Лекція 11 показники стану та ефективного використання оборотних коштів План.

1.Показники стану обігових коштів.

2.Показники ефективності використання обігових коштів і шляхи прискорення їх обертання.

Мета: Набути навики щодо визначення стану обігових коштів підприємств, ефективності їх використання та шляхи прискорення обертання обігових коштів.

Література:

[9]; [11]; [2]; [24]; [25]; [16].

Стан оборотних активів – наявність оборотних активів на певну дату звітного періоду.

Порівняння фактичної наявності оборотних активів з нормативом дає змогу визначити дефіцит або надлишок власних оборотних засобів.

Дефіцит власних оборотних засобів – перевищення нормативу оборотних засобів над фактичною їх наявністю; може виникати з вини самого підприємства, інших підприємств, не взятих до уваги своєчасно, через стихійне лихо та з інших причин.

Надлишок власних оборотних засобів – перевищення фактичної наявності оборотних засобів над встановленим їх нормативом; може виникнути внаслідок перевиконання плану прибутку, неповного внеску платежів до бюджету, безоплатного надходження товарно-матеріальних цінностей від інших організацій, неповного використання прибутку на цілі, передбачені фінансовим планом.

Економічна ефективність використання оборотних активів виражається в корисному результат, що отримується підприємством в процесі здійснення своєї діяльності. Критерієм ефективності використання оборотних активів є мінімізація оборотних засобів, що авансуються, при максимізації кінцевих виробничих і фінансових результатів діяльності підприємства.

Ефективність використання оборотних засобів визначається головним чином показниками їх оборотності, точніше – швидкістю обороту, тому що із цим поняттям пов’язано:

- розмір річного обороту підприємства;

- мінімально необхідна величина авансованого капіталу і пов’язані з ним виплати грошових коштів (відсотки за користування кредитом банку, дивіденди по акціях);

- потреба в додаткових джерелах фінансування;

- сума витрат, пов’язаних з володінням товарно-матеріальними цінностями і їх зберіганням;

- величина сплачуваних підприємством податків.

Оборотність оборотних активів – рух оборотних активів в процесі виробництва і реалізація продукту, тобто тривалість одного повного кругообігу засобів від придбання виробничих запасів і виплати заробітної плати до реалізації готової продукції і надходження грошей на розрахунковий рахунок підприємства.

Швидкість обороту вкладених засобів впливає на платоспроможність підприємства. Оборотність можна визначати як по всьому авансованому капіталу (активам), так і по окремих його елементах.

Ефективність використання оборотних засобів вимірюється за допомогою системи показників, найважливішим з яких є швидкість обертання – цей показник обчислюється в днях і характеризується періодом, за який оборотні засоби підприємства здійснюють один оборот:

,

де - термін обертання оборотних засобів (днів);

- середні залишки нормованих оборотних засобів (грн);

- тривалість періоду, за який обчислюється обертання (днів);

- обсяг реалізованої продукції (грн).

Цей показник відображає обсяг реалізації створених товарів і наданих послуг за даний період і ефективність використання матеріальних засобів.

Обертання оборотних засобів обчислюється за планом і фактично. Порівнюючи фактичний час обертання з плановим, визначають прискорення або сповільнення обертання як щодо всіх нормованих оборотних засобів, так і до окремих їх статей.

Для характеристики ефективності використання оборотних засобів використовується коефіцієнт обертання ( ):

,

де - обсяг реалізованої продукції (грн);

- середні залишки нормованих оборотних засобів (грн).

Цей показник характеризує кількість оборотів оборотних засобів за звітний період. Чим більше оборотів здійснюють оборотні засоби, тим краще вони використовуються.

Коефіцієнт завантаження ( ):

,

де - коефіцієнт завантаження оборотних засобів (коп.).

Він характеризує величину оборотних засобів на 1 грн реалізованої продукції. Чим менше оборотних коштів припадає на 1 грн реалізованої продукції, тим краще вони використовуються.

Коефіцієнт ефективності ( ):

,

де - прибуток від реалізації товарної продукції (грн).

