§ 1.3.3. Європейські організації міжпарламентського співробітництва

Парламентська Асамблея Ради Європи. Рада Європи була створена в 1949 р. Як зазначається в ст.1 Статуту Ради Європи, метою цієї організації є досягнення більшої єдності між її членами в ім’я захисту й здійснення ідеалів і принципів, що є їхнім спільним надбанням, і сприяння їх економічному й соціальному прогресу. Далі уточнюється, що ця мета буде досягатися зусиллями органів Ради Європи за допомогою розгляду питань, що становлять спільний інтерес, укладання угод і проведення спільних дій в економічній, соціальній, культурній, науковій, правовій й адміністративній галузях, так само як і шляхом підтримки й подальшого здійснення прав людини й основних свобод. У теперішній час до складу Ради Європи входять 46 держав-членів.

Основною статутною умовою для вступу країн до Ради Європи (РЄ) є визнання державою-кандидатом принципу верховенства права, її зобов'язання забезпечити права та основні свободи людини всім особам, які знаходяться під її юрисдикцією. Вступ країни до РЄ свідчить про її демократичний вибір, спрямованість на захист прав людини та зміцнення демократичних інститутів.

Саме тому 14 липня 1992 р. Україна заявила про своє бажання приєднатися до Ради Європи.

До набуття членства в РЄ Україна стала стороною декількох конвенцій цієї Організації, зокрема Європейської культурної конвенції, Європейської рамкової конвенції про транскордонне співробітництво між територіальними общинами або властями, Європейської конвенції про інформацію щодо іноземного законодавства, Рамкової конвенція про захист національних меншин.

26 вересня 1995 р. Парламентська асамблея РЄ ухвалила позитивний висновок щодо заявки України на вступ до Ради Європи (Висновок Парламентської асамблеї (ПА) РЄ № 190 (1995), а 19 жовтня 1995 р. Комітет міністрів РЄ ухвалив резолюцію про запрошення України стати 37-м членом Організації. 9 листопада 1995 р. відбулася урочиста церемонія вступу України до РЄ, у Страсбурзі на площі перед Палацом Європи було піднято Державний прапор України.

Парламентська Асамблея є дорадчим органом Ради Європи, вона обговорює будь-які питання, що належать до компетенції Ради відповідно до її Статуту, і передає свої висновки Комітету Міністрів або безпосередньо урядам країн-членів у формі рекомендацій. Сучасну назву – Парламентська Асамблея – цей орган одержав у 1974 р. До цього він іменувався Консультативною Асамблеєю. Як вважають, нова назва більшою мірою відповідає ролі й складу цього органу.

Парламентську Асамблею Ради Європи, яка зібралася на свою першу сесію 10 серпня 1949 р., можна вважати найстарішим міжнародним парламентським зібранням з плюралістичним складом демократично обраних парламентарів, заснованим шляхом укладення міжнародної угоди.

Парламентська Асамблея складається із представників від кожної держави-члена, що обираються або призначаються зі складу свого парламенту за встановленою ним процедурою. Разом із представником обирається або призначається його заступник. У Парламентській Асамблеї представник виступає не від імені своєї країни, а від імені певного напрямку суспільної думки, тому в Парламентській Асамблеї представники об’єднуються в політичні групи у відповідності зі своєю партійною приналежністю або поглядами, а не залежно від держави походження. У зв’язку із цим необхідно, щоб у якості представників обиралися або призначалися парламентарі від різних партій або політичних груп, хоча деякі можуть бути й незалежними (безпартійними). У залі засідань представники розміщуються в алфавітному порядку, аби підкреслити, що вони виступають від себе, а не від якоїсь держави.

Призначення або обрання здійснюється в межах квоти, встановленої для кожної країни. Величина квоти залежить від чисельності населення відповідної країни й коливається від двох (Андорра, Сан-Марино, Ліхтенштейн) до вісімнадцяти (Франція, Німеччина Італія, Великобританія, Росія). В цілому Парламентська Асамблея об’єднує 630 членів (315 представників і 315 їх заступників)¹. Національна делегація України у Міжпарламентській асамблеї складається з 12 народних депутатів, які обираються Верховною Радою України. На сьогодні Головою Національної делегації України у Міжпарламентській Асамблеї є Б.Олійник (Комуністична партія України), а заступником Голови – А.Раханський (блок Партії підприємців і промисловців України і Партії „Трудова Україна”).

У 1989 р. резолюцією Парламентської Асамблеї був запроваджений статус спеціально запрошеного парламенту. Цей статус був наданий парламентам ряду східноєвропейських держав, у тому числі й СРСР. У 1992 р. за рішенням розширеного Бюро Парламентської Асамблеї зазначений статус перейшов від Верховної Ради СРСР до Верховної Ради Російської Федерації (а потім і до Федеральних Зборів Російської Федерації). Даний статус дозволяв членам парламентів відповідних країн брати участь у дискусіях й обговореннях питань в Асамблеї, але без права вирішального голосу.

Щорічна чергова сесія Парламентської Асамблеї проводиться в три засідання, кожне тривалістю близько тижня (січень - лютий; квітень - травень; вересень - жовтень). Крім того, влітку проводяться засідання органів Парламентської Асамблеї. Разом з тим Парламентська Асамблея може бути скликана на надзвичайну сесію з ініціативи або Комітету Міністрів, або Голови Асамблеї по досягненні між ними згоди, у тому числі щодо дати й місця проведення сесії (ст. 34 Статуту Ради Європи). У ході сесій Парламентської асамблеї Ради Європи слухання питань щодо України проводилися 15 разів¹.

За традицією Асамблея обирає свого Голову (Президента) строком на 3 роки. На сьогодні Головою Парламентської Асамблеї є Рене Ван дер Лінден (Нідерланди). У Голови є 15 заступників (віце-президентів), причому не може бути двох і більше заступників від однієї й тієї ж країни. Мандат заступників Голови Асамблеї припиняється з відкриттям нової чергової сесії Асамблеї. Голова постійної делегації України Б.Олійник неодноразово обирався Віце-президентом ПАРЄ.

Голова Асамблеї і його заступники становлять Бюро Парламентської Асамблеї, до функцій якого належать підготовка порядку денного сесій Асамблеї, організація повсякденної секретарської роботи, розсилання документів по комісіях, підтримка контактів з парламентами різних країн і міжнародними організаціями.

Для реалізації ряду функцій Парламентської Асамблеї Ради Європи в проміжках між сесіями й засіданнями створюється Постійний комітет, до складу якого за посадою входять всі члени Бюро, голови політичних груп і голови постійних комісій, а також деякі інші члени Асамблеї, призначені до складу Постійного комітету на сесії.

Комісії Парламентської Асамблеї утворяться для розгляду різних питань і підготовки доповідей по них на сесіях Асамблеї. У теперішній час діють наступні постійні комісії: з політичних питань; з юридичних питань і прав людини; з економічних справ і розвитку; із соціальних питань, здоров’я й сім’ї; з питань міграції, біженців і демографії; з питань культури, науки й освіти; з навколишнього середовища, сільського господарства, місцевих і регіональних справ; з рівних можливостей для жінок і чоловіків; з правил процедури та імунітетів; з питань виконання обов’язків членами Ради Європи. Список комісій, чисельний склад їхніх членів і представництво в них держав-членів визначаються Асамблеєю.

За час членства України у Раді Європи з листопада 1995 р. члени української парламентської делегації у ПАРЄ А.Раханський та С.Головатий очолювали, відповідно, Комісію із питань науки та освіти і Комітет із питань процедури та імунітетів. 25 січня 2005 р. члена постійної делегації Верховної Ради України у ПАРЄ, представника блоку Юлії Тимошенко С.Головатого за поданням політичної групи лібералів, демократів і реформаторів було обрано головою Комісії з юридичних питань і прав людини.

Парламентська Асамблея приймає рекомендації й резолюції, а також обирає Генерального Секретаря Ради Європи. Асамблея була ініціатором прийняття понад 150 міжнародних європейських конвенцій.

Штаб-квартира Парламентської Асамблеї перебуває в м. Страсбурзі (Франція).

Відповідно до Статуту РЄ Україна представлена у всіх трьох головних органах РЄ. Міністр закордонних справ - у Комітеті міністрів Ради Європи - керівному органі цієї Інституції. У Парламентській асамблеї Ради Європи, яка визначає основні напрямку діяльності Організації та має консультативний статус, наша держава представлена Постійною делегацією Верховної Ради України у складі 24 народних депутатів (12 основних членів та 12 їх заступників). Головою Постійної делегації Верховної Ради України у ПАРЄ на сьогодні є Голова комітету Верховної Ради України у закордонних справах В. Шибко, а його заступниками – С.Головатий (фракція Блоку „Наша Україна”), Г. Немиря (фракція Блоку Юлії Тимошенко) та Б.Колесников (фракція Партії Регіонів).

Україна представлена у всіх комітетах ПАРЄ, що само по собі є визначальним для забезпечення активної участі парламентської делегації України у роботі провідних органів Асамблеї. Очолює делегацію українських парламентаріїв академік Академії наук України Борис Олійник, який неодноразово обирався заступником Президента ПАРЄ.

Завдяки членству у Раді Європи та відповідній квоті, що виділена для нашої держави, на посаду судді Європейського суду з прав людини було обрано відомого українського юриста Володимира Буткевича. Головним завданням Суду є забезпечення безумовного дотримання та виконання державами-членами норм Конвенції про захист прав і основних свобод людини. До його компетенції належить розгляд справ на основі індивідуальних заяв фізичних осіб, груп осіб або недержавних організацій, відповідачами за якими є держави.

Постійне представництво України при Раді Європи забезпечує представництво Української сторони у повсякденній роботі комітетів та експертних груп Організації.

Набувши членства в РЄ, Україна взяла на себе низку зобов’язань у сфері реформування чинного законодавства на основі норм та стандартів РЄ. Станом на сьогодні, аналіз виконання Україною своїх обов’язків та зобов’язань свідчить про те, що вони майже всі виконані. Україні залишається ще привести у відповідність до норм Ради Європи низку положень вітчизняного законодавства, зокрема що стосується змін до Конституції України щодо розширення функцій прокуратури та імперативного мандату народних депутатів, забезпечення незалежності судової гілки влади, функціонування вільних ЗМІ, розслідування справ щодо насилля проти журналістів, зокрема справи Гонгадзе, виконання рішень Європейського суду з прав людини. Потребує також ухвалення новий Кримінально-процесуальний кодекс. Необхідно завершити передачу відповідальності за управління вітчизняною пенітенціарною системою, виконання вироків та реєстрацію осіб, які прибувають до країни або від’їжджають з неї від МВС до Міністерства юстиції.

У своїх двосторонніх стосунках Україна і Рада Європи вже вийшли за межі етапу становлення наших двосторонніх стосунків. З року в рік Україна демонструє „суттєвий прогрес” у впровадженні демократичних норм і стандартів у повсякденне життя країни.

В останні роки простежується піднесення рівня розвитку та активізації контактів між нашою державою і Радою Європи. Так, 12-14 грудня 2004 р. Генеральний секретар РЄ Т.Девіс відвідав Київ для участі у сприянні розв’язанню політичної кризи, що виникла в Україні після другого туру президентських виборів. Вдруге Т.Девіс прибув в Україну 23 січня 2005 р. у зв’язку з інавгурацією Президента України В.А.Ющенка. 25 січня 2005 р. Раду Європи відвідав Президент України В.А.Ющенко. 5-8 липня 2005 р. в Україні з офіційним візитом перебував Президент ПАРЄ Р. Ван дер Лінден. Свідченням високого рівня співробітництва між Україною та Радою Європи став також візит Голови Верховної Ради України В.М.Литвина 6 жовтня 2005 р. до ПАРЄ, під час якого керівник українського парламенту виступив перед європейськими парламентаріями на сесії Асамблеї та провів зустрічі з Президентом ПАРЄ Р. Ван дер Лінденом, Генеральним секретарем РЄ Т. Девісом, доповідачами Моніторингового комітету Х. Северінсен та Р. Вольвенд.

Головними напрямами співробітництва України з РЄ на сьогодні є:

- ефективне виконання спільного Плану дій Ради Європи та Європейської Комісії щодо зміцнення демократичної стабільності в Україні та участь нашої держави у реалізації програм співробітництва РЄ з державами Центральної та Східної Європи з метою подальшого забезпечення прав людини та верховенства права в Україні;

- участь у програмах Ради Європи щодо підготовки країн, що прагнуть до членства в ЄС з метою досягнення цієї стратегічної мети;

- продовження роботи органів державної влади України, спрямованої на участь України у міжнародно-правових договорах РЄ, не передбачених Висновком ПАРЄ № 190 (1995);

- залучення Ради Європи, яка уособлює Велику Європу без ліній поділу у взаємодії з Європейським Союзом, до вирішення таких актуальних питань як забезпечення свободи пересування на континенті, регулювання міграційних потоків на континенті, боротьба проти торгівлі людьми;

- активізація участі представників України у робочих органах Комітету міністрів РЄ, діяльність яких пов'язана з розробкою нових міжнародно-правових документів, спільних програм співробітництва, вдосконалення системи моніторингу за виконанням державами-членами міжнародно-правових документів, що мають зобов’язуючий характер тощо.

Парламентська Асамблея ОБСЄ. У квітні 1991 р. за запрошенням іспанського парламенту парламентські лідери від усіх держав – учасниць ОБСЄ зібралися у Мадриді зі спеціальною метою створити Парламентську Асамблею ОБСЄ. Результатом цієї зустрічі була Мадридська Декларація, в якій сформульовано основні правила процедури, робочі методи, характер мандату і розподіл голосів на Асамблеї.

