2009 сочинений(укр)

У ЧОМУ СЕКРЕТ ДОВГОЛІТТЯ БАЙКИ?

Байка — це невеликий прозовий або віршований твір алегоричного змісту і повчального характеру, один із найдавніших жанрів літератури. Ще у V ст. до нашої ери були популярні байки, автором яких вважався давньогрецький раб горбань Езоп. Вони так сподобалися людям, що ро зійшлися по всіх країнах і пережили не лише століття, а цілі тисячоліття.

Сюжети Езопових байок запозичувалися й розвивалися у різні істо ричні епохи і різними народами.

Наприклад, римський поет Федр, що жив у I ст. н. е., надав байкам віршованої форми, посилив їх повчальний зміст. Усвоїх творах «Вовк та ягня», «Вівця, пес та вовк», «Кібець та голуби» й багатьох інших він вис тупав проти зажерливості, брехні, висміював дурість та інші людські вади.

Італієць Леонардо да Вінчі, видатний діяч епохи Відродження, вкла дав у байки своє оптимістичне життєрадісне ставлення до оточуючого світу, свою віру в добро. Це дуже помітно, коли читаєш його байку «Лев і Ягнятко».

Відомий французький байкар Жан де Лафонтен теж запозичував ан тичні сюжети, але не наголошував на повчальних висновках, для нього головною була розповідь про смішний або безглуздий випадок, проте не позбавлена народної мудрості.

Для байок польського літературного діяча Ігнатія Красицького ха рактерні яскравий гумор і дотепність, виразні художні образи.

Традиції байкарства продовжив талановитий російський письменник І. Крилов. Його байки — цілі «повісті, комедії» — за влучним висловом В. Бєлінського. І висміює, критикує він не лише окремі вади людей,

ай певні історичні події та суспільні явища в тогочасній кріпосницькій Росії.

Єтакий відомий вислів: «Здається, байка просто бреше, А справді правду ясну чеше...». І це дійсно так. Ми читаємо про смішних і незграб них, лінькуватих, брехливих чи жорстоких звірів, але добре розуміємо, що йдеться про нас, людей, про наші вади, яких необхідно позбуватися.

СМИСЛ НАЗВИ ПОВІСТІ Ч. ДІККЕНСА «РІЗДВЯНА ПІСНЯ У ПРОЗІ»

План

1.Різдво як свято надії.

2.Утвердження у творі високих ідеалів любові і співчуття до всіх людей.

3.Можливість духовного переродження головного героя повісті.

ПОДОРОЖ СКРУДЖА У ЧАСІ ТА ПРОСТОРІ

Напевне, в житті кожної людини настає час, коли вона змушена озир нутися на свій життєвий шлях і замислитися над власною долею.

Здавалося, в житті Скруджа такий момент не настане ніколи. «Це був старий грішник — заздрісний, жадібний, твердий, як кремінь, але ніяке

кресало не могло викресати з нього благородної іскри». І торував він дороги життя, «нехтуючи людським співчуттям». Щоб розбудити душу такої люди ни, потрібне диво. І Діккенс творить таке диво. У Різдвяну ніч Скрудж виру шає в подорож у часі та просторі, щоб віднайти своє людське серце.

До Скруджа приходить дух минулого Різдва, й одна по одній зміню ються картини життя Скруджа. Ось він бачить рідне село і себе малень ким самотнім хлопчиком, покинутим близькими. Найулюбленішим за няттям цього хлоп’яти було читання. Він тоді уявляв себе Робінзоном, мріяв про великий світ і пригоди. Пригадавши все це, Скрудж заплакав, шкода йому стало і себе малого, і своїх дитячих мрій. Потім побачив він свою маленьку сестру, яка щирим серцем любила його, жаліла й умовила батька забрати хлопця з пансіону додому. І соромно стало Скруджеві, що він відмовився прийти на Різдво до племінника, бо тепер вважав родинні почуття дурницею. Дух Минулого Різдва нагадав Скруджеві, що він був колись веселим і щасливим, радів людям і життю, але гроші поступово заступили в його серці всі почуття.

