2.2 Функції та методи державного управління

«Функція» як поняття означає обов’язок виконання певної роботи, прояв діяльності, призначення, виконання тощо.

В управлінській термінології функція виражає спеціалізований вид управлінської діяльності, який пов’язаний з певною метою – запланованим результатом.

Функції управління поділяють за специфічними особливостями, виходячи з цілей і завдань виконавчої влади на три види, що зазначені нижче.

1. Основні функції:

політико-адміністративні (забезпечення державного суверенітету; здійснення внутрішньої та зовнішньої політики в межах Конституції і законів України; забезпечення прав і свобод людини та громадянина; здійснення заходів із забезпечення обороноздатності та національної безпеки; забезпечення та координація роботи органів влади; регулювання демографічних і міграційних процесів; створення та діяльність політичних партій; перегляд територіального устрою країни; формування громадсько-правової відповідальності) ;

економічні (гарантія економічної безпеки та самостійності; координація економічної політики; реалізація фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; забезпечення рівних умов розвитку для усіх форм власності; розробка та здійснення державних програм соціально-економічного, науково-технічного розвитку; організація і забезпечення зовнішньоекономічної діяльності; забезпечення виконання бюджету; забезпечення якості товарів і послуг, застосування національних і міжнародних стандартів) ;

соціальні (розробка та здійснення державних програм розвитку соціальної сфери; формування і реалізація заходів щодо забезпечення охорони здоров’я і гігієни населення; формування системи соціального захисту та пенсійного забезпечення; регулювання трудових відносин між найманими працівниками та роботодавцями; забезпечення раціонального використання природних ресурсів; регулювання відносин у сім’ї, охорона дитинства, материнства, батьківства; забезпечення прав корінних народів і соціальних меншин) ;

гуманітарні (забезпечення розвитку фундаментальних наук; розробка та впровадження державних програм загальної, технічної, гуманітарної освіти; здійснення заходів щодо забезпечення спортивного виховання дітей і підлітків; поширення інформації неполітичної спрямованості; створення умов для розвитку мистецтва та культури; забезпечення можливостей щодо організації відпочинку та проведення спортивних змагань; формування системи підготовки та перепідготовки кадрів, підвищення кваліфікації.

2. Загальні функції – стратегічне планування, прийняття управлінських рішень, організація діяльності, мотивація, контроль.

3. Допоміжні функції:

управління людськими ресурсами (формування служби управління кадрами; застосування сучасних методів кадрового менеджменту; формування ефективної системи добору та підготовки кадрів; оновлення управлінської еліти; запобігання непрофесіоналізму та некомпетентності у формуванні кадрового потенціалу; посилення соціальної та політичної захищеності службовців; утвердження нової культури державної служби; запровадження механізмів розвитку персоналу, що забезпечують якісно новий рівень кадрового потенціалу) ;

організація служб і процедур (визначення ефективної побудови організаційної структури державного органу; розробка оптимальних схем делегування повноважень за рівнями ієрархії; розмежування збалансованих повноважень і відповідальності органів влади щодо забезпечення державних і громадських послуг; розробка та впровадження сучасних організаційних регламентів та управлінських процедур) ;

технічне забезпечення управління (формування сучасної технічної бази здійснення управлінського впливу; збереження, обслуговування і ремонт управлінської техніки; своєчасне оновлення технічних засобів; застосування сучасних технологій управління; розробка нових технологій) ;

формування бюджету (формування пропозицій щодо доходної та витратної частин бюджету; підготовка бюджетних рішень; розробка процедур підвищення якості та регулювання бюджетного процесу) ;

юридичне забезпечення (прийняття легітимних законодавчих актів; забезпечення якості правового регулювання; запобігання порушенням вимог законності в роботі органів влади; недопущення проявів бюрократизму та корупції в діяльності владних структур; правове регулювання відносин між гілками влади; здійснення діяльності, пов’язаної із судовими позовами) ;

