3.2. Шляхи покращення ліквідності та платоспроможності підприємства

Сучасний етап розвитку економіки характеризується наявністю значної кількості чинників, які негативно впливають на функціонування підприємств, основні з яких були подані раніше у роботі. Дія цих чинників негативно впливає на економічну діяльність підприємства, що в результаті може призвести до втрати підприємством фінансової стійкості, а можливо, й до банкрутства.

Усунення з ринку збанкрутілих підприємницьких структур – неодмінна умова ефективного функціонування ринкового механізму. Проте запобігти банкрутству, забезпечити тривале функціонування цих структур – завдання значно складніше й важливіше. Формування механізму та застосування до багатьох підприємств процедур банкрутства допускає об'єктивну оцінку їх фінансового стану і має пріоритетне значення як для самих підприємств, так і для їх контрагентів, інвесторів, кредиторів, державних установ. Найбільш важливими характеристиками оцінки фінансової неспроможності господарюючих суб'єктів є показники платоспроможності та ліквідності.Влас

Відповідно для подальшого розроблення заходів по відновленню та забезпеченню того чи іншого різновиду платоспроможності, необхідно визначити причини, наслідком яких стала втрата суб’єктом платоспроможності. Так, О.О. Непочатенко вбачає, що головними причинами настання неплатоспроможності підприємства, окрім чинників зовнішнього середовища, можуть бути [8, с. 366]:

- помилки у розрахунках планових обсягів виробництва і реалізації продукції, її собівартості;

- невиконання замовлень;

- неконтрольоване зростання собівартості продукції;

- втрата каналів реалізації та постійних замовників;

- неплатоспроможність покупців і замовників;

- брак власних джерел фінансування;

- значне відволікання коштів у дебіторську заборгованість й у надлишкові виробничі запаси;

- низька якість фінансового планування на підприємстві;

- низька оборотність оборотних коштів. Непоч

Питанням аналізу платоспроможності та ліквідності в економічній літературі, нормативних актах державних органів та організацій в останнє п’ятиріччя приділялася значна увага. За цей період була опублікована велика кількість підручників, навчальних посібників, наукових статей, методичних розробок, в яких описані методики аналізу ліквідності. Проте основна проблема полягає в тому, що до цього часу зберігаються суттєві суперечності в трактуванні й розрахунку показників ліквідності. Застосування різних методик може призводити до абсолютно протилежних результатів, з яких випливають суперечливі висновки. А це у свою чергу призводить до проблем, пов’язаних із викладенням зазначених питань в межах відповідних економічних дисциплін.

Тому, вважаємо за доцільне, обгрунтувати перш за все, основні методичні проблеми з якими стикається підприємство на шляху оцінки ліквідності та платоспроможності, та ефективної діяльності загалом.

До основних недоліків розрахунку відносних показників щодо оцінки ліквідності (коефіцієнт поточної, швидкої і загальної ліквідності) слід віднести такі

• По-перше, всі коефіцієнти є статичними, оскільки їх розраховують на основі балансу, який характеризує стан підприємства на певну дату. Виникає необхідність їх аналізу за декілька періодів.

• По-друге, коефіцієнти не дають реальної оцінки стану ліквідності і платоспроможності, бо є можливість завищення величин показників (коефіцієнта покриття та проміжного коефіцієнта покриття) у результаті включення до складу поточних активів неліквідних запасів товарно-матеріальних цінностей, "неліквідної" дебіторської заборгованості та ін. Оскільки неплатежі останнім часом стали масовим явищем, то значна частка дебіторської заборгованості прострочена, деяку її частину становить заборгованість, яка не буде погашена взагалі. У результаті цього сума дебіторської заборгованості збільшується в балансі саме внаслідок низької платіжної дисципліни, а не зростаючої ділової активності підприємства.

• По-третє, в сучасних умовах в Україні відсутні орієнтовні (нормативні) величини зазначених коефіцієнтів, розраховані на основі глибокого аналізу стану підприємств різних галузевих структур, рівень коефіцієнтів західних країн не відповідає вітчизняній практиці. Некоректним, на наш погляд, є при розрахунку коефіцієнтів ліквідності, розраховувати їх у вигляді процентів, оскільки це протирічить самому поняттю «коефіцієнт» Гавришко

Для стабілізації стану підприємства важливими є внутрішньогосподарські резерви. До внутрішньогосподарських належать ті резерви, які виявляються і можуть бути використані лише на досліджуваному підприємстві.

