5.3.2 Аналіз кредитних ризиків

Незважаючи на розходження в основних принципах і практичних нормах фінансового й бухгалтерського обліку, фінансова звітність фірми нерідко містить дані щодо її фінансового становища й відомості про ефективність її господарської діяльності в минулому, які можуть знадобитися керівникам для аналізу й прогнозування майбутньої роботи компанії. Під час проведення аналізу фінансових результатів діяльності фірми на основі її фінансової звітності використовується ряд спеціальних коефіцієнтів, за допомогою яких можна порівнювати показники різних компаній або дані щодо однієї й тієї самої компанії за різні періоди часу.

Скориставшись цими коефіцієнтами, можна проаналізувати п'ять основних аспектів діяльності фірми; рентабельність, оборотність активів, фінансування із власних і позикових коштів або фінансовий «важіль» (фінансовий леверидж), ліквідність і ринкову вартість.

Одним із найважливіших коефіцієнтів при аналізі кредитного ризику є процентне покриття. Його суть полягає в зіставленні процентних виплат компанії із сумами її прибутку, з яких робляться ці виплати. Цей коефіцієнт відображає здатність компанії виконувати свої зобов'язання з виплати відсотків за кредит. Саме в можливості того, що компанія не зможе виплатити відсоток, і полягає небезпека при високому гирингу.

Коефіцієнт покриття відсотків (КПВ) визначається як відношення прибутку до виплати відсотків і податків, до витрат на виплату відсотків.

Подвійне й менше процентне покриття вважається дуже низьким, потрійне покриття є граничним, і лише після того, як воно буде перевищене, витрати на виплату відсотків будуть вважатися прийнятними. Однак низьке процентне покриття в одному році може бути лише тимчасовим явищем, що зникне, якщо зросте прибуток або знизяться витрати на відсотки. Низьке й процентне покриття, що погіршується рік у рік, викликає більшу тривогу в компанії.

При аналізі кредитоспроможності можна використати ще один показник – коефіцієнт заборгованості (КЗ). Він фіксує ту частину загальної вартості активів компанії, що фінансується за рахунок кредиту. Більш високий коефіцієнт свідчить про більш високий кредитний ризик. Значення коефіцієнта, що перевищує 50 %, указує на високий рівень загальної заборгованості.

5.3.3 Прийоми зменшення кредитних ризиків

Існує чотири потенційних джерела коштів для сплати боргів: комерційні операції; продаж фіксованих активів; знаходження нових коштів; гарантії третьої сторони. Основним джерелом коштів є звичайно грошові надходження від комерційних операцій. Один з основних способів зниження ризику неплатежу з позички - ретельний відбір потенційних позичальників. Існує безліч методик аналізу фінансового становища клієнта і його надійності з погляду своєчасного погашення боргу банку. У практиці американських банків застосовується «правило п'яти сі», де критерії відбору клієнтів позначені словами, що починаються на букву «сі»:

character (характер позичальника);

capacity (фінансові можливості);

capital (капітал, майно);

collateral (забезпечення);

conditions (загальні економічні умови).

Під характером позичальника розуміють: його репутацію, ступінь відповідальності, готовність і бажання сплачувати борг. Банк прагне насамперед з'ясувати, як позичальник (фірма або приватна особа) ставився до своїх зобов'язань у минулому, чи були в нього затримки в погашенні позик, який його статус у діловому світі. Банк прагне одержати психологічний портрет позичальника, використовуючи для цього особисте інтерв'ю з ним, досьє з особистого архіву, консультації з іншими банками й фірмами й іншою доступною інформацією.

Фінансові можливості позичальника стосовно здатності погасити кредит визначаються за допомогою ретельного аналізу його доходів і витрат і перспектив зміни їх у майбутньому.

До способів зменшення кредитного ризику можна віднести такі:

• кредитний відділ повинен постійно систематизувати й узагальнювати інформацію з виданих кредитів й їх повернення. Інформація з виданих кредитів повинна бути систематизована за розмірами виданих кредитів, повинна бути побудована класифікація клієнтів, які взяли кредит (фізичні особи, державні органи, підприємства, інші банки й т. п.);

• банк у цілому повинен вести кредитну історію своїх клієнтів, в тому числі й потенційних (тобто коли, де, які кредити брав і як їх повертав клієнт). Крім того, звичайно оцінюється можливість повернення клієнтом кредиту за допомогою аналізу його балансу – якщо це банк; планів і технічного рівня виробництва, перспектив розвитку – якщо це підприємство, і т. п.;

• у банку повинна бути чітка інструкція з видачі кредиту (кому який кредит можна видати й на який строк);

• повинні бути встановлені чіткі повноваження з видачі кредиту, чим вищий ранг працівника банку, тим більшу суму кредиту він може підписати;

• є різні способи забезпечення кредиту, наприклад клієнт віддає щось у заставу, і якщо не повертає кредит, то банк стає власником застави;

• для видачі особливо більших і небезпечних кредитів поєднуються кілька банків і спільно видають цей кредит;

• існують страхові компанії, які страхують неповернення кредиту (але є точка зору, що неповернення кредиту не підлягає страхуванню – це ризик самого банку);

• існують зовнішні обмеження з видачі кредитів (наприклад, установлені Центральним банком); скажемо, не дозволяється видавати дуже великий кредит одному клієнтові, і т. д.

Втрати від непогашення позичок – неминучий продукт активної діяльності будь-якого банку. Їх не можна повністю ліквідувати, але можна звести до мінімуму. В американських комерційних банках існує система, що допомагає виявити причини виникнення проблемних кредитів, а також спрогнозувати саму їх появу.

Велика увага американські комерційні банки приділяють прогнозуванню проблемних кредитів на етапах аналізу кредитної заявки і її виконання.