2009 сочинений(укр)

ЖІНОЧІ ОБРАЗИ РОМАНУ СТЕНДАЛЯ «ЧЕРВОНЕ І ЧОРНЕ»

Роман Стендаля «Червоне і чорне» різноманітний за тематикою, ціка вий і повчальний. Повчальні й долі його героїв. Мені хочеться розповісти, чого ж навчили мене дві героїні — пані де Реналь і Матильда де Ла Моль.

Щоб нам був зрозумілий внутрішній світ цих героїнь, Стендаль піддає їх випробовуванню коханням, тому що, на його думку, кохання — почут тя суб’єктивне і більшою мірою залежить від того, хто кохає, ніж від са мого об’єкта кохання. І тільки любов може зірвати маски, за якими люди приховують звичайно справжнє своє єство.

На початку роману пані де Реналь на вигляд можна було дати років тридцять, але вона була ще дуже миловидна. Висока, ставна жінка, вона була колись першою красунею на всю округу.

Багата спадкоємиця богобоязливої тітки, вона виховувалась у єзуїт ському жіночому монастирі, але зуміла незабаром забути ті дурниці, яких її вчили в цьому закладі. Заміж її видали в шістнадцять років за літнього вже пана де Реналя.

Розумна, кмітлива, емоційна, вона була водночас боязкою й соро м’язливою, простою і трохи наївною. Її серце було вільне від кокетства. Вона любила самоту, любила походжати по своєму чудовому саду, ухи лялася від того, що у Вер’єрі називалося розвагами, тому в суспільстві пані де Реналь стали називати гордячкою і говорити, що вона надто пи шається своїм походженням. У неї цього й у думках не було, але вона була дуже задоволена, коли жителі містечка стали бувати в них рідше.

Молода жінка не могла хитрувати, обманювати, вести, як говорили у Вер’єрі, політику стосовно свого чоловіка, тому серед місцевих дам вона вважалася «дурною». Залицяння пана Вально, якому вона подоба лася, тільки лякали її. Життя пані де Реналь було присвячене чолові кові й дітям.

І ось у її душі виникло нове почуття — кохання. Вона немов прокину лася від довгого сну, стала всім захоплюватися, не тямила себе від емоцій. Почуття, що запалювало пані де Реналь, робило її енергійною й рішучою. Ось вона, немов засуджена на смерть, щоб урятувати коханого, іде до кімнати Жульєна, щоб витягти з матраца портрет Наполеона. То всіма правдами і неправдами вводить Жульєна, людину низького походження, до складу почесної варти. То продумує анонімний лист.

Пані де Реналь перебуває весь час у душевній напрузі, у ній боряться дві сили — природне почуття, прагнення до щастя і почуття обов’язку стосовно родини, чоловіка, нав’язане суспільством, цивілізацією, релігією. Тому вона постійно вдається у крайнощі. Коли захворів її син Ксав’є Ста ніслав, вона сприймає хворобу як покарання Бога за подружню невірність. І майже одразу після того, як загроза здоров’ю хлопчика минула, знову віддається своєму коханню. Мабуть, в одну з таких хвилин лютого каят тя вона, з намови абата Кастанеда, і відіслала маркізові де Ла Молю відгук

про поведінку Сореля, що відіграв таку фатальну роль у долі Жульєна. Відтак знову повернулася вона до коханого, тепер уже остаточно. Вона не може вже більше йти проти себе, своєї природи, натури. Вона говорить Жульє нові: «Мій обов’язок передусім — бути з тобою». Відтоді вона зовсім пере стала зважати на моральний осуд. Тепер він для неї просто не існував. Ос танні дні вона була поруч із Жульєном. Життя без коханого для неї стало безглуздим. І за три дні після страти Жульєна пані де Реналь померла, об іймаючи своїх дітей. Вона тихо, непомітно жила, жертвуючи собою заради дітей, родини, коханого, і так само тихо померла.

