Тема 5. Державна підтримка інноваційної діяльності

1. Мета, принципи і методи державного регулювання інноваційної діяльності в Україні і світі.

2. Форми підтримки інноваційної діяльності.

3. Інноваційна інфраструктура, її елементи та функції

1. Мета, принципи і методи державного регулювання інноваційної діяльності в Україні і світі.

Мета державної інноваційної політики – розвиток, раціональне розміщення і ефективне використання науково-технічного потенціалу, формування його структури, збільшення внеску науки й техніки в розвиток економіки країни, реалізацію найважливіших соціальних завдань, у забезпечення прогресивних структурних перетворень у сфері матеріального виробництва, підвищення його ефективності й конкурентоздатності, зміцнення обороноздатності країни й безпеки особистості, суспільства й держави.

Завдання державної інноваційної політики:

- забезпечення скоординованої діяльності державних органів, господарських і наукових організацій для реалізації структурної перебудови економіки;

- забезпечення ефективного використання науково-технічного потенціалу для стабілізації розвитку економіки на головних напрямках, що визначають стратегію, темп і пропорції розвитку народного господарства і його структурної збалансованості;

- збереження наукового потенціалу й забезпечення «проривних» досліджень;

- поглиблення спеціалізації і підвищення надійності зв'язків за кооперацією суспільного виробництва з наукомісткими технологіями;

- переміщення центра ваги економічних реформ і стимулів у сферу інноваційної діяльності, підвищення інвестиційної та інноваційної активності малого й середнього бізнесу.

Найважливіші принципи державної інноваційної політики:

- опора на вітчизняний науковий потенціал;

- свобода наукової творчості, послідовна демократизація наукової сфери, відкритість і гласність при формуванні й реалізації наукової політики;

- стимулювання розвитку фундаментальних наукових досліджень;

- збереження і розвиток провідних вітчизняних наукових шкіл;

- створення умов для здорової конкуренції і підприємництва у сфері науки й техніки, стимулювання і підтримка інноваційної діяльності;

- створення умов для організації наукових досліджень і розробок з метою забезпечення необхідної обороноздатності й національної безпеки країни;

- інтеграція науки й освіти, розвиток цілісної системи підготовки кваліфікованих наукових кадрів усіх рівнів;

- захист прав інтелектуальної власності дослідників, організацій і держави;

- забезпечення безперешкодного доступу до відкритої інформації і права вільного обміну нею;

- розвиток науково-дослідних і дослідно-конструкторських організацій різних форм власності, підтримка малого інноваційного підприємництва;

- формування економічних умов для широкого використання досягнень науки, сприяння поширенню ключових для економіки науково-технічних досягнень;

- підвищення престижності наукової праці, створення гідних умов життя і роботи вчених і фахівців;

- пропаганда сучасних досягнень науки, їхньої значущості для майбутнього України.

Основи інноваційної політики закладаються шляхом прийняття законодавчих актів, адекватних реальній економічній, соціальній і політичній ситуації у країні. Саме в них визначаються суб'єкти й об'єкти керування, їхнього права, обов'язки й відповідальність.

За характером державного впливу на наукову й інноваційну діяльність розрізняють методи прямого й непрямого регулювання (проведені в рамках податкової, кредитно-фінансової, амортизаційної і зовнішньоекономічної політики).

Пряме регулювання містить у собі насамперед бюджетне фінансування наукової сфери, а також охоплює змістовну сторону інноваційної діяльності (вибір пріоритетів, укладання урядових контрактів, формування державного замовлення, субсидування і надання гарантій приватним банкам).

Як негативні сторони прямого державного регулювання можна відзначити:

- невпевненість у щодо коротко- і середньострокової орієнтації державної політики, обмеженої бюджетними труднощами, станом кон'юнктури та ін.;

- суб'єктивний підхід до прийняття рішень з боку чиновників, які, як правило, не мають у своєму розпорядженні достатніх знань про дійсну потребу в коштах або не задіяні безпосередньо в реалізації своїх рішень;

- уповільнення дослідницького процесу в зв'язку з бюрократичним характером оформлення заявок;

- концентрацію виділюваних коштів у найбільші монополії;

- неприйнятність для приватного бізнесу втручання держави в прийняття рішень про інвестиції.

Непрямі методи вбудовані в ринковий механізм, що сам по собі має унікальні можливості виявлення і задоволення потреб у дослідженнях і розробках. Сутність непрямого регулювання полягає у створенні загального сприятливого інноваційного клімату, заохоченні організацій, орієнтованих на інноваційну діяльність, у заходах з формування високого соціального статусу в громадській думці й престижу освіти й науки. При цьому держава не контролює конкретні наукові проекти.