2009 сочинений(укр)

Лівицьку Холодну. Сила і щирість почуттів поета до Наталі поєднуються

зйого благородством, побожним ставленням до жінки.

Узбірці «Стилет і стилос» уміщено цикл «Вічна», що складається

зтрьох поезій, кожна з яких присвячена різним жінкам. Поет підкреслює їхню неповторність, захоплюється жіночими принадами:

Коливаєтсья стан. Заворожує в казку півона.

Моя пристрасть джигітом рвонулась слідами газелі! … О, сі рухи пекучі — п’янкіш від вогню і вина… Хочеш душу в калим? — ти її вже навік отруїла.

Але Євген Маланюк не може говорити тільки про кохання. Для нього особистим є все, що відбувається навкруги. Він схожий на дволикого Януса і свідомий цього «романтичного янусового роздвоєння». Поет вба чає своє покликання в тому, щоб самовіддано служити «смолоскипом Тобі Одній» — Україні й тільки їй, стати задля цього, якщо буде потреба, «кри вавих шляхів апостолом». Він рішуче відкидає «жар ліричних малярій», поезію, яка мляво «дзюркоче про добро і зло», відчуває себе не «трубаду ром, а вічним яничаром». Степова Еллада — Україна — стала для поета далекою, між ними «простіргураганом», але його серце болить, а душа рветься на батьківщину. Поет мріє «хоч дихнуть, хоч узріть тебе де б…» Але Україна для нього — це:

… фата моргана На пісках емігрантських Сахар —

Ти, красо землі несказанна, Нам немудрим — даремний дар!

У складний час, під знаком «кривавого лихоліття» народжувався поет, який став трибуном і навіть у далекій еміграції був поводирем свого народу.

«РОЗТОПТАНІ ПЕЛЮСТКИ» ЄВГЕНА МАЛАНЮКА

Євген Маланюк виразно автобіографічний поет. Кожен рядочок його творів пропущений крізь серце. Часто не розуміли, критикували його ідеї і різні висловлювання. Із виходом кожної нової збірки у читача утвер джувався образ Маланюка як «гладіатора нещадних рим», завжди напру женого й похмурого, закованого в броню «тверезого варяга». І під цими латами важко було побачити людину, яка була дуже самотньою і беззахис ною. Адже справді успішною в житті може бути тільки той, хто має в серці кохання і кого теж кохають. Визнання творчості може дати наснагу, різка критика викличе біль і злість, а ось упевненість у собі, віру у немарність життя дає справжнє кохання.

Поряд з Євгеном Маланюком ішли по життю такі жінки, яких він любив, які любили його, але в останню хвилину свого життя він був сам: нікому було подати склянку води, викликати лікаря, вислухати останнє «прости». Не було поряд любої дружини, сина, онука. Вони залишилися у згадках і віршах.

Тема сімейного щастя у поезії Маланюка розкривається неоднозначно:

І рай земний — сліпа пустеля… Гнітючим небом — хатня стеля.

В іншому вірші, присвяченому дружині, поет звіряється:

Не таким воно нам уявлялось По романах, по веснах, по снах.

Не склалося життя, як «бажалось», і провину за це Маланюк кладе й на себе, визначаючи, що був «поетом глухим, в музику власну заслуханим». Але ж були в його житті моменти, коли відступало в тінь власне «его», і тоді на роджувалися твори, які стали зразком інтимної, навіть еротичної лірики:

Як іонійськая колона, Рожевіє дівочий сніг, Ховаючи опуклість лона В лілеях рук, лілеях ніг.

Яке жіноче серце устояло б проти такого зізнання?

Єдина! Не ображу зором — Двійник Мадонни на землі.

Ці рядки свідчать, що по природі своїй Маланюк був ліриком, але життєві обставини змусили поета повністю розкрити себе як «залізних імператора строф», а ліричні, інтимні почуття заховати глибоко в душу. Тільки на схилі літ відкрилося друге «я» поета. Із його особистості падо листом опали позолочені кільця кольчуги, яка досі його захищала, і на світ народилася своєрідна покора перед життям і перед невблаганною смертю. Поет відчуває прихід старості і зізнається:

Зо мною ангели не розмовляють більш. Дух відлітає, тяжеліє тіло І тягне до землі…

Він усвідомлює, що «Надходить час скоритися й примириться…», і тільки тепер розуміє, що ні перед ким не мусить виправдовуватися і со ромитися своїх почуттів. Поет помічає, як «…Земля справляє з сонцем шлюби», «Як квіти родяться і як розплющують барвисті очі… Як пахнуть пестощі дівочі…», у ньому оживає закоханий у життя юнак:

Душа простором радісно говіє, Я знов Гоген незнаного Таїті.

Можливо, на схилі життя поет зрозумів, що не треба було так довго задавлювати в собі той потужний ліричний струмінь, який іноді знахо див вихід через нагромадження «залізних строф». І може, не виникло б тоді щемливого почуття якоїсь неправильності прожитого життя:

Івсе шукав, але не те, що треба. Все пізнавав, але недовідоме,

Іне зважав, що під зухвалим кроком Розтоптані лишались пелюстки.

ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА

5 КЛАС

Серед умінь і навичок, які повинен набути учень п’ятого класу на уро ках зарубіжної літератури, особливу увагу приділяють умінню усно та письмово переказувати текст (докладно, стисло, вибірково), встановлю вати зв’язки між подіями твору, характеризувати персонажів (головних і другорядних) на основі їхніх вчинків, знаходити в тексті зображувальні та виражальні засоби мови, пояснювати їхню художню роль. Такі навич ки допомагають учневі краще розуміти художній твір, розширюють його читацький досвід, прищеплюють уміння самостійно осмислювати мис тецьке явище. Однак формування таких навичок справа нелегка і лише за умови постійного тренування можна досягти результату. Написання твору дає змогу розвивати ці навички, працювати послідовно, поступово ускладнюючи вид завдання. Теми, які пропонуються у п’ятому класі, вра ховують саме послідовність набуття навичок аналізу художнього твору: від власне переказу окремих епізодів до їх порівняння, аналізу зв’язків, характеристики героїв, художніх засобів виразності.

НАРОДНОЇ МУДРОСТІ ДЖЕРЕЛО

(Твір на тему прислів’я)

Мабуть, кожна людина з дитинства знає народні прислів’я та приказки. Ці короткі, але влучні вислови чули ми від бабусі або дідуся, мами чи тата.

Мій дід, наприклад, коли дивиться, як я щось роблю, не може втри матися і обов’язково скаже щось таке: «Сім разів відміряй, а раз відріж» або «Усе велике починається з дрібного». Через ці коментарі я інколи навіть ображався на нього. «Діду,— казав,— звідки ти знаєш, скільки разів я міряв...» А він тільки сміявся та й додавав: «Не той друг, хто медом маже, а той, хто правду каже».

Звик я до цих дідових примовок, намагався не звертати на них уваги. Як же я здивувався, коли на уроці зарубіжної літератури дізнався, що улюблений дідів вислів «Мудрий навчається на чужих помилках» — то норвезька приказка. Ну, думаю, тримайся діду. Досить із мене глузувати. Тепер і я вчений.

Прийшов я додому і відразу з порога питаю: «Діду, а звідки ти нор везьку мову знаєш?» Дід саме борщ гарячий їв. А від такого несподівано го запитання мало не ковтнув гаряченького. «Хіба я колись казав, що знаю норвезьку?» — здувався дід. «А звідки ж тоді ти знаєш вислів “Мудрий навчається на чужих помилках”?» — питаю. «Мені таке мій дід говорив,— розгублено пояснює дідусь.— До чого тут норвезька?»

Розсміявся я і книжку показую, а там все зазначено. І норвезькі при слів’я, і китайські, і навіть прислів’я та приказки народів Африки. Довго сиділи ми з дідом, читали. Спочатку ми все дивувався, як багато схожого

між влучними висловами різних народів, намагалися знайти відмінності. Ми, наприклад, кажемо: «Язик до Києва доведе», а в Африці — «Щоб знати, треба питати». Ми — «Як сідло на корові», а японці — «Як на мавпі капелюх». Вислови різні, а думки схожі. Бо в прислів’ях мудрість народна, досвід багатьох поколінь зберігся. «А люди, видно, скрізь однакові,— усмі хаючись, промовив дідусь.— Ледачих ніде не люблять, працьовитих шану ють. І мріють, щоб онуки були розумнішими і щасливішими від дідів».