Цей показник характеризує, скільки прибутку припадає на 1 грн оборотних засобів. Чим більший він, тим ефективніше використовуються оборотні засоби.

В результаті прискорення оборотних активів з обігу вивільняються матеріальні ресурси і джерела їх формування, при уповільненні – до обігу залучаються додаткові активи.

Вивільнення оборотних активів може бути абсолютним і відносним.

Абсолютне має місце у випадку, коли фактичні залишки оборотних активів менші від нормативу або залишків попереднього періоду при збереженні чи перевищенні обсягу реалізації за визначений період.

Відносне вивільнення має місце у випадках, коли прискорення їх обертання відбувається одночасно зі зростанням виробничої програми підприємства, причому темп зростання залишків виробництва випереджає темп зростання залишків оборотних активів.

Прискорення обертання оборотних активів і вивільнення в результаті цього їх певної суми дає змогу підприємству спрямувати їх за своїм бажанням і обійтись без залучення додаткових фінансових ресурсів.

Пошук шляхів поліпшення оборотних активів передбачає насамперед впровадження сучасних технологій та інших досягнень науково-технічного прогресу, що забезпечують економію ресурсів, здешевлення виробництва і зростання якості продукції.

Питання для самоконтролю:

1. Назвіть показники стану оборотних активів та ефективності їх використання.

2. Чим відрізняється дебіторська від кредиторської заборгованості?

3. Розкрийте економічну суть понять дефіцит та надлишок власних оборотних активів.

4. Перелічіть види вивільнення оборотних активів підприємства та охарактеризуйте їх.

Тема 7

КРЕДИТУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВ

Лекція 12

НЕОБХІДНІСТЬ ТА СУТНІСТЬ КРЕДИТУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВ

План.

1. Форми і види кредиту.

2. Ефективність використання кредитів підприємством.

3. Кредитна угода: сутність і порядок укладання, відповідальність сторін за дотримання умов кредитної угоди.

4. Порядок отримання і погашення банківського кредиту підприємством.

5. Відсоток за користування позичкою, його диференціація, джерела та порядок сплати.

Мета: Опанувати відомості щодо необхідності залучення кредитів підприємствами, форм і видів кредиту, простежити кредитні взаємовідносини між підприємствами і банками та простежити ефективність використання кредитів підприємством.

Література:

[9]; [11]; [2]; [24]; [25]; [16].

Кредит – це позичковий капітал банку в грошовій формі, що передається для тимчасового користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового використання. Це форма руху позичкового капіталу.

«Одержати кредит» означає можливість отримати товари без їхньої негайної оплати або можливість одержати гроші в організації, що кредитує.

Виникнення і функціонування кредиту пов’язане з необхідністю забезпечення безперервного процесу відтворення, з тимчасовим вивільненням коштів у одних підприємствах і появою потреби в них у інших. Але оборот товарів є не єдиною причиною появи кредитних взаємовідносин. Поряд із об’єктивною основою існують специфічні причини виникнення і функціонування кредитних відносин, пов’язані з необхідністю забезпечення безперервності процесу відновлення:

- сезонний характер окремих виробництв;

- розбіжності між нагромадженням коштів та їх витрачанням на підприємстві;

- відхилення фактичного використання оборотних коштів від їх нормативу в процесі індивідуального кругообігу оборотних фондів підприємств.

Кредит – це економічні відносини між юридичними та фізичними особами з приводу перерозподілу вартості на засадах повернення і, як правило, з виплатою процента.

У кредитних відносинах беруть участь дві сторони (суб’єкти кредитної угоди).

Грошові цінності, стосовно яких укладається кредитна угода, є об’єктами кредиту.

Кредит – це певна сума грошових коштів, яка надається кредитором позичальникові на засадах строковості, платності та обов’язкового повернення.

Суб’єкти кредитних відносин – це будь-які самостійні підприємства, які уклали кредитну угоду.

Рис. 1. Кредитні відносини

Суб’єктом кредитних відносин може бути кредитор або позичальник (рис. 2).

Рис. 2. Види суб’єктів кредитних відносин

Кредитор – це суб’єкт кредитних відносин, що надає кошти в тимчасове користування.

