5. Методи управління ризиками.

Управління ризиками — управлінська діяльність, направлена на класифікацію ризиків, ідентифікацію, їх аналіз і оцінку, розробку шляхів захисту від ризику.

Метод розподілу ризиків. Розподіл ризиків здійснюється за­звичай між учасниками проекту, щоб зробити відповідальним за ризик учасника, який в стані кращого всіх розрахувати і контро­лювати ризики і найбільш стійкого у фінансовому відношенні, здатного подолати наслідки від дії ризиків.

Метод диверсифікації. Диверсифікація дає зниження порт­фельних ризиків за рахунок різнонаправленності інвестицій. Прос­тим прикладом є портфель, сформований з 2-х цінних паперів, з коефіцієнтами, співпадаючими по модулю, але що розрізняються по знаку. В результаті зниження курсової вартості одних паперів практично повністю компенсується зростанням інших, тобто неза­лежно від ситуації на ринку вартість портфеля залишається ста­більною, а інвестиції схильні лише систематичному ризику. Сфор­мований так само портфель має в цілому ризик нижче, ніж кожний із утворюючих його фінансових активів.

Метод зниження невизначеності. Видова різноманітність ризиків і способів їх виразу достатня велике. Проте яка б не була форма виразу ризику, обумовленого невизначеністю економічної ситуації, зміст його складає відхилення фактично встановлених даних від типового, стійкого, середнього рівня або альтернатив­ного значення оцінюваної ознаки.

Метод лімітації. Лімітацію забезпечує встановлення гра­ничних сум витрат, продажу, кредиту. Цей метод застосовується банками для зниження ступеня ризику при видачі позик господа­рюючим суб'єктам, при продажі товарів в кредит, наданні позик, визначенні сум вкладення капіталів і т.п.

Метод хеджування. Хеджування є ефективним способом зниження ризику несприятливої зміни цінової кон'юнктури за до­помогою укладення термінових контрактів (ф'ючерсів і опціонів).

Спосіб дозволяє зафіксувати ціну придбання або продажу на певному рівні і таким чином компенсувати втрати на «спот-ринку» (ринку наявного товару) прибутком на ринку термінових контрак­тів. Купуючи і продаючи термінові контракти, підприємець захи­щає себе від коливання цін на ринку і, тим самим, підвищує визна­ченість результатів своєї виробничо-господарської діяльності.

Метод страхування. Страхування як система економічних відносин, включає утворення спеціального фонду засобів (стра­хового фонду) і його використання (розподіл і перерозподіл) для подолання шляхом виплати страхового відшкодування різного роду втрат, збитку, викликаних несприятливими подіями (страхо­вими випадками).

Тема 8. Оцінка ефективності інноваційної діяльності.

1. Принципи вимірювання і показники ефективності інноваційної діяльності.

2. Основні показники економічної ефективності інноваційних проектів.

3. Соціальна ефективність інноваційної діяльності.

1. Принципи вимірювання і показники ефективності інноваційної діяльності.

Ефективність інновацій — величина, що визначається конкретною здатністю інновацій зберігати певну кількість трудових, матеріаль­них і фінансових ресурсів з розрахунку на одиницю створюваних продуктів, технічних систем, структур.

Основними критеріями оцінювання результатів інновацій є актуальність, значущість, багатоаспектність.

Актуальність. Вона передбачає відповідність інноваційно­го проекту цілям науково-технічного і соціально-економічного розвитку країни, регіону, підприємства. Цілі визначаються, вихо­дячи із встановлених суб'єктом управління науково-технічних, економічних, соціальних і екологічних пріоритетів, які можуть відображати загальносвітові тенденції розвитку і визначати стра­тегію розвитку країни, регіону, окремого підприємства.

Значущість. Визначається з позицій державного, регіональ­ного, галузевого рівнів управління і з позицій суб'єкта підприєм­ництва.

Багатоаспектність. Цей критерій враховує вплив інновації на різні сторони діяльності суб'єкта господарювання та його ото­чення, отримання різних видів ефекту

Види ефекту від реалізації інновацій

Науково-технічне оцінювання. У його процесі визначають:

- наскільки прийняті технічні рішення відповідають сучас­ним технологічним вимогам в індустріальне розвинутих країнах, сприяють руху до постіндустріального суспільства;

- який рівень і масштаб новизни інноваційного проекту, його складових частин, чи ґрунтується він на інтелектуальному продукті чи на захищеній патентами інтелектуальній власності;

- наскільки перспективними є закладені в проект техноло­гії й технічні засоби;

- на який ринок (зовнішній чи внутрішній) розрахована но­ва продукція.