Потім прийшов Дух теперішнього Різдва. Разом із ним перенісся Скрудж в домівки свого бідного писаря, племінника. Скрізь раділи, свят кували Різдво, сподівалися на краще. Чув Скрудж, як в обох родинах зга дали його, пожаліли і побажали щастя.

Останній дух показав Скруджу те, що станеться після його смерті. «Ділових людей», яких так поважав Скрудж, цікавило тільки те, кому старий скнара залишив гроші. Чужі люди були біля його мертвого тіла і розкрадали все, що можна було вкрасти. Жахнувся Скрудж і захотів змінити своє життя.

Подорож у часі та просторі дала можливість Скруджеві осягнути своє життя і сприяла його переродженню.

ЕБІНІЗЕР СКРУДЖ — ГОЛОВНИЙ ГЕРОЙ «РІЗДВЯНОЇ ПІСНІ У ПРОЗІ» Ч. ДІККЕНСА

Один із найвідоміших англійських письменників XIX ст. Ч. Діккенс із співчуттям ставився до бідних людей. Своїми творами він сподівався звернути увагу багатих на несправедливість, яка існує в суспільстві, та перевиховати їх. Цій темі присвячена його повість «Різдвяна пісня у прозі».

Головний герой твору — власник торгової спілки «Скрудж і Марлей» Скрудж. Це була дуже скупа і жорстока людина. «Через холод у душі і вся постать його немов заморозилась: ніс загострився, щоки зморщилися, хода стала скутою, очі почервоніли, тонкі губи посиніли, а голос хитрий та при крий скрипів». Люди боялися і не любили його. Скрудж не поважав свя та, вважав це нісенітницею, не вмів радіти.

Увечері перед Різдвом він образив племінника, вилаяв свого праців ника. А вночі до нього з’явився привид товариша і компаньйона Марлея, про якого він давно забув. Привид Марлея розповів, як він тепер кається

і страждає через те, що не робив добрих справ за життя. І пообіцяв, що Скрудж вночі зустрінеться з Духом Минулого, Духом Теперішнього та Духом Майбутнього Різдва.

Подорож Скруджа у своє дитинство, в теперішнє та майбутнє допомог ли йому багато дечого зрозуміти. Це так вплинуло на нього, що він зробився зовсім іншою людиною — давав щедрі пожертви бідним, допоміг сім’ї клер ка Боба, привітно ставився до племінника — сина улюбленої сестри Фен.

Ця історія, як і повинно бути в різдвяному оповіданні, закінчується щасливо. І нагадує людям, що вони повинні не марнувати часу, поспіша ти робити добро ближнім своїм.

ГІМН ЗВИЧАЙНІЙ ЛЮДИНІ)ТРУДІВНИКУ, СИЛІ ЇЇ ХАРАКТЕРУ І ВИТРИМЦІ У РОМАНІ Д. ДЕФО «ЖИТТЯ Й НЕЗВИЧАЙНІ

ТА ДИВОВИЖНІ ПРИГОДИ РОБІНЗОНА КРУЗО»

Волею долі герой роману Д. Дефо Робінзон Крузо потрапив на без людний острів в океані після аварії корабля.

Спочатку він розгубився, впав у відчай, але потім обміркував своє ста новище і зрозумів, що сидіти без діла не можна. Мандрівник забрав із розби того корабля все, що могло знадобиться, збудував собі житло, навчився ло вити рибу та полювати на птахів. Робінзон Крузо увесь час удосконалював свій побут — приручив кіз, щоб мати м’ясо, коли закінчиться порох, сіяв зер но, оволодівав різними ремеслами. Він увесь час наполегливо працював, і це допомагало йому долати почуття самотності. Наприклад, частокіл, яким обгородив усе своє житло, відважний моряк будував майже рік.

