Тема 9. Актуальні проблеми державного та регіонального управління

9.1 Розвиток системи державного та регіонального управління рамках адміністративної реформи в Україні

Побудова демократичного громадянського суспільства, необхідність розширення співпраці зі світовою спільнотою породжує потребу в здійсненні децентралізації управління, розширенні прав місцевих органів виконавчої влади, більш чіткому окресленні відносин між гілками влади, а також органами державної влади та суб’єктами господарювання.

Реформування організаційних структур державного управління здійснюється у процесі реалізації адміністративної реформи в Україні, яка має забезпечити проведення економічних і соціальних змін, поновити та посилити престиж держави в суспільстві.

Адміністративна реформа має на меті проведення динамічних змін у системі органів державної влади, її структурі та структурі самих органів, упровадження цілеорієнтованих програмних методів управління.

Концепцією адміністративної реформи в Україні передбачено додаткові права Кабінету Міністрів України, що мають сприяти підвищенню ефективності реалізації його функцій, а саме:

скасовування повністю чи в окремій частині актів центральних і місцевих органів виконавчої влади (можливість надання цього повноваження шляхом прийняття відповідного закону передбачено частиною другою ст. 120 Конституції України) ;

погодження кандидатур для призначення їх на посади керівників (крім міністрів) ЦОВВ перед поданням Прем’єр-міністром відповідних матеріалів на розгляд Президенту України.

Концепція передбачає упровадження заходів з підвищення ролі Кабінету Міністрів України в законодавчому процесі, а саме:

проведення експертизи будь-яких проектів законів перед їх розглядом Верховною Радою України незалежно від суб’єкта їх подання;

звернення до Президента України з пропозиціями щодо використання ним права вето стосовно прийнятих Верховною Радою законів;

звернення до Верховної Ради щодо визнання поданих урядом законопроектів першочерговими.

Принципове значення має реалізація настанови, згідно з якою робота апарату Кабінету Міністрів не повинна підміняти діяльність міністрів. Прем’єр-міністр працює з міністрами безпосередньо, а не через апарат уряду.

Проекти законів, указів Президента і нормативно-правових актів Кабінету Міністрів готуються у міністерствах, інших ЦОВВ і надсилаються для розгляду Кабінетом Міністрів України або відповідним урядовим комітетом. Організацію їх експертизи, ознайомлення з ними інших зацікавлених органів виконавчої влади здійснює апарат Кабінету Міністрів.

Кардинальних змін потребує структура та організація апарату Кабінету Міністрів. Його завданнями має стати експертне, інформаційно-аналітичне, правове, організаційне, матеріально-технічне та інше обслуговування Кабінету Міністрів як колегіального органу та урядових комітетів.

Указом Президента України за №342 від 28 травня 2001 р. запроваджено посаду Державного секретаря Кабінету Міністрів України, який виконує такі функції:

очолює Секретаріат Кабінету Міністрів;

здійснює керівництво роботою апарату Кабінету Міністрів України безпосередньо, а також через своїх заступників;

несе відповідальність за виконання покладених на апарат завдань і функцій, організовує його взаємодію із Секретаріатом Верховної Ради України, Адміністрацією Президента України у процесі поточної діяльності;

бере участь у реалізації заходів щодо розвитку державного управління, вдосконалення організаційних структур виконавчої влади, координації, спрямовування та контролювання роботи керівного органу управління державною службою.

Реформування змісту та організації діяльності і структури Кабінету Міністрів України має супроводжуватися реформуванням системи та структури центральних органів виконавчої влади (ЦОВВ).

Вихідними концептуальними засадами реформування ЦОВВ є визнання необхідності таких дій:

врахування об’єктивної тенденції мінімізації втручання держави в особі органів виконавчої влади в життєдіяльність суспільства, особливо в діяльність господарюючих суб’єктів;

переорієнтації діяльності цих органів з виключно адміністративно-розпорядчих функцій на надання державних управлінських послуг громадянам і юридичним особам із забезпеченням дії принципу верховенства права;

збереження за виконавчою владою достатніх важелів управління соціально важливими процесами, які потребують державного втручання.

Концепцією адміністративної реформи запропоновано концептуально нову класифікацію підвідомчих Кабінету Міністрів органів виконавчої влади, визначивши такі групи органів.

I група – центральні органи виконавчої влади: а) міністерства; б) державні комітети; в) ЦОВВ зі спеціальним статусом.

II група – урядові установи та організації, що підпорядковані: 1) безпосередньо Кабінету Міністрів; 2) Кабінету Міністрів опосередковано – через підпорядкування тому чи іншому ЦОВВ.

III група – установи та організації при Кабінеті Міністрів України. Ці структури не мають державно-владних повноважень, тобто не є суб’єктами виконавчої влади.

Концепцією адміністративної реформи передбачено новий вид органів виконавчої влади, який згідно з цією Концепцією не належить до групи ЦОВВ – це урядові установи та організації. Серед них виокремлено такі органи:

1) урядові установи та організації, що безпосередньо підпорядковані відповідному міністерству (або, як виняток, ЦОВВ зі спеціальним статусом:

департаменти – здійснюють функції керівництва окремими підгалузями в межах відповідних секторів державного управління;

інспекції – здійснюють контрольно-наглядові функції;

виконавчі бюро – утворюються для здійснення реєстраційно-дозвільних функцій щодо фізичних і юридичних осіб, у тому числі на платних засадах (ці органи, на відміну від інших, можуть мати змішане фінансування – з бюджету та за рахунок власного доходу) ;

2) урядові установи та організації, що підпорядковані безпосередньо Кабінетові Міністрів України, тому за сферою діяльності не можуть бути структурно віднесені до того чи іншого ЦОВВ. Наприклад, ВАК та комісії з премій, мають змішану (державно-громадську) природу.

Щодо місцевих органів виконавчої влади, то їх ефективне функціонування може здійснюватися за умов визначення та розмежування функцій і повноважень між центральними, місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.