Я пригорнувся до дідуся і сказав тихенько: «Погодься, діду, шведи влуч но підмітили: «Молодість має гарний вигляд, а старість — гарну душу».

УСЛАВЛЕННЯ ЛЮДСЬКИХ ЧЕСНОТ У КАЗЦІ БРАТІВ ГРІММ «ПАНІ МЕТЕЛИЦЯ»

Із казки братів Грімм «Пані Метелиця» ми дізналися захоплюючу істо рію про те, як зло було покаране, а добро, милосердя і працелюбність — щедро нагороджені.

Пасербиця тяжко працювала, а її мачуха все була незадоволена. Од ного разу дівчинка випадково упустила в колодязь свій починок. Нерідна мати примусила полізти його діставати, і пасербиця впала у криницю. А прийшла до тями на чудовій зеленій луці. Дівчинка пішла і по дорозі допомогла хлібові, яблуні. Потім побачила хатинку, з вікна якої визира ла стара баба. Хоч вона була й страшна, але звернулася до пасербиці з лас кавим словом, запросила на службу, і та погодилася.

Дівчинка була старанною, працьовитою, тому жилося їй дуже добре. Та через деякий час чомусь її потягло додому. Пані Метелиця щедро тру дівницю нагородила і відпустила.

Коли так само хотіла одержати винагороду і рідна дочка мачухи, то в неї нічого не вийшло. Адже росла вона лінивою, байдужою, жорстокою. І, замість золота за хорошу службу, одержала смолу, від якої й до кінця життя не відмилася. Так були покарані дочка і мати за їхнє зло та ледарство.

Отже, головна думка в цій казці — хвала працелюбності та осуд лінощів і неробства, жорстокого ставлення до близьких людей.

НАВІЩО ВІДЬМІ ПОМЕЛО...

Ай справді, навіщо? І чому як відьма — так і помело? А як добра фея

—так гарнесенька чарівна паличка? І нащо було стільки всього вигадува ти у казках: і килими літаки, і чоботи скороходи, і чарівні квіти, і живу та мертву воду, і меч голова з плеч. Усього й не перелічиш! Хіба не мож на було обійтися без усіх цих предметів?

Аспробуйте но розповісти відому казку, вилучивши з неї всі чарівні предмети. Спробували? Не виходить?! Позбавили казкового героя чобіт скороходів, і не може він в одну мить добігти до іншого царства, щоб ви конати забаганку вередливої принцеси. І день мусить він іти, і другий, і третій. Сам втомився і той, хто розповідає, теж втомився, а слухачі вже й зовсім заснули.

Отже, чарівні предмети виконують у казках дуже важливу роль. По перше, вони роблять оповідь цікавішою. По друге, у цих предметах віддзеркалювалися споконвічні сподівання і прагнення людей. За допо могою чарівних предметів герої швидко долають великі відстані, потрап ляють у далекі незвідані країни. Так у казці втілювалася жага збагнути світ, відкрити найдивовижніші таємниці.

По третє, здобуття добрими героями чарівних предметів — запорука їхньої перемоги. Наприклад, герой здобуває живу і мертву воду, а потім ця вода повертає його до життя, й у казці утверджується ідея неодмінної перемоги добра над злом. Або інший приклад. Викрадає герой у відьми помело і з його допомогою чинить добрі справи.

Виходить, що відьмі без помела ніяк не можна! Бо у казки свої закони.

РОЛЬ НАРОДНОЇ КАЗКИ У ВСТУПІ ДО ПОЕМИ О. С. ПУШКІНА «РУСЛАН І ЛЮДМИЛА»

Завдяки своїй няні Орині Родіоновні великий російський поет Олек сандр Сергійович Пушкін назавжди полюбив народні казки. Вони стали матеріалом і для його власних казок поем.