Перша формальна сесія парламентської Асамблеї була проведена у Будапешті на початку червня 1992 р. Асамблея вирішила, поряд з іншим, прийняти запрошення датського парламенту, щоб встановити міжнародний секретаріат у Копенгагені. Того ж року, на Празькій зустрічі НБСЄ (тепер ОБСЄ) Рада міністрів зробила ще один крок до активного діалогу, оголосивши, що Голова при виконанні службових обов’язків буде готовий доповісти на Асамблеї про роботу ОБСЄ, дати відповіді на питання парламентарів і братиме до уваги погляди парламентарів для наступної їх передачі до Ради міністрів. З тих пір стало традицією для Голови при виконанні службових обов’язків звертатися до Парламентської Асамблеї і відповідати на питання парламентарів. Хельсінська (1992 р.), Будапештська (1994 р.) і Стамбульська (1999 р.) зустрічі на вищому рівні знову підтвердили інтерес держав-учасниць в активній участі парламентарів у діяльності ОБСЄ і передали під мандат Голови при виконанні службових обов’язків підтримувати тісні контакти з Парламентською Асамблеєю, залучати її увагу до Постійної Ради і повідомляти парламентарям про діяльність ОБСЄ.

Головні завдання Асамблеї полягають у тому, щоб посилити причетність парламентів до дій ОБСЄ і полегшити міжпарламентський діалог і співробітництво. Асамблея переслідує також інші цілі, які закріплені в Регламенті (Правилах процедури) Асамблеї: оцінка виконання цілей ОБСЄ державами-учасницями; обговорення проблем, до яких звертаються під час засідань Ради Міністрів і зустрічей на найвищому рівні Глав держав чи Глав Урядів ОБСЄ; розвиток і вдосконалення механізмів попередження і вирішення конфліктів; підтримання, зміцнення й консолідація демократичних установ держав-учасниць в ОБСЄ; розвиток структури ОБСЄ, удосконалення співробітництва між існуючими установами ОБСЄ¹.

Для досягнення цієї мети, ОБСЄ, Парламентська Асамблея використовують різноманітні засоби: прийняття рішень і рекомендацій на щорічних сесіях; робота комітетів з важливих міжнародних проблем; здійснення різноманітних програм і семінарів, призначених сприяти розвиткові й зміцненню демократії; поїздки делегацій і спеціальних місій до місць прихованих чи відкритих криз.

На сьогодні Парламентська Асамблея ОБСЄ утворює „парламентський вимір” Організації з безпеки і співробітництва в Європі, 55 держав-членів якої охоплюють територію від Ванкувера до Владивостока. Верховна Рада України бере участь у роботі Парламентської Асамблеї ОБСЄ з 1992 р.

Основним завданням Асамблеї є розвиток міжпарламентського діалогу, що відіграє дедалі більш важливу роль у зусиллях щодо просування демократії в регіоні ОБСЄ. Визнана в якості регіональної організації згідно з главою 8 Статуту ООН, ОБСЄ є основним інструментом з попередження і вирішення конфліктів, а також пост-конфліктного врегулювання у своєму регіоні. Парламентська Асамблея, утворена на Паризькій зустрічі на вищому рівні у 1990 році первісно з метою більш активної участі національних парламентів у роботі ОБСЄ, перетворилася на активного й повноправного члена „сім’ї ОБСЄ”.

317 членів Парламентської Асамблеї ОБСЄ, призначувані національними парламентами, збираються двічі на рік для обговорення широкого кола питань, що стосуються досягнення кінцевої мети ОБСЄ: безпеки в усьому регіоні ОБСЄ. Будучи обраними представниками населення 55 держав-членів ОБСЄ, вони безпосередньо зацікавлені у безпеці й стабільності в регіоні в майбутньому.

Парламентарі приймають декларації, заяви і рекомендації, звертаючись до урядів, парламентів і громадських об’єднань з основних питань, що стосуються сприяння розвиткові прав людини й основних свобод, економічного співробітництва і співробітництва в галузі охорони довкілля, а також військово-політичних питань.

Парламентарі також обговорюють проблеми ОБСЄ в національних парламентах. У теперішній час у кожному національному парламенті є члени, що мають досвід у питаннях діяльності ОБСЄ, які можуть надати підтримку ОБСЄ і здійснити вплив на її політику. Таким чином вони підвищують політичну значущість рішень ОБСЄ. Залучення парламентарів до діяльності ОБСЄ також посилює увагу до того, чим займається ОБСЄ і які цілі вона переслідує.

Парламентська Асамблея ОБСЄ відіграє ключову роль у спостереженні за виборами, особливо за парламентськими виборами, у регіоні ОБСЄ. У програмі беруть участь парламентарі, що виступають в якості професійних наглядачів, які очолюють операції ОБСЄ щодо спостереження за виборами. У тих випадках, коли Парламентська Асамблея ОБСЄ відіграє провідну роль у спостереженні а виборами, діючий Голова ОБСЄ призначає когось із керівників Парламентської асамблеї ОБСЄ своїм Спеціальним координатором, який очолює групу наглядачів ОБСЄ і повідомляє про висновки, яких дійшла місія наглядачів.

Крім того, важливим напрямком діяльності Парламентської асамблеї ОБСЄ залишається так звана „польова робота”. Асамблея регулярно направляє парламентські делегації до місій ОБСЄ на місцях для надання підтримки і спостереження за важливою роботою, яка проводиться ОБСЄ на місцях. Результатом цих візитів є більш глибоке усвідомлення зусиль ОБСЄ у розбудові громадянського суспільства і демократичних інститутів.

Парламентарі також слідкують за виконанням ОБСЄ своїх обов’язків шляхом участі у семінарах і конференціях, які регулярно організовуються Асамблеєю. Такі міжпарламентські форуми можуть проводитися з конкретного питання діяльності ОБСЄ (наприклад, з питань меншин, міграції, організованої злочинності і корупції, свободи віросповідання тощо) або щодо конкретного регіону ОБСЄ (як, наприклад, розбудова демократії на Кавказі, Трансазійский вимір ОБСЄ і Середземноморський форум). Парламентська Асамблея ОБСЄ кожні два роки організовує також Конференцію щодо субрегіонального економічного співробітництва. Усі і форуми надають парламентарям можливість обмінятися думками зі своїми колегами і міжнародними експертами й поглибити своє розуміння діяльності БСЄ в рамках більш широкого поняття принципів ОБСЄ і всеосяжної концепції безпеки.

Досвід законодавців та обраних представників дає парламентарям унікальну перевагу. Голос парламентарів може бути почутий там, – наприклад, у випадку „заморожених” конфліктів, – де голос урядових чиновників може бути проігнорований. Крім того, у період регіональних конфліктів можуть організовуватися багатосторонні зустрічі парламентарів для пошуку демократичних і мирних рішень.

Асамблея регулярно як на офіційній основі, так і неформально взаємодіє з іншими інститутами ОБСЄ. Асамблея представлена на кожному рівні офіційних зустрічей ОБСЄ і підтримує тісні робочі контакт з Діючим Головою ОБСЄ, Міністерською Трійкою, Генеральним секретарем ОБСЄ, іншими інститутами ОБСЄ у Відні, Варшаві, Гаазі та Празі, а також з місіями ОБСЄ на місцях.

Асамблея налагодила також широке співробітництво з Парламентською Асамблеєю Ради Європи, Асамблеєю Західноєвропейського союзу, Парламентською Асамблеєю НАТО, Міжпарламентським Союзом, Європарламентом і Міжпарламентською Асамблеєю країн СНД. Усі вони мають офіційний статус наглядачів у Парламентській Асамблеї ОБСЄ.

