26.Україна напередодні Визвольної війни середини XVII ст. Причини, характер, періодизація і рушійні сили війни.

 Боротьба, яка розпочалася в середині XVII ст. на українських землях, насамперед мала на меті звільнення українського народу з-під панування Речі Посполитої.    З-поміж основних її  причин можна виділити наступні:    Соціальні причини. До середини XVII ст. вкрай загострилася соціально-економічна ситуація, пов’язана з трансформацією поміщицьких господарств у фільварки. З одного боку, це сприяло зміцненню феодальної земельної власності, а з іншого –посиленню кріпосної залежності, оскільки прибутки польських та українських феодалів тепер прямо пов’язувалися з нещадною експлуатацією селян. Значно зросла панщина, яка у Східній Галичині  і на Волині досягла 5–6 днів на тиждень. У той же час невпинно зростали натуральні та грошові податки. Свавілля і влада польських магнатів і шляхти були безмежними – вони могли будь-кого з селян продати, обміняти і навіть убити. Ще однією невдоволеною соціальною верствою було реєстрове козацтво, яке, відірвавшись від кріпосного селянства, не досягло, однак, усіх прав і привілеїв шляхти. У складній ситуації опинилося й міщанство, яке мусило платити податки, відпрацьовувати повинності (чинш по 20–30 грошів з „диму”, церковну десятину та ін.) та фактично було позбавлене місцевого самоврядування. Стосовно української православної шляхти, то вона користувалася значно меншими політичними правами, ніж польська. Таким чином, майбутня національно-визвольна війна мала досить широку соціальну базу.    Національно-політичні причини. Відсутність власної державності, обмеження українців у правах, проголошення їхньої неповноцінності, асиміляційні процеси – все це підводило до того, що як самостійний суб’єкт український народ міг зійти з історичної сцени. Причому імперська доктрина Польщі проголосила, буцімто українські землі споконвіку належали їй, а тепер на законних засадах Люблінської унії 1569 р. до неї повернулися.    Релігійні причини. Політика національного і культурного поневолення українців Річчю Посполитою базувалася на католицизмі. Насильницьке покатоличення населення, утиски православної церкви, конфіскація церковного майна і земель об’єднали у русі спротиву широкі верстви людності, незважаючи на розбіжність економічних і соціальних інтересів.    Суб’єктивні причини. Особиста образа і бажання помститися за розорений польськими панами хутір Суботів та збезчещену сім’ю самого Богдана Хмельницького.    Для успішного початку національно-визвольної революції саме в середині XVII ст. склались й об’єктивні умови.    По-перше, козацько-селянські повстання кінця XVI – першої половини XVII ст. дали українському народові значний військовий досвід, піднесли його національну самосвідомість, психологічно налаштували на переможну війну.     По-друге, існування Запорізької Січі, розширення її впливу створювало основу для розбудови в майбутньому повноцінної Української держави.     По-третє, на цей період припадає ослаблення королівської влади. Зміцнення великого феодального землеволодіння зумовило відцентрові тенденції у Речі Посполитій.    Тобто до 1648 р. в Україні сформувався цілий клубок серйозних суперечностей, вирішення яких було можливо тільки силовими методами. І для їх застосування склалися необхідні умови.    За характером це була національно-визвольна, антифеодальна боротьба українського народу, в якій значну роль відігравало і релігійне протистояння (католицизм – православ’я).    Рушійними силами революції виступали усі верстви українського суспільства середини XVII ст. Роль лідера виконувало козацтво, під керівництвом якого згуртувалося селянство, міщанство, православне духовенство, а також дрібна українська шляхта, яка також потерпала від свавілля польських магнатів.    Стосовно хронологічних рамок, типології та періодизації національно-визвольної  боротьби, що розпочалася в 1648 р. під проводом Богдана Хмельницького, то, на жаль, серед істориків ще й сьогодні немає єдиної думки. У висвітлені цього періоду нашої історії найчастіше вживаються терміни: „війна” (національно-визвольна, визвольна, козацька, селянська і т. д.), „повстання” (народне, козацьке, селянське, українське), „революція” (українська, національна, національно-визвольна тощо). Немає єдиної думки й у визначенні періодів і хронологічних рамок, особливо закінчення національно-визвольної боротьби. Найчастіше називається 1654, 1657, 1676 та ін. роки. На нашу думку, найобґрунтованішим можна вважати висновок В. Смолія та В. Степанкова, а також історика О.Д.Бойка, які вважають, що це була українська національна революція, яка розпочалася в 1648 р.  і   пройшла у своєму розвитку три основні періоди:    I період (лютий 1648 – серпень 1657р.) – початок і найбільше піднесення національно-визвольної та соціальної боротьби, яка привела  до утворення Української національної держави – Гетьманщини.     II період (вересень 1657 – червень 1663 р.) – громадянська війна, що привела до поділу козацької України  на Лівобережну і Правобережну.    III період (червень 1663 – вересень 1676 р.) – боротьба за  возз’єднання української держави, за її суверенітет. Тобто закінчується українська національна революція після падіння гетьмана П. Дорошенка у 1676 р.    Отже, народне  повстання, яке розпочалося 1648 р., охопивши більшу частину території та населення України, незабаром переросло у визвольну війну, а війна, зумовивши докорінні зміни в суспільному розвитку, поступово переросла в національну революцію.    З огляду на це „національна революція” є саме тим узагальнюючим терміном, який адекватно відображає суть, масштаби, зміст та форми боротьби цієї доби. Аргументами на користь терміна „національна революція” є ті революційні зрушення, які відбулися в житті суспільства в другій половині XVII ст.: – утворення та розбудова Української національної держави; – встановлення нових кордонів та поступове формування державної території; – радикальні зміни станової ієрархії, прихід до вершин влади національної за складом козацької старшини; – скасування кріпосного права, завоювання селянами особистої свободи; – ліквідація великої земельної власності польських та ополячених українських феодалів та утвердження дрібної (фермерського типу) козацької власності на землю; – визволення українських міст з-під влади короля, магнатів, шляхти, католицького духовенства; – втягнення в орбіту соціальних змін абсолютної більшості населення, всіх суспільних станів та верств, що проживали в українських землях.    На початку 1648 р. Б. Хмельницького обирають гетьманом Війська Запорізького. Саме ця подія вважається початком національно-визвольної війни українського народу.    Не менш важливо і те, що в даний історичний момент з’явився такий лідер, який зумів використати наявні можливості, очолити цей всенародний рух за національне і соціальне визволення, спрямувати його у правильне русло. Ним був Богдан Хмельницький – високоосвічений, розумний, досвідчений та загартований воєначальник і політик, авторитетний козацький ватажок.