Тема 10. Міжнародне торговельне право

10.1 Поняття, предмет, метод, суб'єкти, джерела та принципи міжнародного торговельного права.

10.2 Міжнародне торговельне право як підгалузь міжнародного економічного права.

10.3 Принципи міжнародної торгівлі.

10.1 Поняття, предмет, метод, суб'єкти, джерела та принципи міжнародного торговельного права.

Міжнародне торгове право - це система норм і принципів, яка регулює відносини, що виникають у галузі міжнародної торгівлі, і є складовою частиною міжнародного економічного права. Якщо міжнародне економічне право - галузь міжнародного права, то міжнародне торгове право - його підгалузь.

Міжнародне торговельне право, за своїм визначенням, регулює правовідносини, що виникають при здійсненні міжнародної торгівлі. Для цілей міжнародного торговельного права під міжнародною торгівлею розуміють не лише правила перетину товаром чи послугою кордону держави імпортера, а і правила, що стосуються продажу, розповсюдження і конкуренції цього товару з аналогічним національним чи іншим товаром після перетину кордону та попадання на ринок. Виходячи з цього, можна виділити дві основні категорії правовідносин, що виникають при здійсненні міжнародної торгівлі, які є предметом регулювання міжнародного права:

- правовідносини між суб'єктами міжнародної торгівлі, що виникають при перетині товаром чи послугою кордону країни імпортера;

- правовідносини між суб'єктами міжнародної торгівлі, що виникають після перетину кордону країни-імпортера товаром, і що стосуються продажу, розповсюдження і конкуренції цього товару на національному ринку. В цьому випадку міжнародне торговельне право становить "рамкове право" і встановлює певні вимоги до національного законодавства.

Однак, при визначенні суб'єктів слід врахувати, що міжнародне торговельне право належить до галузі міжнародного економічного права, яке в свою чергу є галуззю та має природу міжнародного публічного права.

Враховуючи це, суб’єктами відповідно можуть виступати в основному держави (а також міжнародні організації та окремі митні території). Міжнародне торговельне право безпосередньо не стосується приватних чи юридичних осіб, хоча саме вони є чи не основними учасниками міжнародних торговельних операцій. Міжнародне торговельне право регулює лише поведінку держав щодо цих операторів. До інструментів, що можуть регулювати правовідносини, пов'язані з торгівлею між державами, належать, у першу чергу, багатосторонні та двосторонні міжнародні договори. На внутрішньому рівні до цих інструментів можна віднести і національне законодавство держав, що регулюють міжнародну торгівлю чи трактування іноземних товарів на внутрішньому ринку. У другій половині XX ст. відбувся важливий перехід для міжнародного торговельного права: перехід від регулювання торгівлі двосторонніми договорами до регулювання на багатосторонній договірній основі. Генеральна угода з тарифів та торгівлі (ГАТТ) стала власне таким багатостороннім договором, що регулював світові торговельні потоки майже протягом останніх 60 років. Світова Організація Торгівлі, яка стала правонаступницею ГАТТ, на основі цього багатостороннього договору сьогодні регулює близько 97 % торгівлі. За таких умов право СОТ можна вважати центральною ланкою міжнародного торговельного права, на основі норм та принципів якого юридично забезпечується правопорядок у міжнародній торговельній системі. Таким чином, цей навчальний посібник концентрує увагу власне на праві СОТ як основного автора міжнародного торговельного права. При формуванні міжнародного торговельного права та права СОТ зокрема ставилось питання, чи належить воно до підгалузей міжнародного права чи є незалежною галуззю. Існували погляди, що міжнародне торговельне право — це повністю суверенна від міжнародного публічного права, цілком самодостатня галузь. Однак такі погляди виявились помилковими. В одних з перших справ ГАТТ було встановлено, що міжнародне торговельне право походить від міжнародного публічного права. Також слід зауважити, що при інтерпретації текстів угод СОТ повинні застосовуватись правила інтерпретації міжнародних договорів згідно з Віденською конвенцією про міжнародні договори та відповідно до звичаєвого міжнародного права. Це положення Віденської конвенції чітко прив'язує право СОТ до міжнародного публічного права. Терміном "право СОТ" можна трактувати у широкому та вузькому значеннях: як цілий комплекс норм і рішень СОТ і його органів, прийнятих для забезпечення цілей Організації (зокрема, стосуються держав-членів), та юридичних норм, що складаються з норм внутрішніх інституційних регламентів (внутрішнє право СОТ). Одним з основних завдань і об'єктів права СОТ надалі залишається забезпечення уніфікації внутрішніх правових режимів держав-членів, що стосуються торгівлі. Таким чином частина внутрішньодержавної компетенції переходить через систему права СОТ до питань міжнародно-правового регулювання в рамках міжнародної торгової системи. З вищесказаного можна зробити висновок про міжнародно-договірну основу СОТ. Відповідно до джерел міжнародного торгового права і права СОТ слід віднести міжнародні торговельні договори. Багато принципів міжнародного торговельного права отримали своє першопочаткове застосування у двосторонніх договорах про торгівлю, співпрацю тощо. Часто власне ці двосторонні торговельні договори та звичаї регулювали різні питання здійснення торгівлі, саме вони створювали правову базу для переходу на багатостороннє комплексне регулювання торгово-економічних зв'язків. Зараз основним джерелом права СОТ є система багатосторонніх договорів ГАТТ та інші угоди, підписані в результаті Уругвайського раунду. До важливих джерел права СОТ можна віднести, інтерпретуючи ці угоди, звіти групи експертів та апеляційного органу квазісуду СОТ — Органу Розв'язання Спорів. Хоча СОТ ніколи не визнала повної прецедентної сили цих звітів, однак існує сильна презумпція, що схожі спори будуть розв'язанні у подібний спосіб.