Одна з найвідоміших — «Руслан і Людмила», в якій князь Руслан ви рушає в далеку дорогу, щоб відшукати свою наречену Людмилу, викрадену злим чаклуном Чорномором. Подолавши багато перешкод, Руслан звільняє кохану. Поема закінчується торжеством Добра над Злом.

А починається вона знаменитим вступом «Край лукомор’я дуб зелений...» Це збірна картина казкових мотивів, сповнена незвичайним, чарівним.

Коли читаєш ці поетичні рядки, згадуються російські народні казки «Царівна жаба», «Мар’я Царівна», «Баба Яга», «Казка про Івана царе вича, жар птицю і сірого вовка», «Кощій Безсмертний»...

Цілий калейдоскоп казкових образів проходить перед нами. Тут і лі совик, і русалка, і хатка на курячих ніжках, і тридцять витязів чудових зі своїм ватагом морським, і чаклун, і бурий вовк, і Яга зі ступою, і цар Кощій.

За допомогою метафор — слів у переносному значенні — ми ніби справді потрапляємо у казковий світ. Адже тут «кіт учений... спів заво дить, ...казку гомонить», бурий вовк вірно служить полоненій царівні, ступа «вперед сама самою йде».

О. С. Пушкін висловом «Там руський дух... там Руссю пахне!» підкрес лює, що саме народна фантазія, народна казка є для нього джерелом натхнення у творчості.

ЯКЩО У СЕРЦЕ ПОПАДАЮТЬ СКАЛКИ ДЗЕРКАЛА ТРОЛЯ...

(За казкою Г. Х. Андерсена «Снігова королева»)

Казка про Снігову королеву — моя улюблена казка Г. К. Андерсена. Я читала її багато разів, і кожного разу пригоди маленької Герди приму шували хвилюватися. Але найбільше я співчувала Каєві, в серце якого попала скалка дзеркала троля.

Веселий і добрий від природи, на очах читача він перетворювався на безжалісного і жорстокого егоїста. Кай перестав розуміти красу життя.

Дивлячись на троянду, він помічав лише хробака, який точив її. І в людях він бачив лише вади і жорстоко сміявся над ними. Навіть Герду, яка любила його всім серцем, він дражнив і доводив до сліз.

Йому подобалося дивитися на сніжинки: їх чіткі, правильні лінії зда валися йому втіленням досконалої краси. Не відчував Кай, що краса та позбавлена життя.

Кай опинився у палаці Снігової королеви. Там він побачив дзеркало розуму, яке королева вважала кращим дзеркалом на світі. Вона пообіця ла Каєві, що він зможе володіти усім світом, якщо з холодних льодяних уламків складе слово «вічність». Але як Кай не старався, нічого у нього не виходило. Не бажали крижинки утворювати те слово.

Любов, вірність, самовідданість Герди врятували Кая, розтопили кригу, яка вкривала його серце, розплавили скалку дзеркала троля. Кай озирнувся навкруги й уперше помітив, як безлюдно в палаці Снігової королеви. Він пригорнувся до Герди, а та плакала і сміялася від радості. Тоді крижинки самі собою утворили слово, яке так довго не міг скласти Кай. Виходить, що вічність — це не холодна незмінна краса, а любов і здатність творити добро. Тільки вони можуть врятувати людину «зі скалкою дзеркала троля у серці».

ХТО СИЛЬНІШИЙ ЗА СНІГОВУ КОРОЛЕВУ?

(За казкою Г. К. Андерсена «Снігова королева»)

У казці Г. К. Андерсена Снігова королева — велична й могутня. Вона може засипати світ снігом, заморозити усе навколо, але найстрашніше — зробити серце людини крижаним і жорстоким. На вигляд королева дуже гарна («Очі її сяяли, як зірки...»). Але не було в тих очах ні тепла, ні миру, бо несли вони лише зло.

Снігова королева поцілувала Кая і зробила його своїм слухняним учнем, позбавила пам’яті та почуття справжньої краси.