Здійснюючи пошук резервів, слід керуватися наступними принципами:

– пошук резервів повинен носити науковий характер: ґрунтуватися на положеннях діалектичної теорії пізнання, знаннях економічних законів, досягненнях науки і передової практики. Необхідно при цьому добре знати економічну суть і природу господарських резервів, джерела і основні напрями їх пошуку, а також методику і техніку їх підрахунку і узагальнення;

– пошук резервів має бути комплексним і системним. Комплексний підхід вимагає всебічного виявлення резервів по всіх напрямах господарській діяльності з подальшим їх узагальненням. Системний підхід до пошуку резервів означає уміння виявляти і узагальнювати резерви з врахуванням взаємозв'язку явищ, що вивчаються. Це дозволяє, з одного боку, більш повно виявляти резерви, а з іншого - уникнути їх повторного рахунку;

– принцип запобігання повторному рахунку резервів витікає безпосередньо з попереднього. Повторний рахунок резервів виникає при їх узагальненні, коли не враховується взаємодія і супідрядність різних чинників, від яких залежать результати господарської діяльності.

– однією з вимог до пошуку резервів є забезпечення їх комплектності, тобто збалансованості по трьох основних моментах процесу праці (засобів праці, предметів праці і трудових ресурсів). Резерв буде комплектним тоді, коли він забезпечений всіма необхідними ресурсами і не лише у вартісній оцінці, але і за натурально-речовим складом. Лише після досягнення необхідних співвідношень ресурсів по натурально- речовій формі виявлені резерви можна вважати комплектними і реальними;

– резерви мають бути економічно обґрунтованими, тобто при їх підрахунку необхідно враховувати реальні можливості підприємства, а розрахункова величина цих резервів має бути підкріплена відповідними заходами;

– пошук резервів має бути оперативним. Чим більш оперативно проводиться пошук резервів, тим більше ефективним є цей процес. Особливо важливе значення має скорочення часу між виявленням і освоєнням резервів;

– пошук резервів не має бути дискретним. Його необхідно здійснювати планомірно, систематично;

– резерви виявляються тим повніше, чим більша кількість працівників різних професій і спеціальностей бере участь в їх пошуку. Звідси виникає принцип масовості пошуку резервів, тобто залучення до цього процесу всіх працівників, розвиток і удосконалення суспільних форм економічного аналізу;

– при попередньому визначенні напрямів пошуку резервів слід виділяти “провідні ланки” або “вузькі місця” в підвищенні ефективності виробництва. За цим принципом виділяють ділянки виробництва, де систематично не виконуються плани, або спостерігаються великі втрати сировини, допускається виробничий брак, простої техніки і так далі. [2]. Яр

Система заходів для підтримки фінансового стану на високому рівні, що ґрунтується на теоретично-методичних аспектах відображена на рисунку 3.1

постійний моніторинг зовнішнього і внутрішнього станів підприємства

розробку заходів із зниження зовнішньої вразливості підприємства

розробку підготовчих планів при виникненні проблемних ситуацій, здійсненні попередніх заходів для їхнього забезпечення

впровадження планів практичних заходів при виникненні кризової ситуації, прийняття ризикових і нестандартних рішень у випадку відхилення розвитку ситуації

Заходи

координацію дій всіх учасників і контроль за виконанням заходів та їхніми результатами

Рис. 3.1 Система заходів для підтримки ефективного функціонування підприємства

Джерело: Розроблено автором на основі:Конеєва[6, с. 59]. Рудн

Оборотні активи, на нашу думку, є першопричиною зниження показників ліквідності, тому потребують особливої уваги.

Оборотні активи є одним з найважливіших елементів для успішного функціонування підприємства, розмір яких безпосередньо впливає на ефективність підприємства загалом. Саме оборотні активи є індикатором роботи усього підприємства. Наявність активів понад норму призводить до їх неефективного функціонування, невиправданого відволікання в запаси, не використання в подальшій операційній діяльності. При умові, якщо оборотних активів недостатньо, це призводить до невиконання підприємством своїх зобов’язань в повному обсязі.

Разом з тим, існує ряд недоліків в питанні управління оборотними активами, серед яких є проблема відсутності чітко визначеної методики, якою можуть слідувати підприємства для прийняття своїх управлінських рішень з питань оборотних активів, і тому як результат кожне підприємство змушене розробляти власну методику вирішення цієї проблеми самостійно.

Поліпшення використання оборотних коштів вивільняє їх. Це вивільнення може бути абсолютним і відносним. Абсолютне вивільнення оборотних коштів – це пряме скорочення потреби в оборотних коштах проти попереднього періоду при одночасному збільшенні обсягу виробництва (реалізації). Відносне вивільнення оборотних коштів виникає тоді, коли внаслідок поліпшення їх використання підприємство з тією самою сумою оборотних коштів або з незначним їх зростанням у плановому році збільшує обсяг виробництва. За нинішніх умов господарювання через інфляційні процеси найбільш реальним є відносне вивільнення оборотних коштів.

Прискорення обігу оборотних коштів дозволяє визволити значні суми і, таким чином, збільшити обсяг виробництва без додаткових фінансових ресурсів, а кошти, що вивільнилися, використовувати відповідно до потреб підприємства. О.О. Єропутова, О.В. Ярошевська ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ОБОРОТНИХ КОШТІВ ПІДПРИЄМСТВА

Управління оборотними активами більшість науковців визначають як важливу складову загальної фінансової стратегії підприємства, основною метою якої є раціоналізація та оптимізація структури джерел фінансування оборотних активів, а також формування оптимального обсягу і складу оборотних активів [3, с.231].

Підхід до фінансування оборотних активів обирається підприємством в залежності від умов діяльності компанії, а також схильності власників підприємства до ризику. Інколи, зважаючи на певні особливості окремих видів оборотних активів, політика управління розробляється окремо для кожного виду, наприклад: політика управління запасами ТМЦ, дебіторською заборгованістю, грошовими активами тощо.

Виходячи із різноманітності самого складу оборотних активів, екзогенних та ендогенних чинників, методики управління оборотними активами можна запропонувати алгоритм забезпечення ефективного управління оборотними активами на основі системи показників (Додаток).

Незважаючи на велику кількість досліджень різних науковців щодо визначення методичних рекомендацій розрахунку показників щодо аналізу оборотних активів, вважаємо за доцільне систематизувати основні з них з метою покращення якості управління фінансовим станом підприємства (додаток )

Основними пропозиціями щодо підвищення ефективності управління оборотними активами на підприємствах України, на нашу думку, є:

• оптимізація організації постачання та системи вибору постачальників;

• забезпечення оптимального обсягу та структури запасів для забезпечення стабільного виробничого процесу за мінімальних витрат на утримання запасів;

• прискорення оборотності оборотних активів, одним з основних шляхів визначення зайвих запасів та їх ліквідація;

• забезпечення єдиної методології щодо організації та ведення обліку окремих складових активів;

• впровадження прогресивних технологій і ,як наслідок, підвищення ефективності праці;

• поліпшення організації матеріально– технічного забезпечення та реалізації продукції;

• оптимізація збутової та кредитної політики;

• оптимізація обсягу дебіторської заборгованості, розрахунків та визначення оптимального залишку грошових коштів, складання бюджетів поточних надходжень і витрат;

• правильна організація складських приміщень;

• адекватна інформаційна база, яка має бути достатньою та достовірною для ретельного аналізу з метою управлінського впливу.

У рамках реструктуризації активів використовуються наступні заходи.

1. Мобілізація прихованих резервів. Більшість резервів відновлення платоспроможності відносяться до прихованих. Приховані резерви – частина капіталу, що не відображена в балансі.

На нашу думку, даний метод є найбільш ефективним для підвищення платоспроможності підприємства, оскільки він полягає у визначенні принципово нових технічних, технологічних, управлінських рішень стосовно діяльності підприємства, які забезпечують раціоналізацію витрат при одночасному збереженні їх якісних характеристик та споживчих властивостей [8].

2. Використання зворотного лізингу. Зворотній лізинг – господарська операція, що передбачає продаж основних фондів з одночасним зворотним отриманням таких основних фондів в оперативний або фінансовий лізинг.

3. Продаж окремих низькорентабельних структурних підрозділів та об’єктів основних фондів. За рахунок цієї операції підприємство може отримати інвестиційні ресурси для перепрофілювання виробництва на більш прибуткові види діяльності.

4. Рефінансування дебіторської заборгованості – це форма реструктуризації активів, що полягає у перетворенні дебіторської заборгованості в інші ліквідні форми оборотних активів: грошові кошти, короткострокові фінансові вкладення.

Основними формами рефінансування дебіторської заборгованості є:

• Факторинг — операція з перевідступлення першим кредитором прав вимоги боргу третьої особи іншому кредиторові з попередньою або наступною компенсацією вартості такого боргу першому кредиторові.