Позичальник – суб’єкт кредитних відносин, що одержує позичку.

Об’єкт кредитних відносин – це певна сума грошових коштів, яка перебуває у вільному користуванні кредитора та може бути передана позичальникові у користування під певні відсотки.

Об’єктами довгострокового та середньострокового кредитування є капітальні вкладення, пов’язані з реконструкцією підприємства, його технічним переозброєнням, впровадженням нової техніки, удосконаленням технології виробництва. Підприємства отримують такі кредити, якщо відчувають брак власних коштів, призначених на ці цілі, а саме: прибутку та амортизаційних відрахувань.

Планування потреби в кредиті здійснюється в декілька етапів:

1) на першому етапі розраховується потреба в оборотних коштах у цілому та за окремими напрямками: формування виробничих запасів, незавершеного виробництва, готової продукції;

2) на другому етапі визначається необхідний розмір залучення кредитів банку на покриття потреби в оборотних коштах:

,

де - необхідний розмір кредитів, які залучаються в оборотні кошти;

- потреба в оборотних коштах;

- власні оборотні кошти на початок періоду;

- поповнення оборотних коштів за рахунок прибутку підприємства;

- зменшення кредиторської заборгованості.

3) на третьому етапі визначається період залучення коштів – він визначається банком і на сьогодні не перевищує 3 місяців.

Більш детально сутність кредиту відображають його функції.

Рис. 3. Функції кредиту

Перерозподільча функція – за допомогою кредиту за рахунок тимчасово вільних коштів одних юридичних осіб і фізичних осіб задовольняються тимчасові потреби в коштах інших юридичних і фізичних осіб.

Заміщення готівки кредитними операціями – функція пов’язана із функціонуванням грошового обігу у безготівковій формі, оскільки основна частина розрахунків за кредитними операціями здійснюється через банки.

Акумуляція і мобілізація грошового капіталу – за допомогою кредиту мобілізуються тимчасово вільні кошти.

Регулювання економіки – за допомогою кредитної політики держава може впливати на ділову активність, рівень інфляції, пропозицію грошей та ін.

Зменшення витрат – оскільки кредит є платним, його використання сприяє раціональному веденню господарства.

Кредити видаються лише в межах наявних ресурсів, які має в своєму розпорядженні банк. Про кожний випадок надання позичальникові кредиту в розмірі, що перевищує 10% власного капіталу (великі кредити), комерційний банк мусить повідомити Національний банк України. Сукупна заборгованість за кредитами, врахованими векселями та 100% суми позабалансових зобов’язань, виданих одному позичальникові, не може перевищувати 25% власних коштів комерційного банку.

Загальний розмір кредитів, наданих банком всім позичальникам, з урахуванням 100% позабалансових зобов’язань банку, не може перевищувати 8-ми кратного розміру власних коштів банку.

Кредитування позичальників має здійснюватися з додержанням комерційним банком економічних нормативів регулювання банківської діяльності та вимог НБУ щодо формування обов’язкових, страхових і резервних фондів.

Позички надаються всім суб’єктам господарювання незалежно від форми власності за умови, що позичальник є юридичною особою, зареєстрованою як суб’єкт підприємництва, або фізичною особою.

Рішення про надання кредиту має ухвалюватися колегіально (кредитним комітетом) й оформлюватися протоколом.

Кредитування здійснюється в межах таких параметрів:

- пріоритетні напрями в кредитуванні;

- обсяги кредитів та структура кредитного портфеля;

- граничні розміри кредитів на одного позичальника;

- методика оцінювання фінансового стану та кредитоспроможності позичальника;

- рівень відсоткової ставки тощо.

Принципи кредитування підприємств.

1) Принцип цільового характеру виражає необхідність цільового використання кредитних коштів. Мета кредиту сьогодні може бути різна, головне, щоб відмінною рисою був її тимчасовий характер. Якщо позичками будуть покриватися потреби, що не мають тимчасового характеру, то позичені кошти не повернуться до кредитора, внаслідок чого сутнісна ознака кредиту – зворотність – буде порушена, й кредитування перетвориться на безоплатне фінансування. Банк замість прибутку одержить збитки, і кредитування втратить свій економічний зміст. Отже, кредитування припускає конкретну мету, на яку видається кредит – це задоволення тимчасової потреби позичальника в додаткових коштах.