Подруга хлопчика Герда вирушила на пошуки товариша. Їй довелося побувати і в чарівному саду жінки, і в розбійниці, і в лапландки та муд рої фінки, і в палаці Снігової королеви. Вона подолала великий шлях, холод і голод, щоб врятувати Кая. А потім своїми слізьми розтопила кригу і скалку чарівного дзеркала. Хлопчик знову став самим собою і подолав чари Снігової королеви.

Під час останньої зустрічі маленька розбійниця, дивлячись на Кая, запитала: «Ах ти, бродяга. Хотіла б я знати, чи вартий ти того, щоб за тобою бігати на край світу?» Герда промовчала. Але читачі можуть тепер відповісти: «Вартий!» Людина завжди варта того, щоб за неї боротись, навіть якщо вона здається зовсім пропащою.

Людяність — краса людського серця. Це та сила, яку не в змозі пере могти навіть чаклунство самої Снігової королеви. Як тут не згадати сло ва старої фінки про Герду: «Сильнішою, ніж вона є, її не зроблю».

Отже, сильнішою за Снігову королеву виявилася маленька дівчинка Герда, яка мала у грудях гаряче, чуйне серце, була вірною у дружбі, напо легливою і мужньою у досягненні мети.

ДРУЗІ МАУГЛІ

Книга Д. Р. Кіплінґа «Мауглі» — мудра і повчальна казка. Дивовижна істо рія маленького хлопчика, вихованого вовками, розкриває споконвічні закони природи, примушує замислитися над цінностями людського життя.

Людське дитинча, опинившись у джунглях, не загинуло, бо знайшло вірних і надійних друзів. Друзі ці — звірі. Але Кіплінґ не наділяє їх риса ми людей, як це буває в народних казках. Усі вони — мислячі істоти і діють залежно від обставин відповідно до законів природи.

Один з таких законів — дбати про потомство. Уособленням цього за кону стають Батько і Мати Вовки. Уперше побачивши Мауглі, Мати Вов чиця відчула, що він — лише беззахисне «щеня». Тому вона й стала на його захист, як захищала б своїх вовчат. І всі звірі визнали її право.

Зростаючи, Мауглі знаходив нових друзів. Акела, Балу, Багіра уособ люють мудрість природного світу. Саме завдяки їм утримується в джун глях хистка рівновага добра і зла, життя і смерті.

МАУГЛІ — ВИХОВАНЕЦЬ ДЖУНГЛІВ

(За однойменною казкою Р. Кіплінга)

Увесь світ захоплюється історією дитини, яка потрапила у джунглі і була вихована вовчою зграєю.

Про це розповів у своїй книзі «Мауглі» відомий англійський пись менник Р. Кіплінг.

Разом із Мауглі ми пізнаємо Закони Джунглів і розуміємо, що вони багато в чому корисні й людям. Наприклад, вбивати звірів можна лише заради харчування, поважати закони кожного товариства (зграї), шану вати того, кого зустрінеш на стежці в джунглях, зважати на науку мудрі ших та інші.

У казці прекрасно змальовані образи звірів зі своїми характерами та звичаями. Це учитель джунглів, буркотливий і добрий ведмідь Балу, муд рий слон Хатхі, грізна чорна пантера Багіра, благородний вожак вовчої зграї Акела, страшний і підступний тигр Шер Хан та інші.

Звірі повчають Мауглі: «батько Вовк навчав його своїй справі», «від Балу він довідався, що мед і горіхи — така ж смачна їжа, як і сире м’ясо», Багіра показувала, як полювати, попереджала про пастку на стежці і не безпечного Шер Хана. За науку хлопець платить добротою, допомагає звірам у важкі хвилини їхнього життя, витягає колючки з їхніх лап.

Мауглі виріс, відчув свою силу над звірами (жоден із них не міг ви тримати його пильного погляду, тільки він один із Зграї приборкав Чер вону Квітку — вогонь). Але це не змінило його ставлення до мешканців Джунглів. Мауглі все одно любить своїх Матір і Батька Вовків, братів, друзів Багіру та Балу. Тому йому так важко покинути Джунглі — свій дім.