Коли на нього нападала смертельна туга, він брався за перо і пробував собі довести, що і в його важкому становищі все ж є немало хорошого: в одну колонку писав «погано», в іншу — «добре». Доброго виходило чимало, і це заспокоювало героя. Він почав навіть вважати себе щасливим, хоч і суму вав за людьми. Робінзон Крузо врятував індіанського юнака П’ятницю, навчив його англійської мови і всього, що знав та вмів. Потім ще не раз він виявляв свою людяність, кмітливість та наполегливість. Саме завдяки цим рисам і врятувався, потрапив до Англії. При цьому допоміг іншим — влаш тував іспанську колонію на острові й передав їй усе своє господарство.

Роман про дивовижні пригоди Робінзона Крузо був дуже популяр ним усі часи. Із задоволенням його читаємо і ми, бо захоплюємось людь ми, які завдяки своїй силі волі, працьовитості, оптимізмові знаходять вихід із найскрутніших життєвих ситуацій.

ОСОБЛИВОСТІ ПРИГОДНИЦЬКОГО РОМАНУ Ж. ВЕРНА

Романи Ж. Верна належать до творів, які прийнято називати пригод ницькими. У таких творах багато несподіваних подій, раптових поворотів у сюжеті, рушійною силою якого стає пригода.

Пригода майже завжди починається з якоїсь загадки. У романі «Діти капітана Гранта» такою загадкою стає знайдена у шлунку акули пляшка

з напівстертим текстом німецькою, французькою й англійською мовами. Щоб розгадати текст треба звернутися до географічного атласу у пошу ках тридцять сьомої паралелі, словників трьох мов, а героям роману ще й до підшивки «старої морської газети», де буцім то є підтвердження фак ти відплиття судна. Упродовж усього роману цей текст тричі буде пере осмислено, прочитано по новому, і врешті решт загадка відкриється.

Особливість романів Ж. Верна полягає у тому, що навіть дивовижні речі автор пояснює з науковою точністю, а загадки, які він пропонує, ніко ли не містять нічого містичного.

Герої романів Ж. Верна — сміливі й відважні люди, які прагнуть дізна тися більше про світ і людей. Автор і сам часто робить відступи, щоб роз повісти про багатства природи, лісів, пустель, таємниці океану, Всесвіту. Один із найпопулярніших персонажів романів Ж. Верна — трохи дива куватий учений. Це дає авторові можливість науково пояснювати явища природи. Однак у Ж. Верна навіть найрозумніший учений не все знає, не про все здогадується. Безмежний світ відкриває лише деякі свої таєм ниці, а неприборкана природа завжди могутніша за людину.

Улюблені герої Ж. Верна — юнаки та підлітки, які вчаться відкривати світ. Знання та досвід роблять їх розумнішими, а пригоди додають муж ності. У фіналі роману обов’язково перемагає добро, а зло справедливо карається. І ці моральні уроки юні герої запам’ятовують на все життя.

ЧИ ХОТІВ БИ Я, ЩОБ МОЇМ ДРУГОМ СТАВ ДІК СЕНД ІЗ РОМАНУ ЖУЛЯ ВЕРНА «П’ЯТНАДЦЯТИРІЧНИЙ КАПІТАН»?

Дік Сенд — сирота, виховувався в дитячому будинку. Навіть ім’я він одер жав на честь жалісливого перехожого, котрий його знайшов, а прізвище йому дали на згадку про місце, де його знайшли. Хлопчик був розумним, у чотири роки вже вмів читати, писати і рахувати. У вісім років він пішов юнгою на корабель, де так добре себе зарекомендував, що капітан Хелл познайомив його з власником судна Велдоном, і той віддав хлопця до школи.

У п’ятнадцять років Дік ступив на палубу одного з кращих кораблів Велдона «Пілігрим» новачком матросом. Він виявився дуже вправним моряком, розумним, тому коли капітан вирушив на полювання за китом, то доручив корабель саме Діку Сенду.

