3. Проблема буття у філософії. Головні підходи до її розуміння.

Буття належить до числа тих системотворчих понять, які покла­дені в основи філософії багатьма мислителями як минулого, так і сучасного.

Пер­ший аспект проблеми буття: а) Що існує? – Світ. Всесвіт; б) Де існує? – Тут і скрізь, всюди; в) Як довго він існує (Коли)? – Тепер і завжди. Суть проблеми полягає в існуванні суперечливої єдності неминучого, вічного і минулого, змінного буття окремих речей, ста­нів, людських та інших істот.

Внутрішня логіка проблеми буття веде філософів від питання про існування світу «тут» і «тепер» до питання про його ієну вання «скрізь» і «завжди». Звідси випливав другий аспект проб леми буття – питання про єдність світу. Загальна відповідь на це питання сутності буття в даному аспекті має бути така: існу­вання всього, що є, було і буде, є об'єктивною передумовою єд­ності світу. Нарешті, третій аспект проблеми буття пов'язаний з тим, що світ у цілому і все, що в ньому існує, є сукупною реальністю, дійсністю, яка має внутрішню логіку свого існування, розвитку і реально представлена нашій свідомості діями окремих індивідів і поколінь людей.

В категорії буття об'єднуються такі основні ідеї:

світ є, існує як безмежна і неминуща цілісність;

-природне і духовне, індивіди і суспільство рівноправно існу­ють, хоч і в різних формах, їх розрізненість фіксується тільки за формою, існування є передумовою єдності світу;

-за об'єктивної логіки існування і розвитку, світу наявності різних форм свого існування утворює сукупну об'єктивну ре­альність, дійсність, яка представляється свідомості і виражаєть­ся у дії конкретних індивідів та поколінь людей.

Для розуміння сутності буття доцільно виділити такі якісно відмінні і в той же час взаємопов'язані його форми:

-буття речей, тіл, процесів, яке в свою чергу поділяється на буття речей, процесів, станів природи,

-буття природи як цілого і буття речей і процесів, створених людиною;

-буття людини, яке поділяється на буття людини в світі речей та на специфічно людське буття;

-буття духовного (ідеального), яке поділяється на індивідуалі­зоване духовне і об'єктивоване (позаіндивідуальне) духовне;

-буття соціального, яке поділяється на індивідуальне буття (буття окремої людини в суспільстві і в процесі історії) і буття су­спільства.

Білет № 12

1. Основні положення філософії ф. Бекона.

Першим філософом Нового часу був англійський дипломат і політичний діяч Ф.Бекон. У своїх творах із симптоматичними назвами “Новий Органон” та “Нова Атлантида” він проникливо передбачав надзвичайно важливу роль науки в подальшому розвитку суспільства. У зв'язку з цим основним завданням філософії Ф. Бекон вважав розроблення такого методу пізнання, який підніс би ефективність науки на новий рівень. Ф.Бекон розрізняв "плодоносне" та "світлоносне" знання. Плодоносне — це таке знання, яке приносить користь, а світлоносне — це те, що збільшує можливості пізнання; до цього часу, на думку Ф.Бекона, знання були переважно просвтляючими людину, але вони також повинні і працювати на людину.

Ф.Бекон, аналізуючи і критикуючи стан речей у пізнанні, пропонує свій, новий метод продукування знань. Використовуючи алегорію, він стверджує, що методом досягнення істини є спосіб дії бджоли, яка, на відміну від мурашки, що тільки збирає (а в науці — це збирання фактів), та павука, що тягне з себе павутину (а в науці — це виведення однієї теорії з іншої), сідає лише на певні квіти і бере з них найцінніше.

Так само треба діяти і в науці:

• не зупинятись на самих лише фактах; їх треба узагальнювати;

• не зосереджуватись тільки на одному виді діяльності;

• не користуватися тільки тим, що наявне (згадаймо, як Ф.Бекон критикує тих, хто з абсолютною довірою ставиться до знання, хто йде за авторитетами, хто віддає перевагу одному з видів наукової діяльності — емпіричній (збір фактів) чи раціональній (продукування теорії з теорії)).

Ф. Бекон обстоював дослідний шлях пізнання у науці, закликав до спирання на факти, на експеримент. Він був одним із засновників індуктивного методу пізнання. Це такий шлях наукового пошуку, коли від спостереження одиничних явищ відбувається перехід до формулювання загальних ідей і законів, коли від суджень про окремі факти переходять до загальних суджень про них. Безсумнівна користь такого методу, ефект його застосування полягає, за словами Ф.Бекона, у тому, що він дає нам змогу бачити світ "таким, яким він нам дається, а не таким, як підкаже кожному його мислення" (1,77). Тут доречно сказати, що саме індуктивного шляху дотримувався І.Ньютон в експериментальній частині своїх досліджень.

Виступаючи прибічником емпіричного шляху пізнання, який передбачає живе споглядання, аналіз результатів експерименту, Ф. Бекон підкреслював, що "розум людини повинен органічно поєднувати емпіричні та раціональні підходи в поясненні світу, вони повинні бути з'єднані і пов'язані один з одним"( 1,282) і спрямовані на відкриття внутрішніх причин, сутності, законів світу. Отже, методологічні пошуки привели Ф.Бекона до індуктивного шляху в пізнанні істини.