Ист. укр. культ. Т.1. К.Р.

231

З інших курганів Шестовиці походять кістяні пластини від лука "хозаро-мадярського" зразка з орнаментацією у вигляді рослинних пагонів. На інших пам'ятках з Середнього Подніпров'я знайдено зразки плетива "каролінгського" зразка, серед яких найвідомішою є ручка від дзеркала. Відома серія орнаментованих наконечників — спилів рогу із закінченням у вигляді голови звіра, можливо, ритуального призначення.

Таким чином, вивчення орнаментації масових виробів з кістки свідчить про співіснування в X—XIII ст. кількох художніх стилів, умовно названих нами "північноєвропейським", "хозаро-мадярським", "каролінгським", "геометричним" або "традиційним".

З масових побутових речей найкраще вивчені гребінці, класифікацію яких розроблено на основі матеріалів з Новгорода Великого і Старої Ладоги IX— XIV ст. Найбільш давнім типом гребінців є однобічні, набірні, складені з кількох пластин, з'єднаних штифтами, інколи з кістяними футлярами. І гребінці, і футляри прикрашені простим геометричним орнаментом, 3 кінця X — до кінця XIV ст. поширюються двобічні гребені, з найхарактернішим видом орнаментації — циркульним.

Дослідження М. С. Сергєєвої дозволили скоригувати прийоми і види орнаментації Подніпров'я з іншими регіонами Русі 111. Так, техніка рельєфного різьблення у вигляді накладки з чотирипелюстковими розетками з Київського Подолу не застосовувалася в масових виробах. І, навпаки, контурне різьблення з геометричними орнаментальними мотивами і плетивом використовувалося для речей масового вжитку; накладок, гребенів, руків'їв ножів, шахових фігурок, ґудзиків тощо. Різні види плетива більш характерні для поодиноких виробів: ложок, псалій. Залишається майже не з'ясованим питання про використання давньоруськими ремісниками рослинних мотивів, можливо, більш характерних для мистецтва печенігів і половців. Подібні прийоми і види орнаментації кістки притаманні й галицько-волинським землям Русі 112.

До рідкісних виробів майстрів-косторізів належать хрести й іконки. Наприклад, іконка з Чернігова із зображенням погруддя Христа Еммануїла XII ст. З Плісенська походить кришка шкатулки із зображенням воїна на верхньому майданчику замкової вежі. В цих виробах фахівці вбачають візантійські і західноєвропейські традиції. Посереднім наслідком знайомства киян XI ст. з візантійськими кістяними ларцями є відомі монументальні рельєфи із зображенням ДІоніса й Геракла, що походять з Києво-Печерського монастиря.

До найчисленніших виробів давньоруських майстрів слід віднести посуд та вироби з глини. Звичайний посуд формували на гончарному полі і прикрашали гравірованим орнаментом у вигляді паралельних та хвилястих ліній, зигзагів, так званими защипами, відбитками різних штампів, жовтою або зеленою поливою. Крім горщиків, виготовлялися кухлі, глеки, ковші, корчажки двох основних типів — київського і волинського. З глини виготовлялися фігурки птахів і тварин, навіть озброєних кіннотників, з яких унікальною є зображення бородатого і в шапці чоловіка на бочці, знайденій в Ізяславлі. Поширені полив'яні глиняні яйця — писанки, пустотілі всередині і звичайно прикрашені орнаментом у вигляді дужок 113. За застарілими даними (на середину 60-х років), писанки знайдено в 20 пунктах Київської Русі і за якістю поливи поділено на дві групи: з буро-чорною, з металевими блискітками і з брунатною або зеленою (жовтою) без блискіток. Розписані вони звичайно жовтою або зеленою поливою у вигляді дужок, смуги або безладних смужок. Типологія, запропонована Т. І. Макаровою, вимагає й уточнення, тому що дослідниця виділила тільки два центри виготовлення — Київ і Новгород — Рязань 114. Очевидно, виробництво писанок виникло як побічне при виготовленні архітектурно-декоративної кераміки — плиток для підлоги, і за межами вказаних центрів.