Матильда де Ла Моль — жіночий персонаж зовсім іншого типу. Горда і хо лодна красуня, що царює на балах, де збирається весь блискучий паризький світ, екстравагантна, дотепна й насмішкувата, вона вища за своє оточення. Го стрий розум, освіченість — вона читає Вольтера, Руссо, Агріппу д’Обіньє, ціка виться історією Франції, героїчними епохами країни — діяльна натура Ма тильдипримушуєїїз презирствомставитисядовсіхродовитихзалицяльників, що претендують на її руку і серце. Від них, і зокрема від маркіза де Круазнуа, шлюб з яким мав би принести Матильді герцогський титул, про який мріє її батько,— для неї віє нудьгою. «Що може бути на світі банальнішим від такого збіговиська?» — виражає погляд її «синіх, як небо», очей.

Сучасна дійсність не викликає аніякого інтересу в Матильди. Вона буденна, сіра і зовсім не героїчна. Усе купується і продається — «титул барона, титул віконта — усе це можна купити... кінець кінцем, щоб здобу ти багатство, чоловік може одружитися з дочкою Ротшильда».

Матильда живе минулим, яке постає в її уяві, оповите романтикою сильних почуттів. Вона шкодує, що нема більше двору, подібного до дво ру Катерини Медічі або Людовіка XIII. 30 квітня Матильда завжди одя гає жалобну сукню, бо це день страти її предка Боніфаса де Ла Моля, який загинув на Гревській площі 1574 року, зробивши спробу визволити своїх друзів, полонених Катериною Медічі, серед яких був і король Наваррсь кий, майбутній Генріх IV, чоловік його коханки — королеви Маргарити. Матильда схиляється перед силою пристрасті Маргарити Наваррської, яка здобула в ката голову свого коханця і власноруч поховала її. При хильниця трону і церкви, Матильда почуває себе здатною до великих подвигів заради відновлення старих часів.

Матильда звертає увагу на Жульєна тому, що відчуває в ньому незви чайну натуру. Так само, як граф Альтаміра зі своєю романтичною долею («оче видно, тільки смертний вирок і вирізняє людину... це єдина річ, яку не мож на купити»), Жульєн викликає її зацікавленість і повагу як такий, що «...не народився, щоб плазувати». Матильду вражає похмурий вогонь, який палає

вйого очах, його гордовитий погляд. «Чи він не Дантон?» — думає Матиль да, почуваючи, що це справжня людина із сильною волею, гідна її. «У наші дні, коли всіляка рішучість втрачена, його рішучість лякає їх»,— думає Ма тильда, протиставляючи Жульєна всім молодим вельможам, що красуються

всалоні її матері, які можуть похизуватися хіба що вишуканими манерами.

МашкараТартюфа,виглядсвятенника,щоЖульєннапускаєнасебе,неможуть її обманути. Незважаючи на його чорний костюм, який він не знімає, «на по півську міну, з якою бідоласі доводиться ходити, щоб не померти з голоду»,— його вищість лякає їх,— розуміє Матильда.

Наважитися покохати Жульєна, того, хто нижче від неї стоїть на соці альних щаблях, відповідає її характерові, таїна якого — потреба ризику вати. Але кохання її тяжке. Вона теж, як і пані де Реналь,— у постійній душевній напрузі. У неї теж точиться боротьба між природним прагнен ням до щастя і «цивілізацією», тими поглядами, що їх нав’язало суспіль ство із самого її народження. Вагаючись між коханням і ненавистю до Жульєна, презирством до себе, вона то відштовхує його, то віддається

зусією силою пристрасті. Жульєнові доводиться підкоряти її. Покохав ши нарешті Жульєна до самозабуття, Матильда готова пожертвувати і своєю репутацією, і титулом, і багатством. Вона врятувала б Жульєна від страти, якби той цього захотів. Після смерті коханого вона виконала його останнє прохання — поховала в печері на високій горі, що здіймаєть ся над Вер’єром. «Завдяки зусиллям Матильди ця дика печера прикра силася мармуровими статуями, що вона замовила в Італії за великі гроші».

