79. Зміцнення і розвиток дисидентського руху в Україні у 1970-х - першій половині 1980-х рр.

Дисидентський рух зародився у 60-х рр. у Радянському Союзі як форма виступу проти існуючого державного ладу та політичного режиму в країні. Його поява була певною мірою викликана десталіназацією та новою політикою Хрущова. Розвивалось дисидентство трьома напрямами: правозахисне, релігійне та національно орієнтоване, але характерною рисою усіх трьох напрямів була боротьба за національні інтереси українського народу. У дисидентів існувала велика розбіжність у поглядах. Одні прагнули здобути національні права та громадянські свободи, інші закликали до проведення в СРСР реформ, але не до революції чи відокремлення, й виступали проти національних репресій на Україні. Дисиденти відкрито засуджували шовінізм, імперськуполітику центру, форсованурусифікацію. Але як реальна опозиційна сила дисидентство фактично не мало ні власних організованих структур, ні цілісної загальної програми. Шістдесятники - нове плідне покоління письменників, до якого належали Ліна Костенко, Василь Симоненко, Іван Драч, Іван Світличний, Євген Сверстюк, Микола Вінграновський, Алла Горська та Іван Дзюба. Походили вони з різних куточків України, хоча діяли переважно в Києві та Львові.  Вони активно виявляли себе не лише під час хрущовської відлиги, а й значно пізніше, хоч це й було набагато безпечнішим. Багато шістдесятників у 90-х рр. стали депутатами Верховної Ради незалежної України. Розглядаючи творчий спадок шістдесятників, можна визначити Василя Стуса та Ліну Костенко одними з найвидатніших представників дисидентського руху в українській літературі. Обидва письменники брали активну участь в громадському житті країни, вступали до гуртків та організацій, що відкрито боролися за визнання громадянських прав та національних свобод свого народу. Крім того, видатними діячами доби можна назвати також Дмитра Павличка, Івана Світличного, Григіра Тютюнника, Івана Драча та багатьохінших письменник, чий внесок у дисидентський рух є без сумніву значним. Багато з них належали до Української Гельсінської групи – першої сформованої організації українських дисидентів. Уже на початку брежнєвського періоду з метою придушення дисидентсва країною прокотилася хвиля арештів. Переслідувань з політичних мотивів зазнали сотні діячів українського культури. Численні арешти викликали протести, однак це не спинило маховика репресій: у 1966 році відбулися політичні процеси над 20 заарештованими. Проте у 1970 р. починається нова хвиля репресій, яка набираєособливої сили у 1972 р. , коли були заарештовані І.Світличний, В. Стус, І. Дзюба. Остаточно дисидентський рух на Українібуло  розгромлено на початку 80-х рр.

80) Активізація суспільно – політичного життя у Радянській України в період горбачовської ,,перебудова,,1985-1991

Перебудова - загальна назва нового курсу радянського партійного керівництва, сукупності політичних та економічних змін, що відбувалися в СРСР з 1985 по 1991 роки. Цей період безпосередньо пов'язаний з ім'ям Генерального секретаря ЦК КПРС М. С. Горбачова, який ініціював великі, глибокі, неоднозначні зміни в усіх сферах життя радянського суспільства. Початком перебудови вважають 1987 рік, коли на січневому пленумі ЦК КПРС перебудова була вперше оголошена новим напрямком розвитку держави. Перебудову умовно можна розділити на три етапи:

Перший етап (березень 1985 - січень 1987). Цей період характеризувався визнанням деяких недоліків існуючої політико-економічної системи СРСР і спробами виправити їх декількома великими компаніями адміністративного характеру (т. н. " Прискорення ") - антиалкогольна кампанія, "боротьба з нетрудовими доходами", введення держприймання, демонстрація боротьби з корупцією. Будь-які радикальні кроки в цей період поки не робилися, зовні практично все залишалося по-старому. У той же час в 1985-86 роках була проведена заміна основної маси старих кадрів брежнєвського призову на нову команду управлінців. Саме тоді в керівництво країни були введені А. Н. Яковлєв, Є. К. Лігачов, М. І. Рижков, Б. М. Єльцин, А. І. Лук 'янов та інші активні учасники майбутніх подій. Таким чином, початковий етап перебудови можна розцінювати як свого роду "затишшя перед бурею".

Другий етап (січень 1987 - червень 1989). Спроба реформування соціалізму в дусі демократичного соціалізму. Характеризується початком широкомасштабних реформ у всіх сферах життя радянського суспільства. У суспільному житті проголошується політика гласності - пом'якшення цензури в ЗМІ і зняття заборон з того, що раніше вважалися табу. В економіці узаконюється приватне підприємництво у формі кооперативів, починають активно створюватися спільні підприємства із зарубіжними компаніями. У міжнародній політиці основною доктриною стає " Нове мислення "- курс на відмову від класового підходу в дипломатії і поліпшення відносин із Заходом. Частина населення охоплена ейфорією від довгоочікуваних змін і небувалої за радянськими мірками свободи. Разом з тим, в цей період в країні починає поступово наростати загальна нестійкість: погіршується економічне становище , з'являються сепаратистські настрої на національних околицях, спалахують перші міжнаціональні зіткнення.

Третій етап (червень 1989 - 1991). Заключний етап, в цей період відбувається різка дестабілізація політичної обстановки в країні: після З'їзду починається протистояння комуністичного режиму з виниклими в результаті демократизації суспільства новими політичними силами. Труднощі в економіці переростають в повномасштабну кризу. Досягає апогею хронічний товарний дефіцит : порожні полиці магазинів стають символом кордону 1980-1990-х. Перебудовна ейфорія в суспільстві змінюється розчаруванням, невпевненістю в завтрашньому дні і масовими антикомуністичними настроями. З 1990 року основною ідеєю стає вже не "вдосконалення соціалізму", а побудова демократії і ринкової економіки капіталістичного типу. "Нове мислення" на міжнародній арені зводиться до нескінченних одностороннім поступок Заходу, в результаті чого СРСР втрачає багато своїх позиції і статус наддержави. У Росії та інших республіках Союзу до влади приходять сепаратистськи налаштовані сили - починається " парад суверенітетів ". Закономірним підсумком такого розвитку подій стали ліквідація влади КПРС і розпад Радянського Союзу