Парламентська Асамблея ОБСЄ збирається щороку в липні на щорічну сесію і в лютому на Зимове засідання. У 2004 р. сесія Асамблеї пройшла в м. Единбурзі (Великобританія), а сесія 2005 р. пройде у м. Вашингтоні (США). На щорічній сесії приймається заключна декларація і різні резолюції, а також обираються посадові особи Асамблеї. На щорічній сесії рішення приймаються більшістю голосів.

Основними органами Асамблеї є Постійний комітет глав делегацій, Бюро, Розширене Бюро і три Загальних комітети.

Постійний комітет з 55 глав національних делегацій і членів Розширеного Бюро. Він функціонує за принципом „консенсус мінус один”, займається підготовкою роботи Асамблеї і затверджує бюджет. Члени Бюро і Загальних комітетів не можуть брати участь у голосуванні, якщо тільки вони не виступають в якості глав делегацій.

Бюро складається з Голови Асамблеї, 9 заступників Голови і Скарбничого. На Бюро покладається обов’язок забезпечувати виконання рішень Постійного Комітету. Рішення приймаються більшістю голосів. Коли в засіданнях Бюро беруть участь члени Загальних комітетів, воно стає Розширеним Бюро. Почесний Голова а своїм положенням є не голосуючим членом Бюро.

Робота Асамблеї розподілена між трьома Загальними комітетами, які відповідають трьом основним розділам Гельсінського Заключного Акту. До них належать: Загальний комітет політичних питань і безпеки (Перший комітет); Загальний комітет з економічних питань, науки, технології та навколишнього середовища (Другий комітет); Загальний комітет з демократії, прав людини і гуманітарних питань (Третій комітет).

Члени комітетів призначаються національними делегаціями. Голова, заступник Голови і Доповідач обираються на рік членами кожного комітету. Загальні комітети збираються на щорічні сесії і на Зимове засідання. На засіданнях під час щорічної сесії рішення приймаються більшістю голосів.

Спеціальні комітети Парламентської Асамблеї ОБСЄ утворюються для розгляду певних питань або ситуацій, де парламентська участь могла б бути корисною. Постійний комітет заснував спеціальні комітети для розгляду проблем щодо Абхазії, Білорусі, Косово і Молдові, а також Комітет щодо транспарентності й підзвітності в ОБСЄ.

До складу Постійної національної делегації України у Парламентській Асамблеї ОБСЄ на сьогодні входить 15 народних депутатів (О.Г. Білорус, О.С. Єфремов, І.В. Алексєєв, В.С. Зубов, М.П. Круглов, К.Б. Левченко, П.А. Ющенко, М.Я. Волинець, Є.О. Гірник, А.Л. Деркач, М.О. Ковзель, А.В. Орлов, О.М. Пеклушенко, Б.Ф. Петров, С.В. Шевчук) і 3 працівники Апарату Верховної Ради України (А.Я. Дуда, П.А. Матюша, К.Л. Онул)¹.

Міжпарламентська Асамблея держав – учасниць Співдружності Незалежних Держав. Відповідно до Статуту СНД (ст. 36) Міжпарламентська Асамблея є одним з органів Співдружності, що проводить міжпарламентські консультації, обговорює питання співробітництва в рамках Співдружності, розробляє пропозиції у сфері діяльності національних парламентів. Міжпарламентська Асамблея була утворена в 1992 р.

У теперішній час повноправними учасниками Міжпарламентської Асамблей держав – учасниць СНД є парламенти 9 країн: Азербайджану, Вірменії, Білорусії, Грузії, Казахстану, Киргизії, Молдавії, Росії й Таджикистану. У роботі Міжпарламентської Асамблеї можуть приймати також участь як спостерігачів делегації деяких інших країн (наприклад, у такій якості на засіданнях Асамблеї присутні представники Верховної Ради України).

У 1995 р. на Раді глав держав у Мінську була підписана Конвенція про Міжпарламентську Асамблею держав – учасниць СНД.

Стаття 4 Конвенції встановлює, що Міжпарламентська Асамблея:

- обговорює питання співробітництва держав-учасниць у різних галузях і направляє свої рекомендації із цих питань Раді глав держав й/або Раді глав урядів, іншим органам СНД, Парламентам, залежно від сутності питання, що розглядається;

- розглядає питання, передані їй Радою глав держав й/або Радою глав урядів, і направляє рекомендації з них відповідно Раді глав держав й/або Раді глав урядів, а також іншим органам СНД;

- приймає рекомендації зі зближення законодавства держав - учасників;

- приймає типові (модельні) законодавчі акти й з відповідними рекомендаціями направляє їхнім парламентам держав - учасників Конвенції;

- приймає рекомендації із синхронізації процедур ратифікації (затвердження) парламентами держав - учасниць СНД договорів (угод), укладених у рамках Співдружності, а у випадку відповідного рішення, прийнятого Радою глав держав або Радою глав урядів СНД, - і інших міжнародних договорів;

- приймає рекомендації із приведення законодавства держав-учасників у відповідність із положеннями міжнародних договорів, укладених цими державами в рамках СНД;

- сприяє здійсненню обміну між державами учасниками інформацією правового характеру;

- обговорює інші питання міжпарламентського співробітництва.

Міжпарламентська Асамблея складається з парламентських делегацій держав – учасників СНД. Парламентська делегація складається із представників держави-учасника, що обираються або призначаються парламентом держави-учасниці з числа своїх членів відповідно до своїх внутрішніх регламентів і процедур. Так, делегація Російської Федерації складається із двох депутацій: депутації Державної Думи й депутації Ради Федерації. Кожна депутація обирається відповідною палатою. Водночас парламентська делегація кожної держави-учасника має один голос, якщо Міжпарламентська Асамблея не прийме інше рішення. Рішення Міжпарламентської Асамблеї приймаються парламентськими делегаціями, що є присутніми на засіданні й беруть участь у голосуванні. Рішення Міжпарламентської Асамблеї можуть прийматися тільки на її пленарних засіданнях. Чергові пленарні засідання Асамблеї проводяться не рідше двох разів у рік. Місце, час і попередній порядок денний чергового пленарного засідання встановлюються на попередньому пленарному засіданні Асамблеї або на засіданні її Ради. Позачергові пленарні засідання Асамблеї можуть бути скликані її Радою.

Функції Головуючого на пленарному засіданні Міжпарламентської Асамблеї (якщо сама Асамблея не прийме рішення про інше) здійснюють по черзі керівники парламентських делегацій. Черговість визначається Радою Асамблеї. До обов’язків Головуючого входить відкриття й закриття пленарних засідань, керівництво перебігом дебатів на пленарному засіданні, нагляд за дотриманням членами парламентських делегацій і спостерігачами Регламенту й інших внутрішніх правил Міжпарламентської Асамблеї, узгодження з керівниками парламентських делегацій місця, часу й попереднього порядку денного наступного пленарного засідання Асамблеї, а також здійснення інших функцій, покладених на нього Регламентом.

Організацію діяльності Міжпарламентської Асамблеї здійснює її Рада. Вона складається з керівників парламентських делегацій держав – учасниць СНД. Рада таємним голосуванням із числа своїх членів обирає Голову строком на один рік. Особа, обрана Головою Ради, може бути переобрана на наступний строк, однак одна й та сама особа не вправі займати цю Посаду більше трьох строків підряд.

