Класифікація міжнародних договорів:

1. За кількістю сторін міжнародного договору:

1.1. Двосторонні;

1.2. Багатосторонні.

2. За рівнем, на якому вони укладаються:

2.1. Міждержавні договори;

2.2. Міжурядові договори;

2.3. Відомчі договори.

2.3. Міжнародний звичай як джерело міжнародного економічного права.

Якщо згадати історичні етапи становлення та розвитку права в світі, можна відмітити, що за стародавніх часів писаного права взагалі не існувало, існувалі лише звичаєві норми, тобто правила поведінки, якими всі керувалися та визнавали, іншими словами неписане право. Ці правила поведінки носили силу закону та були обов’язковими до виконання. З часом відбувалися певні кодифікації норм права, з’явилися перші законодавчі акти.

На сучасному етапі превалюють норми писаного права, більшість країн керується певними законами або кодексами, що мають чітке нормативне закріплення.

Однак трапляються випадки, особливо часто це трапляється на міжнародному рівні, коли певні відносини не регулюються ніяким законом чи договором, але є звичай вирішувати всі конфлікти з цього питання певним образом. В такому випаду мова йде про звичай.

Застосування звичаю має багато особливостей. Однак, звичай визнається джерелом права особливо в міжнародних відносинах. У ст. 38 Статуту Міжнародного суду: «Міжнародний звичай як доказ загальної практики визнано правовою нормою»¹⁴.

Аналізуючи міжнародний досвід застосування звичаю як джерела права, можна сказати, що звичай застосовується в наступних обов’язкових випадках:

1. Коли відсутній договір, або інший нормативно закріплений акт законодавства, покликаний регулювати певні відносини;

2. Звичай повинен визнаватися як норма поведінки країнами або іншими сторонами, що його застосовують;

3. Звичай повинен існувати тривалий проміжок часу, тобто характерною ознакою звичая є фактор часу;

4. Головною ознакою звичая є його неписана форма.

Міжнародні звичаї, як певні регулятори міжнародних відносин, часто використовуються в галузі торговельного мореплавства та деяких інших. Тривале використання правил, закладених у міжнародних звичаях, веде до переростання їх у міжнародно-правові норми.

Отже, звичаї, правила, закріплені в них, стають джерелами міжнародного економічного права. Для прикладу можна послатися на таке: держави мають невід’ємний суверенітет над своїми природними ресурсами і багатствами. Це загальновідоме положення. Ураховуючи його часте використання у сфері міжнародних економічних відносин, воно спочатку було закріплене в резолюції Генеральної Асамблеї ООН, а потім у ряді міжнародних актів і в такий спосіб перетворилось у норму МЕП.¹⁵

Слід зазначити, що, як і в міжнародному публічному праві, в міжнародному економічному праві останнім часом спостерігається використання звичаїв, які створюються не в результаті тривалої практики, а через визнання державами кількох або навіть одного нормативно-правового або неправового акта. Такі норми спершу формулюються, наприклад, у рекомендаціях міжнародних економічних організацій, які не мають нормативного характеру, а потім визнаються державами як звичаєві норми і регулюють їх відносини вже в цій якості.¹⁶

Звичаєва норманерідко застосовується з мовчазної згоди сторін.

Мовчазна згода –процедурна форма, що використовується в дипломатичній практиці, за допомогою якої можливе визначення позиції того чи іншого учасника міжнародного правовідношення чи сторони міжнародного договору за відсутності ясно вираженого волевиявлення.

Одним з яскравих прикладів звичаю є правила ІНКОТЕРМС.ІНКОТЕРМС - міжнародні комерційні умови, комплект міжнародних правил з тлумачення найбільш широко використовуваних торговельних термінів (умов) в галузі міжнародної торгівлі.

Правила ІНКОТЕРМС є типовим звичаєм, вони не мають чіткого нормативного закріплення, але зачастую використовуються в міжнародних договорах. Однак в Україні це питання є спірним та таким, що потребує аналізу.

Так, 4 жовтня 1994 року було прийнято Указ Президента України N 567 "Про застосування Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів", яким було встановлено, що при укладанні суб'єктами підприємницької діяльності України всіх форм власності договорів, у тому числі зовнішньоекономічних договорів (контрактів), предметом яких є товари, застосовуються Міжнародні правила інтерпретації комерційних термінів, підготовлені Міжнародною торговою палатою у 1953 році (далі - Правила ІНКОТЕРМС).¹⁷

З виданням цього Указу правила ІНКОТЕРМС перестали бути для України звичаєвою нормою та стали нормою права.Однак, Указом Президента України «Про визнання такими, що втратили чинність, Указів Президента України від 4 жовтня 1994 року N 567 і від 1 липня 1995 року N 505» від 19 травня 2011 року N 589/2011 положення, що визнавали правила ІКОТЕРМС нормою права було виключено й з цього моменту ІНКОТЕРМС припинили носити силу закону та, виходить, знов стали для України звичаєвою нормою.

Одним з найважливіших факторів застосування норм звичаю є наявність судової або іншої практики застосування його суб’єктами міжнародного права.