Рис. 4. Принципи кредитування підприємств

2) Принцип терміновості нерозривно пов'язаний з його цільовим характером. терміновість кредитування відображає необхідність повернення кредиту в строк, обумовлений сторонами кредитної угоди, відповідно до того запланованого моменту, коли позичені кошти вивільняються з кругообігу позичальника. При цьому можливість відхилення від плану визначає й можливість дострокового погашення кредиту.

3) Принцип достатності – кредитування здійснюється в певній економічно обґрунтованій сумі виходячи з бізнес-плану позичальника.

4) Принцип диференційності припускає диференційований підхід з боку кредитора до різних категорій потенційних позичальників. Диференційованість проявляється в зацікавленості кредитора надати кредит на різних умовах, залежно від факторів, що визначають кредитний ризик. Таким чином, у сучасних умовах диференційованість можна розглядати як єдиний процес: з одного боку, це виділення сукупності факторів, на основі аналізу яких банк визначає переважні для себе умови кредитування; з іншого боку, - це результат дії та прояв аналізу цих факторів на практиці – формування конкретних передбачуваних умов кредитування.

5) Принцип строковості передбачає повернення позички позичальником банку в чітко обумовлений кредитною угодою строк. Від дотримання принципу строковості залежить можливість банку надавати нові кредити, оскільки одним із джерел кредитування є повернуті позички. Порушення цього принципу означає перетворення строкової заборгованості за позичками у прострочену.

6) Принцип забезпеченості завжди проявляється в тому, що кожній гривні кредитних коштів, які перебувають у господарському обороті, повинна протистояти гривня кредитних цінностей, тобто надана позичка має бути гарантована наявністю матеріальних цінностей, грошових документів або прав вимоги.

7) Принцип платності – передбачає, що основна сума боргу повинна бути не лише повернена, але й сплачені за нею відсотки, які є платою за користування кредитом.

8) Принцип повернення – обов’язковість повернення суми боргу.

9) Принцип поновлення – відновлення кредитних відносин між партнерами тільки за умови, що позичальником виконані умови попередніх договорів і в повній сумі сплачені проценти за ними.

10) Принцип оцінки ділової репутації підприємства показує рівень дохідності для фізичних осіб.

11) Принцип оцінки персональних якостей керівників фірми відображає рівень фінансового менеджменту на підприємстві.

Кредити, що їх можуть отримати підприємства, класифікують за такими ознаками:

1) За кредиторами:

- банки та спеціалізовані фінансово-кредитні інститути;

- підприємства;

- держава;

- міжнародні фінансово-кредитні установи.

2) За формами:

- товарна;

- грошова.

У товарній формі кредиту виникають кредитні відносини між продавцями і покупцями, коли останні одержують товари чи послуги з відстрочкою платежу – комерційний кредит, продаж товарів і надання послуг населенню в кредит. Сфера товарної форми кредиту є незначною, оскільки більша його частина надається (погашається) в грошовій формі.

Комерційний кредит надається позичальником покупцеві тоді, коли товаровиробник прагне реалізувати вироблений товар, але у покупця немає грошей для його придбання. У такому випадку товар може бути добровільно переданий постачальником покупцеві в кредит, а сама передача може оформлятись борговим зобов’язанням – векселем.

Грошовий кредит виступає передусім як банківський кредит. Кредитні відносини між банками і клієнтами виникають не тільки при одержанні кредиту останнім, а й при розміщенні ними своїх грошових заощаджень у вигляді внесків на поточних і депозитних рахунках. Банківський кредит обслуговує не тільки обіг товарів, а й накопичення капіталу. Поширення кредитних відносин у грошовій формі надало можливість кожному, хто має вільну вартість, легко і швидко її капіталізувати, а також с творило сприятливі умови для формування міжнародних ринків і тісних взаємовигідних зв’язків між країнами тощо.

