1.Проаналізувати основні положення філософії р. Декарта.

Хоча Декарт завдяки своїм математичним і фізичним відкриттям став одним із творців новітньої фізики, вихідною точкою своєї філософії він зробив не зовнішній, а внутрішній досвід. Внаслідок цього Декарт став одним із стовпів європейського раціоналізму, а не емпіризму. Результати чуттєвого досвіду, згідно з його філософії, сумнівні. У цьому переконують численні факти обманів почуттів. Згідно Декарту, можна сумніватися взагалі в усьому, проте ніяк не можна поставити під сумнів сам факт нашого мислення, з яким нерозривно пов'язане переконання в нашому існуванні. Цю тезу і висловлює прославлений філософський афоризм Декарта: «Я мислю, отже, існую» Заслуга Декарта перед філософією в тому, що він:

1.Обосновал провідну роль розуму в пізнанні;

2.Видвінул вчення про субстанції, її атрибути і модус;

3.Стал автором теорії дуалізму, ніж спробував примирити матеріалістичний і ідеалістичний напрям у філософії;

4.Видвінул теорію про науковий метод пізнання і про «вроджені ідеї».

2.Скептицизм як філософія. Основні різновиди скептицизму.

Скептицизм виникає як напрямок в філософії, очевидно, в зв'язку з катастрофою у деякої частини освічених людей надій на колишні претензії філософії. В основі скептицизму лежить позиція, заснована на сумніві в існуванні будь-якого надійного критерію істіни.Акцентіруя увагу на відносність людського пізнання, скептицизм зіграв позитивну роль в боротьбі з різними формами догматизму. В рамках скептицизму був поставлений ряд проблем діалектики пізнання. Однак скептицизм мав і інші наслідки, так як нестримне сумнів в можливості пізнання світу вело до плюралізму в розумінні соціальних норм, до безпринципного пристосуванства, догідливості, з одного боку, і нехтування людськими законами, з другой.Скептіцізм суперечливий за своєю природою, одних він спонукав до поглибленого пошуку істини, а інших - до войовничому невігластву і аморалізму.Основателем скептицизму був Піррон з Еліди.Согласно вченню Пиррона, філософ - людина, яка прагне до щастя. Воно, на його думку, полягає тільки в незворушний спокій, що поєднується з відсутністю страждання.

3.Визначити поняття сутність. Головні філософські підходи до розуміння сутності.

Сутність - це внутрішній зміст предмета, що виражається в стійкому єдності всіх різноманітних і суперечливих форм його буття. У мисленні категорія виражає перехід від різноманіття мінливих форм предмета до його внутрішнім змістом і єдності - до поняття. Осягнення сутності предмета і зміст поняття про нього складають завдання наукі.В античної філософії сутність мислилася як «початок»

розуміння речей і в той же час як джерело їх реального генезису, а явище - як видимий, мінливий образ речей або як те, що існує лише « на думку". У новій філософії сутність зв'язується з акціденціямі, які дають тілу певне ім'я.

Білет №14

1. Основні положення філософії Геракліта.

Геракліт - Одна з перших античних філософів, від якого збереглися тексти, що відносяться до питання про пізнання .. Предметом людських знань Геракліт, як матеріаліст, вважав природу. Геракліт намагався розрізнити роль почуттів і роль мислення в пізнанні істини: природа пізнається почуттями, але очі і вуха тих, хто має "грубі душі", -- погані, свідки: просте накопичення фактів, "многознаніе" не робить людини розумним, - необхідно розумне пізнання космосу. Геракліт одним з перших звернув увагу на характер людського пізнання. Пізнання, згідно з його поглядами, прагне осягнути сутність, тобто логос. Хто його не розуміє, не може нічого зрозуміти в розвитку світу. Значну увагу він приділяє відмінності "многознанія", "многоученості" від справжньої мудрості. Многознаніе на відміну від справжньої мудрості не сприяє дійсному принципів пізнання світу, але швидше за зриває їх. Геракліт не тільки заперечував проти сліпого накопичення знань, не пронизані світлом осягає філософської думки. Він також заперечує проти несвідомого слідування традиції, проти некритичного запозичення чужих поглядів. Єдиною мудрістю, за Геракліту, є "знання думки, яка скрізь всім править ", тобто логос. Як світ, так і проматерія і Гераклітом логос існують об'єктивно, тобто незалежно від людської свідомості. Тому й Гераклітова діалектика є діалектикою об'єктивною.

Геракліт радив: по-перше, «свавілля треба гасити частіше, аніж пожежу», по-друге, «необхідно дотримуватись всезагального», що є предметом не чуттєвого пізнання, а філософського міркування. «Мислення - це велика вартість, й мудрість - в тому, щоб говорити істинне й щоб, прислухаючись до природи, діяти згідно з нею». Пізнання прихованої, таємної гармонії, що є кращою, аніж явна, - це є спосіб уникнення зарозумілості. Таке пізнання дозволяє подолати різноманіття поглядів, орієнтуватись на осягнення єдиної істини, що забезпечує взаєморозуміння та об'єднання людей.