­ємства.

В протилежність зонам ризику виділяють безризикову зону, де існує можливість не настання ризикової події. Безризикова зо­на є характеристикою шансу.

Загальна оцінка ризику проекту. Реальний інноваційний проект характеризується проявом ризиків в різних областях під впливом різних чинників інноваційного процесу. При цьому ко­рисність цих чинників оцінюється за допомогою різних показни­ків, за різними шкалами і критеріями. Загальна оцінка ризику не­обхідна, якщо йдеться про визначення значення коефіцієнта дисконтування, що включає премію за ризик.

Щоб отримати узагальнену оцінку ризику, використовують­ся наступні правила:

1) правило поглинання ризиків: якщо ризики відносяться до однієї області діяльності і/або їх міра співпадає, але прояв негати­вних чинників відбувається незалежно один від одного, віро­гідність їх прояву оцінюється по максимальному значенню:

2) правило математичного додавання ризиків: якщо ризики відносяться до різних областей діяльності і/або їх міри розрізня­ються, але прояв негативних чинників відбувається незалежно один від одного, вірогідність їх прояву оцінюється за правилами теорії вірогідності для суми вірогідності незалежних подій, а міра ризику оцінюється як середньоарифметична:

3) правило логічного складання ризиків: якщо ризики відно­сяться до різних областей діяльності і/або їх міри ризику розріз­няються, а негативні чинники виявляються в залежності один від одного, вірогідність їх прояву оцінюється на основі правила ло­гічного складання — ступінь ризику в цьому випадку розрахову­ється як сума творів ризику однієї події на шанси інших: