3.3. Вдосконалення державного регулювання платоспроможності суб'єктів господарювання в Україні

Сучасні умови господарювання вимагають від керівництва прийняття швидких рішень, які прямо відображаються на фінансовій стійкості підприємства та характеризуються особливою складністю, що спричинена відсутністю результативних, практичних дій з боку держави. Тому актуальним постає питання практичної сторони державного регулювання для забезпечення фінансової стійкості підприємств України.

У процесі становлення в Україні ринкової системи соціального спрямування зростає значення формування стійких економічних підприємницьких формувань як ефективних суб'єктів господарювання. Це викликано тим, що підприємство як самостійний елемент ринкової економіки істотно впливає на структурну перебудову національної економіки, сприяє збільшенню виробництва споживчих товарів, забезпечує стимулювання інноваційних процесів інвестиційного розвитку, створює конкурентне середовище економічних відносин і усунення монополізму в здійсненні фінансово-господарської діяльності [73, с. 98].

Зовнішній аспект платоспроможності підприємства пов'язаний із стабільністю економічного середовища, в якому воно функціонує, що забезпечується відповідним державним макроекономічним регулюванням ринкової економіки [70, с. 385]. Вважаємо, що в довгостроковій перспективі одним із визначальних чинників платоспроможності господарюючих одиниць є ефективна система державного регулювання підприємницької діяльності. Роль держави у забезпеченні ліквідності та платоспроможності суб'єктів господарювання полягає у створенні сприятливих умов їхнього функціонування та передбачає проведення ефективної податкової, грошово-кредитної, амортизаційної, валютної, зовнішньоекономічної та бюджетної політики [83, с. 438].

Основними передумовами, що мали б "змусити" державу рішуче діяти є загострення ситуації щодо:

• зменшення частки власного капіталу в структурі капіталу підприємства,

• зростання потреби в залучених ресурсах,

• здорожчання ресурсів (як матеріальних, так і фінансових), складність їх залучення, що безпосередньо знижує платоспроможність та кредитоспроможність підприємств, а це в свою чергу призводить до втрати конкурентних позицій на національному та зовнішніх ринках, що в кінцевому результаті призводить до банкрутства,

• зростання рівня безробіття, тенденцій до появи схем від ухилення сплати податків та зменшення ВВП [20, с.74].

Важливість проблеми підвищення ефективності державної політики у сфері розвитку підприємництва в Україні обумовлюється також тим, що для економіки посткризового періоду характерними є

• розподільчий тип економіки;

• процеси трансформації власності;

• зміни форм та суб'єктів управління суспільно-економічними процесами;

• взаємопов’язаність інтересів бізнесу та влади;

• виникнення конфлікту інтересів суспільно-політичних груп;

• надмірна монополізація окремих товарних ринків та доступу до господарських ресурсів і сфер діяльності;

• криміналізація і тінізація підприємницької діяльності та суспільства;

• недостатньо керовані з боку держави процеси формування та розвитку сектору малого і середнього підприємництва, недостатня соціальна відповідальність бізнесу тощо [15, с.146].

Сьогодні, вітчизняні підприємства переживають нелегкі часи, і як наслідок знижується рівень фінансової стійкості та платоспроможності. Про це свідчить [14]:

• зменшення капіталу суб'єктів підприємництва. Так, станом на початок 2016 року, резервний капітал вітчизняних підприємств зменшився порівняно з аналогічним періодом попереднього року на 2525,1 млн. грн. або на 4,4%; протягом 2014 та 2015 років діяльність підприємств супроводжує нерозподілений збиток - у 2015 році цей показник збільшився порівняно із 2014 роком на 314933,9 млн. грн. або на 54,1%, у 2012 діяльність підприємств характеризувалася нерозподіленим прибутком у розмірі 57010,0 млн. грн.[18].