Трапилося нещастя: капітан разом із моряками у шлюпці загинув. І Дік бере усю відповідальність за життя команди й пасажирів на себе. Йому довелося пережити і катастрофу судна, і жорстокий обман Негору, і страшну подорож по африканських джунглях та болотах. Але він мало думав про себе, уболіваючи за долю місіс Велдон, маленького Джека та інших своїх друзів. Кмітливість, витривалість, мужність і відповідальність, а також добрий друг допомогли Дікові врятувати себе й інших.

Як добре, коли поряд є така людина: вона завжди допоможе. Тому я б дуже хотів мати такого друга, як Дік Сенд.

7КЛАС

Усьомому класі на уроках зарубіжної літератури вдосконалюються вміння розрізняти й оцінювати риси літературних героїв, висловлювати власну думку про них, давати письмово розгорнуту відповідь на постав лене питання. Учні вчаться визначати ідейно художню роль елементів сюжету (експозиції, зав’язки, кульмінації, розв’язки) та засобів худож ньої виразності (тропів) у творі. Особлива увага приділяється характе ристиці та порівнянню тематики й проблематики, сюжету і героїв різних творів. Як вид письмової роботи у сьомому класі пропонується і скла дання складного плану характеристики образів, роздуму над проблема ми, порушеними у художньому творі. Основним жанром твору у сьомо му класі стає твір роздум. Теми, які пропонуються у сьомому класі, зорієнтовані на розкриття ідейного змісту та проблематики художнього твору, формування навичок самостійного аналізу.

«РАМАЯНА» ЯК ЗРАЗОК ДАВНЬОГО ГЕРОЇЧНОГО ЕПОСУ

Літературознавчий термін «епос» походить від грецького «розповідь». Індійці називали «Рамаяну» — перший власне літературний твір — «пер шою поемою», а її ймовірного автора Вальмікі — першим поетом.

У «Рамаяні» розповідається про сина царя Айодг’ї — Раму, його ге роїчні подвиги та шляхетні вчинки. В образі Рами давні індійці втілили свої уявлення про справедливість, сили кохання й добра.

Рама з юності вирізнявся красою, мудрістю, силою і хоробрістю. Його дружиною стала прекрасна царівна Сіта. Рама здобув право одружитися з Сітою, коли переміг у змаганні інших царевичів і царів — тільки йому вдалося зігнути міцний і величезний лук батька Сіти — царя Джанаки. Цей лук мав чарівні властивості, бо подарував його цареві сам бог Шива. Довгі роки Рама і Сіта жили щасливо. І ось цар Дашарахта вирішив про голосити Раму своїм спадкоємцем і передати йому царську владу. Дізнав шись про це, друга дружина царя Дашарахти Кайкеї нагадала чоловікові, що той дав їй колись обіцянку виконати два її бажання. Тепер вона хоті ла, щоб цар відправив Раму на чотирнадцять років у вигнання, а спадкоє мцем проголосив її сина — Бхарату. Горю царя Дашарахти не було меж, але Рама сам змусив батька дотримати своє слово і пішов у вигнання. Разом із Рамою добровільно пішли його дружина Сіта та брат Лакшма на. Цар Дашарахта не зміг витримати розлуки з улюбленим сином Ра мою і помер. Трон мав посісти Бхарата. Але той не вважав, що має на це право, тому подався до лісу, де жили відлюдниками Рама, Сіта і Лакшма на, щоб запропонувати законному спадкоємцеві трон. Друзі і родичі ра дили Рамі пристати на пропозицію брата. Але Рама вирішив бути вірним пам’яті батька і до кінця виконати його волю. Бхарата змушений був по вернутися в столицю без Рами, але на знак того, що він не вважає себе законним царем, поставив на трон сандалі Рами.

Рама і Лакшмана берегли спокій лісних відлюдників, перебили багато лісових чудовиськ. Одного разу Лакшмана відрізав вуха і ніс у чудовиська Шурпанакхи, жінки ракшаси, яка хотіла вбити Сіту. Шурпанакха поскар жилася своєму братові, десятиголовому демону Равані, володареві остро ва Ланки. Равана, дізнавшись про красу Сіти, викрав її у Рами і переніс на своїй летючій колісниці на острів Ланку. Там він намагався спокусити Сіту розкішшю та багатством, якщо вона стане його дружиною. Але Сіта зали шається вірною Рамі. Равана ув’язнює її і загрожує їй смертю, якщо Сіта через дванадцять місяців не змінить свого рішення.