Наприклад, банк може придбати у підприємства-продавця право вимоги за поставлені товари та послуги, строк сплати за які минув. бондаренко

• Облік векселів. Зміст цієї операції полягає у тому, що банк, придбавши вексель, терміново його сплачує пред’явнику, а платіж отримує лише в строк, який визначений у векселі. Сутність операції дисконтування така: держатель векселя достроково реалізує його банку, за достроковий платіж банк утримує з номінальної суми векселя винагороду на свою користь, тобто оплачує вексель за мінусом знижки. Різниця між сумою, що її сплатив банк, придбавши вексель, і сумою, яку він отримує за цим векселем у строк платежу, називається дисконтом галушка с.116.

• Форфейтинг — операція щодо рефінансування дебіторської заборгованості за комерційним кредитом, яка оформлюється шляхом індосаменту перехідного векселя на користь банку. У результаті цієї операції комерційний кредит перетворюється в банківський. За своєю сутністю форфейтинг поєднує у собі елементи факторингу та обліку векселів.Поддубна я с.133

Не менш важливою є система управління платоспроможністю, оскільки виступає як механізм раннього виявлення та попередження кризових явищ, її функціонування спрямоване на вирішення таких завдань, як:

• кількісна оцінка платоспроможності;

• розроблення прогнозів і планування платоспроможності на різні періоди;

• моніторинг платоспроможності;

• виявлення факторів, що спричиняють погіршення платоспроможності і кризові ситуації, і розроблення заходів щодо їх усунення;

• аналіз рівня платоспроможності;

• контроль за реалізацією заходів із відновлення платоспроможності [4].

Основні напрями управління платоспроможністю та заходи спрямовані на досягнення ефективного функціонування підприємства шляхом підтримки нормального рівня платоспроможності зображені на рис. 2.

Отже, підсумовуючи все вище сказане, з-поміж багатьох різних заходів, які сприяють підвищенню платоспроможності та ліквідності й підтримуванню ефективної господарської діяльності на практичному рівні,зокрема на прикладі ПГОТАПМ «Львівархпроект», ПрАТ «Укргіпроцукор» та ПАТ «Діпрозаводтранс» можна виділити наступні:

• зміна складу керівників підприємства та стилю управління;

• інвентаризація активів підприємства;

• оптимізація дебіторської заборгованості, зниження витрат підприємства;

Рис.3.5. Основні напрями управління платоспроможністю

Джерело: Розроблено автором на основі [2, с.108; 7]

• продаж незавершеного будівництва;

• обґрунтування необхідної чисельності персоналу;

• продаж зайвого устаткування, матеріалів і залишків товарів;

• реструктуризація боргів перетворенням короткострокової заборгованості в довгостро- кові позики або іпотеки;

• запровадження прогресивної технології, механізації та автоматизації виробництва;

• удосконалення організації праці;

• проведення капітального ремонту, модернізації основних фондів, заміни застарілого устаткування.

• адаптувати методики аналізу до потреб підприємств;

• вдосконалювати теоретичні засади формування та реалізації інформаційної системи підприємства;

• розробляти методичне забезпечення процесу прогнозування фінансового стану підприємства (статистична математика);

• вивчення вітчизняного ринку збуту продукції та підвищення обсягу реалізованої продукції;

• збільшення грошових коштів на розрахунковому рахунку призведе до збільшення коефіцієнта абсолютної ліквідності і дозволить підприємству брати довго і короткострокові позики в банку для фінансування поточної діяльності, які видаються лише платоспроможним підприємствам, в яких коефіцієнт абсолютної ліквідності відповідає нормі;

• залучення іноземних спеціалістів (послуги аутсорсиногової компанії) [28 - 31];

• послуги з аутсорсингу та краудсорсингу (рахунки-фактури, бухгалтерія, попередні замовлення), вивчення світового досвіду з даних послуг;

• кредити на розвиток бізнесу (поворотні – кредитні, безповоротні – гранти, мінігранти);

• Інші маркетингові заходи.

Отже, можна зробити висновки, що для кожного підприємства дуже важливо мати в своєму розпорядженні достатньо ліквідні кошти, так як це є запорукою їх процвітання та подальшого розвитку. Тому підприємства повинні обирати правильні та найбільш ефективні методи управління своїми коштами, які в майбутньому принесуть йому прибутки та забезпечать поточну і перспективну платоспроможність і ліквідність.