4. Мотивація і стимулювання інноваційної діяльності.

Мотив – актуалізована потреба людини, що спонукає її до певних дій і вчинків, внаслідок яких потреба може бути задоволена.

Стимул – спонукання до дії, зумовлені зовнішніми чинниками.

Мотиваційний процес – процес перманентного впливу суб’єкта управління на поведінку об’єкта управління через систему стимулів, що формують в об’єкта управління мотиви до такої поведінки, яка забезпечує досягнення суб’єктом управління поставлених цілей.

Мотиваційний механізм інноваційної діяльності – система зі зворотним зв’язком, яка охоплює сукупність стимулів, що формують у менеджерів організації мотиваційні преференції щодо використання інновацій як основного засобу здобуття організацією конкурентних переваг.

Методи стимулювання інноваційної діяльності прямої дії:

1) Матеріальні

- розмір заробітної плати;

- надбавки;

- премії;

- разові винагороди;

- пільги;

- страхування

2) Нематеріальні

- зміна статусу підрозділу і

- керівництва залежно від успіху інновації;

- розвиток кар’єри

Методи стимулювання інноваційної діяльності непрямої дії:

1) Матеріальні

- придбання акцій компаній;

- оплата членства в наукових товариствах;

- оплата участі в наукових конференціях;

- оплата участі у програмах професійного розвитку в суміжних галузях

2) Нематеріальні

- політика стабільності персоналу і розвиток професіоналізму усіх працівників підприємства;

- залучення до участі в нарадах вищого рівня управління, доступ до конфіденційної інформації;

- право самостійності у виборі наукової тематики досліджень в т.ч. поза межами основного профілю діяльності;

- заохочення групової роботи, вільного обміну думками між керівником і підлеглими;

- культивування організаційних цінностей, що заохочують інноваційно-активну поведінку персоналу

Тема 4. Управління інноваційним проектом

1. Сутність, основні види інноваційних проектів і особливості, управління ними.

2. Життєвий цикл проекту.

1. Сутність, основні види інноваційних проектів і особливості, управління ними.

Інноваційний проект – комплекс взаємозв’язаних заходів, розроблених з метою створення, виробництва та просування на ринок нових високотехнологічних продуктів при встановлених ресурсних обмеженнях.

Як правило, він ґрунтується на інновації, що дає змогу радикально розв’язати актуальні для організації проблеми. З ініціативи комерційних організацій найчастіше реалізуються промислові проекти, проекти дослідження і розвитку та організаційні проекти.

Промислові проекти – проекти, спрямовані на випуск і продаж нових продуктів і пов’язані з будівництвом споруд, удосконаленням технологій, розширенням присутності на ринку та ін.

Проекти дослідження і розвитку – проекти, зосереджені на науково-дослідній роботі, розробленні програмних засобів опрацювання інформації,нових матеріалів і конструкцій тощо.

Організаційні проекти – проекти, націлені на реформування системи управління, створення нового підрозділу організації, проведення науково- практичних конференцій і семінарів тощо.

Залежно від глибини охоплення етапів інноваційного процесу інноваційні проекти поділяють на повні й неповні.

Повний інноваційний проект. Він охоплює всі етапи інноваційного процесу: від проведення фундаментальних досліджень до реалізації інноваційного продукту.

Неповний інноваційний проект. Такий проект передбачає виконання лише окремих стадій інноваційного проекту. З огляду на це неповні проекти поділяють на:

- неповний інноваційний проект першого типу (охоплює перші етапи інноваційного процесу: від проведення фундаментальних досліджень до створення новинки);

- неповний інноваційний проект другого типу (охоплює завершальні етапи інноваційного процесу: промислове використання інноваційного продукту, наприклад через придбання ліцензії у його власника).

Управління проектом – процес управління людськими, матеріальними й фінансовими ресурсами проекту, який забезпечує досягнення запланованих результатів на основі узгодження інтересів і ефективного координування взаємодії учасників проекту протягом його життєвого циклу.

Процес управління проектами охоплює:

- визначення цілей проекту і обґрунтування його життєздатності та комерційної вигідності;

- структурування проекту (визначення під цілей, завдань, необхідних робіт);

- визначення необхідних обсягів і джерел фінансування;

- підбір виконавців, в т.ч. через проведення конкурсів і тендерів;

- підготовку і укладання контрактів;

- визначення терміну реалізації проекту, складання графіка його виконання;

- розрахунок кошторису і бюджету проекту;

- прогнозування і врахування ризиків;

- контролювання перебігу реалізації проекту тощо.

При цьому керівництво організації покладає відповідальність за хід робіт та їх результати на конкретну особу – менеджера проекту, який координує і узгоджує дії всіх його учасників.

Учасники проекту – суб’єкти ринкових відносин, які беруть участь в його реалізації, узгоджуючи між собою умови та види співпраці і частку кожного в ресурсному забезпеченні проекту та очікуваних економічних результатах від його впровадження протягом життєвого циклу.

Учасниками проекту є ініціатори, замовники, інвестори, керуючі та контрактори.

Ініціатор проекту – автор ідеї проекту. Ним може бути будь-який працівник організації або стороння особа, яка пропонує свої послуги як консультанта.

Замовником проекту є особа, зацікавлена у здійсненні проекту, яка користуватиметься його результатами. Замовник висуває основні вимоги до проекту, його масштабу, фінансує його (власним коштом та коштом інвесторів), укладає угоди щодо забезпечення реалізації проекту, керує процесом взаємодії між усіма учасниками проекту. Замовником проекту переважно є його керівник або власник.

Інвестор проекту – особа, яка здійснює інвестиції у проект і зацікавлена в максимізації вигод від своїх вкладень. Ним може бути банківська і небанківська установа, а також фізична особа. Якщо інвестиційний проект не є масштабним, то роль інвестора виконує сама організація, що впроваджує інноваційний проект.

Керуючий проектом (менеджер проекту) – це юридична особа, якій замовник та інвестори делегують повноваження щодо управління проектом: планування, контролювання і координування дій учасників проекту. Менеджер проекту має право розпоряджатися коштами організації, виділеними на проект; він приймає рішення щодо залучення до реалізації проекту конкретних учасників, обґрунтовуючи своє рішення за принципом мінімізації витрат і максимізації результатів. Для виконання своїх функцій формує проектну команду, членам якої доручає певні ділянки робіт і делегує відповідні повноваження.

Контрактором проекту є особа, яка за угодою із замовником бере на себе відповідальність за виконання певних робіт, пов’язаних з проектом.

До учасників проекту відносять також субконтракторів, постачальників, органи влади, споживачів продукції проекту тощо. Учасники проекту можуть виступати у декількох іпостасях, наприклад, замовники можуть бути і інвесторами, інвестори – керуючими проектом тощо. Реалізація кожного проекту вибудовується за моделлю «постачальник – замовник», тобто кожен із потенціальних учасників повинен довести замовнику доцільність залучення його у проект на основі узгодження інтересів.