Рама розшукав і визволив Сіту, вбивши Равана. Смерть Равана озна чає перемогу Рами над силами зла. Однак у присутності багатьох тисяч свідків Рама відштовхує від себе Сіту і говорить, що підозрює її у не вірності. Сіта кидається у вогонь, але вогонь не шкодить Сіті, а з полум’я піднімається бог вогню Агні і переконує Раму у невинності Сіти. Рама пояснює, що сам був переконаний у вірності Сіти, але хотів, щоб у тому переконалося все військо.

Після примирення із Сітою Рама повертається в Айодх’ю, де Бхарата з радістю поступається йому троном. Але на цьому випробування Рами

іСіти не закінчуються. Одного разу дійшла до Рами чутка, що народ не вірить у доброчесність Сіти і побоюється, що це погано вплине на всіх жінок країни. Рама змушений підкоритися волі народу і наказув Лакш мані відвести Сіту в ліс, до відлюдників. Сіта стійко сприймає новий удар долі, її приймає під свою опіку відлюдник Вальмікі. У його лісовій хижі у Сіти народилися двоє синів — Куша і Лава. Вальмікі виховав їх, а коли вони підросли, навчив їх розповідати поему про Раму, яку сам склав. Одного разу вони розповіли цю поему під час жертвоприношення у при сутності самого Рами. Рама впізнав своїх синів і послав за Сітою та Вальмікі, знову підтвердив чистоту і вірність дружини Рами, але Рама ще раз захотів, щоб Сіта довела це перед усім народом. Сіта закликала мати землю бути її свідком, і земля, на прохання Сіти розступилася і по глинула вірну дружину Рами. Тільки після смерті на небесах Рама і Сіта з’єдналися навіки.

Упоемі багато монологів героїв, в яких відбиваються їхні почуття

ідумки. Тугою за втраченим коханням, надіями, що не справдилися, ви значаються майже всі монологи головних героїв поеми. Автор майстерно використовує описи природи, які допомагають розкрити почуття героїв. У поемі подаються розгорнуті описи різних пір року, зміна яких є симво лом оновлення життя. Описи природи наче подані очима героїв і переда ють їхній настрій. Так, Рама, шукаючи Сіту, приходить весною на берег озера Пампи. Чисті воді озера сяють у сонячному світлі, як коштовне ка міння; яскраві квіти, зелена трава здаються барвистим килимом. Але в душі Рами ці прекрасні краєвиди тільки посилюють тугу за коханою. І яскраві барви пейзажу зливаються в його уяві в картину весняної пожежі. Червоні квіти здаються йому гарячим вугіллям, жовте листя — полум’ям.

Але природа може зменшити страждання, вона — найбільше благо, дарова не людині. Так, коли Рама і Сіта разом ідуть у вигнання, перед ними наче уперше відкривається краса природи, яка примушує героя забути те, що він втратив, виконуючи батьківську волю.

Художня досконалість поеми, її емоційна напруженість забезпечили «Рамаяні» довге життя і любов індійського народу. Рама став одним із найулюбленіших героїв Індії. Цей образ став для індійців символом людських чеснот.

«ПІСНЯ ПРО РОЛАНДА» ЯК ЗРАЗОК СЕРЕДНЬОВІЧНОГО ГЕРОЇЧНОГО ЕПОСУ

Художні досягнення культури Середньовіччя відбилися в героїчному епосі різних народів. Кожен народ мав свій епос, який ґрунтувався на творах усної творчості і відображав інтереси народностей, які формува лися у цей час. Боротьба проти іноземців та іновірців за батьківщину — провідна тема і французького епосу «Пісня про Роланда», і німецького «Пісня про Нібелунгів», і іспанського «Пісня про мого Сіда», і слов’янсь кого «Слово о полку Ігоревім».

