31. Початок Руїни. Гетьманування і. Виговського та ю. Хмельницького.

Період Руїни (друга половина XVII ст.)

Трагічний період, який розпочався для українського народу після смерті Б. Хмельницького (1657 р.) і позначився боротьбою між представниками козацької верхівки, увійшов в історію під назвою «Руїна». Основні причини виникнення Руїни • Загострення суперечок у середовищі української державної еліти. • Виникнення гострих соціальних конфліктів. • Охоплення значної частини народних мас, і насамперед козацтва, бунтівними настроями і небажанням підпорядкуватися будь-якій владі. • Активне втручання у внутрішні справи і пряма агресія стосовно Гетьманщини з боку Речі Посполитої, Московської держави, Османської імперії та Кримського ханства.

Гетьманування І. Виговського

Ще за життя Б. Хмельницького Старшинська рада ухвалила його наступником сина Юрія, визнавши таким чином спадковість гетьманату. Але після поховання Б. Хмельницького старшинські угруповання відійшли від принципу спадковості гетьманства і розгорнули боротьбу за владу. Найбільш успішно у цьому напрямку діяв генеральний писар ІванВиговський. Спочатку (у вересні 1657 р.) Старшинська рада до повноліття Ю. Хмельницького обрала гетьманом І. Виговського, а згодом (у жовтні 1657 р.) його затвердили повноправним гетьманом. Ліквідація спадкоємного гетьманату негативно позначилася на долі Національно-визвольної війни: старшинським угрупованням було відкрито шлях до боротьби за гетьманську булаву, що, врешті-решт, призвело до громадянської війни і занепаду держави. У цьому виявилася політична незрілість української еліти. Серед неї, на жаль, не знайшлося лідера, гідного Б. Хмельницького. І. Виговський, досвідчений і не позбавлений таланту державний діяч, припустився ряду серйозних політичних прорахунків, що спричинило різке загострення соціально-політичної боротьби в Україні. По-перше, обрання його гетьманом відбулося спочатку не на Генеральній козацькій раді, а на Старшинській, що викликало невдоволення простого козацтва. По-друге, шляхтич за походженням, гетьман взяв курс на підтримку інтересів старшини і шляхти, нехтуючи інтересами козаків, селян і міщан. Відбувся вибух широкого опозиційного руху, який очолили полтавський полковник Мартин Пушкар і кошовий отаман запорожців Яків Барабаш. По-третє, помилковими і згубними для держави були спроби І. Виговського схилити Москву до боротьби з непокірними. До такого ж кроку вдалося і керівництво опозиції. Створювалися умови для втручання Москви у внутрішні справи України. При цьому російський уряд провокував загострення боротьби між сторонами, посилюючи свій вплив в Україні. Урешті російський уряд, стурбований самостійною зовнішньою політикою І. Виговського і можливим його відходом від союзу з Московією, почав підтримувати М. Пушкаря. По-четверте, для боротьби з опозицією І. Виговський скористався допомогою Кримського ханства. У травні-червні 1658 р. гетьманське і татарське військо здійснило похід на Полтавщину, де знаходився центр опозиційного руху. У бою під Полтавою опозиція зазнала поразки, М. Пушкар був убитий. Похід І. Виговського на Лівобережну Україну мав характер каральної експедиції, унаслідок якої загинуло майже 50 тис. козаків. Уперше татари залучалися не для захисту від зовнішньої небезпеки, а для боротьби зі старшинською опозицією і повсталим народом. Союз із кримським ханом викликав обурення серед населення, відштовхнув від гетьмана багатьох із його оточення. У протистоянні з Росією І. Виговський взяв курс на зближення з Річчю Посполитою і повернувся до ідеї входження козацької України до складу королівства. У вересні 1658 р. між сторонами було укладено Гадяцький договір. Основні положення • Україна в складі Брацлавського, Київського і Чернігівського воєводств під назвою «Руське князівство» разом з Польським королівством і Великим князівством Литовським входила до «єдиної і неподільної Речі Посполитої» на правах формально рівноправного суб’єкта. • Руське князівство мав очолювати гетьман, який водночас був київським воєводою і першим сенатором. • Влада гетьмана була довічною, а після його смерті стани українського суспільства обирали чотирьох претендентів, з-поміж яких король призначав нового гетьмана. • За польським зразком утворювалися місцеві органи влади, відновлювалися суд і судочинство, адміністративно-територіальний устрій, що існували до 1648 р. • Руське князівство не мало право на окремі відносини з іншими державами. • Сенаторські посади мали обіймати особи православного віросповідання. • Дозволялося відкрити окремий монетний двір для карбування грошей із зображенням спільного короля. • Кількість збройних сил мала становити 60 тис. козаків і 10 тис. найманців. • Відновлювалося велике землеволодіння, кріпацтво, усі повинності й податки селян і міщан, які існували до 1648 р. • Козацтву забезпечувалися давні права і привілеї, а по 100 козаків з кожного полку, за поданням гетьмана, отримували від короля шляхетство. • Скасовувалася церковна унія, проголошувалася свобода православного й католицького віросповідань, православному митрополиту і єпископам надавалися місця у сенаті. • Заснування в Україні двох академій, а також шкіл і друкарень без обмежень, «оскільки їх потрібно буде». • Встановлення свободи друку і слова, навіть у релігійних питаннях; образа королівської гідності заборонялися лише в книжках або дискусіях. • Польські й литовські війська не мали права перебувати на території Руського князівства, а якщо за нагальної потреби вступали, то переходили в підпорядкування гетьмана. Російський уряд оголосив І. Виговського зрадником і навесні 1659 р. розгорнув наступ на Україну. У червні 1659 р. під Конотопом армія гетьмана разом з татарами та поляками завдала нищівної поразки російській армії. Але скористатися результатами перемоги І. Виговський не зміг. Його орієнтація на Річ Посполиту, поступливість у відносинах з нею, терор проти опозиції викликали різке невдоволення в суспільстві. Посилився антигетьманський рух, провідну роль в організації якого відіграли полковники І. Богун, П. Дорошенко, І. Ковалевський, І. Іскра, кошовий отаман І. Сірко. Не бажаючи нового лиха Україні, викликаного можливою громадянською війною, І. Виговський зрікся булави і вирушив до Польщі.