232

111Сергеева М. С. Орнаментация изделий из дерева и кости в лесостепном Поднепровьс в X—XIII веках // Вопросы истории славян. — 1998. — Вып. 12, с. 83—95.

112Михайлова Р. Д. Особливості обробки кістки в Південно-Західній Русі. — К., 1991.

113Кучера M. П. Керамика // Археология Украинской ССР. Раннеславянский и древнерусский периоды. — К., 1986. —

Т.3, с. 446— 455.

114Макарова Т. И. О производстве писанок на Руси // Культура Древней Руси. — Москва, 1966, с. 141—145.

Давньоруські майстри виготовляли полив'яні декоративні плитки для підлог храмів і палаців. Плити мали різну форму, але найчастіше були квадратними, прямокутними, трикутними. Лицьова поверхня звичайно вкривалася брунатною, зеленою, жовтою або синьою поливою. На основному тлі робився геометричний, у вигляді дужок, або рослинний орнамент. Мотиви прості: хвилясті лінії, петлі і кільця — стилізовані рослинні форми. Найяскравіші зразки плиток знайдено в Білгороді, а залишки їх виробництва зафіксовані у Вишгороді, Білгороді, Василеві на Дністрі.

Цікаві декоративні керамічні плитки походять з Галицької землі. Знайдені вони неподалік від Успенського собору, на території так званого Золотого Току Я. Пастернаком, В. К. Гончаровим і M. K. Каргером. На відміну від більшості давньоруських, ці плитки виконані в невисокому рельєфі і віднесені дослідниками до двох основних типів: з рамкою навколо зображення і без рамки або обрамлення. На рельєфних плитах і типу зображені грифони, прямокутна сітка, "ялинка", рослинні мотиви. На плитках II типу — переважно зображення русалки, орла в геральдичній позі, птахів, грифонів, барсів (?). Набори галицьких плиток унікальні, хоча рельєфні плитки відомі у Василеві на Дністрі. Плитки з рельєфним орнаментом (так званий вавельський тип), характерні для романського мистецтва, знайдені в Чехії та Кракові. Таким чином, галицькі плитки, що датуються в межах 50-х років XII ст. (І тип) і другою половиною XII — першою половиною XIII ст. (II тип) є яскравим прикладом переробки романської спадщини 115.

Пояснення потребує той факт, що з середини — кінця X ст. давньоруські гончарі починають ставити на денцях горщиків клейма у вигляді солярних або знаків Рюриковичів. Подібні знаки з'являються і на будівельній кераміці — плінфі. Існує кілька точок зору щодо призначення клейм: 1) знак власності; 2) особисті знаки майстрів; 3) магічні знаки. Можливо, клейма ставилися з метою тарифікації і стандартизації продукції гончарів в умовах виникнення єдиної державної системи мір, тобто з метою державного контролю за стандартами 116.

З давньоруських літописів відомо, що різні види тканин типу шовку, літописних "паволок", були важливим товаром русько-грецької торгівлі вже у X ст. Проте місцевою вишивкою прикрашалися не лише місцеві, лляні і вовняні, а й девізні шовкові тканини, У XII —XIII ст. шовкові тканини надходили через руські землі у Західну Європу і тому отримали назву "руських". Знахідки шовку згруповані по басейну Дніпра, а літописи називають найбільш поширені види тканин візантійського виробництва: "фофуддя", "оловир грецький", "оксамит", що використовувалися в князівсько-боярському середовищі і церковному облаченні. Це тканини складного саржевого плетення, з поліхромними тканими мотивами кіл з перлинами, розетками, еліпсоподібними фігурами, трикутниками, грифонами тощо. З рядових сільських курганних поховань походять смужки гладкого безвізерункового шовку червоного кольору, іноді з золотою вишивкою, якою обшивали комір і вилоги рукавів верхнього одягу.