У «Пісні про Роланда» розповідається про похід Карла Великого проти басків у 778 році. Майже чотири століття пісні, присвячені подіям цього по ходу, передавалися по пам’яті. За цей час реальні історичні факти набули нового осмислення під впливом подій ХІ—ХІІ ст. Нетривалий похід Карла перетворився на багаторічну війну проти сарацин за рідну землю і за утвер дження християнської віри. Не тільки відвага та мужність визначають най важливіші риси головних героїв Карла Великого та Роланда. Вони виступа ють і як поборники державних інтересів, і як захисники християнства.

ІСТОРИЧНА ПРАВДА ТА ВИГАДКА

ВСЕРЕДНЬОВІЧНОМУ ЕПОСІ «ПІСНЯ ПРО РОЛАНДА»

Вісторії кожного народу є свої герої. І більшою мірою це воїни за хисники. Їм приписуються ідеальні риси характеру й ідеальні вчинки. Ними пишаються, їх наслідують, про них переповідають. А щодо героїч ного епосу, то славні подвиги воїнів захисників знайшли свої відгуки в по дальшій творчості талановитих нащадків.

На жаль, література Середньовіччя не могла дійти до нащадків у пов ному обсязі. Але невмирущі зразки й досі вражають своєю досконалістю.

Героїчний епос епохи Середньовіччя зберігся краще, ніж інші жанри, бо розповсюджувався він дружинними співцями. У більш пізні роки Середньо віччя епос записувався й доходив до нащадків в опрацьованому вигляді.

Література Середньовіччя найбільш яскраво представлена французь ким героїчним епосом. Справа в тому, що на території сучасної Франції жили племена галлів, які, після завоювання їх римлянами, почали швид ко розвивати культуру. Але згодом ще одні завойовники, французькі, змішалися з цими племенами, прийнявши їх більш високу культуру. Саме

506 ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА

тому з усіх героїчних епосів Європи найбільш значимим став французький епос, який зберігся у вигляді поем.

Вершиною французького героїчного епосу є поема «Пісня про Ролан да», яка увійшла до «Королівського циклу».

Складена близько тисяча сотого року на основі народного героїчного епосу, вона дійшла до нас у кількох записах, найкращий з яких — оксфорд ський рукопис.

Сюжет поеми має історичну основу: у сімсот сімдесят восьмому році Карл Великий на прохання одного мусульманського володаря втрутився у чвари іспанських маврів. Похід був невдалим. Повертаючись додому вузькою гірською дорогою, ар’єргард французів зазнав ворожого нападу з боку місцевих басків, яких так і не вдалося покарати.

Із моменту цієї події минуло більше трьохсот років, поки з’явилась поема. Тому у творі, як і в народній творчості, історичні факти й події по ступово переплелися з поетичною вигадкою.

«Пісня про Роланда» починається з оспівування перемог Карла Ве ликого в Іспанії, хоча насправді ми знаємо, що він мав там свої інтереси. За сім років війни з сарацинами Карл завоював усі сарацинські міста. Крім Сарагоси, де сарацинський цар Марсилій, зібравшись зі своїми васала ми, радився, як позбутися франків.

Марсилія автор поеми показує людиною безчесною, оскільки той брехливо клянеться Карлу у вічній дружбі та обіцяє прийняти христи янство й охрестити всіх підданих. Карл, з точки зору автора,— людина принципова й порядна. Причому, з позицій того часу Карл не вважаєть ся загарбником, оскільки мета його походів благородна — охрестити му сульманське поселення Іспанії.

У змісті поеми відбилися важливі протиріччя Середньовічної Франції. По перше, країну терзали внутрішні феодальні чвари, по друге — країні загрожувала іноземна навала, по третє, у десятому столітті загострилася боротьба між християнською Європою та мусульманським Сходом. Але дійсною причиною хрестових походів було бажання пограбувати багаті мусульманські країни. Та в очах народу вчинки християн сповнені бла городства, так як і їх мета. Тому Карл повірив брехливим запевненням Марсилія й повернув своє військо.