Обидві героїні прекрасні, кожна по своєму. Обидві вони викликають,

зодного боку, співчуття та жаль, з іншого боку, їхнє альтруїстичне, жер товне кохання викликає подив і шану. Своїм коханням вони вчать нас любити безкорисливо й самовіддано. Шкода, що їхнє щастя тривало не довго, але в цьому винні не стільки вони, скільки суспільство зі своїми несправедливими законами.

ХТО ВИНЕН У ТРАГЕДІЇ ЖУЛЬЄНА СОРЕЛЯ?

1830 року вийшов у світ роман Стендаля «Червоне і чорне». Твір має документальну основу: Стендаля вразила доля молодої людини, засудженої до страти,— Берте, що стріляв у матір дітей, гувернером яких він був. І Стен даль вирішив розповісти про молоду людину, яка не змогла знайти свого місця в суспільстві XIX століття. Чому? Про це я скажу трохи згодом.

Головний герой роману — юнак із провінції, наділений глибоким розу мом і уявою, але бідний і незнатний. Усім’ї Жульєн відчував себе чужим, не було в нього друзів і серед однолітків. «Усі домашні зневажали його, і він ненавидів своїх братів і батька. У святкових іграх на міському майдані він завжди був битий...» І кривдили його хлопці не тільки за фізичну слабкість, а й за те, що він не був схожий на них, був розумніший. І тому Жульєн поринав у самотність, світ уяви, де він «володарював».

Жульєн мріяв вибитися в люди. Він бачив, що заможні пани мають більше, ніж він,— мають становище, гроші, повагу. Бажання домогтися, як Наполеон, високої посади, володіло юнаком. Він, звичайно, розумів, що можливість досягти успіху в суспільстві залежить не стільки від його величезних здібностей, скільки від сильних світу цього, тобто багатіїв. Це принижувало його самолюбство, звідси і його протест, але він

мо уявляє життя французького суспільства уже в юнацькі роки. Але твори Бальзака — це ті твори, до яких людина не раз повертатиметься протягом життя і сприйматиме їх як щось нове і наново відкрите для себе.

На думку Сенеки, життя вимірюється не довжиною, а змістом. Ма буть, цими ж критеріями керувався і Бальзак, створюючи свою «Люд ську комедію». Автор написав 97 творів із 143 задуманих, відтворивши широку реалістичну картину французького суспільства першої полови ни ХІХ століття. Епопею автор поділив на три підрозділи: «Етюди про звичаї», «Філософські етюди» та «Аналітичні етюди», хоча розподіл цей

єумовним, адже в усіх творах письменника присутні і показ звичаїв пев ної верстви населення, і філософські роздуми автора і від своєї особи, і від особи героїв, і глибокий аналіз подій, оцінку яких дано визначити чита чеві. Проте авторський розподіл і нерівнозначний, адже розділ «Етюди про звичаї» став найбільшим не лише за обсягом (налічує 72 романи), а і за ідейним спрямуванням.

До того ж більшість дійових осіб кожного з творів продовжує своє життя на сторінках інших повістей і романів «Людської комедії». Серед цих персонажів Ежен Растиньяк, Жак Коллен (Вотрен), віконтеса де Бос сан, Дельфіна Нусинген, Б’яншон і багато інших.

Аразом із героями автор звертається і до тем, які намічені в одному з творів, а мають своє продовження в інших творах, перегукуються з основною проблематикою епопеї.

Центральною темою «Людської комедії» є тема згубної влади грошей, ненаситної гонитви за наживою. Саме гроші спотворюють стосунки між людьми, роблять предметами торгу найцінніші людські якості — любов, дружбу, нівелюють роль сім’ї, науки, мистецтва.

