10.Види транспорту йонів через мембрани клітин.

 Пасивний транспорт – перенесення молекул і іонів через мембрану, який здійснюється в напрямку меншою їх концентрації. Пасивний транспорт не пов’язаний з витратою хімічної енергії. Він прагне вирівняти концентрації частинок по різні сторони від мембрани, тобто звести до нуля величини їх градієнтів. Якби в клітинах існував тільки пасивний транспорт, то значення фізичної величини всередині і поза клітиною зрівнялися б, але цього не відбувається. Розрізняють декілька типів пасивного транспорту • Проста дифузія через ліпідний шар. Вона підпорядковується рівнянню Нернста-Планка. У живій клітині така дифузія забезпечує проходження кисню і вуглекислого газу, ряду лікарських речовин. Однак проста дифузія протікає досить повільно і не може забезпечити клітку в потрібній кількості поживними речовинами. • Транспорт через канали (пори). Канал – ділянка мембрани, що включає білкові молекули і ліпіди, який утворює в мембрані прохід. Цей прохід допускає проникнення через мембрану молекул води, великих іонів. Наявність каналів збільшує проникність Р. Проникність Р залежить від числа каналів і від їх радіусу. Канали можуть проявляти селективність по відношенню до різних іонів, це виражається в різній проникності для різних іонів. • Полегшена дифузія – перенесення іонів спеціальними молекулами-переносниками за рахунок дифузії переносника разом з речовиною. Найбільш докладно це явище вивчене для випадку перенесення іонів деякими антибіотиками, наприклад валиномицин. Встановлено, що валиномицин різко підвищує проникність мембрани для іонів К + завдяки специфіці своєї структури. У ньому формується порожнина, в яку точно і міцно вписується іон К + (іон Na + занадто великий для отвори в молекулі валиномицина). Молекула валиномицина, «захопивши» іон К +, утворює розчинний у ліпідах комплекс і проходить через мембрану, потім іон К + залишається, а переносник йде назад.

2. Активний транспорт – перенесення молекул і іонів, який відбувається з витратою хімічної енергії в напрямку від менших значень величин до великих. При цьому нейтральні молекули переносяться в область більшої концентрації, а іони переносяться проти сил, що діють на них з боку електричного поля. Таким чином, активним транспортом здійснюється перенесення речовин в напрямку, протилежному транспорту, який мав би відбуватися під дією градієнтів (насамперед концентраційного і електричного). Енергія виходить за рахунок гідролізу молекул особливого хімічної сполуки – аденозинтрифосфорної кислоти (АТФ). Експериментально встановлено, що енергії розпаду однієї молекули АТФ достатньо для виведення назовні трьох іонів натрію і введення всередину клітини двох іонів калію. Одна зі схем активного транспорту представлена ​​системою на

11. Збудливість. Збудливі тканини.

Збудливість - це здатність реагувати на подразника. Подразники бувають різні: - За біологічними ознаками: адекватні(специфічні); неадекватні(неспецифічні). - По силі:  порогові;  надпорогові;  допорогові. Відповідь на подразнення може бути локальною, тобто розвиватись тільки в місці подразнення, або розповсюджуватись уздовж мембрани по всій клітині, це називається збудження. Клітини епітеліальної і сполучної тканини здатні тільки до місцевих біологічних реакцій. А клітини нервової, м'язової, залозистої органів здатні до збудження. Їх відповідна реакція проявляється яскраво і наступає швидко. Тому нервову, м'язову, залозисту тканини називають збудливими. Однією із властивостей живих клітин є їх електрична збудливість, тобто здатність збуджуватись під дією електричного струму (дослід Гальвані, Вольта, Матеуччі). Збудливість - властивість тільки збудливих тканин реагувати на подразнення процесом збудження, поширення якого по збудливих тканинах призводить до прояву специфічної реакції. Збуджуваність залежить від ряду факторів: 1) приналежності тканини ( нервова - м'язова - залозиста ); 2) у межах однієї тканини - від її положення, наприклад залозиста тканина - слинні, підшлункова - шлункові і кишкові залози; 3) від ступеня диференційованості тканини (м'язова тканина литкового м'яза людини більш збудлива, чим литковий м'яз жаби ); 4) від температури тіла; 5) від фізіологічного стану організму; 6) від застосування хімічних речовин - малі дози підвищують збуджуваність, великі - знижують.  Збудливість та її зміни впливають на діяльність організму. Наприклад, якщо серцевий м’яз втратить збудливість - серце перестане скорочуватись і настане смерть. Якщо в результаті крововиливу у мозок нейрони, що іннервують скелетні м’язи, втрачають здатність збуджуватися і не посилають імпульсів до відповідних м’язів, настає параліч. Дихання зберігається до тих пір, доки клітини дихального центру, що посилають нервові імпульси до дихального м’язу, здатні збуджуватися.