Визвольний пафос твору протиставляється феодальному егоїзму Марсилія й зрадництву Ганелона. Саля Ганелон, посланець Карла, вия вився зрадником, увійшовши у змовницьку брехню Марсилія. Ганелон винен у смерті свого пасинка Роланда, який очолював двадцятитисяч ний ар’єргард франків під час підступного нападу чотирьохсоттисячного ворожого війська.

Ганелон — не випадковий зрадник, а типовий приклад феодальної не покірності. Він керується власними інтересами і спричиняє загибель де сятків тисяч співвітчизників. Автор твору, як передова людина свого часу, розуміючи необхідність державної єдності, засуджує феодальне свавілля

припадає закінчення царювання Річарда Левове Серце. З часу битви при Гастінгсі (1066 р.), у результаті якої норманський герцорг Вільгельм За войовник одержав перемогу над англосакськими військами і королем Га рольдом, пройшло вже сто тридцять років. Нормани заволоділи Англією, але ворожнеча між ними і саксами не припинилася. Національні проти річчя ускладнювалися соціальними — між кріпаками та феодалами. У країні точилася боротьба за централізацію королівської влади: це було необхідно для приборкання феодалів, припинення ворожнечі між земле власниками, для досягнення єдності країни. Усі ці складні процеси й відоб ражені Вальтером Скоттом.

Письменник прагнув «відобразити побут старої Англії», «викликати інтерес до її легенд і звичаїв». Джерелом відомостей про епоху Річарда I для нього послужили старовинні літописи. Автор свідомо «змішував прав ду з вигадкою», намагаючись зробити свою розповідь захоплюючою, але ніколи не виходив за межі достовірності.

Період, про який іде мова в романі, В. Скотт визначав як час, «відзна чений різкими протиріччями між саксами, які обробляють землю, і нор манами, які володіли цією землею як завойовники і не бажали ні змішу ватися з переможеними, ні визнавати їх людьми своєї породи».

Королю Річарду доводиться вести боротьбу проти непокірних баронів, герцогів та графів. На його боці виступають міщани, зацікавлені в роз витку торгівлі та ремесел, його підтримують селяни, що страждають від міжусобиць, у королівське військо приходять і люди, подібні до Айвен го,— малоземельні або позбавлені спадку феодали.

Становище в країні ще більше ускладнюється, коли Річард залишає Англію, щоб взяти участь у Третьому хрестовому поході, і потрапляє в по лон. У цей час владу бере до рук його брат принц Джон і разом із нор манською знаттю безчинствує, утискує та принижує саксів.

На сторінках роману змальовані всі прошарки середньовічної Англії:

ісаксонська знать (Альтестан, Седрик, його син Айвенго, леді Ровена),

інорманські лицарі (Фрон де Беф, де Мальвуазен, де Брасі), і духовен ство (абат Ейлир, храмовник де Буагильбер, селянин монах Тук), і селя ни (раби Седрика Вамба і Гурт), і йомени розбійники, очолювані відваж ним Локслі — прообразом Робіна Гуда — і багатий єврей Ісаак з дочкою Ребеккою, і сам король Річард Левове Серце.

Епоха раннього середньовіччя показана в «Айвенго» в усій її суво рості. Лицарські замки перетворювалися в розбійницькі гнізда, лютува ла інквізиція (Лука Бомануар вчинив суд над Ребеккою, оголосив її «відьмою» і хотів спалити на вогнищі), а селяни були безправні й дове дені до убозтва. Вони говорили: «У нас залишилося лише тільки повітря, яким ми дихаємо; та і його у нас не відняли тому тільки, що інакше ми не були б здатні виконати роботу, яку навалили на наші плечі...»

Уже на початку роману письменник підкреслює контраст між кра сою природи «веселої Англії» й умовами життя народу.