Прикладом місцевої вишивки по шовку шовковими нитками є орнаментальна шовкова смужка з поховання в Київській області. З наявних елементів реконструюється орнамент, що складається з геральдичних композицій, що повторюються. Кожна являє собою три арочки, в крайніх — зображення птахів, що спрямовані головами до центральної, з напівфігурою

233

людини. Основна композиція трохи нагадує орнаментацію стулок наручня з Молотівського скарбу, про що свідчить і специфічний стилістичний прийом — оздоблення короткими рисками тулуба птахів, людей, аркади і рамки навколо. Датується вишивка XII ст. 117

Досить поширеною була і золотна вишивка, яка прикрашала речі церковного призначення і костюми князівсько-боярської верхівки 118. Зразки золотої вишивки або гаптування знайдені в Києві, Чернігові, Білгороді, Галичі, на Княжій Горі, літописному Юр'єві на Росі. Це головні пов'язки, обшивки коміра, нагрудні вставки, вилоги з різноманітними мотивами кіл, розеток, сітки ромбів, кринів. Більша частина гаптування виконана в техніці "в прокол", а деякі — "в прикріп".

У похованні вівтарної частини Апостольського бічного вівтаря Софії Київської виявлено цікаву композицію: "Оранта з янголами". Крім того, з цього самого поховання походять ще кілька композицій: "Святі у фронтальних позах" з написом АГІОС, "фігури святительського чину", "Священне древо" — виконані в техніці "в прокол". Фрагменти гаптування, на думку

М.О. Новицької, слід датувати XII ст. 119

Впохованні Білгородського могильника золотна вишивка прикрашала шовкову тясьму вздовж краю поли одягу. Мотив візерунка — плетиво, зроблене технікою "в прикріп". Проте більшість населення Русі використовувала золототкані стрічки, якими обшивали комір і вилоги, а також у якості начільних пов'язок — вінця. Можливо, що, крім шовку візантійського походження, в X ст. на Русі використовували тканини іранського (Чорна Могила) або середньоазіатського походження. Частина шовку з введенням золотих ниток іспанського походження. Таким чином, можна впевнено твердити, що шовк використовували усі групи населення Русі 120.

115Малевская М. В., Раппопорт П. А. Декоративные керамические плитки древнего Галича // Slovenska Archeologia, 1978. — XXVI. - І, с. 87-97.

116Орлов Р. С. Правда руська І керамічне виробництво XI—XII ст. // Старожитності Русі-України. — К., 1994, с. 165 —173.

117Орлов Р. С. Давньоруська вишивка XII ст., с. 41—50.

118Новицька М. О. Гаптування в Київській Русі // Археологія. — 1965. — Т. XVIII, с. 88— 99.

119Новицька M. O. Давньоруське гаптування з фігурними зображеннями// Археологія. - 1970. — Т. XXIV, с. 88-99.

120Орлов Р. С. Деревообрабатывающее, косторезное и другие ремесла // Археология Украинской ССР. — 1986. — Т.

3.— с. 442.

121Щапова Ю. Л. Очерки истории древнего стеклоделия. — Москва, 1983, с. 183.

Давньоруська школа скловиробництва, на початку своєї історії пов'язана з візантійською, дуже швидко розвинулася і на початку XI ст. існує вже самостійно 121. Проте Русь зберегла візантійську спадщину в номенклатурі виробів: смальті й посуді, намистинах і браслетах, ґудзиках, перснях, віконницях тощо.

Склад давньоруського і візантійського скла різний: перші свинцево-кремнеземні й калієво-свинцево-кремнеземні, а другі — натрієво-кальцієво(магнієво)-кремнеземні або натрієво-калієво-кальцієво(магнієво)-кремнеземні. Тобто давньоруське скло зварене з піску й сурику або з піску в суміші з поташем і суриком. Скло мозаїк Софії Київської, Борисоглібської церкви в Чернігові, Михайлівського собору в Переяславі — свинцевокремнеземне. Греки навчили руських майстрів варити найпростіше скло. В першій третині XI ст. вже відомий склад з піску, сурику з додаванням поташу у співвідношенні 1 : 1,5; 1: 1. Саме так варили скло у візантійській майстерні Києво-Печерського монастиря. Таким чином, рецептура давньоруського скловиробництва зобов'язана своїм походженням досвіду греків.