Міжпарламентська Асамблея формує постійні й тимчасові комісії із представників парламентських делегацій, а також створює інші допоміжні органи, необхідні для реалізації її повноважень. Наприклад, створені постійні комісії із правових питань, по економіці й фінансам, з питань культури, науки, освіти й інформації, із соціальної політики й прав людини, з питань оборони й безпеки, по зовнішньополітичних питаннях та ін. Із числа тимчасових комісій можна як приклад назвати комісію Міжпарламентської Асамблеї, створену за рішенням її Ради, по розгляду питань урегулювання наслідків конфлікту в Придністров’ї.

Постійно діючим адміністративним органом Ради Міжпарламентської Асамблеї є Секретаріат. Він складається з Генерального Секретаря, його заступників - повноважних представників парламентів держав - учасниць Міжпарламентської Асамблеї й персоналу. Кількісний склад персоналу, запровадження або скасування в його складі тих чи інших посад, залучення фахівців певних професій диктується необхідністю забезпечення ефективного здійснення покладених на Секретаріат функцій.

Секретаріат надає Міжпарламентській Асамблеї, Раді Асамблеї, постійним і тимчасовим комісіям та іншим допоміжним органам допомогу в організації їхньої роботи. Секретаріат, поряд з іншим, підготовляє, перекладає, друкує й розсилає офіційні документи й матеріали Асамблеї; друкує й поширює офіційні видання Асамблеї; зберігає документи в архівах Міжпарламентської Асамблеї й відповідає за їхню схоронність; одержує й узагальнює інформацію про заходи, вжиті парламентами держав - учасниць Конвенції про Міжпарламентську Асамблею держав - учасниць СНД із метою здійснення прийнятих Асамблеєю рішень; виконує іншу роботу, необхідну Асамблеї для виконання її функцій.

Керівництво діяльністю Секретаріату здійснює Генеральний Секретар. Він призначається Радою Асамблеї за поданням Голови цієї Ради строком на три роки. У ході своєї роботи Генеральний Секретар підзвітний Раді Асамблеї та її Голові.

До складу Постійної делегації Верховної Ради України у Міжпарламентській Асамблеї СНД станом на 28 листопада 2002 р. входило 24 народних депутати України на чолі з О.О.Зінченко.

Місцем перебування Міжпарламентської Асамблеї є м. Санкт-Петербург (Росія).

Останнє засідання Ради Міжпарламентської Асамблеї держав-учасниць СНД відбулося в м. Києві 9-11 лютого 2006 р.

На сьогодні в діяльності Міжпарламентської Асамблеї СНД мають місце суттєві проблеми. Зокрема, на думку заступника Голови Національних Зборів Вірменії Т.Торосяна, як дієвий механізм Асамблея не відбулася: „На відміну від Парламентської асамблеї Ради Європи, тут серйозного впливу на конкретні проблеми і процеси не простежується. Формуються модельні закони, котрим, на жаль, не суджено стати основою для спільного законодавчого поля країн Співдружності. Діяльність Асамблеї, здебільшого, має показовий характер, і щоб вона не була такою... необхідно чітко сформулювати спільні цілі й намагатися їх досягти”¹.

Міжпарламентська Асамблея Євразійського Економічного Співтовариства. З метою створення більш тісного інтеграційного об’єднання Білорусія, Казахстан, Киргизія, Росія й Таджикистан на базі Митного союзу утворили Євразійське економічне співтовариство (Договір і Заява про заснування цього Співтовариства були підписані в жовтні 2000 р.). У рамках Євразійського економічного співтовариства Міжпарламентський Комітет заміняється Міжпарламентською Асамблеєю Співтовариства. Однак практично продовжує діяти Міжпарламентський Комітет, оскільки до середини 2001 р. здійснювалися ратифікації Договору про заснування Євразійського економічного співтовариства парламентами країн, що підписали Договір, і, крім того, потрібно прийняти ряд документів, що створюють правову основу для діяльності органів Євразійського економічного співтовариства, у тому числі Угоду й Положення про Міжпарламентську Асамблею. Україна й Молдова приєдналися до Євразійського економічного співтовариства у 2002 р. в якості спостерігачів.

Передбачається, що Міжпарламентська Асамблея Євразійського економічного співтовариства буде приймати не тільки типові проекти, близькі, по суті, до модельних законів, але й основи законодавства в основних галузях правовідносин, які повинні мати обов’язкову юридичну силу і підлягати безпосередньому застосуванню в державах - учасницях Співтовариства. Прийняті Міжпарламентською Асамблеєю й затверджені Міждержавною Радою основи законодавства підлягають ратифікації парламентами держав-учасниць Співтовариства, після чого повинні набувати обов’язкової сили.

Міжпарламентська Асамблея буде формуватися шляхом делегування до неї парламентами держав – учасниць Співтовариства своїх членів. У проекті Положення про Міжпарламентську Ассам6лею, що надіслане Міжпарламентським Комітетом парламентам держав-учасниць Співтовариства, пропонується визначити кількість представників парламентів в Асамблеї пропорційно до числа голосів кожної із цих держав. Це дозволить дотриматися порядку, передбаченого ст. 13 Договору про заснування Євразійського економічного співтовариства. Відповідно до даного порядку, кількість голосів кожної з держав-учасниць буде відповідати внеску держави до бюджету Співтовариства й складе: для Росії - 40, для Білорусі й Казахстану по 20, для Киргизстану й Таджикистану по 10 голосів. Правда, деякі автори відстоюють точку зору, відповідно до якої у представників кожної з держав-учасниць у Міжпарламентській Асамблеї має бути рівна кількість голосів.

Парламентська Асамблея Чорноморського Економічного Співробітництва (ПАЧЕС). Парламентська Асамблея Чорноморського Економічного Співробітництва (ПАЧЕС) була створена в результаті крупних політичних змін наприкінці 1980-х років, коли держави Чорноморського регіону знову з’явилися на світовій арені. Пошук країнами регіону шляхів національного розвитку і європейської інтеграції проклав дорогу до об’єднання їхніх зусиль, спрямованих на перетворення Чорноморського регіону в зону стабільності, процвітання й миру. Використовуючи переваги спільних знаменників, таких як географічна близькість і спільна культурно-історична спадщина, країни регіону прискорили встановлення двосторонніх і багатосторонніх відносин.

Декларація Саміту про Чорноморське Економічне Співробітництво і Босфорська Заява, підписані у Стамбулі 25 червня 1992 р., визначили основні принципи і завдання Чорноморського Економічного Співробітництва (ЧЕС), офіційно створивши новий регіональний процес співробітництва за участю 11 країн: Албанії, Вірменії, Азербайджану, Болгарії, Грузії, Греції, Молдови, Румунії, Російської Федерації, Туреччини й України. Вісім місяців потому, 26 лютого 1993 р. у Стамбулі, глави парламентів дев’яти країн – Албанії, Вірменії, Азербайджану, Грузії, Молдови, Румунії, Російської Федерації, Туреччини й України – прийняли Декларацію про створення Парламентської Асамблеї Чорноморського Економічного Співробітництва (ПАЧЕС). Греція вступила до Асамблеї в якості десятого повноправного члена в червні 1995 р., а Болгарія стала одинадцятим членом у червні 1997 р.