Економічне оцінювання. Охоплює систему показників, які відображають відношення результатів і витрат кожного учасника інновації. Вихідними даними для їх визначення є ринкова потреба в інновації (обсяг її продажу протягом розрахункового періоду), прогнозна ціна інновації (з урахуванням видатків, рівня інфляції, позичкового відсотка, рівня прибутковості) і величина реальних грошових потоків, що визначається сумою поточних витрат, інве­стицій, виручкою від продажу тощо.

Ресурсне оцінювання. Здійснюють його з метою визна­чення впливу інновації на обсяги споживання певного виду ре­сурсу і подолання проблеми його обмеженості (важлива у разі використання дефіцитних чи непоновлюваних ресурсів, особ­ливо тих, які імпортують); визначають її показниками підви­щення ефективності їх використання (наприклад, підвищення ефективності використання трудових ресурсів — зростанням продуктивності праці; технічних ресурсів — зростанням фон­довіддачі тощо).

Соціальне оцінювання. Полягає воно у визначенні внеску інновації у поліпшення якості життя працівників (чи населення, якщо йдеться про масштабні інновації).

Екологічне оцінювання. Цей вид оцінювання враховує вплив інновації на розв'язання проблем охорони довкілля, що особливо важливо при реалізації інноваційних проектів, які мо­жуть змінювати рівень екологічної безпеки території. Здійсню­ється за такими показниками:

• зниження викидів у навколишнє середовище;

• забезпечення безвідходності виробництва шляхом за­мкнутого технологічного циклу перероблення ресурсів;

• наближення до біосферосумісного типу технології (на­приклад, сонячні батареї, біотехнології перероблення відходів тощо).

2. Основні показники економічної ефективності інноваційних проектів.

1) Інтегральний ефект

Тр - розрахунковий рік

Рt - результат у t-й рік

Зt - інноваційні затрати в t-й рік

t - коефіцієнт дисконтування

2) Вартісна оцінка соціаль­них та еколо­гічних ре­зультатів ін­новацій

Rjt - величина окремого резуль­тату (в натуральних вимірниках) з урахуванням масштабу його впровадження в році t

ajt - вартісна оцінка одиниці окремого результату в році t

3) Сумарні затрати на реа­лізацію інно­вацій

Сt - поточні затрати на виробни­цтво (використання продукції в році t без обліку амортизаційних відрахувань на реновацію

Кt - одноразові затрати на виро­бництво (використання) продук­ції в році t

Лt - остаточна вартість основних фондів, що вибувають в році t

4) Індекс рента­бельності інновацій

Di - доход в i-му періоді

Кt - розмір інвестицій в інновації у періоді t

5) Норма рента­бельності

,

6) Період окупності

К - первісні інвестиції в інновації

Д - щорічні грошові доходи

3. Соціальна ефективність інноваційної діяльності.

За соціально-орієнтованої економіки визначення ефективності інновацій має обов'язково враховувати їх вплив на соціальне середовище – передбачати поліпшення якості життя людей.

Вплив інновацій на соціальні процеси є різностороннім і може характеризуватися такими показниками:

- підвищенням рівня життя населення (завдяки підвищенню доходів та зростанню забезпеченості населення високоякісними товарами і послугами);

- зміною способу життя населення (шляхом зростання кількості робочих, місць, підвищення кваліфікаційного та інтелектуального рівнів населення, формування сучасної культури відпочинку, що сприяє зменшенню кількості правопорушень тощо);

- поліпшенням здоров'я і збільшенням тривалості життя (завдяки поліпшенню екологічної обстановки, умов праці, скорочення травматизму та професійних захворювань, підвищення якості медичних послуг та їх розвитку).

Соціальна ефективність інноваційної діяльності може бути двох видів:

а) ефективність соціально-цільової спрямованості проекту;

б) ефективність соціальних результатів інноваційного проекту.

Ефективність соціально-цільової спрямованості проекту. Вона визначається у разі реалізації спеціального проекту, метою якого є поліпшення соціального середовища. До таких проектів відносять ті, що сприяють розвитку громадянського суспільства, що особливо актуальне для пострадянських країн. Серед результатів таких проектів – підвищення громадянської активності членів суспільства, зростання кількості громадських організацій, що відстоюють професійні інтереси чи, наприклад, права споживачів, права людини тощо.

Ефективність соціальних результатів інноваційного проекту. Така активність визначається показниками, що характеризують, наприклад, зменшення кількості професійних захворювань працівників внаслідок поліпшення умов праці, зменшення загальної кількості захворювань завдяки поліпшенню екологічної ситуації, збільшення кількості раціоналізаторів та винахідників, збільшення кількості споживаної електроенергії на побутові потреби (як наслідок – збільшення кількості сучасних побутових пристроїв, що полегшують виконання домашніх робіт) тощо.