• вагома частка збиткових підприємств. Частка збиткових підприємств на початок 2016 року становила 32%. Ними допущено 230,6 млрд.грн збитків, що на 5,8 відсоткових пунктів менше ніж у попередньому році. Значна частка збиткових підприємств спостерігалась у таких видах економічної діяльності: операції з нерухомим майном (49,9%); транспорт, тимчасове розміщування й організація харчування (42,5%); мистецтво і розваги (42,5%). [116, 117].

• зростання частки сумнівних та безнадійних боргів. За даними видання Forbes на 1 січня 2016 року рівень проблемних кредитів в банківській системі перевищив 50%.

• невиправданий темп зростання обсягів реалізації продукції. Обсяг реалізованої продукції за 2015 рік становив 5318957,7 млн.грн, це на 24,3% більше ніж у 2012 році. Зважаючи на індекси інфляції(143,3% у 2015 році, 99,8% у 2012 році), можна стверджувати про застій у сфері виробництва;

• низькі показники рентабельності суб'єктів підприємництва. Станом на початок 2016 року показники рентабельності операційної та усієї діяльності становлять відповідно 1,0 та -7,3%. Ці показники на протязі 2012-2015 років мають тенденцію до зменшення. Так рентабельність операційної діяльності зменшився зменшилась на 4 %, а рентабельність усієї діяльності на 8,3%;

• погіршення доступу підприємств до зовнішніх джерел фінансування. Частка кредитів банків та інших позик у загальних обсягах капіталовкладень у 2015 році скоротилась на 1,5% порівняно з аналогічним періодом 2014 року і становила 7,3 %, а порівняно із 2012 роком частка кредитів зменшилася у 2,2 рази.

У випадку невтручання органів державного управління у вирішення проблемної ситуації, вірогідними видаються подальші негативні наслідки для підприємницького сектора економіки України [15]:

• критичне значення частки власного капіталу підприємств, збільшення кредиторської і дебіторської заборгованості, передусім, безнадійної дебіторської заборгованості, надмірне погіршення фінансової стійкості вітчизняних підприємств;

• зниження рівня платоспроможності і кредитоспроможності суб'єктів підприємництва;

• подальше зниження рівня конкурентоспроможності вітчизняних підприємств на зовнішніх ринках внаслідок недостатніх обсягів фінансових ресурсів;

• підвищення рівня збитковості підприємств усіх форм власності і, як наслідок, збільшення кількості збанкрутілих підприємств;

• зростання соціальної напруженості в суспільстві внаслідок зменшення рівня реальної заробітної плати та збільшення заборгованості із виплати заробітної плати;

• зниження інвестиційного потенціалу економіки у зв'язку з ускладненим доступом суб'єктів підприємництва до зовнішніх джерел фінансування;

• зростання частки сумнівних та безнадійних боргів;

• формування у суспільстві негативного ставлення до ведення підприємницької діяльності, погіршення підприємницького середовища та подальше скорочення іноземних інвестицій в економіку України.

Для мінімізації негативно впливу чинників на діяльність суб'єктів господарювання та забезпечення довгострокової платоспроможності підприємств України необхідно здійснити заходи щодо [20, с.74]:

• спрощення процедури отримання підприємством кредиту на невелику суму з метою зростання оборотності та пожвавлення господарської діяльності;

• кредитування підприємств пріорітетних галузей економіки на пільгових умовах комерційними банками за рахунок їх довгострокового рефінансування НБУ;

• стимулювання альтернативних способів фінансування (лізинг, факторинг, форфейтинг, акціонування, фінансування по векселях) через урегулювання суперечностей та "пробілів" законодавства;

• практичного застосування методів податкового регулювання (інвестиційний податковий кредит, податкові канікули, податкова амністія, відтермінування та (чи) прострочення платежів, податкові вирахування);

• надання дотацій, субсидій експортоорієнтованим галузям;

• збільшення державних закупівель продукції, що виробляється пріорітетними галузями економіки;

• використання авансової форми платежів при розрахунках за сировину, матеріали;

• покращення інвестиційного клімату шляхом усунення суперечностей законодавства;

• адаптація законодавства у сфері господарської діяльності до європейських стандартів.

