1.Більший засновок має бути загальним судженням.

2.Менший засновок має бути стверджувальним судженням.

Відповідно до цих правил із усіх 16 модусів правильними будуть лише ті, що мають більший засновок загальний (А чи Е), а менший – стверджуючий. Правильними будуть сполучення засновків АА, АІ, ЕА, ЕІ. Згідно загальних правил категоричного силогізму можна визначити висновки з цього набору засновків. Якщо обидва засновки загальностверджувальні, то й висновок буде загальностверджувальним (АА)А; якщо більший засновок загально стверджувальний, а менший – частково стверджувальний, то й висновок буде частковостверджувальний (АІ)І; якщо більший засновок загальнозаперечний, а менший загально стверджувальний, то й висновок буде загальнозаперечувальним (ЕА)Е; якщо більший засновок загальнозаперечувальний, а менший – частковостверджувальний, то висновок буде частковозаперечувальним (ЕІ)О.

Отже, перша фігура силогізму має модуси ААА, АІІ, ЕАЕ, ЕІО.

Правильні модуси інших фігур знаходять аналогічно.

Перша фігура силогізму – це найтиповіша, класична форма дедуктивного умовиводу. Вона використовується найчастіше, адже за її допомогою із загальних положень виводяться часткові твердження, тобто ми застосовуємо знання загальних положень до часткових фактів конкретної дійсності. Іншими словами, до першої фігури ми вдаємося щоразу, коли сказане про клас предметів поширюємо на окремий, одиничний предмет цього класу, коли висновок про конкретне робимо на підставі знання загального положення чи правила.

Правила другої фігури:

1.Більший засновок повинен бути загальним судженням.

2.Один із засновків – заперечувальне судження.

Друга фігура силогізму має такі модуси: ЕАЕ, АЕЕ, ЕІО, АОО.

Сутність другої фігури силогізму полягає в запереченні належності якого-небудь предмета або явища до того чи іншого класу предметів. До умовиводів другої фігури ми вдаємося щоразу, коли необхідно довести, що конкретний предмет, який нас цікавить, не може бути віднесений до класу предметів, про котрий ідеться в більшому засновку. Ця фігура широко застосовується при критиці та спростуванні.

Правила третьої фігури:

1.Менший засновок – стверджувальне судження.

2.Висновок – часткове судження.

Модуси: ААІ, ЕАО, ІАІ, ОАО, АІІ, ЕІО.

За допомогою третьої фігури спростовуються загальні твердження, вона вказує на винятки в загальних твердженнях.

Правила четвертої фігури:

1.Якщо більший засновок – стверджувальне судження, то менший повинен бути загальним судженням.

2.Якщо один із засновків – заперечувальне судження, то більший засновок повинен бути загальним судженням.

Модуси цієї фігури: ААІ, АЕЕ, ІАІ, ЕАО, ЕІО.

Четверта фігура простого категоричного силогізму має штучний характер і як правило, у міркуваннях не використовується, а перетворюється в інші фігури категоричного силогізму.

Внаслідок недотримання правил силогізму трапляються певні помилки. Проаналізуємо найпоширеніші з них.

Умовивід за першою фігурою при заперечному меншому засновку. (студенти нашої групи вивчають логіку, Іваненко не є студентом нашої групи, отже він не вивчає логіку).

Умовивід за другою фігурою із двох ствердних засновків.

Почетверення термінів. В явному вигляді ця помилка, що полягає у використанні в силогізмі чотирьох термінів, замість трьох, трапляється рідко (всі судді мають юридичну освіту, а бухгалтери – економічну, тут висновок неможливий). Однак іноді почетверення термінів виникає внаслідок вживання омонімів (усі закони приймаються Верховною Радою, закон суперечності – закон, отже, він був прийнятий Верховною Радою).

Є інші приховані помилки в умовиводах: коли загальне невизначене судження розглядається як визначене, тобто як судження із квантором усі (всі політики – брехуни, А – політик, отже, він брехун), або ж коли судження можливості логічно виражене як судження дійсності (квіти в’януть без поливання, квіти зів’яли, отже, їх не поливали. Хоча квіти можуть зів’яти з багатьох інших причин).

Окремим випадком категоричного силогізму є категоричний силогізм із виділяючими засновками. Є два види виділяючи суджень: із виділяючим суб’єктом та з виділяючим предикатом.

У категоричних силогізмах, у котрих більшим засновком є судження із виділяючим суб’єктом, деякі загальні правила, а також особливі правила фігур втрачають дію.

Розглянемо кілька найпоширеніших випадків.

Висновок із двох частковостверджувальних суджень. (деякі філологи – випускники нашого університету, деякі вчені – філологи, отже, деякі вчені – випускники нашого університету).

Вищенаведений приклад свідчить також про те, що у випадку виділяючого судження можна робити висновки за першою фігурою, де більший засновок – частковостверджувальне судження.

У силогізмах першої фігури, засновком яких є судження з виділяючим суб’єктом, менший засновок може бути не лише ствердним, а й заперечним.

Якщо в силогізмі другої фігури більший засновок є судженням із виділяючим суб’єктом, то істинний висновок можливий також із двох ствердних засновків.

При виділяючому судженні один із засновків може бути частковим судженням, а висновок – загальним. (деякі юристи – адвокати, всі учасники конференції – адвокати, отже, всі учасники конференції - юристи).

Отже, у категоричних силогізмах, у котрих більший засновок є судженням із виділяючим суб’єктом, менший засновок за якістю може бути будь-яким – ствердним або заперечним – незалежно від того, за якою фігурою ми будуємо умовивід.

Це положення не стосується силогізмів, у яких більшим засновком є судження із виділяючим предикатом. У таких умовиводах дотримуються особливих правил фігур силогізму.