Казка навчає нас бути вірними у дружбі, сміливими і чесними, пова жати тих, хто дав життя і виховав. А ще дає змогу зрозуміти, що приро да — дім людини, тому його треба берегти, намагатися жити в злагоді з навколишнім світом.

РАДІСНИЙ СВІТ ДИТИНСТВА

(За романом Марка Твена «Пригоди Тома Сойєра») План

1.Том Сойєр — головний герой роману.

2.Витівки, ігри та пригоди героїв.

3.Дружба Тома Сойєра та Гекельберрі Фінна.

4.Перехід від стихії гри до справжніх цінностей.

СОНЯЧНИЙ СВІТ ДИТИНСТВА В РОМАНІ М. ТВЕНА «ПРИГОДИ ТОМА СОЙЄРА»

Видатний американський письменник Марк Твен написав багато кни жок, якими зачитується вже багато поколінь людей. І найулюбленіший серед них — роман «Пригоди Тома Сойєра».

Головний герой цього твору — Том. Він — безтурботний школяр, не слухняний, інколи навіть грубий. У голові в нього завжди повно всяких дурних вигадок та капостей. Том може прогуляти заняття в школі, граю чись у лісі та уявляючи себе то піратом, то знаменитим розбійником Ро біном Гудом. Він навіть тікає з дому, перелякавши і засмутивши цим тітоньку Поллі.

Але цей хлопчик — великий мрійник і вигадник, сміливий, чесний, вірний у дружбі, не любить зрадливих, нечесних людей та наклепників. Він бере провину дівчинки Беккі, яка йому подобається, на себе, нама гається повідомити тітоньці, що він живий, щоб та не хвилювалася.

Том зумів завдяки своїй винахідливості перетворити покарання на розвагу — так розрекламував привабливість фарбування паркану, що ви шикувалася ціла черга бажаючих.

На долю Тома Сойєра випадає багато пригод, серед них і небезпеч них. Але він разом зі своїм другом Геком із честю виходить з усіх небез печних ситуацій, виявляє свої кращі якості, хоч і завдає своїм близьким багато турбот.

Отже, Марк Твен яскраво і переконливо показав дитячий світ амери канських хлопчиків, яким довелося зіткнутися не лише зі своїми, дитя чими проблемами, а й із жорстокістю та несправедливістю дорослого світу. Читачі вірять, що Том Сойєр виросте доброю людиною і порядним гро мадянином, незважаючи ні на що.

6КЛАС

Ушостому класі на уроках зарубіжної літератури вдосконалюються вміння письмово переказувати докладно, вибірково і стисло невеликі за обсягом епічні твори або фрагменти з них, зокрема фрагменти з елемента ми опису (пейзажу, інтер’єру, портрета). У творах учні повинні продемон струвати знання сюжету, основних образів та ідеї художнього твору, вміння виділяти у творі ключові епізоди та встановлювати зв’язки між ними, ха рактеризувати та порівнювати героїв твору, їхні чесноти, цінності та по чуття. Як вид письмової роботи у шостому класі пропонується і складання плану (простого і складного) характеристики героя, твору роздуму про героя. Художні твори, вивчення яких передбачено чинною програмою, да ють широкі можливості для застосування різних форм письмових робіт та творів, формування навичок самостійного аналізу мистецького явища.

ЗАСУДЖЕННЯ ЛЮДСЬКИХ ВАД У БАЙКАХ І. КРИЛОВА

Байки І. А. Крилова — прекрасна школа спостережень життя, явищ, характерів. Байки зацікавлюють і динамічними сюжетами, і зображен ням характерів дійових осіб, зокрема тварин, комах, птахів. Однак тва рини, комахи і риби у байках, за влучним висловом І. Франка, «одною бровою підморгують на людей». Тож кожна прочитана байка викли кає у людини роздуми.

Читаючи байку «Дем’янова юшка», розумієш: історія, яку розпо відає автор, зовсім не про конкретних Дем’яна та Фоку й не про юшку та надмірну гостинність. Дем’ян уособлює такі риси, як нав’язливість, причепливість, настирливість, невміння з повагою ставитися до бажань іншої людини. І ще байка вчить: гарні наміри не завжди мають добрі наслідки.