Найвідомішими творами Бальзака є «Гобсек», «Ежені Гранде», «Бать ко Горіо», «Втрачені ілюзії». Перекладами цих творів на українську мову ще в минулому сторіччі займались видатні класики. Творами Бальзака захоплювались Шевченко, Франко, Леся Українка. Не дивно, що наші сучасники з задоволенням знайомляться з творчістю Бальзака. Леся Ук раїнка, наприклад, всім радила читати «Втрачені ілюзії». Мені подобаєть ся цей твір, проте більш подобається «Батько Горіо», адже сім’я завжди

єосновою будь якого суспільства, тому історія буржуазного суспільства, яку задумував розкрити Бальзак, бере початок саме в цьому творі. По топтана дочками батьківська любов викриває характер трагедії усього буржуазного суспільства. А особисте життя героїв стає частиною су спільної моралі.

Не менш жахливим є життя лихваря, якому гроші замінили близь ких людей, у повісті «Гобсек». Це стосується не лише Гобсека, який не визнавав власної дочки, а й людей вищого суспільного класу, дворян. Так графиня де Ресто заради кохання розорює власних дітей.

Ароман «Шагренева шкіра», який очолив серію філософських творів письменника! Хіба ж не реалістично зобразив автор дійсність? Адже,

зображуючи долю молодого поета, Бальзак викриває жорстоку гру при страстей, жах і трагізм повсякденного життя.

Шагренева шкіра є символом приречення особистості, яка прагне лише насолоди. Автор вважає, що праця низів і паразитизм верхів не сумісні.

Майже в усіх своїх творах Бальзак виступає майстром типізації і уза гальнення. При цьому всі його образи виразні й індивідуальні.

Герої творів Оноре Бальзака — представники різних суспільних верств, які під впливом дійсності набувають тих чи інших реалістичних рис і самі стають виявом цієї дійсності, адже життя і характер людини зумовлюються суспільними відносинами.

Але підтекстом у «Людській комедії» Бальзака мені вважається судження, що за будь яких суспільних обставин людина має залишатися людиною.

ОНОРЕ БАЛЬЗАК — ЗНАВЕЦЬ ЛЮДСЬКИХ ПРИСТРАСТЕЙ І РУШІЙНИХ СИЛ СУСПІЛЬНОГО РОЗВИТКУ

Творчість Оноре Бальзака дуже складна для сприйняття. Здавалось би, його герої знаходяться на поверхні зі своїми болями, радощами, при страстями. А насправді, розглядаючи їх, натикаєшся на таку підводну течію, що може поглинути і не дати випірнути на поверхню.

Образи його творів такі реальні, що іноді забуваєш, що розглядати їх треба лише в контексті твору, і переносиш у дійсність і ставишся так, як ставився б до людей, існуючих поруч. Тоді вчинки героїв стають незрозу мілими і неусвідомленими, а твір взагалі втрачає зміст.

Але не слід забувати, що основною ідеєю романтиків, засвоєною Баль заком, був історизм, який базувався на засадах єдності людини і суспіль ства. Зображуючи сучасну йому епоху, Бальзак підносив особистість над побутом. Можливо, тому його творчість близька мені і моїм сучасникам.

У зображенні своїх героїв, як центральних, так і епізодичних, пись менник узгоджував соціальну належність героя з його мораллю.

Найбільш показовою у цьому плані є «Людська комедія», де автор з цілковитою точністю і повнотою дослідив специфічні особливості епо хи. Найбільшу увагу, на мій погляд, привертає зображення автором «епохи грошей», адже Бальзак глибоко і тонко проник у сутність і «техніку» гро шових стосунків. Він зумів проникнути у неестетичні сторони дійсності — брудні розрахунки спекулянта і катастрофу купця, які визначили більшість рис людського побуту і моралі. Я думаю, що не слід скептично ставитися до вислову доктора Б’яншона, що «гроші — релігія нового світу», адже гроші в усі часи відігравали велику роль у соціальному житті. І саме злидні, відсутність грошей, побутові умови стають тією зовніш ньою силою, що протистоїть особистості. Тому так часто герої Бальзака боряться з грішми, а не служать їм, бо на думку самого автора «вигодою можна пояснити лише принизливі вчинки». А в «Людській комедії»

присутній цілий натовп позитивних героїв, адже письменник вірить у лю дину та її невичерпні духовні сили.

