89. Проблеми соціально-економічного розвитку України на сучасному етапі та шляхи їх розв'язання.

Зі здобуттям незалежності уряди (В. Масола, Є. Марчука, П. Лазаренка, В. Пустовойтенка) не змогли радикально поліпшити загальноекономічну ситуацію. З 1999 р. по 2001 р. уряд очолював В. Ющенко. В основу його діяльності була покладена стратегія перетворень, економічного та соціального розвитку на 2000 - 2004 роки".

Стрижнева позиція цієї програми - виведення економіки України на траєкторію сталого розвитку, тісного поєднання політики структурних змін та  економічного зростання з активною і сильною соціальною політикою. Відповідно до цієї програми уряд В. Ющенка розробив програму діяльності "Реформи заради добробуту", що принесла реальні здобутки.

ВВП зріс на 5,8%,

обсяг промислової продукції зріс на 12,9%,

товарів народного вжитку - на 24,5%,

обсяг сільськогосподарського виробництва зріс на 9,2%,

реальний наявний грошовий дохід населення перевищував минулорічний на 6,3%, експорт та імпорт відповідно збільшився на 18,8% і 18,2%.

У 2000 р. указом Президента почалася приватизація землі.

Але це зростання не супроводжувалося відчутними якісними перетвореннями економіки, позитивними структурними змінами, подоланням нагромаджених за останні роки деформацій, і в соціальній сфері також. Який негативно визначився на ті роки. Ще не було накопичено необхідного потенціалу економічного зростання, не зміцнена достатньо фінансова система держави, аграрний сектор перебував у критичному стані. Низькою була рентабельність промисловості. На 42% знизилась продуктивність праці: у промисловості - на 21%; у сільському господарстві більше як у 2 рази. Скорочувалася питома вага галузей, що виробляють продукцію інвестиційного призначення (машинобудування, будівельні матеріали). Зростала частка паливно-енергетичної, металургійної, хімічної галузей, найбільш енергоємних та шкідливих екологічно. Тривалий спад виробництва унеможливлював досягнення відчутних зрушень у соціальній політиці.

2002 р. у зв'язку зі створенням парламентської більшості, новим прем'єр-міністром коаліційного уряду було обрано В. Януковича. В цілому соціально-економічна ситуація в Україні на сьогодні залишається непростою, хоча позитивні зрушення стають більш виразними.

90. Державна символіка України, її історичне походження.

1. Державни ами України є прапор, герб і гімн. Перелік державних символів визначає стаття 20 Конституції України. Опис державних символів України та порядок їх використання встановлюються законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України. Після проголошення у 1991 р. незалежності, фактичного і юридичного оформлення української державності, постала нагальна потреба мати власні державні атрибути і символи. Збереження заідеологізованих радянських символів підривало авторитет незалежної держави. Державні заходи — візити, прийоми, укладання міждержавних угод — треба було проводити, маючи власні прапор, гімн, герб, печатку тощо. Якийсь час із їхньою відсутністю доводилось миритись. До прийняття нових державних символів в органах влади, установах і організаціях користувались старими. Утвердження нової символіки протікало у гострій політичній боротьбі. Розвиток подій в країні, стрімке розширення її міжнародних відносин зумовили запровадження нових символів ще до відповідних рішень Верховної Ради України. Уже 4 вересня 1991 р. над її будинком з'явився національний синьо-жовтий прапор. Такий же стяг піднімався під час візиту Голови Верховної Ради України Л. М. Кравчука до США і Канади у вересні — жовтні 1991 р. 28 січня 1992р. Верховна Рада України затвердила синьо-жовтий прапор Державним прапором. Державний прапор України — стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів. Ці кольори здавна використовувалися в українських землях, а в Галичині у XIX ст. були визнані національними. Подекуди українські патріоти віддавали перевагу малиновому та червоному кольорам, їх порядок не був одразу усталеним, однак на зламі ХІХ-ХХ ст. утвердився жовто-блакитний прапор. Він з деякими змінами використовувався в період УНР та Української держави гетьмана П. Скоропадського, в Західноукраїнській Народній Республіці, як державний прапор Карпатської України, а також українськими центрами на еміграції. У 1949 р. Українська Національна Рада за кордоном вирішила, що до остаточного встановлення державних емблем незалежною владою України національний прапор є блакитно-жовтим (блакитний колір угорі і жовтий унизу). Великий державний герб, як записано в Конституції України, встановлюється з урахуванням малого державного герба та герба Війська Запорізького. Головним елементом Великого державного герба України є Знак княжої держави Володимира Великого. В історичній літературі прийнято вважати, що герб — це усталене відповідно до законів геральдики зображення, яке належить державі, місту або родині. Найстаріший герб Української держави — землі Володимира Великого і його династії— тризуб, відомий з Хет. У галицьких князів гербом служило зображення лева, а у Війську Запорізькому - лицаря, козака з мушкетом. Після акту злуки УНР і ЗУНР у 1919 р. тризуб було прийнято і на західноукраїнських землях. Династичний знак Володимира Великого став символом суверенної і соборної України. 19 лютого 1992 р. Верховна Рада України визнала тризуб малим Державним гербом. Ескіз Великого герба розроблено, однак ще не затверджено.