Невміння працювати спільно, дбаючи про загальну справу, а не про власні уподобання, уособлюють персонажі байки «Лебідь, Щука й Рак». Останній рядок цієї байки — «Та тільки віз і нині там» — став крилатим висловом. Іноді за допомогою цих слів характеризують стан справ людини, яка не здатна завершити розпочате. Байка допомагає зрозуміти: перш ніж узятися за якусь справу, треба добре зважити і свої можливості, і можливості своїх спільників. Інакше вийде з тієї справи «тільки мука».

Невігласів і неуків викриває І. А. Крилов у байці «Мавпа й окуля ри». Деякі люди дуже схожі на персонажа байки: не здатні зрозуміти якесь явище, вони заперечують або забороняють його.

Чимало дійових осіб байок І. А. Крилова ніби прийшли з народ них казок. Їхні «характери» добре відомі, але автор створює такі ситу ації, в яких розкривається їхня сутність.

Лисиця — персонаж багатьох казок. Цей образ використовують, коли треба зобразити хитрість, лукавість. У байці «Ворона і Лисиця» саме хит рощі допомагають Лисиці заволодіти шматком сиру. Але байка засуджує не лукавість і хитрощі, а підлабузництво і тих, хто вірить будь яким сло вам, аби тільки вони були приємними.

Отже, байки І. А. Крилова викривають різні вади людських харак терів і навчають мистецтву жити гідно.

СПІЛЬНЕ ТА ВІДМІННЕ БАЙКИ І. КРИЛОВА «ВОВК ТА ЯГНЯ» ТА ОДНОЙМЕННОЇ БАЙКИ ЕЗОПА

Відомо, що сюжети багатьох байок виникли ще в давнину, але бай карі різних країн використовують їх для написання нових творів. Як ви никає новий твір на основі відомого сюжету, спробуємо дослідити це на прикладі байок Езопа і Крилова.

Езоп — легендарний поет, якого вважають засновником жанру бай ки. Байки Езопа прозові, оповідні, лаконічні. Головна увага приділяється сутичці між носіями певних рис або різних життєвих позицій. У байці «Вовк та ягня» характери персонажів чітко визначені: Ягня уособлює беззахисність, Вовк — силу. Мораль випливає з самої оповіді: справедли вий захист не має сили для тих, хто заповзявся чинити кривду.

На відміну від Езопа, Крилов помістив мораль своєї байки на почат ку, але розвиток подій у байці не сприймається як проста ілюстрація мо ралі «У сильного безсилий винен завсігди...».

УКрилова вовк стає втіленням невблаганної злої сили, жорстокості

ісвавілля, а розвиток сюжету на наших очах розкриває механізм дії цієї жор стокої сили. Читачі стають ніби свідками усього, що відбувається з героями.

На початку байки Ягня не лякається Вовка, адже воно нікому нічим не шкодить і не порушує встановлених правил. Безглузді звинувачення, які висуває Вовк, Ягня з легкістю спростовує. У відповідях Ягняти відчу вається почуття власної гідності. На якусь мить читачам навіть здається, що то Ягня загнало Вовка у глухий кут, бо хижак не має більше аргу ментів для звинувачення. Але з цього зовсім не випливає, що після зустрічі з Вовком Ягня залишиться неушкодженим. Якраз навпаки. Кожна гідна відповідь Ягняти ще більше дратує Вовка. Нарешті свавільному хижа кові набридає вишукувати уявні провини своєї жертви і він показує свою сутність. Останні слова байки: «Сказав — і в темний ліс Вовк поволік Ягня» — водночас очікувані і несподівані. Читач від самого початку знав, що так мало статися, але, спостерігаючи за розвитком подій, сподівався, що Ягня таки доведе свою невинність.

Отже, у байках Езопа і Крилова спільним є сюжет, персонажі і навіть мораль. Байка Єзопа написана прозою, а Крилова віршами. Але, на мою думку, найголовніше, що відрізняє ці дві байки — це саме читацьке сприй няття творів. Байка Єзопа звернена, так би мовити, до розуму читача. А байка Крилова — до його серця.