Образи д’Еспара або Монжено можна розглядати в двох аспектах: або як позитивні образи сучасних аристократів і банкирів, або як символ не можливості доброчинності сучасного суспільства.

Велику увагу приділяє Бальзак визначній особистості. Могутня осо бистість, здатна на великі зусилля волі і на боротьбу з людьми і обстави нами, приваблює письменника незалежно від мети її діяльності: чи то бун тарство проти ідеологічних пут, чи то проти поневолення думки.

Визначна особистість, незалежно від роду занять, наділена величез ною потенційною силою, владою над зовнішнім світом. Усі герої цього плану являють собою лише варіанти одного типу. І Наполеон, і Вотрен — люди однієї породи, але перший піднявся на вищий щабель політичного життя, а другий залишився на дні людського океану. Сила випадку допо могла Наполеонові виявити геніальність, а відсутність належних обста вин призвела Вотрена до боротьби з суспільством. Роль перемоги героя над ворожими зовнішними обставинами визначається так: «Немає прин ципів, є тільки події; немає законів, є лише обставини; вища людина при стосовується до подій і обставин, щоб керувати ними» («Батько Горіо»).

Сучасна Бальзакові дійсність відбилась на сторінках першого рома ну, написаного як частина великої цілісності, названої згодом «Людською комедією». «Батько Горіо» є, так би мовити, ключовим твором, до якого сходиться уся попередня творчість Бальзака. У центрі подій знаходить ся п’ятиповерховий будинок, де і відбуваються драматичні, повні неспо діванок, події: убивство спадкоємця, грабунок, розпуста. Автор трагічно показав побут міщанський і побут аристократичний, між якими важко знайти розбіжності, легше знайти спільні риси.

Оноре Бальзак — постать неординарна. Попри всі протиріччя своїх поглядів він залишив нащадкам величезну галерею образів, які увійшли у світову літературу свідченням геніальності великого майстра. А голов не, він був одним із перших французьких письменників, які з такою гос тротою відчули свою сучасність.

НЕОДНОЗНАЧНІСТЬ ОБРАЗУ ГОБСЕКА В ОДНОЙМЕННІЙ ПОВІСТІ ОНОРЕ БАЛЬЗАКА

Повість «Гобсек» займає особливе місце серед інших творів Оноре Бальзака першої половини 30 х років. Це один із найвидатніших творів письменника.

Центральний образ твору — лихвар Гобсек. Біографія Гобсека, яку Бальзак вводить в оповідь, розкриває життєву основу його філософії. Філософія Гобсека — своєрідний підсумок його особистого життєвого шляху. Він був моряком, морським торговцем, об’їхав увесь світ, бачив далекі та екзотичні країни. Його розвинута свідомість, не властива йому з дитинства, пояснюється тим, як багато він бачив протягом свого життя.

Він пройшов через усе, щоб накопичити своє багатство: мав зв’язок із кор сарами, був причетний до американської війни за незалежність, потерпав від голоду, пройшов через смертельну небезпеку, кілька разів втрачав і знов здобував багатство.

Можливо, тому спочатку Бальзак і назвав свою повість «Небезпеки без путства». Саме під такою назвою повість повністю вийшла у квітні 1930 року у першому томі «Сцен приватного життя». Перша глава її була вида на дещо раніше, у лютому 1930 року, під назвою «Лихвар». Змінювалися назви, але характер бальзаківського персонажа залишився незмінним.

«Папаша Гобсек наскрізь пройнятий одним принципом, що керує всіма його вчинками. За цим принципом, гроші — це товар, що його мож на з спокійним сумлінням продавати дорого або дешево, залежно від об ставин. Капіталіст, на його погляд,— це людина, що бере участь у прибут кових справах та спекуляціях, вимагаючи великі проценти за свої гроші. І якщо залишити осторонь його фінансові принципи та філософські по гляди на природу людську, що ними він обґрунтовує своє лихварське поводження, я глибоко переконаний, що поза цими справами він най делікатніша й найчесніша людина в усьому Парижі».

