Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Фінал.docx
Скачиваний:
1
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
102 Кб
Скачать
☆

1. Етика Сократа. Вчення Сократа про благо.

Етика(Від давньо - грецького етос - характер, звичай) - філософське дослідження сутності, цілей і причин моралі і моральності.

Як в області теоретичного пізнання, так і в області моралі, значення Сократа полягає не тільки в змісті і систематизації висловлених ним ідей, скільки в тому методі, яким вони оброблялися. Сократ виховував у своїх сучасників переконання в існуванні безумовного морального блага. Зло може відбуватися тільки від невідання блага і шляху до нього. Це встановлення нерозривного зв'язку між знанням добра і добрими вчинками призводить Сократа до ототожнення мудрості з чеснот, розумності - з добром.

Всі види морального блага тяжіють до двох кінцевим інстанціях: користь і законам. Порушення законів неписаних або божественних тягне за собою відплату. Існування таких законів (богопочитание, покора батькам) служило для Сократа вказівкою на те, що людській свідомості властива якась вища і загальна розумність, веліннями якої людина безумовно зобов'язаний коритися.

Етика Сократа мала релігійний характер. Він був переконаний в існуванні Бога, як світового розуму, і у впливі Бога на все живе.

У питаннях етики Сократ розвивав принципи раціоналізму, стверджуючи, що доброчесність виникає з знання і людина, яка знає, що таке добро, не стане робити зло. Добро - теж знання.

2. Надайте характеристику позитивістським напрямкам філософії.

Історія позитивізму має три періоди розвитку.

Перший, початковий позитивізм, представниками якого були О. Конт, Г. Спенсер, О. Михайловський. Програма початкового по­зитивізму зводилася до таких засад:

  • пізнання необхідно звільнити від усякої філософської інтер­претації;

  • вся традиційна філософія повинна бути скасована і змінена спеціальними науками (кожна наука сама собі філософія);

  • у філософії необхідно прокласти третій шлях, який подо­лав би суперечність між матеріалізмом та ідеалізмом.

Ці та інші положення були викладені О. Контом в роботі «Курс позитивної філософії»; Г. Спенсером в 10-томнику «Синтетична філософія».

Другий позитивізм виріс з першого. Його відомими представни­ками були: австрійський фізик Е. Мах, німецький філософ Р. Авенаріус, французький математик Ж. А. Пуанкаре.

Вони звернули увагу на факт релятивності (тобто відносності) наукового знання і зробили висновок про те, що наука не дає істин­ної картини реальності, а надає лише символи, знаки практики. За­перечується об'єктивна реальність наших знань. Філософія зводить­ся до теорії пізнання, відірваної від світу.

Третя форма позитивізму – неопозитивізм, який має два різно­види: логічний позитивізм і семантичний. Предметом філософії, на думку логічних позитивістів, повинна бути логіка науки, логіка мо­ви, логічний аналіз речень, логічний синтаксис мови. Другий період логічного позитивізму – це розвиток семантики. Цей напрям ви­значає мові головну роль в усіх сферах діяльності. Всі соціальні ко­лізії обумовлені недосконалістю мови та людського спілкування. Представники: Б. Рассел, А. Тарський, К. Поппер, Л. Вітченштейн та ін.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]