Мета Парламентської Асамблеї – забезпечення правової основи для всебічного співробітництва в зоні Чорноморського басейну, сприяння національним парламентам у справі зміцнення парламентської демократії й поваги до прав людини, розвиток двосторонніх контактів країн-учасниць.

До ПАЧЕС входить 70 членів, які призначаються національними парламентами на термін не менше року за певними квотами: РФ має в асамблеї 12 представників, Україна і Туреччина - по 9; Румунія - 7, Греція - 6, Болгарія, Грузія, Азербайджан - по 5, Албанія, Вірменія, Молдова - по 4. Народні Збори Єгипту, Французький Парламент, Німецький Бундестаг, Кнесет Держави Ізраїль і Національна Рада Словацької Республіки мають статус наглядачів. Головою національної делегації України в ПАЧЕС є член Комітету Верховної Ради України з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки О.Салмін.

Будучи міжпарламентським виміром ЧЕС, Асамблея об’єднує зусилля національних парламентів на досягнення наступних цілей, визначених у преамбулі Регламенту ПАЧЕС:

- домагатися розуміння і прийняття народами ідеалів і цілей Чорноморського Економічного Співробітництва;

- створювати правову базу економічного, торговельного, соціального, культурного і політичного співробітництва між країнами-членами;

- вводити в дію законодавство, необхідне для здійснення рішень, які приймаються главами урядів чи міністрами закордонних справ;

- надавати сприяння національним парламентам з метою зміцнення парламентської демократії;

- розвивати співробітництво з іншими міжнародними й регіональними організаціями.

Основними Органами Асамблеї є Генеральна Асамблея, Постійний Комітет, Бюро, Комітети, Голова Асамблеї, Генеральний секретар і Міжнародний секретаріат.

Генеральна Асамблея ПАЧЕС скликається двічі на рік на чергове пленарне засідання (весняна й осіння сесії). Сесія складається із засідань Бюро і Постійного Комітету в перший день і пленарного засідання Генеральної Асамблеї в наступні два дні. Місцем проведення Генеральної Асамблеї є країна Голови Асамблеї, який є представником парламенту країни-члена і призначається за принципом ротації строком на шість місяців. Якщо Асамблея не приймає іншого рішення, сесії Генеральної Асамблеї відкриті для публіки. Під час засідань пропозиції Постійного Комітету, рекомендації, декларації, думки, рішення й доповіді Комітетів подаються на схвалення Генеральної Асамблеї. Чергова, ХХV Асамблея ПАЧЕС відбудеться в Києві у червні 2005 р.

Постійний Комітет складається з глав національних делегацій. Члени Бюро і Голови трьох Комітетів є членами Постійного Комітету за посадою. Постійний Комітет здійснює контроль за здійсненням рішень Асамблеї в межах визначених нею повноважень, готує порядок денний, календар і місце проведення засідань Асамблеї, координує діяльність трьох спеціалізованих Комітетів, схвалює бюджет Асамблеї, забезпечує координацію між ЧЕС і ПАЧЕС і співробітництво між ПАЧЕС та іншими міжнародними організаціями. Постійний Комітет приймає рішення на основі консенсусу.

Бюро Асамблеї складається з Голови, чотирьох заступників Голови і скарбничого. Бюро відповідає за забезпечення виконання рішень Постійного Комітету й ефективну діяльність Асамблеї в період між засіданнями Постійного Комітету. Воно визначає порядок денний і місце проведення засідань Постійного Комітету і приймає рішення про участь представників або наглядачів ПАЧЕС в міжнародних заходах. Як правило, Бюро Асамблеї засідає двічі на рік – напередодні весняної та осінньої сесій Генеральної Асамблеї – і приймає рішення більшістю голосів. Засідання проводяться в закритому форматі.

Асамблея створила три спеціалізовані комітети: Комітет з економічних, торговельних, технологічних та екологічних питань, Комітет з правових і політичних питань і Комітет з культури, освіти і соціальних питань. Кожний Комітет обирає Голову і двох заступників Голови з числа своїх учасників із різних національних делегацій. Кожний Комітет призначає доповідача з кожного питання. Питання обираються зі списку, який складається і періодично оновлюється згідно з основними темами і проектами порядку денного ЧЕС. Проекти доповідей і рекомендацій схвалюються абсолютною більшістю і подаються на обговорення й затвердження Генеральної Асамблеї.

Головою Асамблеї є голова парламенту однієї з країн-членів, за ротацією в порядку англійського алфавіту строком на шість місяців. Голова є найвищою посадовою особою Асамблеї. До обов’язків Голови належить ведення засідань Асамблеї, проведення дебатів, забезпечення додержання Регламенту, підтримання порядку, надання слова виступаючим, припинення дебатів, визначення наявності кворуму, винесення питань на голосування й оголошення результатів голосування. Голова виконує таку ж роль як на засіданнях Бюро і Постійного Комітету. З листопада 2004 р. Головою ПАЧЕС є Голова Верховної Ради України В.Литвина. Скарбничим з червня 2003 р. на 2 роки призначено голову національної делегації України О.Салміна¹.

Генеральний секретар обирається Генеральною Асамблеєю строком на 3 роки за пропозицією Бюро. За виконання своїх обов’язків Генеральний секретар несе відповідальність перед Генеральною Асамблеєю. Два заступники Генерального секретаря також обираються Генеральною Асамблеєю строком на три роки. Генеральним секретарем ПАЧЕС на сьогодні є О.Кудрявцев (Росія).

Згідно з рішенням, прийнятим на першому пленарному засіданні в Стамбулі в 1993 р., і відповідно до Регламенту, Міжнародний секретаріат ПАЧЕС розташований у Стамбулі (Туреччина). Міжнародний секретаріат є виконавчим і технічним органом, покликаним підтримувати постійні контакти з національними парламентами ПАЧЕС, організовувати всі засідання, готувати проекти документів і своєчасно їх розповсюджувати. Він також виступає в якості центрального пункту зв’язку між парламентськими делегаціями ПАЧЕС, між ЧЕС і пов’язаними з ним органами і Парламентською Асамблеєю, а також між ПАЧЕС та іншими структурами і міжнародними організаціями. Міжнародний секретаріат, на чолі з Генеральним секретарем, виконує рішення органів ПАЧЕС.

Кожне пленарне засідання є форумом для живого обговорення і дебатів, а також для оцінки діяльності ПАЧЕС і затвердження доповідей і конкретних рекомендацій, декларацій і рішень на основі абсолютної більшості голосів. Ці документи надсилаються на засідання міністрів закордонних справ ЧЕС, до національних парламентів та урядів країн-членів і міжнародних організацій. Звичайно, президенту приймаючої країни, головам одинадцяти національних парламентів і Голові ЧЕС пропонується виступити перед учасниками Генеральної Асамблеї ПАЧЕС.

