Місцеві суди.
Місцевими загальними судами є районні, міжрайонні, районні у містах, міські та міськрайонні суди. Це суди першої інстанції. Загальна їх кількість — 663.
Господарські місцеві суди розташовані у всіх обласних центрах областей, у столиці АР Крим та містах Києві та Севастополі. Юрисдикція поширюється у межах свого регіону. Загальна кількість — 27.
Адміністративні місцеві суди. Окружні адміністративні суди (місцеві) розташовані у всіх обласних центрах областей, у столиці АР Крим та містах Києві та Севастополі. Юрисдикція поширюється у межах свого регіону. Загальна кількість — 27.
Схему судоустрою України з урахуванням принципів територіальності, спеціалізації та інстанційності подано на рис.
Тема 5. Державне управління на регіональному рівні
5.1 Державна регіональна політика
В економічній та географічній літературі регіонами називають різні території, об'єднані певними загальними рисами.
Центру необхідні самостійні, економічно розвинені регіони. Однак, регіони України кардинально різняться за рівнем економічного розвитку та системою фінансової підтримки, яка зберігається протягом тривалого часу.
Існуюча система дотування регіонів далека від оптимальної. Незначна кількість регіонів є донорами, водночас переважна частина отримує дотації. Така система має ряд негативних сторін, оскільки формує утриманські настрої, а отже, «вирівнювання» регіонів не відбувається. Навпаки, регіони стають усе більше залежними від центру. Поряд з цим, регіони-донори не мають стимулів для збільшення своєї доходної бази, для залучення додаткових інвестицій.
Для побудови ефективних відносин необхідно визначити та закріпити чіткі функції державного управління за центрами відповідальності.
У сучасному світі досить поширені багаторівневі системи державного управління. Основним принципом формування компетенції кожного рівня влади є найбільша ефективність виконання на відповідному рівні певних функцій і завдань. Такий підхід отримав назву принципу субсидіарності, який заснований на тому, що більш високий рівень управління може втручатися в дії нижчого лише тою мірою, якою останній проявив свою нездатність до ефективного управління.
Втручання вищих рівнів управління у діяльність нижчих допускається з метою надання необхідної допомоги більш низькому рівню влади у вирішенні його завдань, і тільки за наявності певних умов, за яких такий вплив може вважатися законним і доцільним.
Субсидіарність передбачає гнучкий підхід, що надає великі можливості для забезпечення участі регіональної влади у визначенні обсягу її повноважень.
Ефективність роботи багаторівневої структури, побудованої на принципі субсидіарності, залежить від дотримання справедливого балансу між делегованими та власними повноваженнями регіонів, делегованими повноваженнями і ресурсами, необхідними для їх здійснення.
Регіональна політика держави. Стратегію державного розвитку визначає регіональна політика, що покликана керувати економічним, соціальним і політичним життям регіону, координувати взаємовідносини центру та регіонів, сприяти ефективному розвитку регіональних відносин.
Об'єктивною передумовою регіональної політики є структурна неоднорідність простору країни в природно-географічному, ресурсному, економічному, соціальному, етнічному та політичному аспектах.
Регіональною політикою держави є здійснення заходів у різних областях: політичній, економічній, соціальній, науково-технічній, екологічній, демографічній, гуманітарній, в яких враховуються особливості конкретних регіонів.
Регіональна політика держави – це цільові дії держави, спрямовані на збалансування умов діяльності регіонів та їх результатів, підвищення ефективності використання сукупних регіональних ресурсів і можливостей.
Регіональною політикою є також внутрішня політика регіонів, яка здійснюється органами управління регіоном самостійно з урахуванням загальнодержавних інтересів. Цільові дії органів влади регіону, спрямовані на найбільш ефективне використання усіх ресурсів регіону для підвищення добробуту населення, вдосконалення структури матеріального виробництва, поліпшення стану навколишнього середовища, розвиток соціально-економічної інфраструктури.