Швидке передавання досвіду від греків до руських майстрів якоюсь мірою зобов'язане широким поширенням скляних прикрас в Середньому Подніпров'ї у VIII—IX ст. Це бісер жовтого кольору, багатокольорові намистини, посріблені або зелені пронизки,

234

несправжньозолочені пронизки тощо. Основна кількість намистин надходила з майстерень Сирії та Єгипту, а незначна — з Візантії. За матеріалами з розкопок давньоруських міст відомо, що намистини місцевого виробництва і простої рецептури — жовті й зелені — з'являються на рубежі X—XI ст. і до XII ст. поширюються по всій території Київської Русі. У середині XI ст. з'являються місцеві намистини несправжньо-золочені, а намистини з темного скла з пластичним візерунком вироблялися греками в місцевих майстернях.

УXI ст. починається виготовлення перснів бірюзового, фіолетового, синього, зеленого, брунатного кольорів. Наймасовішими знахідками під час розкопок є скляні браслети шести основних відтінків: фіолетового, бірюзового, блакитного, жовтого, зеленого і брунатного. Досить різноманітні і форми: гладкі, кручені, плоско-опуклі, рубчасті, виті, трикутні тощо. Розписані іншими фарбами браслети, як правило, є довізними з Причорномор'я або Візантії.

ВXII ст., на думку Ю. Л. Щапової, майстерні з виготовлення браслетів виникають у Любечі, Новгороді, Смоленську, Полоцьку, Старій Рязані. Навіть у невеликих містах — Райках і Колодяжині — функціонують майстерні для ремонту скляних виробів.

Упершій половині XI ст. в Києві виникає виробництво скляного посуду — гостро донних келихів з рівними або рифленими стінками. Декор складався з нитей бірюзового, зеленого або жовтого кольорів. У другій половині XII ст. в Києві виготовлялися келихи з опуклими ребрами шляхом видування у форму. До середини XII ст. належить основний тип посуду — келихи з піддоном, прототипом яких також є візантійські вироби. Вони видувалися з прозорого, ледь жовтуватого скла. Одночасно виникають й інші типи посуду: колби, чарки, тарілки. В цей час широкого поширення набули круглі віконниці, що використовувалися, мабуть, не лише в храмах, айв палацах, боярських садибах.

Уявлення про побутування в давньоруському Києві візантійського посуду дає знахідка сферичної чаші в уроч. Гончарі й Кожум'яки. Чашу виготовлено зі скла молочного кольору із золотим розписом і червоною емаллю, що відтворює орнаментальні смуги з хвилеподібним мотивом, медальйоном, обабіч якого — рослинні гілки і птахи, можливо, соколи. Найближчою аналогією виробу є скляні чаші з Новогрудка (Білоруське Понеманнє), куди вони потрапляли з Візантії, можливо, через Київ. Місце виготовлення чаші — Коринф або сирійські провінції Візантійської імперії, звідки наприкінці XII — початку XIII ст. і вивозилися на Русь унікальні скляні посудини 122. Не викликає сумніву, що подібний посуд був зразком для наслідування місцевих майстрів-склоробів. Про це свідчить знахідка на території Києво-Печерського монастиря скляних посудин з місцевої сировини, але формою вони подібні до візантійського посуду.

Прикладне мистецтво Київської Русі розвивалося на самобутній основі і шляхом засвоєння досягнень художнього ремесла Візантії, східних сусідів, у тому числі народів Степу, Волзької Булгарії, Романської Європи. Розвиток прикладного мистецтва після 40-х років XIII ст. загальмувався, але повністю не припинився.

122 Івакін Г. Ю. Нова знахідка візантійського скла у Києві // Археологія. — 1991. — № 2, с. 142—145.

235

9.15. Житло (М.С.Сергєєва)

Житловий будинок можна розглядати не лише як суто архітектурну споруду, а й як побутовий комплекс, частину побутової культури. З цих позицій житло характеризує насамперед його інтер'єр. Як середовище, що постійно оточувало людину, житловий інтер'єр неминуче віддзеркалював основні риси її повсякденного життя.

Дані про інтер'єр давньоруського житла містять різні типи джерел: археологічні, графічні, писемні, деякою мірою фольклорні (билини). Кожне з них висвітлює певний бік внутрішньої будови та облаштування оселі.