Одним із найбільш важливих аспектів роботи Асамблеї є дискусії й дебати, які проходять на засіданнях трьох спеціалізованих Комітетів. На основі інформації, отриманої від національних делегацій ПАЧЕС, і консультацій з Міжнародним секретаріатом, доповідач кожного Комітету готує проект доповіді й рекомендації, які подаються на розгляд Комітету. Після дебатів і дискусій проекти цих документів схвалюються абсолютною більшістю голосів членів Комітету для подання на Генеральній Асамблеї ПАЧЕС, де вони затверджуються в якості підсумкових документів. Комітети вивчають конкретні кроки, вжиті згідно з рекомендаціями, і рішення Асамблеї, прийняті після обговорення їх доповідей. Якщо не приймається спеціальне рішення, то засідання Комітетів закриті для публіки.

Мета семінарів і конференцій ПАЧЕС, де розглядаються проблеми розвитку нових демократій Чорноморського регіону, полягає в організації зустрічей між парламентарями й експертами, які мають великий досвід читання лекцій і проведення дискусій. До теперішнього часу були проведені семінари з низки різних питань, таких як «Розвиток демократичних інститутів», Анкара, 1994 р.; «Мир і стабільність у Чорноморському регіоні», Сухумі (Грузія), 1995 р.; «Зміцнення співробітництва в галузі дрібних і середніх підприємств і його правова база у Чорноморському регіоні», Бухарест, 1998 р.; «Транспортна технологія та інтеграція Європи», Анталія (Туреччина), 1998 р. Однією з найбільш гострих проблем, що стоять в теперішній час перед Чорноморським регіоном, є погіршення й забруднення навколишнього середовища і, насамперед, Чорного моря. У липні 1996 р. відбулася Міжпарламентська Конференція із захисту навколишнього середовища Чорного моря, спільно організована в Стамбулі ПАЧЕС і Парламентською Асамблеєю Ради Європи, в якій взяли участь парламентарі з 24 країн, представники регіональних і міжнародних організацій, а також видатні міжнародні експерти. Конференція стала крупною подією, яка сприяла підвищенню громадської обізнаності як на регіональному, так і європейському рівнях.

Ратифікація Статуту Організації ЧЕС, підписаного главами держав чи урядів одинадцяти держав-учасниць ЧЕС у Ялті 5 червня 1998 р., відкрила нову главу в біографії й діяльності ЧЕС внаслідок її перетворення на повноправну регіональну економічну організацію, наділену правовим статусом і чітко визначеним місцем у контексті нової європейської архітектури. ПАЧЕС визначається в Статуті (Стаття 20) в якості органу, що надає постійну підтримку процесу Чорноморського співробітництва на консультативній основі. ЧЕС тісно співробітничає з ПАЧЕС у процесі досягнення цілей ЧЕС. Із перших днів свого існування ПАЧЭС здійснює постійну взаємодію з ЧЭС на високому рівні. Згідно Регламенту ПАЧЭС, усі документи, прийняті на Генеральній Асамблеї ПАЧЕС, направляються на розгляд Ради міністрів закордонних справ ЧЕС. Асамблея представлена на всіх рівнях офіційних засідань ЧЕС, а Міжнародний секретаріат ПАЧЕС підтримує тісні робочі взаємовідносини з Постійним Міжнародним секретаріатом ЧЕС, який також перебуває в Стамбулі. Обидва Міжнародних секретаріати обмінюються інформацією про діяльність ПАЧЕС і ЧЕС, інформують один одного про хід роботи з метою підвищення координації майбутньої діяльності й необхідних заходів. ПАЧЕС і ЧЕС можуть також проводити спільні засідання на різних рівнях і брати участь у спільній діяльності, спрямованій на виконання спільних завдань, з метою розвитку процесу Чорноморського Економічного Співробітництва.

ПАЧЕС також активізує своє співробітництво з іншими органами, пов’язаними з ЧЕС, як-то Ділова Рада ЧЕС, Чорноморський Банк Торгівлі й Розвитку і Міжнародний Центр Чорноморських Досліджень, регулярно беручи участь на взаємній основі в їх засіданнях.

ПАЧЕС набула своє власне обличчя на міжнародній арені, встановивши співробітництво з іншими європейськими і міжнародними міжпарламентськими організаціями, як-то Європейський Парламент, Парламентська Асамблея Ради Європи, Парламентська Асамблея ОБСЄ, Парламентська Асамблея НАТО, Асамблея Західно-Європейського Союзу, Міжпарламентська Асамблея Співдружності Незалежних Держав, Міжпарламентська Асамблея Євразійського Економічного Співтовариства і Міжпарламентський Союз, що мають статус наглядачів у ПАЧЕС. Крім того, були встановлені контакти з Парламентським Виміром Центрально-Європейської Ініціативи, Парламентськими Зборами Союзу Білорусі й Росії, Північною Радою, Балтійською Асамблеєю, Парламентською Мережею Всесвітнього Банку, ЮНЕСКО, Верховним Комісаром ООН у справах біженців і Міжнародною Організацією Міграції.

Північноатлантична асамблея. Північноатлантична асамблея є головним міжпарламентським органом НАТО. Це – міжпарламентська організація, яка з 1955 р. являє собою форум, на якому парламентарі з північноамериканських та західноєвропейських країн Північноатлантичного альянсу зустрічаються для розгляду питань, що становлять спільний інтерес. Протягом кількох останніх років, відповідно до істотних політичних змін, які відбулися в колишньому Радянському Союзі та країнах Центральної та Східної Європи, значно розширилися як членство, так повноваження Асамблеї.

15 держав – партнерів Альянсу мають у північноатлантичній асамблеї статус асоційованих делегатів. Це дає їм змогу брати участь у роботі Асамблеї та в дебатах, що відбуваються на ній. Ці дебати дедалі більше зосереджуються не тільки на безпеці Європи взагалі, але й на конкретних економічних, політичних, екологічних та культурних проблемах Центральної та Східної Європи.

Україна серед інших держав Центральної та Східної Європи також має статус асоційованого делегата у Північноатлантичній асамблеї.

Асамблея цілком незалежна від НАТО, проте забезпечує зв’язок між парламентами країн та Альянсом, що дозволяє урядам держав брати до уваги інтереси Альянсу при визначенні національного законодавства. Вона також діє як постійне нагадування про те, щ міжурядові рішення, ухвалені НАТО, зрештою мають бути належним чином політично затверджені відповідно до вимог конституційного процесу в демократично обраних парламентах. Тому Асамблея прагне допомогти в процесі ратифікації протоколів про вступ до НАТО.

Делегатів до Північноатлантичної асамблеї обирають парламенти країн відповідно до їх власних процедур на основі партійного представництва в парламентах. Отже, Асамблея відбиває широкий політичний спектр думок.

Двічі на рік відбуваються пленарні сесії Асамблеї. Зустрічі проходять на почерговій основі в країнах-членах та країнах, що є асоційованими членами, на запрошення парламентів тих країн. Асамблея здійснює діяльність через 5 комітетів: Політичний комітет, Комітет з питань оборони і безпеки, Економічний комітет, Комітет з питань науки і техніки, Комітет у цивільних справах. Ці комітети проводять дослідницьку роботу і водночас є форумами для дискусій. Комітети вивчають і досліджують усі актуальні питання, що постають у галузях їх компетенції. Засідання комітетів відбуваються регулярно протягом року. Комітети підзвітні пленарним сесіям Асамблеї. У Брюсселі базується Секретаріат зі штатом у 30 осіб. Генеральним секретарем Парламентської Асамблеї НАТО з 1997 р. є Саймон Ланн (Великобританія)¹.