діловодство (створення документів за встановленими правилами на паперових або магнітних носіях; зберігання документації, що стосується основних напрямів і процедур роботи органів державного управління та прийняття рішень; регламентування порядку роботи з документами від моменту їх створення (надходження) до відправлення (передачі в архів) ; впровадження комп’ютерних технологій опрацювання документальної інформації відповідно до вимог державних стандартів і відповідних інструкцій) ;

контроль та аудит (визначення об’єкта та предмета контролю; складання правил і регламентів проведення контролю; одержання та співставлення інформації з різних джерел; прийняття рішень за підсумками контролю; доведення рішень до адресата, а в разі необхідності – до громадських і правоохоронних органів; надання допомоги підконтрольним структурам у наведенні порядку; запровадження аудиту для визначення реального стану проблемних питань) ;

інформаційне забезпечення та зв'язки з громадськістю (формування вертикальної та горизонтальної мережі прийняття і поширення інформації; спрощення адміністративних процедур одержання інформації; забезпечення прозорості у діяльності органу влади; створення каналів постійного обміну інформацією з громадськими організаціями та громадянами).

Функції державного управління в сукупності та взаємодії одна з одною утворюють складну, багаторівневу функціональну структуру державного управління, яка забезпечує управлінський взаємозв’язок держави як суб’єкта управління із суспільною системою.

Перехід України до правової демократичної держави, становлення в ній соціально орієнтованої ринкової економіки вимагає постійної уваги до коригування функціональної структури державного управління.

Методи управління – це сукупність універсальних та спеціальних способів і прийомів, які застосовуються органами влади під час здійснення тих чи інших функцій державного управління.

За змістовною характеристикою доцільно розглянути групи методів, що описані нижче.

Правового регулювання – за своїм змістом є сукупністю способів додержання законності, забезпечення підпорядкованості державного управління чинним правовим нормам).

Організаційно-розпорядчі (адміністративні) – базуються на владі, дисципліні, відповідальності, їх поділяють на три основні підгрупи:

організаційно-стабілізуючі – регламентування, нормування, інструктування;

методи розпорядчого змісту – винесення постанови, підготовка наказів, розпоряджень, вказівок, резолюцій;

методи дисциплінарного характеру, що призначені для підтримання стабільності організаційних зв’язків через дисциплінарні вимоги та системи відповідальності).

Економічні (узгодженість цілей окремих об’єктів з метою розвитку регіону та держави в цілому через ліцензування, квотування, оподаткування, бюджетну систему тощо).

Соціально-політичні – спрямовані на створення умов для підвищення трудової та політичної активності громадян; на підвищення рівня зайнятості населення, реалізацію творчого потенціалу, поліпшення побутових умов життя, розвиток соціальної інфраструктури – роз’яснення, пропаганда, політична агітація, популізм, який широко використовується політичною елітою під час виборчих компаній, забезпечуючи простоту подання та доступність власних програм лідерів чи політичних партій.

Соціально-психологічні – спираються на об’єктивні закони соціального розвитку та закони психології; соціальні методи – політичної освіти, морального стимулювання, формування організаційної культури, етичного виховання, залучення громадян до участі в соціальному управлінні; психологічні методи спрямовані на регулювання відносин між людьми шляхом відбору та розстановки персоналу – комплектування малих груп, гуманізація праці, психологічне тестування під час добору кадрів, спонукання, роз’яснення, залучення, примус тощо; зовнішні соціальні методи можуть бути спрямовані на мотивацію усього колективу об’єктa на вирішення проблем регіону).

Морально-етичні – спрямовані на формування системи ціннісних орієнтирів, застосування способів усунення проявів бюрократизму, подолання прихованого чи відкритого опору організаційним змінам. Базуються переважно на мотиваційних (заохочення, стягнення) та виховних заходах (роз’ясненні, переконанні, виробленні навичок етичної поведінки у відносинах з оточуючими людьми).