До принципів міжнародного торговельного права і права СОТ можна віднести принципи, що виникають з цілей діяльності СОТ. Зокрема до них можуть належати:

1. Принцип лібералізації в міжнародній торгівлі. Відповідно до угод СОТ, держави-члени беруть на себе зобов'язання усувати бар'єри в торгівлі і забезпечити поступове зниження тарифів, що застосовуються.

2. Принцип винятково тарифного захисту та принцип заборони нетарифних бар'єрів. Згідно з ГАТТ, держави-члени СОТ можуть обмежувати доступ на національний ринок тільки за допомогою митних тарифів, тому що від них найменше шкоди для міжнародної торгівлі. Принцип заборони на нетарифні бар'єри в торгівлі також закріплений у ГАТТ і забороняє всі нетарифні бар'єри, зокрема кількісні обмеження (квоти) як такі, що є дуже шкідливими для міжнародної торгівлі, являють собою перешкоди, що неможливо легально перебороти. Тарифи, стосовно яких були проведені тарифні переговори, включаються в списки поступок і вважаються жорстко зв’язаними. Будь-яке подальше несанкціоноване підвищення ставки тарифу вище цього рівня саме по собі є несумісним із зобов’язаннями країни і є порушенням права СОТ.

3. Принцип недискримінації. Цей принцип є основним, оскільки служить досягненню основної мети міжнародної торгівлі — ефективного розміщення ресурсів. Для досягнення цього потрібно забезпечити можливість усім подібним товарам конкурувати при виборі покупця, так щоб той товар, в якому найефективніше використані ресурси, який відповідно є найдешевшим, переміг. Для цього треба, щоб товари на однакових умовах попадали через кордон у країну-імпортер і далі вільно конкурували на її внутрішньому ринку. Цей принцип означає, що держави-імпортери не повинні дискримінувати різні держави, що експортують до них аналогічний чи подібний товар, і відповідно надавати їм такі самі умови (принцип найбільшого сприяння). Після попадання на внутрішній ринок держав імпортер мусить продовжувати не дискримінувати імпортний товар відносно аналогічного чи подібного національного товару (принцип надання національного режиму).

4. Принцип взаємності. Принцип "ефективної взаємності". При приєднанні до ГАТТ держава отримує право користуватись усіма тарифними поступками, але також повинна запропонувати й іншим державам зниження ставок власного тарифу.

5. Принцип легітимного захисту національних ринків. Відповідно до угод СОТ держави-члени мають право на захист своєї економіки у виняткових випадках і лише за певних умов від шкоди, що може бути нанесена надмірним обсягом легітимного імпорту, а також існує право держав на застосування антидемпінгових і компенсаційних мір як захисту від нелегітимного імпорту.