4.5. Система органів виконавчої влади України

Органи виконавчої влади формують своєрідну систему, основним призначенням якої є виконання і забезпечення виконання положень Конституції та законів держави.

Система органів виконавчої влади передбачає необхідність формування дієвої вертикалі виконавчої влади, яка б забезпечувала належну реалізацію законодавчо визначених політичною системою цілей і владних рішень зверху донизу.

Система органів виконавчої влади включає структурні ланки трьох організаційно-правових рівнів:

Вищий рівень – Кабінет Міністрів України.

Центральний рівень – міністерства, державні комітети, центральні органи виконавчої влади, прирівняні до державних комітетів та центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом.

Місцевий, або територіальний рівень, на якому діють такі органи:

виконавчої влади загальної компетенції – Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, районні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації;

спеціальної – галузевої та функціональної – компетенції, які безпосередньо підпорядковані центральним органам виконавчої влади або перебувають у підпорядкуванні водночас і центральному, і місцевому органам виконавчої влади.

Центральні органи виконавчої влади

Кабінет Міністрів України: структура та компетенція

Кабінет Міністрів України посідає місце вищої ланки відносно всіх інших органів виконавчої влади, тобто він очолює систему цих органів, «спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади» (п. 9 ст. 116 Конституції).

Організація Кабінету Міністрів України включає визначення його структури: керівництва, структурних підрозділів і посад.

Відповідно до ч. 1 ст. 114 Конституції України до складу Кабінету Міністрів України входять такі посадовці: Прем’єр-міністр України, перший віце-прем’єр-міністр, віце-прем’єр-міністри, міністри.

Роботою Кабінету Міністрів керує Прем’єр-міністр України, який спрямовує її на виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України, та інших завдань, покладених на Кабінет Міністрів; координує і контролює діяльність першого віце-прем’єр-міністра, віце-прем’єр-міністрів, міністрів, керівників інших центральних і місцевих органів виконавчої влади.

Для здійснення функціональних повноважень за Прем’єр-міністром, першим віце-прем’єром і віце-прем’єрами закріплюються міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, а також місцеві органи виконавчої влади, які вони координують, контролюють і спрямовують їх діяльність (безпосередньо або в межах своїх повноважень).

Порядок формування Кабінету Міністрів України визначається Конституцією України. Процедура призначення Прем’єр-міністра регулюється як Конституцією України, так і Регламентом Верховної Ради України. На відміну від попередньої редакції Основного Закону, Прем’єр-Міністр України призначається не главою держави, а парламентом. Кандидатуру для призначення на посаду Прем’єр-Міністра вносить Президент за пропозицією коаліції депутатських фракцій або однієї депутатської фракції, до якої входить більшість народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України.

Міністр оборони, Міністр закордонних справ та Голова Служби безпеки України призначаються Верховною Радою за поданням Президента.

Інші члени Кабінету Міністрів, Голова Антимонопольного комітету, Голова Державного комітету телебачення та радіомовлення, Голова Фонду державного майна призначаються Верховною Радою за поданням Прем’єр-міністра.

Керівники центральних органів виконавчої влади призначаються Кабінетом Міністрів України за поданням Прем’єр-міністра.

З перелічених положень випливає, що повноваження Президента стосовно кадрової політики у сфері виконавчої влади зменшено та передано: насамперед до українського парламенту, але й, чималою мірою, – до Уряду та його глави.

Відповідно до свого Регламенту Кабінет Міністрів для забезпечення здійснення повноважень утворює урядові комітети, а також постійні та тимчасові консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи, що діють на підставі положень, затверджених Кабінетом Міністрів.

Урядові комітети очолюють Перший віце-прем’єр-міністр, віце-прем’єр-міністри. До складу Урядового комітету входять: члени Кабінету Міністрів, заступники міністрів, а також керівники центральних органів виконавчої влади, що не належать до сфери спрямування і координації міністрів.

Міністерства у системі органів виконавчої влади України

За роки незалежності в Україні сформувалася певна система міністерств як органів центральної виконавчої влади, покликаних виконувати функції державного управління у відповідних галузях. Вона є не досить стабільною, оскільки належним чином не визначено правовий статус міністерств.

Сучасна система державного управління з наявним дублюванням функцій між органами влади та складною системою підпорядкування і координації призводить до того, що довіра до держави з боку пересічного громадянина втрачається.

Міністерство – основний центральний орган у системі органів виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики та здійснює функції державного управління у відповідній галузі.

Суттєва особливість правового статусу міністерств полягає у тому, що будь-який їх акт може бути скасований Кабінетом Міністрів України або Президентом України без зазначення причин такого скасування.

Зміни у будові системи міністерств, інших центральних органів виконавчої влади передбачають перехід до використання функціонального принципу їх створення. Окремі міністерства можуть бути багатогалузевими або надгалузевими (наприклад, охоплювати такі галузі як промисловість, сільське господарство, транспорт і зв’язок, енергетика).

Серед основних напрямів удосконалення структури міністерств найважливіше місце належить концентрації та спеціалізації лінійного управління, поліпшенню механізмів міжвідомчої координації.

Державний комітет у системі органів виконавчої влади

До центрального рівня управління виконавчої влади належать державні комітети. Неефективність і суперечливість їх діяльності породжені недостатньо чітким нормативно-правовим регулюванням. У зв’язку з цим, державні комітети без достатніх на те підстав нерідко перетворюються у міністерства.

Метою утворення державних комітетів як державних органів, було здійснення координації і забезпечення єдності діяльності інших центральних органів, а також підприємств та установ, які їм безпосередньо не підпорядковані.

Що стосується міністерств, то вони, на відміну від державних комітетів, були органами галузевого управління, що здійснювали державне управління певною системою підпорядкованих органів, підприємствами та установами, безпосередньо впливаючи на їх діяльність.

Однак, на сучасному етапі відбулося невиправдане звуження обсягу міжгалузевих повноважень державних комітетів і водночас розширення його щодо міністерств. Це призвело до певної дестабілізації роботи ряду державних комітетів і невизначеності їх ролі в системі органів виконавчої влади, а також до послаблення їх впливу на певні міжгалузеві сфери державного управління. Відсутність закріплених у законі спеціальних ознак, притаманних лише державним комітетам, дає можливість утворювати в їх системі невластиві для нього органи.

Проблеми системно-структурної організації центральних органів виконавчої влади були, є і найближчим часом залишатимуться серед основних напрямків реалізації адміністративної реформи в Україні.

Вони мають вирішуватися системно, поступально, науково обґрунтовано, на чіткій законодавчій основі. Без цього неможливо забезпечити належний функціональний стан усього механізму державного управління, спроможність консолідації зусиль і ресурсів на формування та виконання його стратегічних цілей, забезпечити узгодженість, ефективність і прозорість процесів прийняття та виконання управлінських рішень.