3) За видами:

- банківський – це економічні відносини між кредитором і позичальником з приводу надання коштів банком підприємству на умовах терміновості, платності, повернення, матеріального забезпечення. Цей кредит надається на умовах, передбачених кредитним договором;

- комерційний – це економічні відносини між державою і суб’єктами господарювання. Джерелом державного кредиту є кошти державного бюджету, які спрямовуються в уповноважені банки для здійснення кредитування підприємств;

- лізинговий – це стосунки між суб’єктами господарювання, які виникають за орендування майна.

Банківський та державний кредити надаються підприємствам у грошовій формі, лізинговий та комерційний – у товарній.

4) За терміном надання:

- короткострокові (не більше 1-го року);

- середньострокові (від 1-го до 3-х років);

- довгострокові (понад 3 роки).

В Україні кредити за терміном надання можна поділити на дві групи: короткострокові та довгострокові. Кредити, термін надання яких перевищує один рік, вважаються довгостроковими. Перевага надається короткостроковим кредитам.

5) Залежно від забезпечення:

- забезпечений – гарантуються певними видами активів: нерухомістю, цінними паперами, товарно-матеріальними цінностями, дебіторською заборгованістю, правами на інтелектуальну власність, землю, гарантіями, полісами страхових компаній;

- бланковий – отримують тільки фінансово стійкі підприємства на короткий термін (1-10 днів).

6) За порядком надання:

- прямі - передбачає кредитування підприємства безпосередньо одним кредитором;

- консорціальні – надається, коли потрібні кошти в обсязі, який не може бути забезпечений одним кредитором. У цьому разі кілька кредиторів об’єднуються і кожен надає частину загального кредиту.

Як правило, призначається головний банк, який проводить організацію надання консорціального кредиту. Підприємство готує і подає такі документи: клопотання на отримання кредиту; дані про мету та спрямованість кредиту; техніко-економічне обґрунтування проекту; інші документи.

Кредитні відносини між консорціумом і підприємством регулюються кредитною угодою, яку підписують усі учасники.

Головний банк акумулює кошти банків-учасників і кредитує підприємство відповідно до кредитної угоди.

За настанням строків погашення зобов’язань підприємство повертає кредиторам не тільки позичені кошти та відсотки за кредит, а й відшкодовує всі витрати, пов’язані з організацією та здійсненням кредитної операції у тій сумі та строках, які обумовлені в кредитному договорі; позики участі – банки передають частини позики іншим кредиторам.

7) Залежно від цільового спрямування:

- виробничий;

- споживчий.

Переважна частина кредитів використовується у сфері виробництва та реалізації сукупного суспільного продукту і є важливим джерелом формування обігових коштів і основних фондів. Водночас населення теж одержує значну кредитну допомогу на свої споживчі цілі, насамперед це кредити на затрати, пов’язані з поліпшенням житлових умов і створенням підсобного домашнього господарства, а також на придбання товарів у кредит і на невідкладні потреби.

8) За строками користування:

- строкові, тобто кредити, надані на визначений у договорі строк. У свою чергу вони бувають короткострокові (до 1 року), середньострокові (від 1 до 3 років), довгострокові (понад 3 роки);

- до запитання – це кредити, що видаються на невизначений строк і які на вимогу кредитора повинні бути повернені у визначений ним час. Якщо кредитор не вимагає повернення, то кредит погашається позичальником у строк, визначений ним самостійно;

- прострочені кредити – це кредити, щодо яких строк погашення, встановлений кредитним договором, минув;

- відстрочені кредити – це кредити, щодо яких на підставі клопотання позичальника строки погашення були перенесені на пізніший строк.

Виникнення кредитних відносин між підприємствами й банками можливе за таких умов:

1. учасники кредитної угоди мають бути юридичними особами і функціонувати на принципах комерційного розрахунку;

2. підприємство або має бути власником майна, або володіти правом на користування та розпоряджання ним;

3. необхідна наявність економічних і юридичних гарантій повернення кредиту після певного строку;

4. кредитор має бути так само зацікавлений у видачі кредиту, як підприємство в його отриманні.