Світосприйняття Гобсека формувалося під впливом реального жит тя. Його висловлювання говорять про глибину цього світосприйняття і підтверджують, що його інтелект значно переважує аристократію.

Висвітлюючи відсталість дворянства, його обмеженість, Бальзак по казує Гобсека, який тримає у своїй пам’яті цілі континенти. Він збагнув і основи сучасного йому суспільного ладу, стверджуючи, що скрізь йде боротьба між бідняками і багатіями. Але двадцятирічні поневіряння по світу зробили його байдужим до всього, крім золота. Він зневірився у мо ральних цінностях. Тому Габсек бездушний. Він упевнений, що з «усіх земних благ» є лише одне достатньо надійне — золото. А з усіх людських почуттів він визнає лише інстинкт самозбереження. Зі скептицизму виріс соціально політичний нігілізм, бо Гобсек засуджує всіх тих, хто вболіває за своїми близькими. Він вбачає сенс лише у боротьбі бідняків і багатіїв, упевнений, що ця боротьба нескінченна, і тому вважає, що краще бути експлуататором, ніж експлуатованим. Мова Гобсека підкреслює бідність його філософії щодо власної гідності, адже людина, здатна лише на при низливі почуття, не здатна навіть на самоповагу, не говорячи вже про повагу з боку інших людей.

Сумний і кінець Гобсека. Розповідь завершується описом його жах ливої комори і страшної смерті Гобсека. Його пристрасть до грошей, його скнарість, прагнення до наживи призвели до патологічної манії все при власнювати. Багаторічна активність у збагаченні виявилась безплідною, адже залишити накопичене виявилось нікому. Навіть добру згадку по собі він не залишив. Все людське в його натурі вимістила жадоба до збагачен ня. Адже протягом цілого життя він брав хабарі і розробляв нові фінан сові афери.

«Гобсек був ненаситним удавом цього великого підприємства. Щоран ку він одержував свою данину і оглядав її, немов міністр якого небудь на боба, що вирішує, чи підписати кому небудь помилування, чи ні. Гобсек приймав усе, починаючи від кошика з провізією від якого небудь бідняка і кінчаючи пачками свічок від людей скупих, брав посуд від багачів і золоті табакерки від спекулянтів. Ніхто не знав, куди поділись усі ці подарунки, піднесені старому лихвареві. Все приносили до нього, але нічого звідти не виносили».

Тільки після смерті лихваря це стане зрозумілим. Не зрозуміло лише те, чим керувалась людина, накопичуючи таке багатство.

Воістину таке життя і можна назвати ще однією людською комедією, про яку повідав Оноре Бальзак на сторінках своїх творів. Отже, повість «Гоб сек» хоча і є окремим закінченим твором, проте пов’язана з іншими повістя ми і романами письменника, що увійшли вже до першого видання «Люд ської комедії». Пов’язана тим, що імена персонажів зустрічаються в інших творах, і тим, що сюжетно перегукується з романом «Батько Горіо».

Мабуть, і не може бути інакше, адже кожне людське життя має безліч незримих ниточок, які пов’язують його з життям інших людей і життям цілого суспільства.

РОЛЬ АВАНТЮРНОЇ ІНТРИГИ У РОМАНІ Ч. ДІККЕНСА «ПРИГОДИ ОЛІВЕРА ТВІСТА»

Пригодницький роман широко представлений у світовій літературі і у творчості Ф. Купера, О. Дюма батька, Е. Сю, Р. Л. Стівенсона і бага тьох інших авторів. Але роман Ч. Діккенса «Пригоди Олівера Твіста» хоча й позначений як «пригода», все ж не може бути названий пригодниць ким у повному розумінні слова. Але його мета — не стільки розважити читача авантюрною інтригою, скільки привернути його увагу до больо вих точок суспільства, сучасного письменнику. Чому саме таку форму обрав Ч. Діккенс? Передусім тому, що без авантюрної інтриги роман втра тив би свою гостроту і перетворився б на набір повчальних фраз. Але Діккенс написав роман, у якому події змінюються досить швидко, а саме життя і доля його героя стає предметом таємних інтриг. У його творі є всі риси, характерні для авантюрного роману: стрімкість розвитку подій, за гострення пристрастей, викрадення і переслідування, таємниці і загадки, що врешті позитивно розв’язуються. Та й щасливий фінал — це теж прик мета пригодницького роману.