Ефективна регіональна політика здійснюється на основі таких принципів:
послідовне здійснення усіма органами влади державної регіональної політики;
облік у рішеннях центральних органів управління інтересів і особливостей регіонів, яких ці рішення стосуються;
підвищення самостійності регіонів у вирішенні власних проблем, тобто формування ефективного самоврядування.
На основі загальних принципів державної регіональної політики формується регіональна економічна політика, яка включає: бюджетну і податкову політику; планування, прогнозування в регіоні; створення і реалізацію цільових програм; використання природних ресурсів та розпорядження власністю регіону; розміщення продуктивних сил; управління структурою виробництва; політику розвитку регіональних комплексів; контрольно-аналітичну діяльність; інформаційне забезпечення.
Метою регіональної соціальної політики держави є підвищення добробуту та задоволення потреб життєдіяльності всього населення.
Регіональна соціальна політика покликана перешкоджати небажаній міграції населення, послабити внутрішнє соціальне напруження, зберегти цілісність і єдність країни.
Державна регіональна науково-технічна політика виражає ставлення держави до науково-технічних проблем, які є складовою регіональної політики. Для розвитку на пріоритетних напрямках, які мають ключове значення для розвитку відповідного регіону, розробляються регіональні науково-технічні програми.
Основна мета регіональної екологічної політики полягає у створенні безпечних умов життя людини та відновленні природного середовища.
В окремих регіонах слід здійснювати заходи щодо поліпшення стану деградованих земель, рекультивації порушених природних ландшафтів, боротьбі з водною ерозією, підтопленням і хімічним забрудненням земельних ресурсів, збереження біологічного різноманіття флори та фауни.
Демографічна політика як складова регіональної політики держави, розробляється у тісному взаємозв'язку з економічною, соціальною та екологічною політикою. При цьому враховується специфіка демографічної ситуації в кожному регіоні. Основні цілі демографічної політики пов’язані з вирішенням таких проблем, як проведення соціальних заходів, що стимулюють народжуваність, поліпшення екологічної ситуації, підвищення безпеки праці тощо.
Пріоритетна мета регіональної гуманітарної політики – духовний розвиток суспільства, поліпшення його морального стану та здоров’я. Гуманітарна політика має бути спрямована на формування волелюбної, ініціативної особистості, виховання національного, патріотичного обов’язку, відродження національного, культурного фундаменту суспільства.
Національна політика спрямовується на здійснення конституційних, громадських, політичних, економічних і соціальних прав і свобод усіх громадян. Важливим завданням національної політики є відродження культурних і національних традицій народу, яка є державотворчим етносом країни.
Потреба у проведенні грамотної регіональної політики знаходить своє яскраве вираження у період кризових ситуацій.
Регіональна кризова ситуація виникає при погіршенні економічного стану регіонів.
Для запобігання кризи потрібне додаткове втручання законодавчих і виконавчих органів влади, впровадження надзвичайних методів економічного регулювання.
Існують різноманітні методи проведення регіональної політики. Прямий метод передбачає активне втручання держави шляхом цілеспрямованого фінансування територіальної структури господарства (створення центрів росту і т. п.). Непрямий метод спрямований на створення сприятливої атмосфери в області економіки за допомогою фінансових систем.
До числа прямих методів проведення регіональної політики відносять розробку різних регіональних програм, що включають у себе комплекс цільових програм, кожна з яких має свій напрямок. Ці програми регулюють економічний, соціальний, науково-технічний розвиток шляхом вироблення певної стратегії вирішення першочергових проблем.
Кожна регіональна програма включає кілька класифікаційних ознак, які характеризують зміст проблеми, об’єкти програм і т. д. Основними завданнями регіональних програм є такі: оптимізація структури економіки з орієнтацією на пріоритетні галузі; створення механізму ефективного використання ресурсів регіону (природних, матеріальних, трудових) ; збалансування показників розвитку різних регіонів; підтримка нормальної екологічної ситуації в регіоні; соціальна підтримка населення та ін.