Процедура отримання кредиту підприємством:

- попередні переговори;

- подання в банк заяви та інших документів на отримання кредиту;

- оцінювання банком ефективності комерційної угоди (інвестиційного проекту) підприємства;

- згода банку на надання кредиту;

- підписання кредитного договору між підприємством і банком;

- надання кредиту;

- контроль банку за виконанням підприємством умов кредитування.

I. Для одержання кредиту позичальник звертається до банку з кредитною заявкою, яка включає повний пакет документів. У заявці зазначається цільове призначення кредиту, його сума, строк користування та конкретні дати погашення, характеристика й економічний ефект від кредитування, форми забезпечення кредиту. На цьому етапі банк оцінює сильні та слабкі сторони представленого для кредитування об’єкта, насамперед вірогідність своєчасного повернення кредиту та відсотків за його користування.

IІ. Наступний етап процесу кредитування передбачає вивчення кредитоспроможності клієнта, тобто наявності передумов для одержання кредитів, спроможності повернути їх. Кредитоспроможність позичальника визначається показниками, які характеризують його акуратність при розрахунках за раніше одержані кредити, його поточний фінансовий стан і перспективи змін, спроможність при потребі мобілізувати грошові кошти з різних джерел. Вона розраховується банками для кожного клієнта і може вимірюватись показниками ліквідності, заборгованості, погашення боргу, прибутковості, рентабельності, співвідношенням інших статей балансу.

IІІ. Після проведення оцінювання кредитоспроможності і господарсько-фінансового стану позичальника, їх позитивних результатів банк переходить до третього етапу надання кредиту – розробки умов кредитування, підготовки й укладення кредитного договору. Цей етап ще називають структуруванням кредиту, в ході якого банк визначає вид кредиту, його суму і строк, способи видачі і погашення, забезпечення, ціну й інші умови.

Після того, як характеристики кредиту чітко визначено, а за договором досягнуто згоди щодо всіх його істотних умов, складається текс кредитного договору.

Кредитний договір є юридичним документом, що визначає взаємні зобов’язання і відповідальність між комерційним банком і клієнтом із приводу одержання останнім кредиту. Він укладається між банком і позичальником на рік або більш тривалий строк, якщо клієнт користується кредитами постійно, і на менш короткий строк – при тимчасовій потребі у кредитах або при наданні окремого кредиту.

IV. Наступний етап банківського кредитування характеризується тим, що банк здійснює контроль за виконанням умов кредитного договору. Метою цього етапу є забезпечення своєчасності та повноти повернення кредиту і процентів.

Банки використовують різні форми і методи контролю. Якщо фінансово-господарська діяльність клієнта погіршується і виникає ризик неповернення кредиту, то банк вживає цілий комплекс заходів, які забезпечили б йому повернення кредиту. За невиконання або неналежне виконання прийнятих на себе зобов’язань винна сторона відшкодовує іншій стороні всі заподіяні останній у зв’язку з цим збитки, а також сплачує штрафи, пеню, неустойки, передбачені кредитним договором.

V. Останнім етапом процесу кредитного договору є повернення кредиту разом із відсотками. Проте нерідко сторони продовжують строки дії кредитного договору (пролонговують), для чого до кредитного договору вносяться зміни та доповнення в письмовій формі. Зміни, що вносяться до кредитного договору, у більшості випадків пов’язані з пролонгацією строків повернення кредитів.

Пролонгація кредиту оформляється додатковою угодою до кредитного договору.

Кредитоспроможність – фінансовий стан підприємства, який дає змогу отримати кредит і своєчасно його повернути.

Критерії оцінки фінансового стану позичальника встановлюються кожним банком самостійно.

Кредитоспроможність підприємства оцінюється перед наданням позики, а далі щоквартально на основі показників, які відображають розміщення і джерела обігових коштів, результати фінансової діяльності, а також наявність чи відсутність у минулому році кредитних відносин підприємства з банком, розмір і строки надання позик.