Першорядне значення для реконструкції стародавнього житла мають археологічні матеріали, які є відображенням об'єктивної реальності, що існувала у минулому. За десятиліття розкопок стародавніх поселень та міст Давньої Русі отримано чимало даних. Особливе місце посідає Київ, де на цей час виявлено понад 500 будівель, значна кількість з яких — житлові. Принципове значення має дослідження Київського Подолу, де збереглося чимало речей з дерева, в тому числі деталей інтер'єру. Житлові будівлі виявлені також в інших містах: Чернігові, Любечі, Галичі, Звенигороді, Городську тощо, у невеликих містахфортецях: Воїні, Іван-Горі, Колодяжині, Чучині, на Райковецькому городищі тощо. Житла давньоруських часів відкрито також у ряді сільських поселень: Григорівка, Бучак, Пекарі та ін. Загалом стан збереження переважної кількості виявлених будівель, як правило, дуже поганий, але в деяких випадках, зокрема в будівлях, що загинули від пожежі і не відновлювалися, виявлено первісний стан розміщення меблів та хатнього начиння.

До графічних джерел слід насамперед віднести мініатюри ілюстрованих літописів: Радзивилівського літопису (XV ст.) та Сильвестрівського списку "Житія Бориса і Гліба" (XIV ст.), які, незважаючи на більш пізнє походження, здебільшого мають давньоруські графічні прототипи. Зображення меблів є також на двостулкових срібних наручнях, у невеликій кількості — в пам'ятках монументального живопису (мозаїки Софії Київської, фрески Кирилівської церкви у Києві).

Про лексику, що вживалася стосовно деталей інтер'єру, дають уявлення писемні пам'ятки, передусім автентичні (неперекладні), де нерідко фігурують побутові реалії. Це твори церковно-повчальної та житійної літератури місцевого походження, близьке до них за жанровою стилістикою "Моління" Данила Заточника, а також такі пам'ятки, як "Слово о полку Ігоревім", літописи, юридичні документи.

Слід згадати таку специфічну категорію джерел, як билини. Вони відомі нам лише у пізніх редакціях, але їх підґрунтя сягає давньоруських часів. Враховуючи наявність у билинах різних шарів (від давньоруських до XVII—XVIII ст.), їхньою основною позитивною рисою як джерела є не так опис конкретних деталей інтер'єру, як їх оцінка, яка значною мірою спирається на традиційне світосприйняття. Билини можуть свідчити про місце тієї чи іншої реалії в житті середньовічного населення і ставлення до неї.

Отже, кожен вид джерел несе частку інформації і розкриває проблему зі свого боку, тому єдиним продуктивним підходом до них може бути лише застосування всіх джерел у комплексі.

Наявні дані дозволяють досить докладно відновити хатнє облаштування давньоруської доби. Розкопки багатьох поселень свідчать про те, що основу умеблювання рядового давньоруського житла складали так звані нерухомі меблі, тобто такі, що мали постійне місце в оселі і конструктивно пов'язувалися зі стінами будівлі, або мали вкопані в долівку ніжки. Будівлі із залишками невеличких стовпових ямок, що їх могли залишити ніжки таких меблів, фіксуються майже на всіх давньоруських поселеннях. У Чучині та на городищі Іван-Гора

236

виявлено дошки від лав завширшки близько 30—40 см, до 5 см завтовшки 1. В таких випадках можна реконструювати лави простішої конструкції — дошки-сидіння на ніжках. Лава могла також просто ставитися на долівку, її сидіння закріплювалось між вінцями зрубу. Таку лаву виявлено на Райковецькому городищі: тесана дошка завдовжки 145 см, заввишки 30 см, спиралася краєм на поперечну балку зрубу. Знизу її підтримувала інша дошка 2.

Археологічні матеріали дозволяють відновити тільки меблі досить примітивної конструкції, що складалися з дошки-сидіння та опори для неї. Проте всі графічні зображення лав дають їх ускладнений тип, який можна розглядати як виріб розвинутого ремесла. В основі конструкції, як її можна реконструювати, лежить рама з брусів або дощок, яка її зміцнює. На раму покладене сидіння. До рами кріпилися ніжки, звичайно прямокутні в перетині, іноді різьблені. За відомою столярною практикою всі деталі з'єднувалися за допомогою пазів або дерев'яних тиблів. Такі лави, напевно, були притаманні заможному житлу.