В процесі розвитку економіки України важливою є проблема залучення інвестиційних ресурсів, як для забезпечення ефективності конкретного виробництва, так і для досягнення певної стратегічної мети. В українській економіці надзвичайно актуальною є акумуляція фінансових ресурсів і їх цільове спрямування на здійснення великомасштабних інвестиційних проектів. Однією з найважливіших умов ефективності функціонування суб'єктів господарювання в Україні є формування низки базових засад їх нормальної роботи, серед яких важливе значення має належний рівень взаємодії банківського та промислового капіталів. Об'єднання банків і промислових підприємств здійснюється найрізноманітнішими способами і не базується на стандартних методиках. Найбільш ефективним організаційним оформленням цих інтеграційних відносин в світовій практиці є промислово-фінансові групи (ПФГ) [24, с.63].

Підсумовуючи аргументи економістів та юристів щодо необхідності та доцільності створення та діяльності ПФГ в Україні, слід зазначити, що [38, с.21]:

• у ПФГ залучення фінансових ресурсів пов'язане з процесом їх вкладення та концентрації за напрямами, що забезпечують закріплення і розширення власного сектору на внутрішньому ринку, а також активне проникнення, експансію на світовий ринок;

• об'єднання банків і промисловості, створення підприємствами власних банків полегшує для учасників ПФГ умови кредитування, взаємозаліків, сприяє пом'якшенню небезпеки неплатежів, спрощує процедуру прийняття рішень;

• за допомогою ПФГ уможливлюється пошук і залучення капіталу під великі проекти;

• ПФГ дає змогу диверсифікувати (розподіляти) фінансові ризики;

• ПФГ надає можливості ефективніше здійснювати фінансування науки, техніки й зміцнення обороноздатності країни;

• ПФГ забезпечують міжгалузевий і міжрегіональний переливи капіталу між підприємствами групи;

• ПФГ порівняно з малим та середнім бізнесом мають значно ширші можливості з проведення НДДКР, освоєння високотехнічних виробництв, здійснення великомасштабних проектів за рахунок потенціалу концентрації виробництва, науки і фінансових ресурсів;

• за допомогою створення ПФГ Україна зможе швидше вийти на рівень розвинених держав за рахунок науково-технічних "проривів", впровадження високоефективних ресурсозберігаючих технологій, освоєння випуску конкурентоспроможної продукції;

• перевагою ПФГ є можливість підприємств - учасників групи одного технологічного ланцюга використовувати механізм трансфертних цін;

• створення ПФГ з одним з ефективних шляхів розв'язання проблеми залучення інвестицій у вітчизняну економіку;

• створення ПФГ дає змогу вирішити проблеми забезпечення надійних поставок та збуту продукції, послаблення неплатежів, налагодження взаємозаліків між їх учасниками;

• ПФГ складає умови для реалізації державних програм, підвищення конкурентоспроможності, звуження сфери впливу "тіньової" економіки, посилення керованості економікою в цілому, боротьби із зарубіжними конкурентами;

• за допомогою ПФГ можлива реалізація пріоритетних загальнонаціональних програм, а також отримання учасниками ПФГ необхідної державної підтримки, освоєння довгострокових і перспективних інвестиційних проектів.

Варто зазначити, що існуючі співвідношення між власними та залученими джерелами фінансування українських підприємств призводять до зростаючої залежності їх від фінансово-кредитних установ і ринку позичкових капіталів, сприяючи тісній інтеграції банківського та промислового капіталу і створенню таких об'єднань, як промислово-фінансові групи. У результаті їх функціонування на теренах України забезпечуватиметься перерозподіл фінансових ресурсів на користь перспективних галузей, що позитивно вплине на стабілізацію виробництва, сприятиме покращенню інвестиційного клімату, прискоренню науково-технічного прогресу, фінансовій стабілізації підприємств, тобто стимулюватиме розвиток вітчизняної економіки, що зміцнить українську державу [16, с.132].

