10.3. Принципи міжнародної торгівлі.

Принципи міжнародної торгівлі сформульовані в багатьох міжнародно-правових актах. Зокрема, у заключному акті Конференції ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД) від 15.06.64 міститься досить довгий їх перелік. Наведемо деякі з них.

1. Торгові відносини базуються на основі поваги до принципу суверенної рівності, самовизначення народів і невтручання у внутрішні справи інших держав.

2. Недопущення дискримінації, що може відбуватись через те, що держави належать до різних соціально-економічних систем.

3. Кожна країна має суверенне право на вільну торгівлю з іншими країнами.

4. Економічний розвиток і соціальний прогрес мають стати загальною справою міжнародного співробітництва, сприяти зміцненню мирних відносин між країнами.

5. Національна і міжнародна економічна політика повинна спрямовуватись на досягнення міжнародного поділу праці відповідно до потреб та інтересів країн, що розвиваються, і світу в цілому.

6. Міжнародна торгівля має регулюватися правилами, які сприяють економічному і соціальному прогресу.

7. Розширення і всебічний розвиток міжнародної торгівлі залежать від можливості доступу на ринки й вигідності цін на сировинні товари, що експортуються.

8. Міжнародна торгівля має бути взаємовигідною і здійснюватись у режимі найбільшого сприяння, в її межах не повинні застосовуватися дії, які шкодять торговельним інтересам інших країн.

9. Розвинені країни, які беруть участь у регіональних економічних угрупованнях, повинні робити все, що від них залежить для того, щоб не завдавати шкоди і не впливати негативно на поширення їх імпорту з третіх країн, особливо з тих, що розвиваються.

10. Міжнародна торгівля має сприяти розвитку регіональних економічних угруповань, інтеграції та інших форм економічного співробітництва між країнами, що розвиваються.

11. Міжнародні установи і країни, що розвиваються, мають забезпечити збільшення припливу міжнародної фінансової, технічної й економічної допомоги для підкріплення і підтримки шляхом поповнення експортної виручки країн, що розвиваються, їхніх зусиль для прискорення економічного розвитку.

12. Значна частина коштів, які вивільнюються внаслідок роззброєння, повинна спрямовуватися на економічний розвиток країн, що розвиваються.

13. Державам, які не мають виходу до моря, необхідно надати максимум можливостей, які б дали їм змогу подолати вплив внутріконтинентального положення на їх торгівлю.

14. Повна деколонізація відповідно до Декларації ООН про надання незалежності колоніальним країнам і народам є необхідною умовою економічного розвитку та здійснення суверенних прав країн на природні багатства.⁶⁴

Тема 11. Міжнародне валютне право

11.1 Поняття та джерела міжнародного валютного права

11.2 Організаційно-правовий механізм міжнародної валютної системи.

11.3 Європейська валютна система.

11.4. Міжнародні валютно – кредитні відносини.

11.1 Поняття та джерела міжнародного валютного права

Термін "валюта" має кілька значень, зокрема, вживається для позначення іноземних грошей, що беруть участь у міжнародному платіжному обороті.

Після світової економічної кризи 1929-1933 рр. усі валюти є паперовими грошима. Останньою країною, яка в 1971 р. припинила розмін валюти на дорогоцінні метали, були США, тобто відбулась демонетизація. Демонетизація — позбавлення золотих монет статусу законного засобу платежу та обігу, яке здійснюється державою.

Розрізняють валюти конвертовані (такі, що підлягають обміну на інші валюти), обмежено конвертовані (такі, що обмінюються лише на певні валюти) та замкнуті (використовуються лише в межах окремої країни).

Конвертованість може бути повною або частковою: зовнішньою або внутрішньою. За зовнішньої конвертованості вільна конверсія в інші валюти поширюється лише на іноземців, а для громадян валютної зони необхідний особливий дозвіл валютних органів країни. За внутрішньої конвертованості правом вільної конверсії користуються громадяни конкретної країни, а іноземцям необхідно одержувати на це особливий дозвіл.

До грудня 1958 р. конвертованими валютами були долар США, швейцарський франк і португальське ескудо. У грудні 1958 р. конвертованими стали більшість західноєвропейських валют. Країни-члени Міжнародного валютного фонду перейшли до багатовалютної системи згідно з Ямайською угодою 1976 р.

Золотовалютнірезерви — це золото у зливках і монетах, іноземна валюта, а також кошти в іноземній валюті на рахунках в іноземних банках. Зазначене належить певній державі в особі її казначейства або центрального банку.

Гроші існують давно, і світ без них уявити неможливо. У стародавні часи вже існував обмін валюти однієї країни на валюту іншої. Займалися цим передусім приватні особи (міняли). (Не ігнорував наявність іноземної валюти і Й. Сталін. Навіть у роки "холодної війни", коли існувала "залізна завіса". Волюнтаристські, кумедно і примітивно, "вождь усіх народів" на довгі роки визначив, що один долар США дорівнює чотирьом радянським карбованцям. Правильність позиції генералісимуса сумнівів не викликала, щоправда, не в усьому світі. Паритет явно був завищений на користь СРСР.)

У літературі зазначається, що міжнародне валютне право своїми витоками має міжнародне публічне та приватне право. Певно, з цим можна погодитись. Як відомо, система права має таку ієрархію: норма — інститут — підгалузь — галузь. Отже, чи є міжнародне валютне право самостійною галуззю права? Однозначно ствердні відповіді можна почути від небагатьох фахівців. Деякі з них залишають осторонь нагадану вже ієрархію і кваліфікують міжнародне валютне право як "систему норм", не вказуючи при цьому, що ж ця система охоплює — лише норми чи інститути та підгалузі.

Проте немає великої біди у невизначеності "вагової категорії" міжнародного валютного права як дисципліни. Головне — знати предмет правового регулювання, а саме: міжнародні валютні відносини. Класично ці відносини слід розуміти як відносини "між народами" (іншими словами, міждержавні валютні відносини). Аспекти валютних відносин, у яких беруть участь юридичні та фізичні особи різних держав, особи без громадянства, іноземна валюта, вважатимемо як такі, що належать до міжнародного приватного права і залишимо їх поза увагою. Під час ознайомлення з основами міжнародного валютного права розглянемо дії, учасниками яких є держави та міждержавні організації.

У вітчизняній і зарубіжній юридичній науці використовується кілька назв дисципліни, що регулює міжнародні валютно-фінансові відносини, наприклад: "Міжнародні кредитні та розрахунково-фінансові відносини", "Міжнародні розрахунки та кредитні відносини", "Міжнародні кредитні та розрахункові відносини", "Міжнародне фінансове право", "Міжнародне валютно-банківське право", "Право міжнародних платежів і кредитів", "Міжнародне валютне та фінансове право". Проте найчастіше використовують найкоротшу назву — "Міжнародне валютне право".

Отже, вважатимемо, що міжнародне валютне право є підгалуззю міжнародного економічного права, а предметом його правового регулювання — міжнародні валютні відносини.

Норми міжнародного валютного права мають певні джерела. У цих джерелах вони юридично зафіксовані. Джерелами міжнародного валютного права є міжнародні угоди, судова та арбітражна практика, міжнародно-правові звичаї.