Поширення цього типу меблів у середньовічному житлі відобразили давньоруські билини, де інтер'єр навіть князівських палат складається переважно зі столів та лав 3.

Писемні джерела дають два терміни для цього типу меблів. У "Ходінні" ігумена Даниїла фігурує "лавица" 4, літопис під 1230 р. згадує "скамьї". З них "лавица" (лава) є загальнослов'янським словом 5, "скамья" — візантійського походження. Характерно, що останній термін пов'язаний з умеблюванням Києво-Печерського монастиря, орієнтованого, як і церква взагалі, на візантійську культуру.

Близькими до лав за типом є лежанки, які відрізнялися від перших шириною і робилися з кількох дощок. Знахідки лежанок у Чучині дозволяють відновити їх конструкцію і вигляд. Настил з соснових дощок, скріплених поперечками, встановлювався на стовпах-ніжках, вкопаних у ґрунт. Іноді ніжок чотири. Якщо на них спирався настил, вони давали стійку опору для нього і дозволяли не сполучати його зі стіною конструктивно: він лише щільно прилягав однією стороною до печі, іншою — до протилежної стіни. В одному випадку у Чучинському житлі зафіксовано дошки від настилу, що впритул підходив до стіни, але не сполучався з нею б. Чотири ніжки від лежанки виявлено також в одному з жител Колодяжина 7. Можливий інший варіант реконструкції: настил одним краєм міг спиратися на лаву, що стояла уздовж перпендикулярної стіни (варіант, відомий за етнографічними паралелями). Стовпчики біля протилежної від печі стіни у даному випадку можна розглядати як ніжки самої лави.

Залишки деревини від лежанок зафіксовано у Чучині, Іван-Горі, Монастирську та ін. Вони засвідчують характерний напрям дощок — поздовжній — від печі до протилежної стіни. Спосіб укладки дощок впоперек, реконструйований за даними міських житлових будівель 8, у південноруських житлах не простежується.

Висота лежанки визначалася висотою давньоруської печі, яка становила 0,6—0,8 м. Зв'язок з піччю передбачає, що лежанка не могла перевищувати її висоту. Саме на рівні печі й виявлено сліди дерев'яних конструкцій, здогадко від лежанки, в одному з жител у Місті Ярослава у Києві 9, Достовірних даних про двоярусні лежанки для нашої території поки що немає.

1Гончаров В. К, Отчет о произведенных в 1964 году археологических раскопках древнерусского городища Иван-Гора

вг. Ржищеве// НА ІА НАНУ. - Ф. е. 1964/2а. - С. 10; Довженок В. И. Древнерусские городища на Среднем

Днепре// СА. — № 4. — 1967, с. 267; Довженок В. И. Отчет Каневской древнерусской экспедиции за 1964 год // НА ІА НАНУ. — Ф. е. 1961-65/2, с. 6—7.

2 Мовчатвський Т. М. Райковецьке феодальне городище // НА ІА НАНУ. — Авт. Фонд. — № 11, с. 76. 3 Липец Р. С. Эпос и Древняя Русь. — Москва, 1969, с. 188, 189.

4 Житье и хожденье Данила, с. 18.

5 Фасмер M. Этимологический словарь русского языка. — Москва, 1986. — Т. 2, с. 444. 6 Довженок В. И. Отчет Каневской древнерусской экспедиции ..., с. 7.

239

Суто дерев'яні довбані ємності типу пізнішої бодні, можливо, також застосовувались у побуті, принаймні їх дуже простий архаїчний вигляд і конструкція дають підстави говорити про це, але вони невідомі в давньоруських джерелах.

Всі розглянуті типи меблів створювали нижній ярус улаштування житла. На другому поверсі розміщувалися полиці для речей хатнього вжитку. Вони, як і нерухомі лави і лежанки, належали до конструкції будівлі. Верхні частини стін давньоруських будівель неможливо вивчати археологічно, тому що вони не зберігаються, але про побутування полиць свідчить характер розташування посуду в житлах, що загинули під час пожежі.