Отже, для забезпечення оптимізації рівнів ліквідності та платоспроможності підприємств України необхідні конструктивні зміни в організації управління, планування та регулювання економіки через створення специфічних бізнесових об'єднань - ПФГ, які сприятимуть оздоровленню фінансового стану виробничих підприємств [28, с.97].

В процесі розвитку ринкових відносин та інтегрування української економіки в європейську спільноту, проблема реформування податкової системи є надзвичайно актуальною. Діюча податкова система України не повною мірою відповідає вимогам нинішнього стану економіки та суспільних взаємовідносин, а, отже, вимагає кардинальних змін та удосконалення окремих елементів податкового механізму [26, с.95].

Механізм взаємовідносин суб'єктів підприємництва із державою з приводу нарахування та сплати податків, зборів та інших обов'язкових платежів – один із найвагоміших чинників підвищення платоспроможності підприємства. Забезпечити належне функціонування цього механізму дозволить грамотно і раціонально організоване планування податкових надходжень до бюджетів різних рівнів та цільових фондів держави [25,с.94].

Планування податкових надходжень, як чинник впливу на фінансову стійкість, являється інструментом податкового регулювання органів державної влади та місцевого самоврядування у сфері законодавчої та нормотворчої діяльності з метою наповнення державного бюджету. Серед завдань, які стоять перед державними органами влади в процесі планування податкових надходжень, насамперед, необхідно виділити [120, с. 112]:

• розробку нормативно-правового забезпечення функціонування системи оподаткування;

• встановлення суспільно-ефективних пропорцій розподілу податкових надходжень між бюджетами різних рівнів, зокрема через підсилення стимулюючої функції оподаткування;

• оптимізацію податкових надходжень;

• контроль за надходженням податків і зборів;

• визначення обсягів податкових надходжень у межах регіону (території), виходячи з потужності податкового потенціалу та можливостей його розширення в перспективі;

• забезпечення збалансованого економічного і соціального розвитку по всій країні.

Чинники, які мають негативний вплив на якість планування податкових надходжень, можна згрупувати таким чином [120, с. 113; 48].

• відсутність належної методологічної основи планування податкових надходжень;

• відсутнє належне інституційне забезпечення процесу планування;

• мінливість і недосконалість податкового законодавства;

• нестабільність політичної та соціальної ситуації в державі;

• недосконалість інформаційно-аналітичної бази для розрахунку планових показників;

• відсутність податкової дисципліни платників податків;

• недостатня пропрацьованість чинного законодавства;

• велика кількість правових колізій та неоднозначних трактувань законодавства, які не дозволяють з достатньою точністю визначити законність чи незаконність того чи іншого способу мінімізації податків;

• відсутність в законодавстві України чітких критеріїв оцінки дій платників з податкового планування.

Податкова система України характеризується нестабільністю та громіздкістю податкового законодавства, його суперечністю, складністю в адмініструванні податкових платежів та значними витратами на утримання податкових органів. Усі ці недоліки виступають чинниками формування ризиків втрати платоспроможності, що у свою чергу породжує стимули для ухилення від сплати податків та зборів. Саме тому податкові органи, на нашу думку, повинні не тільки законодавчо усунути усі неточності та протиріччя, а й забезпечити ефективне планування податкових надходжень, базуючись на реальній ринковій ситуації [25, с.95].

У сучасних умовах органи державної влади повинні розробити низку засад державного регулювання суб'єктів господарювання для досягнення ними ліквідності та платоспроможності, як у сфері нормативно-правового регулювання з метою усунення подвійності трактування та неточностей законодавства, а також ряд практичних дій з метою адаптування нормативно-правової бази до умов сьогодення.

Отже, держава повинна зробити ряд комплексних дій, що дозволять суб'єктам господарювання не тільки виживати в сучасних умовах, а й ефективно здійснювати свою фінансово-господарську діяльність, підтримуючи на нормальному рівні показники ліквідності і платоспроможності, що спричинить подальше процвітання підприємницьких структур та інтеграцію в європейський простір.