Головний герой — Олівер Твіст — дитина, а це означає, що найкращий спосіб розкрити його характер — показати в дії, у мінливих обставинах. І письменник примушує героя активно діяти — утікати з дому гробовщика, де його принижували, били, годували об’їдками. Стикаючись у різних си туаціях з людьми різних моральних переконань, Олівер робить вибір, що визначає його долю. Природжене почуття порядності примушує його піддавати сумніву лжеромантику злочинного побуту

лондонського дна. А різка зміна життя після спроби пограбування біля книж кової крамниці, доброта людини, яка пожаліла Олівера, переконують хлоп чика, що чесність, доброта, порядність — не порожні слова. І найгіршою є не стільки бруд фізичний, скільки ниці людські пороки, якими керуються люди типу Сайкса чи головного наглядача робітного дому.

І неважливо, щиро непорядна людина чи живе подвійною мораллю,— це все недобре, бо правда лише одна: зовнішні манери порядної людини нікого не введуть в оману, якщо насправді це не так. І зрозуміти це Оліве ру допомагають власні спостереження у стрімко мінливих життєвих си туаціях. Таким чином, авантюрна інтрига у творі «Пригоди Олівера Твіста» підпорядкована загальному задуму і розкриттю ідеї роману.

ГУМАНІСТИЧНИЙ СМИСЛ РОМАНУ Ч. ДІККЕНСА «ПРИГОДИ ОЛІВЕРА ТВІСТА»

Роман Ч. Діккенса про пригоди хлопчика, у якого відняли навіть ім’я матері,— це твір високого гуманістичного смислу. Письменник приму шує по новому подивитися на загальноприйняті поняття про порядність, респектабельність, якими так пишалися його сучасники. Безумовно, зовнішні прояви гарного виховання важливі, але що за цими манерами, що за білим жилетом? Ч. Діккенс примушує читача разом з Олівером Твістом побачити виворіт життя. Як мало, виявляється, істинної добро ти і співчуття в людях, котрі хизуються своєю доброчинністю. Можна ви голошувати гучні гасла про милосердя до сиріт, але при цьому привлас нити їхні гроші, а їм дати можливість помирати від голоду, хвороб і биття, яким щедро нагороджувала сиріт господиня ферми, котра примушувала дітей працювати на себе. Так само постраждав і трубочист, котрий зни щив не одне людське життя, вирішуючи свої матеріальні проблеми. Та й гробовщик, до якого потрапив Олівер із робітного дому, не був добрим.

Письменник порушує питання про міру добра у кожній людині. Саме ця часточка добра і співчуття визначає істинну гуманістичну цінність. Показуючи людей, котрі по доброму поставилися до Олівера, відкинув ши упередження, автор стверджує: світ не без добрих людей. І більше того, на доброті і небайдужості цих людей тримається справедливість. Діккенс внутрішньо бажав цієї справедливості завжди, тому показав її перемогу у своєму романі. Порок покараний. Сайкс, втілення жорсто кості і злоби, випадково гине від своєї ж петлі, і в цьому рука Божа. Ста рий єврей, котрий наживався на крадіжках і проституції, на совісті кот рого понівечені долі хлопчиків і знищені життя, постає перед судом. Зведений брат Олівера і його таємний ворог змушений розповісти хлоп чикові істинну історію його народження і повернути йому майно роди ни. Отже, можна сказати, що основа роману, його гуманістичний смисл полягає у тій вірі у перемогу добра і справедливості, яка складає суть роману. Заклик до добра і милосердя на кожній сторінці книги про при годи хлопчика сироти у дорослому суворому світі.