Залишки дошки, здогадко від полиці, знайдено в Чучині 18. Дошка 225 см завдовжки, 50 см завширшки і 5 см завтовшки, не займала всієї довжини стіни, розташовувалась поруч зі входом. На ній стояли чотири горщики. Порівняно добра збереженість останніх свідчить про те, що вони не падали з висоти, отже, полиця розміщувалась невисоко над підлогою, ймовірно, на висоті лави. Тоді над нею могла розміщуватися ще одна полиця. Місце розташування згаданого пристрою цілком відповідає тому, що є характерним для пізніших українських мисників — збоку від дверей.

Судячи з дерева залишків меблів, яке вдалося визначити, облаштовувались рядові житла переважно виробами з сосни. Сосна в Київській Русі відома як основний будівельний матеріал; її застосування для виготовлення пов'язаних з будівлею конструктивно нерухомих меблів є цілком доцільним. Іноді використовували і дуб. Більш складні столярні меблі, особливо з різьбленим декором, могли виготовлятися з інших порід дерева: так, декоративні балясини — різьблена з Києва і токарна з Чучина, — які здогадно можна пов'язати з оздобленням деталей інтер'єру, були з кленового дерева 19. За новгородськими даними, значна частка різьблених деталей інтер'єру вироблялась з лили 20, У Південній Русі меблі з липи поки що не виявлені, проте у джерелах XVI ст. згадуються меблі з клена і липи, тому немає підстав заперечувати їх для більш раннього часу. Можливо, їх відсутність серед археологічного матеріалу пояснюється поганою збереженістю дерева X—XIII ст. на півдні.

За наявними даними, особливо зображеннями, давньоруські меблі здаються масивними і грубими. Ця риса у середньовіччі є загальноєвропейською. Вона зумовлена недосконалістю конструкції меблів того часу. Проте значна їх частина як в Західній Європі, так і на Русі була оздоблена, що надавало меблям своєрідної витонченості. На мініатюрах Радзивилівського літопису, Сильвестрівського списку "Житія Бориса та Гліба", в монументальному живопису є приклади характерного оздоблення: токарні та різьблені балясини та кульки, різьблені ніжки, арочні лиштви, що облямовували краї лав та крісел. Зубчасті лиштви, близькі за виглядом до арочних, зображені на двох мініатюрах Сильвестрівського збірника (арк. 148, 150). Прямі аналогії їм відомі серед оздоблення готичних меблів XIV ст. 21, тому їх слід датувати цим самим часом і вважати за інновацію в традиційному зображенні умеблювання, синхронну самій пам'ятці. Подібні інновації є також серед зображень меблів у Радзивилівському літописі — насамперед великі монументальні крісла з вигадливими прикрасами, поширеними у XIV—XV ст.

З писемних джерел відоме оздоблення меблів кісткою. "Одрь слоновь" (тобто оздоблений платівками з слонової кістки) згадується у "Слові про багатого та убогого" списку XII ст. як показник розкоші 22. Різноманітні за орнаментацією кістяні різьблені платівки як місцевої роботи, так і довізні, що за розмірами, ймовірно, служили накладками невеличких скриньок, зрідка трапляються серед археологічних матеріалів з деяких давньоруських міст (зокрема Смоленська, Новогрудка, Пліснеська, Києва, Чучина тощо 23).

18Довженок В. И. Отчет Каневской древнерусской экспедиции ..., с. 7.

19Сергеева М. С, К истории деревообработки в древнерусских городах лесостепного Поднепровья // Тр. VI Междунар. Конгр. слав, археологии / Новгород. 26—31 августа 1996 г. — Москва, 1997, с. 343, 344.

20Колчип Б. А. Новгородские древности. Резное дерево// САИ. — 1971. — Вып. Е1 — 55, с. 7.

240

21Hinz S. Op. cit, abb. 60.

22Срезневский И. И, Сведения и заметки о малоизвестных и неизвестных памятниках. — Санкт-Петербург, 1866, с.

30.