Головна мета Асамблеї – провадити просвітницьку діяльність і сприяти досягненню консенсусу. Асамблея дозволяє законодавцям Альянсу доводити до відома урядів та органів Альянсу, що приймають рішення, те, чим переймаються в тій чи іншій країні, а також інформувати одні одних щодо дуже різних національних і регіональних підходів до багатьох ключових питань, які становлять взаємний інтерес. Так само члени Асамблеї мають змогу під час виконання обов’язків у парламентах своїх країн використовувати досвід та інформацію, отримані завдяки участі в діяльності Асамблеї. Це сприяє забезпеченню якнайбільшої уваги до інтересів та міркувань Альянсу в обговоренні питань у різних країнах. Асамблея є також важливим мірилом для оцінки парламентської та громадської думки щодо питань діяльності Альянсу і через обговорення цих питань в Асамблеї дає чітке уявлення щодо поглядів громадськості та парламентарів на політику Альянсу. У цьому сенсі Асамблея відіграє непряму, але важливу роль у формуванні політики. Рекомендації та рішення Асамблеї передають урядам та парламентам країн, іншим належним організаціям, а також Генеральному секретареві НАТО, який формулює відповіді на основі обговорень, що відбувались у Північноатлантичній раді.

Відносини з країнами Центральної та Східної Європи координують у рамках так званої Ініціативи Роуза-Рота, яку у 1990 р. започаткували тодішній Голова Північноатлантичної асамблеї конгресмен Чарлі Роуз та сенатор Білл Рот. Ця ініціатива передбачає три аспекти діяльності: 1) активна участь парламентарів Центральної та Східної Європи в зборах Асамблеї, що відбуваються двічі на рік; 2) влаштування через регулярні проміжки часу спеціальних семінарів „Роуза-Рота” з питань, що конкретно цікавлять парламентарів з країн Центральної і Східної Європи; такі семінари влаштовують у співпраці з парламентами країн-членів та країн Центральної і Східної Європи з метою регулярного діалогу між законодавцями з питань, що становлять взаємний інтерес; 3) сприяння підвищенню кваліфікації штатних працівників парламентів засобами організації двотижневих навчальних програм, а також проведення нетривалих періодів у Секретаріаті Асамблеї в Брюсселі (ця програма призначена для штатних співробітників парламентів, які працюють на комітети з питань закордонних справ та оборони або в інших галузях міжнародних відносин).

Ініціатива Роуза-Рота має такі цілі:

• інтегрувати та залучити до діяльності Асамблеї парламентарів з країн Центральної і Східної Європи;

• сприяти розвитку духу партнерства та співпраці на законодавчому рівні;

• поліпшувати взаєморозуміння між парламентарями щодо різноманітних наявних у них проблем та поглядів;

• надавати парламентарям країн Центральної і Східної Європи інформацію з поточних питань;

• сприяти розвитку належних відносин між цивільними та військовими в країнах Центральної і Східної Європи, допомагаючи законодавцям країн Центральної і Східної Європи набути більших знань у питаннях безпеки, а також показуючи наявні в країнах Альянсу відносини між парламентарями, цивільними урядовцями та військовими посадовцями;

• забезпечувати законодавців країн Центральної і Східної Європи практичними знаннями та досвідом у парламентських практиці та процедурах;

• підтримувати розвиток штатних парламентських структур у парламентах Центральної і Східної Європи з метою забезпечити парламентарям таку допомогу, яка доступна їх східним колегам.

Роль Асамблеї у розвитку відносин з парламентами Центральної і Східної Європи була визнана у Хартії НАТО ­– Україна, підписаній у 1997 р. У цьому документі міститься заклик до розширення діалогу та співпраці між Північноатлантичною асамблеєю та Верховною Радою України.

Асамблея самостійно здійснює програму допомоги, але вона доповнює роботу Ради євроатлантичного партнерства та здійснюваної Альянсом програми „Партнерство заради миру”. Особлива увага приділяється допомозі в досягненні головної мети „Партнерства заради миру”, а саме – впровадженню демократичного контролю над збройними силами. Мета діяльності Асамблеї – надання знань, досвіду та інформації, що допоможуть парламентарям країн Центральної і Східної Європи ефективніше впливати на розвиток оборонної політики у своїх країнах і забезпечити демократичний контроль над їх збройними силами.

У Державній програмі співробітництва України з НАТО на 2001-2004 роки зазначено, що метою співробітництва України з Парламентською Асамблеєю НАТО є розширення та поглиблення парламентського виміру співробітництва з Альянсом, залучення до нього народних депутатів України, підрозділів апарату Верховної Ради України, що сприятиме формуванню узгодженої позиції законодавчої та виконавчої гілок державної влади щодо розвитку відносин з НАТО та створюватиме умови для кращого усвідомлення суспільством необхідності такого співробітництва¹.

Співробітництво у зазначеній сфері здійснюється шляхом участі керівництва Верховної Ради України, голів її комітетів, лідерів парламентських фракцій, народних депутатів України, працівників апарату Верховної Ради України в засіданнях Спільної моніторингової групи „Верховна Рада України – Парламентська Асамблея НАТО” та в заходах, які організовуються ПА НАТО. Для участі в сесіях і семінарах цієї міжпарламентської структури та в засіданнях її комітетів і підкомітетів у Верховній Раді України створена та діє Постійна делегація у Парламентській Асамблеї НАТО у складі 6 народних депутатів, яка має статус асоційованої.

Напрями та конкретні заходи співробітництва визначаються Верховною Радою України за погодженням з Парламентською Асамблеєю НАТО.

Державна міжвідомча комісія з питань співробітництва України з НАТО та центральні органи виконавчої влади України зобов’язані надавати всебічну підтримку реалізації цих заходів, залучати представників Верховної Ради України до участі в інших заходах співробітництва з Альянсом та сприяти діяльності парламентської групи „Україна – НАТО: за співробітництво, порозуміння і глобальну безпеку”.

Стратегічний зовнішньополітичний курс України на євроінтеграцію обумовлює необхідність зміцнення зв’язків між Верховною Радою України і Європарламентом. Відповідно до Угоди про партнерство і співробітництво між Україною та Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами від 14 червня 1994 р. на міжпарламентському рівні було створено Комітет з питань парламентського співробітництва, який є форумом, де зустрічаються члени Українського та Європейського парламентів для обміну думками. Цей Комітет розпочав роботу в грудні 1998 р. Головування в ньому здійснюється по черзі відповідно представниками Європарламенту і Верховної Ради України. Комітет може запитувати відповідну інформацію про виконання Угоди про партнерство і співробітництво від Ради з питань співробітництва – головного координаційного органу, який одночасно контролює виконання Угоди. Рада інформує Комітет стосовно прийнятих Радою рекомендацій з питань співробітництва, а Комітет, у свою чергу, може вносити рекомендації Раді.