Для оцінювання фінансового стану підприємства враховуються показники його діяльності:

- обсяг реалізації продукції;

- прибутки і збитки;

- рентабельність;

- ліквідність;

- грошові потоки (рух коштів на рахунках клієнтів);

- склад і динаміка дебіторської та кредиторської заборгованості.

Фінансові коефіцієнти – коефіцієнти, які надають можливість оцінити фінансовий стан і ефективність роботи підприємства. До них відносять:

1) Коефіцієнт заборгованості показує, наскільки діяльність підприємства фінансується з рахунок позичених коштів, дає уявлення про кредитоспроможність підприємства та рівень фінансового ризику якого можуть зазнати кредитори: чим нижчий коефіцієнт заборгованості, тим краще вони захищені від втрат.

2) Коефіцієнт ліквідності свідчить про здатність підприємства виконати короткострокові зобов’язання. Розрізняють загальну, термінову та абсолютну ліквідність.

3) Коефіцієнт оборотності свідчить на скільки ефективно підприємство використовує свої активи. Коефіцієнт оборотності основних (оборотних) засобів визначається відношенням суми виручки від реалізації продукції до середньої сум основних (оборотних) засобів.

4) Коефіцієнт прибутковості показує загальну ефективність (результативність) діяльності підприємства.

5) Коефіцієнт витрат показує прибутковість підприємства щодо обсягів реалізації продукції, його зниження може вказувати на зниження цін на продукцію або на меншу ефективність виробництва. Для його розрахунку прибуток від операційної діяльності ділять на чисту виручку від реалізації продукції.

6) Окупність інвестицій або активів свідчить про ефективність отримання прибутку за допомогою активів. Показник розраховується діленням прибутку після сплати податків (чистий прибуток) на загальні активи.

7) Окупність власного капіталу показує загальну ефективність отримання прибутку за допомогою капіталу, вкладеного акціонерами у підприємство. Для розрахунку коефіцієнта прибуток після сплати податків ділять на акціонерний капітал.

Рух грошових коштів – аналіз цього фактора дає змогу виявити сезонну потребу підприємства у грошових коштах.

Звіт про рух грошових коштів відображає надходження або відплив коштів підприємства за певний період (рис. 1).

Рис. 1. Схема категорій припливу та відпливу коштів

Отже, надання кредиту залежить від того, наскільки банк довіряє підприємству та наскільки він задоволений прогнозом.

Оцінка ділового середовища підприємства – сукупність показників взаємопов’язаних між собою, які використовуються при аналізі ділового середовища підприємства.

На підставі оцінки кредитоспроможності підприємства й ефективності комерційної угоди банк приймає рішення про можливість видачі підприємству кредиту й укладає з ним кредитний договір.

Оцінка ділового середовища підприємства здійснюється за допомогою таких показників:

- форма власності (вказує на міру ризику повернення кредиту і хто несе відповідальність);

- вид діяльності (визначаються перспективи розвитку);

- постачальники (оцінюється їх надійність);

- конкуренція;

- виробничі потужності;

- сильні й слабкі сторони клієнта-позичальника.

Відповідно до оцінки кредитоспроможності позичальника відбувається класифікація позичальників. Така процедура здійснюється з урахуванням рівня забезпеченості за кредитними операціями. В цілому позичальників класифікують на 5 класів: А, Б, В, Г, Д (рис. 2).

Рис. 2 Класифікація позичальників

Якщо забезпечення за кредитною операцією є першокласним, то клас позичальника можна підвищити.

Скоринг – це математична модель у вигляді зваженої суми певних характеристик, за допомогою якої на основі минулого досвіду банк намагається з’ясувати ймовірність того, що конкретний позичальник не поверне вчасно кредит.

Основним принципом побудови скорингової моделі є припущення, що майбутні клієнти комерційного банку будуть себе вести так, як існуючі клієнти.

Score – інтегральний показник, який характеризує ступінь кредитоспроможності позичальника.

Інтегральний показник кожного клієнта порівнюється з певним критеріальним значенням. Позичальникам з інтегральним показником, вищим за критеріальне значення, видається кредит, а позичальникам із показником, нижчим від критеріального значення – ні.

Рис. 3. Види скорингу