23Асташова Н. И. К вопросу о южных торговых связях домонгольского Смоленска // Тр. ГИМ. — 1980. — Вып. 51, рис. 2; Гуревич Р. А. Древний Новогрудок. — Ленинград, 1981, рис. 85, 5; Кучера М. П. Древній Пліснеськ// АП. — 1962. — Т. 12, рис. 18, J; Сергеева М, С. Орнаментация изделий из дерева и кости в лесостепном Поднепровье в X —XIII веках // Вопросы истории славян. — 1998. — Вып. 12, рис. 1, 3, 4, 9; Зоценко В. М., Брайчевсъка О. А. Ремісничий осередок XI—XII ст. на Київському Подолі // Стародавній Київ. Археологічні дослідження 1984— 1989. — К., 1993, рис. 22, 2.

Загалом, говорячи про давньоруські меблі, зазначимо, що їх асортимент був небагатим і обмежувався переважно необхідними речами: лавами та лежанками, столом (можливо, не в усіх оселях), скринями, полицями для хатнього начиння. Як допоміжні меблі могли застосовуватися невеличкі ослінчики та стільці. Такий склад меблів був характерним не тільки для рядового, а й заможного житла. Крісла та стільці різних типів столярної роботи — деталь винятково хоромного умеблювання, де вони також не домінували. Отже, інтер'єр будь-якого давньоруського житла мав однаковий вигляд, а рядові та замолені оселі переважно різнилися якістю умеблювання.

При поліфункціональності житла з нерозділеним житлово-господарським простором у житловому приміщенні, крім меблів, зосереджувалися побутові речі різного призначення, які й визначали інтер'єр побутово-культурного комплексу зі всіма особливостями, притаманними певному часу та регіону. Це були як суто господарські речі — посуд, знаряддя праці, так і ті, що забезпечували комфортність життя та прикрашали житло, насамперед тканини. У житлі зберігалися і культові предмети.

Невід'ємною частиною житла був посуд, який складався з керамічних та дерев'яних посудин. Значно менше використовувався скляний та металевий посуд.

Більшість кухонного посуду стояла на полицях і займала верхній ярус житлового простору. Іноді керамічні горщики розміщувалися на печі, а при наявності закутка за піччю

— в ньому. Під час археологічних досліджень кераміку нерідко знаходять перед піччю на долівці, але, найімовірніше, вони тут стояли тимчасово, виходячи з господарських потреб.

Посуд мав в оселі суто утилітарне призначення. Декоративний посуд, поширений пізніше, у давньоруські часи, нечисленний і його не можна вважати характерним оздоблювальним елементом інтер'єру.

Важливим утилітарним і оздоблювальним елементом інтер'єру були тканини. Згідно з наявними даними (писемні згадки, графічні зображення) їх можна поділити на кілька груп: постільне вбрання, тканини для столу (скатертини), різні типи завіс та запон, дрібні ткані речі утилітарного призначення. Особливу групу складають килими.

Для традиційного зображення постелі є характерною довга до підлоги ковдра, нерідко оздоблена каймою, та високе узголів'я. В писемних пам'ятках, починаючи з XI—XII ст., трапляється як загальна назва "постель", так і терміни, що визначають її складові частини, серед яких є основні предмети постільного набору: "зьголовье" ("изголовіє", "узголовьє", "возголовьє" — подушка, узголів'я), "одЂяло" (ковдра), "перина", "паполома" (покривало), щоправда, останній термін згадується лише у зв'язку з поховальним ритуалом і, можливо, мав суто ритуальне значення. За номенклатурою, судячи з писемних джерел, постіль різних верств населення відрізнялася лише якістю тканин. Постіль заможних верств населення була з дорогих тканин: вже згаданий вище "одрь слоновь" у "Слові про багатого та убогого" — "настьлан перінь паволочитыхъ". "Паволочито" узголів'я згадує Данило Заточник у відомому "Молінні" як атрибут знатної людини, в протилежність "соломы наткано", що його використовує бідний 24. У нього ж фігурує "соболья" ковдра 25. Згадка "сукняного" "одЂвала" в "Пандектах Никона Черногорця" є ознакою бідності.