Політика Ю. Хмельницького (1659—1663 рр.). Розкол України на Правобережну та Лівобережну

У вересні 1659 р. Військова козацька рада обрала гетьманом Юрія Хмельницького, сподіваючись, що він продовжить справу свого батька. У жовтні 1659 р. у Переяславі між гетьманом і російським урядом були підписані договірні статті, які суттєво обмежували автономні права України: обмежувалася влада гетьмана, український уряд позбавлявся права на зовнішню політику, київська митрополія підпорядковувалася московському патріарху. Переяславські статті, укладені під тиском Москви і промосковської лівобережної старшини, викликали розчарування і обурення козацтва. Незадоволення політикою російського уряду висловлював і молодий гетьман. Восени 1660 р. після невдалих військових операцій проти Польщі Ю. Хмельницький пішов на укладення угоди з польським урядом. У жовтні 1660 р. сторони підписалиСлободищенський трактат. Основні умови • Скасовано невигідні для Гетьманщини Переяславські статті 1659 р. • Гетьманщина розривала союз із Московською державою і відновлювала свій державний зв’язок з Річчю Посполитою на умовах Гадяцької угоди 1658 р. • Вилучалася стаття про створення «князівства Руського». • Гетьманщина отримувала право лише на автономію на чолі з гетьманом. • Гетьман позбавлявся права зовнішньополітичних зносин, зобов’язувався брати участь у воєнних діях польської армії проти Московської держави і не нападати на Кримське ханство. Більшість козацтва і старшини Лівобережної України, де переважали проросійські орієнтації, виступили проти угоди і відмовилися визнавати владу Ю. Хмельницького. Спроби гетьмана поширити свій вплив на Лівобережжя виявилися невдалими. Усвідомлюючи свою політичну неспроможність, Ю. Хмельницький склав булаву. Правобережне козацтво новим гетьманом обрало ПавлаТетерю (1663—1665 рр.), який дотримувався пропольської орієнтації, на Лівобережжі перемогу отримав кошовий отаман Запорозької Січі Іван Брюховецький (1663—1668 рр.), який зробив ставку на російський уряд. 32. Поділ України на два гетьманства: Правобережне та Лівобережне. Андрусівське перемир’я 1667 р.

За Березневими статтями 1654 р. Україна увійшла до складу Росії фактично як автономне державне утворення – її суверенітет обмежувався визнанням верховенства над собою царської влади, статус України визначала Російська держава, гетьман і козацька старшина перебували на службі у царя, проте Україна зберігала самостійність у внутрішньому управлінні, зокрема мала власну казну.

Міжусобиці і війни по смерті Богдана Хмельницького у 1657 р. призвели до географічно-політичного поділу території України на 2 частини:Правобережну(Чернігівське, Київське і Брацлавське воєводства), яка опинилась під владою групи старшин, що орієнтувалась на Польщу, і за Гадяцьким договором 1658 р. називалась Великим князівством Руським, та Лівобережну, яка за новими Переяславськими статтями 1659 р. називалась Малоросія. Цей поділ реально позначився у 1663 р. з обранням 2 гетьманів – лівобережного Івана Брюховецького(1663-1668) та правобережного Павла Тетері (1663-1665). А юридично поділ був оформлений Андрусівським перемир`ям1667 р., укладеним Річчю Посполитою і Росією без участі України, за яким до Росії входила Лівобережна, а до Польщі – Правобережна Україна.

Андрусівське перемир’я

Війни між Лівобережжям і Правобережжям за активної участі в них Польщі, Росії, Туреччини і Криму набули затяжного, надзвичайно складного і трагічного характеру, супроводжувалися все більшим втручанням польського і російського урядів у внутрішнє життя України. Урешті-решт, Росія і Польща вирішили досягти компромісу за рахунок поділу українських земель. 30 січня 1667 р. вони уклали Андрусівське перемир’я терміном на 13,5 року. Основні положення • У складі Московської держави залишалася Лівобережна Україна, Сіверська земля за Черніговом і Стародубом, а також Смоленськ. • За Річчю Посполитою закріплювалися Правобережна Україна, Білорусія із Вітебськом, Полоцьком і Двінськом. • Київ з прилеглими містечками на два роки залишався за Московською державою, а потім передавався Речі Посполитій. • Запорожжя передавалося під спільну владу обох держав і їхній захист від татарських набігів.