2. Основні релігійно-філософські ідеї конфуціанства.

Перші філософські течії та школи виникли у найдавніших регіонах людської цивілізації на початку VI ст. до. н.е. в Стародавній Індії, Стародавньому Китаї та Греції.

Зміна традиційних общинних суспі­льних відносин на основі економічного прогресу, поява грошей, суб'єктивної реальності, розвиток наукових знань, насамперед в га­лузі астрономії, математики, медицини створили умови для розвит­ку філософії в Стародавньому Китаї.

Найвпливовішим ідеалістичним напрямом, що виникає в VI–V ст, до н.е. і зберігає своє значення аж до наших днів, було філософське вчення видатного мислителя Конфуція, яке діс­тало назву конфуціанства. Першим етапом у становленні конфуціанст­ва була діяльність самого Конфуція. У його особі конфуціанство стано­вило етико-політичне вчення, в якому центральне місце посідали питання природи людини, її етики і моралі, життя сім'ї та управління державою. Проблеми космогонії, онтології, гносеології, логіки були в стадії започаткування. Характерною рисою вчення Конфуція є антро­поцентризм. У центрі уваги його вчення перебувають проблеми люди­ни. Він розробляє концепцію ідеальної людини, благородного мужа не за походженням, а завдяки вихованню в особі високих моральних якос­тей та культури. Фундаментальним поняттям вчення Конфуція є по­няття «жень» – гуманність; «сяо» – синівська повага до батьків; «юе» – музика; «лі» – етикет. Важливе місце у конфуціанстві займає концепція «чжен мін» – «виправлення» імен, тобто приведення речей у відповід­ність до їх назв.

Першою філософією матеріалістичного напряму в Китаї був даосизм. Його засновником вважається Лао-цзи (VI—V ст. до н.е.). Даосизм наго­лошує на діалектичній ідеї загальної рухомості і мінливості світу. Дао – це шлях, надбуття, це єдине, вічне і безіменне, без­тілесне і безформне, невичерпне і безкінечне у русі; воно – ос­нова всього сущого.

Життя природи і людини підпорядковане не волі неба, як було прийнято вважати в конфуціанстві, а всезагальному закону «дао». Згідно з цим законом будь-яка річ, досягши певного ступеня розвит­ку, перетворюється на свою протилежність.

Огляд розвитку філософських уявлень стародавніх цивілізацій дає змогу зробити висновок про тривалість цього процесу. Філософ­ська думка поволі звільнялась від міфологічних уявлень. З самого початку процесу виникнення філософії матеріалізм та ідеалізм з'являються одночасно. Пізнавальне ставлення до світу підпорядко­вується життєвій практиці звільнення душі від потоку перевтілень в Індії та завданню вдосконалення людської поведінки в Китаї.

3. Загальна характеристика екзистенціалізму. Сутність екзистенціальної проблематики.

Засновником Е вважається нім.філософ Мартін Хайдер(1889-1976)який у своїй книзі “Буття і час”(1927)сформував філ.вчення головним понят-тям якого стала “екзистенція”-людське існування. А ідея “Нової міфології”висунута нім.романтика-ми,ще в минулому столітті знайшла продовження в філософії 20ст.Типовим її втіленням постала так звана Ефілософія,яка стала единим з провідних філософських напрямків20ст.головною формою сучасного філософського гуманізму.Одним з пер-ших її представників був датський філософ Кєр-кегор.Ми сучасники,не прийняли його Е позицію, і лише рос.філософи Бердяєв та Шварцман зуміли відродити основні положення нім.вченого.Емігру-вавши до Франції Б і Ш.надали значного поштовху в розвитку Е ідей,що значною мірою сприяло виникненню класичного типу Е.філософії,або так званого Е.Він швидко стає популярним у багатьох країнах світу.Так Л.Сенгор(1906)засновник так званого “негритюду”оригінального Е.вчення,мав поширення в Африці і на островах Карибського моря.Вбачаючи зростаючий процес людини в суч. світі екзистенціаналісти знаходять його основне джерело в технічній цивілізації,що спирається на науку.Хайдегер категорично заперечував на цій підставі цінність наукового (в першу чергу природ ничо-наукового)об’єктивного аналізу реальності. Відкидаючи об’єктивний аналіз реальності Хайде-гер пропонує звернутися до Е.аналітики буття. Хайдегер твердить,що людське існування завжди є буттям в світі і в той же час “спів-буття”де людина невідділена від навколишніх речей,а тим більше від інших людей.Він пропонує прислухатись до голосу з глибин самої самості людини якій ніби є покликом землі і кров,покликом самої долі.Другий вчений Сартр стверджує,що людина щодо своїх тімених класових професійних характеристик по-дібна до інших людей.Специфічність,неповтор-ність та унікальність людської особи знаходить своє втілення в цілях,задумах,де вчений вбачає її постійну надійність на майбутне.Людина постійно перебуває у ситуації вибору.Тому Сортр робить висновок про свободу як універсальну хар-ристику людського існування. Е.як бачимо висловлює претензії на роль філософії,що нібито виражає найгостріші відтінки конкретного людського існу-вання з усіма його труднощами.В Е.нерідко зву-чать трагічні мотиви.Недаремно ірландський дос-лідник філософії Е. А.Асмер пише,що основне спрямування цієї філософії предметом зображення що є Е.літератури не є людина в нормальній ситуа-ції,а людина що потрапила в катастрофу.

Білет 19